Св. Григорій Богослов. Думки, писані одновіршами

(за книжкою: Святитель Григорий Богослов, архиепископ Константинопольский. Мысли, писанные одностишиями)

• • Цитати:
  • Бога май початком і кінцем будь-якої справи.
  • Найкраща користь від життя – вмирати щодня.
  • Намагайся дізнаватися про всі вчинки доброчесних.
  • Важко жити в бідності, але ще гірше розбагатіти неправедно.
  • Роблячи доброчинність, думай, що наслідуєш Бога.
  • Милості Божої шукай собі милостями до ближніх.
  • Володій тілом і упокорюй його щонайкраще.
  • Приборкуй гнів, щоб не втратити розуму.
  • Утримуй око, і язик нехай знає міру.
  • Вуха нехай будуть замкнуті ключем і нехай не перелюбствує сміх.
  • Світильником всього свого життя визнавай розум (хто там стверджує, що християнство і розум - несумісні? - прим. Валерія М.).

Діккенс Чарлз. Великі сподівання

(за книжкою: Чарлз Діккенс. Великі сподівання / Пер. з англ. Р. І. Доценка. – К.: Веселка, 1986. – 477 с.)

Хоча «Матильда» Роальда Дала, про яку я писав минулого разу, і принесла більше розчарувань, ніж задоволення, але ж, як казав Пліній Старший «Nullus est liber tam malus, ut non aliqua partie prosit». І найперша «Матильдина» користь – нагадала мені про давнє бажання почитати Діккенса. Його «Великі сподівання» були ще в батьковій книжковій колекції, та все якось не було нагоди. А після нагадування – вирішив прочитати. І не жалкую. І розумію людей, які з ночі приходили до поштового відділення в очікуванні чергової частини цього роману (як сучасники – за «Гаррі Поттером» чи новим iPhon’ом). Справді великий роман (і я маю на увазі не обсяг): тут і цікава життєва історія, і детективний сюжет, і перше юнацьке кохання. Все це написано легко і так само легко читається. Для прикладу кілька традиційних цитат:

Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 21)

Як і обіцяв минулого разу, сьогодні ми зазирнемо аж у самий кінець книжки вибраних творів Ціцерона (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.) – у коментарі та примітки. Можливо, серед вас і є глибокі знавці давньоримських реалій, але я до таких не належу, тому деякі нюанси тогочасного життя були для мене не дуже зрозумілими і потребували пояснення. А зважаючи на те, що саме у той час зароджувалося християнство, багато речей, про які ми ніби й знаємо, набувають нового змісту.

Узяти хоча б притчу про двох боржників, згадану у Евангеліє від Матфея (Мтф. 18: 24-34): один винен царю 10 000 талантів, а другий винен першому боржникові 100 динаріїв. Багато це чи мало і як узгодити між собою ці суми. Виявляється, 1 талант – це приблизно 26 кг, тож навіть якщо мова йшла не про золото, а про срібло, на сучасні гроші це приблизно 10000*26*9200 грн (ціна за 1 кг) = 2 392 000 000 грн, тобто майже 2,5 млрд. грн. А 100 динаріїв? Динарій – це середня сума, яку людина могла заробити за день. Зважаючи, що середньомісячна зарплата у нас приблизно 3 тис. грн, 100 динаріїв – це близько 10 тис. грн. От тепер набагато чіткіше розумієш суть притчі: йому пробачили 2,5 млрд., а він не пробачив 10 тисяч. І не дивує вчинок друзів, які доповіли цареві про негідну поведінку невдячного боржника.

Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 20)

От і завершується наше знайомство з вибраними творами Ціцерона (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). Сьогодні закінчимо (див. початок) говорити про дружбу, використовуючи діалог Ціцерона з такою ж назвою. Оскільки кількість виписок досить значна, а хочу вмістити їх усі в одну публікацію, тому пропоную без зайвої писанини переходити відразу до них:

• Життя, духовно не облагороджене, яке не відає дружби, радості принести не може.
• Є багато обставин, в яких порядна людина поступається своїми благами і готова терпіти збитки, дбаючи про друга більше, ніж про себе.
• Немає для дружби вислову більш згубного, ніж: «Люби друга, але пам'ятай, що він може стати тобі ворогом».
• Любові співгромадян, яка так владно спонукає нас до діяльності, ганебно домагатися лестощами або догоджанням, але соромитися доблесті тільки за те, що вона приносить любов народу, і поготів не слід.
• Справа кожного, хто розумний і обережний, стримувати почуття приязні і в першому його пориві, і, так би мовити, в подальшому бігу.
• Слабка людина, важко їй встояти перед спокусою влади (напередодні виборів це відчуваєш особливо гостро  – прим. моя).

Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 19)

Поступово наближається до завершення наше знайомство з творами відомого давньоримського філософа і громадського діяча Ціцерона (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). Минулого разу ми закінчили розглядати його твір «Катон Старший, або про старість», сьогодні ж на черзі – останній з творів Ціцерона, що увійшли до збірки. Назва, як і у попереднього твору, досить промовиста: «Лелій, або про дружбу». І знову Ціцерон вкладає свої філософські роздуми у вуста інших людей (чому – пояснює у першій з сьогоднішніх виписок). На жаль, більшість з нас нічого не знає ні про Гая Лелія (який і виступає головною дійовою особою цього діалогу), ні про його дружбу з Корнелієм Сципіоном Африканським, якою захоплювалися сучасники Ціцерона, тож ми навряд чи зможемо повною мірою охопити всі нюанси цього твору, однак ключові ознаки дружби, як на мене, непідвладні часу. Їх (а також багато інших цікавих міркувань Ціцерона) і спробував відобразити у своїх сьогоднішніх виписках:

Про економіста, наслідування і напис

Афоризм:

Економіст — це людина, яка говорить про незрозумілі їй речі таким чином, що невігласом почуваєте себе ви. Герберт Прокноу.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Tu vivendo bonos, scribendo sequare perios [ту вівендо бонос, скрібендо секваре перітос]: у житті наслідуй добрих, у письменництві – досвідчених.

Значення іншомовного слова:

Титр (франц. titre – титул, заголовок, від лат. titulus – надпис): 1) У хімії - вміст якої-небудь речовини в одному кубічному сантиметрі розчину. 2) Характеристика товщини волокон і ниток, виражена довжиною волокна в одиниці його ваги. 3) Напис, пояснювальний або розмовний текст у кінофільмі.

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (завершення)

Починаючи знайомити вас (див. частина 1, частина 2, частина 3) з душевними історіями від Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. - 456 с.), я зазначав, що маю кілька зауважень до деяких з оповідань (точніше, до їх авторської інтерпретації). Звичайно, критикувати легше, ніж написати самому, але давайте я викладу свої міркування, а ви вже самі приймайте рішення про їх обґрунтованість.

Зокрема, кілька розповідей я знав ще з дитинства і трохи в іншому вигляді, ніж подає їх автора. Наприклад, оповідання «Вищі інтереси», якщо я не помиляюся, має свої аналоги ще в древній історії; розповідь «Бачити Бога» - пряме запозичення відомої історії з учнем Сократа, який хотів навчитися його мудрості (деякі джерела навіть кажуть, що цим учнем був Платон). А історію «Чарівний перстень» я знаю навіть у кращій інтерпретації, ніж подає її автор – у моєму варіанті на персні було два написи: коли король надміру радів – він читав напис «Все проходить…», коли сумував – «…і це пройде» (до речі, у знаній мною версії говориться не про якогось абстрактного короля, а про Соломона, якого автор згадує лише наприкінці розповіді). Історія «Таємниця раю» чомусь складається з двох частин, першу з яких я, здається, зустрічав у «Хагакуре» чи якійсь з дзен-будійських книжок, а другу знаю ще з дитинства (щоправда, вона не мала японського антуражу і замість паличок в ній фігурували звичайні ложки).

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (ч. 3)

Сьогодні ми продовжуємо (див. частина 1, частина 2) читати короткі, але душевні історії від Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. - 456 с.). Зазвичай намагаюся обмежити свої виписки одним-двома реченнями, однак у цій книжці є кілька оповідань, які закінчуються своєрідними заповідями (щось на зразок  «Десяти ритуалів осяйного життя» Робіна Шарми), і поділити їх на частини практично неможливо. Тому наприкінці публікації наведу їх повністю. Отож, розпочнемо:

• Бог - це батько, що любить так, як мама.
• Результат мовчання: людина знаходить себе саму (на цій необхідності віднаходити час для мовчання наголошується зараз практично в усіх книжках з самоорганізації, хоча священики знали про це ще задовго до Трейсі та Кові - прим. моя).
• Сьогодні знайди собі спокійний куточок і дозволь, аби тебе заколисала тиша (про щоденне «огортання ковдрою тиші» згадує і Шарма – прим. моя).
• Пустеля плаче. Плаче, тому що хотіла би бути садом, парком...
• Щодня ти мав би благати віри, щоб прагнути неможливого.
• Якщо на небі твого життя є зірка, не трать часу, обпалюючи свої крила до якоїсь тьмяної лампи.
• Ти перший маєш почати коло радости (в інтернеті зараз можна надибати багато відео з такими «колами радості», коли приємність, зроблена якійсь людині, через деякий час повертається назад – прим. моя).
• У Талмуді, книзі, в якій зібрана мудрість єврейських учителів, є такі слова: «У світі, що має настати, кожний із нас буде змушений відповісти за всі ті гарні речі, які Бог створив для нас і які ми не хотіли бачити».
• Не чекай до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз.

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (ч. 2)

Світлий тиждень добігає кінця, що змушує мене повертатися до своїх «заборгованостей». Зокрема, напередодні Великодня ми почали читати виписки з «Історій» Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. - 456 с.). Сьогодні пропоную другу частину цитат. У попередній публікації натякав на дещо критичне ставлення до способу Ферреро підбирати матеріали для своїх книжок, однак пропоную відстрочити критиканство хоча б до кінця великодніх свят. Сьогодні – просто насолоджуйтеся виписками (якщо минула публікація ще не спонукала вас прочитати книжку цілком):

• Не задивляйся на свою тінь на світанку – подивися на неї у полудень (більшість історій Ферреро мають подвійне «дно». Зокрема, й ця фраза може бути тлумачена не просто як фізичне явище (уранці наші тіні довгі, а опівдні - коротенькі), але й як певний життєвий урок: не оцінюй дитину – у неї ще багато попереду, оцінюй зрілу людину – вона вже мала досить часу, аби зробити щось вартісне – прим. моя).
• Якщо на світі є хоч трохи надії, то тільки тому, що в ньому ще звучить Боже ім’я. Це єдине ім’я, що взяло на себе тягар людськости і здатне надати всьому сенс.
• Бог не має інших рук для праці, крім твоїх.
• Тільки Бог знає вагу молитви.
• Тільки Бог робить неможливе; ти ж - зроби, що можливе. Бог самодостатній; але Йому подобається розраховувати на тебе.
• Від страху виказати, хто ми є насправді, ми незрідка зводимо нанівець найважливіші зустрічі нашого життя. А деякі трапляються тільки раз у житті!
• Твоя найкраща проповідь - ти сам, твоє життя.

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі

(за книжкою: Ферреро Б. 365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. - 456 с.)

Вперше звернув увагу на сьогоднішнього автора, прочитавши його оповідання про дівчинку, яка прийшла на спільну молитву про дощ з червоною парасолькою. Привабила стислість оповідань, їх доброта, щирість і релігійність. Тож сьогодні пропоную виписки з книжки, яка, напевне, є найповнішою збіркою оповідань Бруно Ферреро. В інших книжках більшість цих історій повторюються, тож можете вважати, що отримаєте достатнє уявлення про автора і його твори, прочитавши саме цю книжку. На жаль, сьогодні маю брак часу, тому своїми враженнями (не завжди позитивними) поділюся в завершальній публікації, однак дещо хочу зазначити відразу: автор – католицький священик, тож будьте готові, що в деяких оповіданнях накраплятимете на невластиві для православного сприйняття захопливо-емоційні висловлювання у дусі «Поліанни». Але в цілому – книжка варта до прочитання (і періодичного перечитування). Сподіваюся, мої виписки хоч трохи переконають вас у цьому:

• Нам варто весь час про це пам’ятати: найважливіші - люди, а потім все інше.
• Ми є щастям для Господа Бога. Це найразючіший парадокс християнства.
• Родина – це єдиний справжній рахунок у банку. Не залишай же його порожнім. Ніколи. Щодня клади на нього любов, ніжність, вірність, жертовність. Відсотки з такого капіталу є воістину незліченними.
• Перемінювати створіння через любов – такий був Божий план.
• Господи, допоможи мені бути приятелем усіх. Приятелем, що чекає і не нудиться, що приймає з добротою, що вислуховує без зусилля, що дякує з радістю.
• Ніколи не знецінюй себе.

Православне свято і православна періодика

Стрітення Господнє(мініатюра з Мінологія Василія ІІ)

Сьогодні – велике православне свято: Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Про саму подію розповідати не буду – вона досить докладно описана в євангеліста Луки (Лк. 2: 22-33). Але й оминути це свято не можу. Тому сьогодні пропоную вашій увазі чергову порцію виписок з газети «Голос Православ’я». На жаль, лише з неї – з фінансових причин на цей рік «Православний вісник» не передплатив. Тож православно-періодичні виписки тепер з’являтимуться рідше – думаю публікувати їх у дні великих свят. Наступна порцій, наприклад, ймовірніше всього буде аж на Великдень.

Голос Православ’я (грудень 2014):

• Прагнення до миру не заперечує рішучість захищати свою землю, свою Батьківщину від іноплемінників і внутрішніх ворогів.

Голос Православ’я (січень 2015):

• Хто не бореться із самим собою, того диявол спокусить на якийсь гріх.


• В пустелі, де менше спокус, легше спасатися, ніж постійно перебуваючи серед різних спокус (пустельне життя - це один з найбільших "каменів спотикання" для людини, що прагне спасіння: з одного боку, віддалення від людей і спокус дає більше можливостей для спасіння, але, як правильно каже сьогоднішній вислів, стійкість ченця у відреченні від світу не може вважатися досконалою, доки не буде "випробувана" мирськими спокусами - прим. моя).

Православна періодика (жовтень-листопад 2014)

"Поклоніння пастухів"
(автор - Герріт ван Гонтгорст)

Чим закінчував учора, з того почну й сьогодні: «Христос народився, славімо Його». Вітаю усіх православних християн (та й не лише їх, адже це свято вважається державним, простіше - вихідним днем) з Різдвом Христовим. Назбиралася чергова порція виписок з "Православного вісника" та "Голосу Православ'я", яку й пропоную вам сьогодні.

Православний вісник (жовтень 2014):

• Треба жити по-християнські, а не лише називатися християнами.
• Політика умиротворення агресора ніколи не приводить до миру.
• Солдати воюють не лише заради нас, але й замість нас.
• Зроби достатньо зі свого боку – а все інше зробить Бог (у свій час натрапив на гарний і подібний до цього вираз «роби, що належить, а результат – на волю Божу» – прим. моя).
• Горе тому пастирю, через якого спокушуються віруючі та вчинки якого відвертають людей від Христа і Церкви.
• У важкі часи особливо важливо вміти відкласти особисті інтереси заради інтересів держави.
• Знання і досвід дають людині можливість, впевненість і свободу у виборі життєвого шляху, шанс на реалізацію своїх здібностей і бажань.
• Важливо турбуватися про власний стан тіла, розуму і душі, аби мати сили нести благо і підтримувати ближніх.
• Важливо не брати всю відповідальність за людину на себе – треба просто сприймати її дещо краще, ніж вона є.
• Сотня проповідей не може замінити одного прикладу.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (завершення)

Сьогодні завершуємо (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5) наше знайомство з книжкою Мохандаса Карамчанда Ганді про становище індійців у Південній Африці та способи його нормалізації (правильніше було б сказати «олюднення», бо ставлення до них в певних регіонах Африки було далеким від навіть тодішніх стандартів - чого варте лише невизнання шлюбів).
Як ви пам’ятаєте, учорашні виписки ми закінчили згадкою про ферму імені Толстого. У книжці автор досить докладно описує її устрій та порядок, проблеми і здобутки. Величним фіналом книжки (як, власне, і боротьби) була велична хода сотень індійців з сім’ями і дітьми, організована проти обмежень на переміщення індійців. Як ви пам’ятаєте, одним зі способів тої боротьби було потрапляння у в’язниці. От і цього разу вони вирішили разом перетнути кордон однієї з африканських псевдо-держав, аби таким чином висловити свою незгоду. На щастя, до силового протистояння не дійшло (хоча й було досить близько), але це нітрохи не зменшує напруження останніх сторінок. Тож, хто не хоче читати усю книжку – перечитайте хоча б кінець, не пожалкуєте. А я викладаю свої виписки (вийшли трохи завеликими, але розривати на два дні не хочу):

• У Бога стільки ж вух, скільки є прохачів.
• Я вважав, що хвороб бути не повинно, оскільки ми жили простим життям.
• Я навіть найменшої речі не зроблю поспіхом. Я подумаю про неї і зважу основну ідею. Потім я обміркую, які слова підходять для теми, а тоді візьмуся за письмо. Якби кожен робив так, як я, скільки часу це б заощадило? А націю це вберегло б від лавини напівсирих ідей, які зараз погрожують поховати її під собою.
• Потуранню собі не повинно бути місця у випадку справжньої дружби.
• Бути переконаним, що певна поведінка є насильством або гріхом – це одне, а мати силу діяти відповідно до цього переконання – зовсім інше.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 5)

Надійшли вихідні – і ми знову читаємо Махатму Ганді (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4). Боротьба індійців Південної африки за свої права сягає піку, в’язниці переповненні, люди готові перейти до насильницького протистояння (проти чого активно заперечує Ганді, відстоюючи свої ідеї перемоги без насильства).
Паралельно продовжує розвиватися організаційна структура руху, вишукуються джерела фінансування для ув’язнених і видання власних газет. Серед усіх індійських та англійських прізвищ око раптом затримується на зовсім незвичному слові – «Толстой». Так, саме той Лев Миколайович, про якого знаємо ще зі шкільної лави. Виявляється, Ганді захоплювався ідеями Толстого (а той, до речі, навзаєм виявляв захоплення роботою Ганді), і навіть назвав ферму, де мали працювати і жити родини ув’язнених – фермою імені Толстого. Та не буду переповідати усіх нюансів – прочитайте самі. Моя справа – виписки:

• Мене утримує Бог; люди – лише інструменти Його всесильної волі.
• Всі праведні рухи спонтанно приваблюють до себе різноманітних чистих і некорисливих помічників.
• Виразку підозри не вилікуєш аргументами чи поясненнями.
• Я навмисне здійснив якнайсильніше зусилля, щоб викинути зі свого серця будь-який страх, включно зі страхом смерті.
• Від знання, яке зупиняється в голові й не проникає в серце, дуже мало користі у критичні часи.
• Внутрішня сила духу переважно випаровується, коли людина отримує і приймає підтримку ззовні.
• Груба сила була панівним чинником у світі впродовж тисяч років, і людство весь цей час пожинало її гіркі плоди.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 4)

Сьогодні – черга четвертої порції виписок з книжки, яку читаємо вже другий тиждень (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3). Оскільки часу обмаль (на дворі вже глупа ніч, а завтра доведеться погратися в «ранню пташку»), вступну частину дозвольте скоротити до мінімуму. Наголошу лише, що частина виписок, представлена цього разу, стосується самого розпалу боротьби, зображеного в книзі, тому стосуватиметься в першу чергу людського фактору громадського руху. Тож, прошу:

• Образа, завдана одному невинному представнику народу, дорівнює образі народу в цілому (на цьому досить активно, хоча й не завжди обґрунтовано, наголошує сучасна Америка – прим. моя).
• Не повинно бути різниці між рішенням людини і присягою, прийнятою іменем Божим.
• Чоловік, який зважено та свідомо приймає на себе зобов’язання й потім його не виконує, зраджує свою мужність.
• Людина, що легковажно дає своє слово, а потім не дотримується його, стає посміховиськом і гідна покарання як тут, так і в потойбіччі.
• Людина, яка навіть час від часу приймає обітницю, обов’язково спіткнеться.
• Є мудрість у тому, щоб серйозні кроки здійснювати з величезною обережністю та ваганнями. Проте обережність і вагання мають свої межі.
• Поки залишається бодай жменька людей, вірних своїй обіцянці, то у боротьби може бути тільки один кінець – перемога.
• Сила переконання є такою, що людина зрештою стає тим, ким вона себе вважає (на цій тезі побудовано більшість книжок з самовдосконалення - прим. моя).
• Люди почуваються розгублено, коли їх просять записати усну обіцянку.
• Куплена допомога ніколи не зрівняється з чисто добровільною службою.

Про милосердя, шкоду і ворота

Афоризм:

Милосердя — це не кістка, яку ти кидаєш собаці. Милосердя — це кістка, яку ти кидаєш собаці тоді, як сам голодний не менш за неї. Джек Лондон.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Ne noceas, si iuvare non potes [не ноцеас, сі юваре нон потес]: не нашкодь, якщо не можеш допомогти.

Значення іншомовного слова:

Портал (італ. portale, від лат. porta – вхід, ворота): 1) Архітектурно виділений на фасаді вхід у великий будинок, переважно громадського призначення. 2) Частина металевої конструкції або машинної станини П-подібної форми.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 3)

Учора обіцяв – сьогодні виконую: викладаю чергову порцію виписок (див. частина 1, частина 2) про визвольний рух індійців Африки під проводом Махатми Ганді (хоча він у своїй книжці всіляко намагається применшити власну роль, чимось уподібнюючись до Франкліна з його тезою про необхідність представляти свої добрі починання як задум багатьох).
Боротьба поступово переходить у гостру фазу, тож Ганді досить гостро висловлюється про англійський бюрократичний апарат та розповідає про формування Індійського конгресу Африки. У книжці показується, як з’явився сам термін сатьяграха (Сила, породжена Істиною), а також пояснюється відмінність цього руху від «пасивного опору» - але про це читайте самостійно, одним рядком цього не розповіси. Намагаюся виписувати лише коротенькі цитати, аби не ускладнювати сприйняття:

• Тема, яка вважається вартою того, щоб її передали телеграфом, начебто набуває важливості, яку не обов’язково має насправді (інтернет поступово відучує нас вірити друкованому слову, але раніше воно мало просто неймовірну силу – прим. моя).
• Якщо описати якусь подію сторонній людині, вона вбачає в цьому більше, ніж ми збиралися передати.
• Чоловік, що збирається вступити у війну, не може наводити такий аргумент («а раптом ми програємо» – прим. моя), не зрадивши своєї мужності.
• Видавати себе за того, ким ти є насправді, й діяти відповідним чином – це не останній, а перший крок до практичної релігії.
• Якщо у нас буде воля, то Бог дасть нам можливості.
• Вирішивши одного разу служити, ми повинні припинити розрізняти гідну роботу й негідну.
• Навіть щире бажання допомогти справляє враження на іншу сторону, й воно подвійно цінується, коли його зовсім не очікують.
• Не слід зневажати жодну людину, якою б скромною чи незначущою на вигляд вона не була.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 2)

Продовжуємо (див. частина 1) читати книжку Мохандаса Карамчанда Ганді (більше відомого як Махатма Ганді) про його участь у боротьбі африканських індійців за свої права. Минулого разу вступ вийшов завеликий, тому сьогодні спробую бути стислішим.
Дотримуючись обіцянки, розповім, як англійські плантатори намагалися примусити працювати африканців, перетворивши їх ледь не на рабів, і що з того вийшло (а справа дійшла до війни). Також, оскільки Ганді вже закінчив історичний екскурс і починає розповідати про заснування індійської громадської організації, зустрінете й до сьогодні актуальні виписки про посадових осіб. Отож:

• В усьому, створеному природою, є краса.
• Кажуть, що негри не можуть зробити нічого квадратного. Їхні очі звикли бачити та створювати лише круглі речі, адже у природі ми ніколи не знайдемо прямих ліній чи прямокутних фігур.
• Зулуська мова дуже милозвучна. Більшість слів закінчуються широким звуком “а”, тож мова звучить м'яко та приємна на слух (у інверсійному словнику української мови лише перелік слів, які закінчуються на «а», займає 68 (!) сторінок – прим. моя).
• Цивілізація неминуче призводить до множення потреб.
• Для того, щоб збільшити потреби негра та навчити його цінності праці, на нього було накладено подушний податок і податок на будинок. Якби ці побори не було встановлено, то цей народ землеробів, який жив на своїх фермах, не пішов би в копальні завглибшки в десятки й сотні метрів для видобутку золота і діамантів (адже їм, за свідченнями Ганді, аби забезпечити себе і свою родину, достатньо було працювати на землі лише 6 місяців на рік – прим. моя).
• Справжнє страждання, яке мужньо переносять, розтоплює навіть кам'яне серце.
• Навряд чи знайдеться негр, який після контакту з цивілізацією уник зла пиятики (хто з вас вдруге не спіткнувся на слові «негр», звично замінивши його на толерантне «афроамериканець»? – прим. моя).

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці

Закінчивши робити виписки з автобіографії Франкліна, звернув свій погляд на інший життєпис, який також часто згадується у різноманітній літературі на тему самовдосконалення – біографію Ганді. Однак, розпочавши читати, натрапив на рекомендацію самого автора прочитати спочатку іншу його книжку – про боротьбу індійців за свої права у Східній Африці. З поваги до автора і зважаючи на те, що згадувана книжка перекладена українською (щира подяка Артему Чапаю), взявся до роботи.
Аби ви розумілися, про яку боротьбу йдеться – спробую коротко охарактеризувати ситуацію: коли у Африці було відкрито значні поклади золота й діамантів, там активно почала розвиватися видобувна промисловість. Також виявилося, що місцевий клімат дуже сприятливий для вирощування цукрової тростини, чаю та кави. Однак змусити працювати африканців було досить складно (далі у виписках побачите, яким способом їх примусили до цього). Тож власники копалень та плантацій знайшли вихід – запросили на роботу індійців (укладався контракт на 5 років). З часом робітники звільнялися, але не поверталися до Індії, а залишалися, займаючись рільництвом та торгівлею. Англійські бізнесмени побачили в цьому невигідну для них конкуренцію, тому почали всілякими способами утискувати звільнених контрактників.

Про газети, славу і вафлю

Афоризм:

Читати треба лише старі газети. Років через десять усі погані новини здаються просто смішними. Жан Ануй.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Sic transit gloria mundi [сік транзіт глоріа мунді]: так минає земна слава.

Значення іншомовного слова:

Гофр (франц. gaufre, букв. – вафля): тонкі металеві, азбоцементні, фанерні та інші листи зі складчастою, хвилеподібною поверхнею; застосовують у будівництві та машинобудуванні.