Переплигував калюжу – втрапив у болото

Українське прислів’я, винесене у заголовок, щонайкраще описує ситуацію, в яку я втрапив зі збіркою Олеся Бердника «Лабіринт Мінотавра». Поясню, чому. Як пам’ятаєте, після християнських книжок Франсін Ріверс (написаних російською) вирішив трохи поновити своє чуття української мови, почитавши щось українське чи у гарному українському перекладі. Зупинив свій вибір на кількох збірках Олеся Бердника – чув про цього українського письменника давно, та й трохи фантастики для різноманіття не завадить. Але замість двох плюсів отримав два мінуси.

Перший – мова. Вона й справді чудова. Чого варті лише такі питомо рідні, але чомусь маловживані слова як «пустунка», «передсвітання», «чатові», «сторожко» (обережно), «буйнолистий», «щупальця-мацаки». Іноді вони складаються навіть у неймовірно рідні речення, як от «Стріла пам’яті клюнула в мозок, розколола запону забуття». Та водночас доволі й русизмів: «мука» (борошно), «чечевиця» (сочевиця), «жди» (чекай), «влюбився» (закохався). Не знаю, це власні слова Олеся Бердника, чи вони привнесені редакторами-«споріднювачами» (завданням яких було максимально наблизити українську мову до російської), але враження трохи зіпсоване.

Бердник О. Лабіринт Мінотавра

(за книжкою: Олесь Бердник. Лабіринт Мінотавра. – Київ: Веселка, 1990. — 408 с.).

Лабіринт Мінотавра

• Життя — то ніч, моя красуне, а протягом ночі багато насниться всякої всячини.
• Істина, яка звільняє нас від суєтності й марності цього світу – істина, проголошена й скріплена Христом.
• Проклята радість, здобута хоч краплею горя!
• Ми є лише тоді, коли віддаємо себе іншим.
• Жити – то означає мати якусь мету і прямувати до неї.
• Відповідь у людині. Ззовні нема нічого. Якщо ти чекаєш пояснень чи повчань збоку, — ти неминуче стаєш залежним від речей, молитов, богів, людей, учителів, вождів, священних текстів.
• В серці людини — зерно вічності. Але всяке зерно можна знищити недбалістю або добути з нього багатий врожай.

Ще дві книжки Франсін Ріверс

Після глибоко наукових досліджень Біблії в книжках Тома Райта (див. тут і тут) вирішив трохи відпочити на художній літературі. Але не пориваючи з християнством і Біблією. Згадав, що наприкінці жовтня минулого року зробив невелику перерву в читанні книжок Франсін Ріверс (встигнувши розглянути лише «Книжника» і «Воїна»). Тоді ж обіцяв повернутися до цієї серії про біблійних персонажів «другого плану». Сьогодні виконую обіцянку.

Франсін Ріверс. Священник

(за книжкою: Риверс Франсин. Священник. – Москва: CER/PXO, 2007. -182 с.)

Це перша книжка з цієї серії. І хоча стосується вона життя одного з найвідоміших другопланових біблійних героїв - Аарона, першого первосвященника і старшого брата Мойсея, уподобаних цитат не так багато (а точніше - дві):

• Потерпи. Дай Богу час.


• Так, ми пішли з Єгипту. Але скоро ми побачимо, чи залишили ми Єгипет.

Задумуючи серію цих книжок, основним своїм завданням Франсін Ріверс бачила спонукання нас до постійного перечитування Біблії. І не лише як художньої літератури. Для цього наприкінці кожної з книжок розміщено невеликі навчальні розділи, що містять власне біблійні тексти, що стали основою для книжки, а також тематичні запитання і заклики до розмірковування над тим, чому нас можуть навчити ці тексти. Розмірковування спокійного і вдумливого. Адже ми вже так часто чули ці історії, що здається, ніби все знаємо.

Том Райт. Бог є. Що далі? (завершення)

(за книжкою: Том Райт. Бог есть. Что дальше: Как стать теми, кем мы призваны быть. – М.: Эксмо, 2011. — 416 с.)

Продовжуємо читати одну з найвідоміших книжок Тома Райта (початок дивись тут). Як і обіцяв у попередній публікації, розпочнемо з кола добрих справ – тих п’яти елементів, які, на думку автора, є невід’ємними складовими життя християнина. У книжці це коло має такий вигляд (переклад мій):

Том Райт. Бог є. Що далі? Як стати тими, ким ми покликані бути?

(за книжкою: Том Райт. Бог есть. Что дальше: Как стать теми, кем мы призваны быть. – М.: Эксмо, 2011. — 416 с.)

Цитати:

• Наше покоління перестало розуміти одну важливу річ: що образ думок важливий, що чесність важлива.
• Ми звикли думати, що правила поведінки заважають нам бути щасливими - або, якщо поглянути на це з іншої точки зору, що на шляху до щастя нам необхідно порушувати або обходити правила.
• Чотири якості характеру – сміливість, зібраність, ясність мислення і рішучість чинити правильно в інтересах інших – вважаються ключами до справді людського буття.
• Варто навести порядок в думках – і це позначиться на поведінці.
• Характер змінюється під впливом трьох речей. По-перше, вам треба поставити перед собою правильну мету. По-друге, вам треба визначити, які кроки ведуть до досягнення цієї мети. По-третє, ці кроки повинні стати вашою звичкою, ніби вашою другою природою.

Св. Григорій Богослов. Думки, писані чотиривіршами

(за книжкою: Святитель Григорий Богослов, архиепископ Константинопольский. Мысли, писанные четверостишиями)

Цитати:

• Чому віддаси перевагу - діяльному чи споглядальному життю? У спогляданні можуть вправлятися досконалі, а в діяльності - більшість.
• Будь-яке слово можна оскаржувати словом; але життя чим заперечиш?
• Безмовна справа краща недотриманого слова.
• Благодать дається не тому, хто добре говорить, а тому, хто добре живе.
• Нічого не обіцяй Богові, навіть і малості, тому що все Боже.
• Коли станеш стриманим, тоді дам і в надлишку (автор має на увазі стриманість черева, та здається мені, що цей принцип можна поширювати на багато життєвих ситуацій – прим. Валерія М.).

Св. Григорій Богослов. Думки, писані одновіршами

(за книжкою: Святитель Григорий Богослов, архиепископ Константинопольский. Мысли, писанные одностишиями)

• • Цитати:
  • Бога май початком і кінцем будь-якої справи.
  • Найкраща користь від життя – вмирати щодня.
  • Намагайся дізнаватися про всі вчинки доброчесних.
  • Важко жити в бідності, але ще гірше розбагатіти неправедно.
  • Роблячи доброчинність, думай, що наслідуєш Бога.
  • Милості Божої шукай собі милостями до ближніх.
  • Володій тілом і упокорюй його щонайкраще.
  • Приборкуй гнів, щоб не втратити розуму.
  • Утримуй око, і язик нехай знає міру.
  • Вуха нехай будуть замкнуті ключем і нехай не перелюбствує сміх.
  • Світильником всього свого життя визнавай розум (хто там стверджує, що християнство і розум - несумісні? - прим. Валерія М.).

Ріверс Франсін. Книжник

(за книжкою: Франсин Риверс. Книжник. – Москва: СЕХ/РХО, 2010. – 113 с.)

Продовжую знайомити вас з християнськими історичними романами Франсін Ріверс, в основу яких покладено життя тих чи інших на перший погляд незначних біблійних героїв. Минулого разу, коли розглядали роман «Воїн», написав, що використовуються історії Старого Завіту, але сьогоднішня книжка показала мою помилку. Адже головним героєм цієї розповіді є Сила – супутник апостолів Петра і Павла у їх місіонерських подорожах. Використовуючи допустимі для художньої літератури припущення, Франсін Ріверс об’єднала в історії Сили трьох осіб: безіменного юнака, якому Христос пообіцяв вічне життя в обмін на відмову від багатства, неназваного супутника Клеопи, з якими мандрував у Еммаус Христос після свого воскресіння та власне Силу.

Ріверс Франсін. Воїн

(за книжкою: Франсин Риверс. Воин. - Москва: СЕХ/РХО, 2008. - 155 с.)

Святі Отці називають Старий Завіт «поводирем до Христа». Бо ж уся старозавітна історія від моменту гріхопадіння – ще опис життя людей в очікуванні пришестя Спасителя. У різних місцях Старого Завіту зустрічаємо пророчі вказівки на новозавітні події. Тому християнин, що обмежується лише Новим Завітом, несвідомо обкрадає себе у розумінні суті й призначення тих чи інших моментів життя Ісуса Христа. На жаль, навіть тим, хто вирішив ближче познайомитися з книгами Старого Завіту, зробити це досить складно: переважно розповідна форма, велика кількість «сюжетних ліній» і учасників подій, постійні повтори здатні швидше заплутати, ніж покращити розуміння тогочасного життя.

Клайв С. Льюїс. Роздуми про псалми (та 2 інших твори)

Сьогодні завершуємо наше знайомство з творами Клайва Льюїса,  розглянувши ще три його твори (початок дивись тут, тут і тут).

Клайв С. Льюїс. Роздуми про псалми

Цитати:

• Мистецтво - це «те ж саме, але інакше».
• Не можна невпинно захищати істину, треба і насолодитися нею.
• Коли зустрічаєш труднощі, сподівайся на відкриття.
• Той, хто готовий померти за ідею, готовий за неї вбивати.
• Коли «рай» розуміють не як єднання з Богом, «пекло» - не як відкидання від Нього, віра в майбутнє життя - зле марновірство. На одному його кінці - вульгарний хеппі-енд, на іншому - кошмар, від якого люди божеволіли або переслідували ближніх.
• Які дивні шляхи, якими Господь веде Своїх!
• Віра в Бога не гарантує успіху.

Клайв С. Льюїс. Страждання

(за книжкою: Клайв Стейплз Льюис. Страдание. – М.: Эксмо, 2011. – 208 с.)

Цитати:

• Якщо страждання неминуче - крапля мужності допоможе більше, ніж річки знань.
• Моральні системи різні (хоча й не настільки, як думають), але всі вони до єдиної передбачають правила поведінки, яких їх прихильники не виконують.
• Бог творить дива, але не дурниці.
• Досконале добро знає оптимальну мету, а досконала мудрість знає оптимальні засоби.
• Нам потрібен, по суті, не Отець, а небесний дідусь, добродушний дідок, який би радів, що «молодь веселиться», і створив світ лише для того, щоб нас потішити.
• Він завжди карав нас, але ніколи не зневажав.
• Він створює нас, а значить, не буде задоволений, поки не доведе до Свого задуму.
• Якщо ми любимо, ми можемо прощати будь-які недоліки, але ми не перестанемо хотіти, щоб їх не стало.

Клайв С. Льюїс. Листи до Малкольма

(за книжкою: Клайв Стейплз Льюис. Письма к Малькольму)

Цитати:

• На літургії потрібно думати про Бога, а не про обряди.
• Чим більше ти віриш в надприродність того, що відбувається [на Літургії], тим менше значення надаєш вбранню, жестам і позам священика.
• Коли людина надана сама собі, їй легко зісковзнути з «віри одного разу переданої» [Юд. 1: 3] до химери під назвою «моя релігія».
• Кризи як телеграфні стовпи: чим ближче стовп, тим більшим він здається.
• Суперечки зазвичай нас розділяють, справи часом з'єднують.
• Жодна нормальна людина, у якої є можливість планувати день, не відкладе основні молитви до тієї години, коли час лягати, години явно гіршої для всього, що вимагає зосередженості.
• У молитві повинні брати участь як душа, так і, слава йому, тіло.
• Моє тіло не раз мене ставило в скрутне становище, але сам я ставив його в таке становище ще частіше.

Клайв С. Льюїс. Бог під судом та інші есе.

(за книжкою: Просто христианство. Бог под судом. - М.: Гендальф, 1994. - 272 с.)

Бог під судом

• "Якщо Царства Небесного немає в тобі – неважливо, що ти вибрав замість нього і чому ти це вибрав". Вільям Лоу.
• Ми особливо горді, коли втішаємося смиренням.
• Життя обділене, убоге на мирську думку, ніяк не перешкоджає порятунку, ба більше – веде до нього.
• Потреба в грошах – найпростіше, хоча і не дуже гідне виправдання для багатьох видів діяльності.

Деніелс Пітер. Життя на краю

(за книжкою: Питер Дэниелс. Жизнь на краю. – К.: Фарес, 2006. – 490 с).

Не знаю, як у інших, а для мене середина вересня – щорічний час найглибшої економічної кризи. Гроші на літню відпустку витрачено, а до бажаної зарплати ще два тижні. А відомо, що знання краще всього засвоюються, якщо вони відповідають актуальним потребам людини. Тож вирішив почитати щось, пов’язане з темою грошей і багатства.

Критерії відбору для книжки поставив досить жорсткі: бажано – автобіографія і бажано – співзвучна християнським цінностям. Сам здивувався, коли така книжка знайшлась. Ще більше здивувався, чому раніше не чув про цього автора, хоча дуже часто шукав у різних пошукових системах за ключовими словами «книжка, гроші, християнство». А книжка справді вартісна. І автору можна вірити: піднявся від помічника муляра до мільйонера, навіть у найтяжчі часи не забуваючи віддавати 30 % прибутків Богові, вести активну проповідницьку та освітню роботу.

Про свободу християнства

Починається Великий піст, і можна передбачити появу в пресі та на телебаченні чергової порції нападок на «обмеженість» християнства. Особливо це стосуватиметься православ’я, яке не йде, подібно до протестантизму та католицизму, на поступки у своїх вимогах до життя вірян.
Почнуть з посту: це і не актуально в умовах сучасного життя, і небезпечно так надовго позбавляти свій організм тваринних білків, та й взагалі шкідливо так обмежувати свій раціон тощо. Поступово перейдуть і до інших сфер життя. Особливо люблять закидати православ’ю консервативністю в питаннях дівочої цноти та подружньої вірності. Буде й багато чого іншого, про що тут писати немає потреби – кожен, взявши до рук світську газету чи увімкнувши телевізор, зможе вдосталь прочитати про обмеженість і застарілість християнства взагалі та православ’я зокрема. Та найгірше в цій ситуації інше – більшість обвинувачів просто переказуватимуть вигадки одне одного, не завдаючи собі клопоту самостійно розібратися у цих питаннях. Здавалося б – є всі можливості для самоосвіти: немає заборони на читання Біблії, є український переклад Святого письма та праць Святих отців. Але ж ні – значно легше з року в рік переписувати одні й ті ж побрехеньки, приперчуючи їх анекдотами про попів чи фотографіями, де батюшка у піст їсть скоромне чи вживає алкоголь.

Чому розділене християнство

У світі сотні християнських конфесій. Усі вони визнають божественність Ісуса Христа, усі шанують Біблію загалом і Євангеліє зокрема. Євангеліє, у якому Христос молиться до Бога за всіх християн, аби вони «були єдині» (Ів. 17:11). А єдності немає. Молимося, аби об’єдналися «усі Церкви усіх народів світу», а між собою поєднатися не можемо. Увесь час щось заважає: мова, обрядовість, богословські нюанси. Як наслідок – люди, бачачи розрізненість і «множинність» християнства, починають сприймати його просто як «ще одну релігію» серед безлічі інших.

А мало ж бути навпаки. Згадаймо заклик Христа вести себе так, аби люди «бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16). Звучить просто і логічно: ставаймо щодень кращими – і люди побачать, що «з нами Бог». Але ж це важко! Значно простіше ховатися за зовнішніми ознаками, вирізнятися особливістю богослужінь чи нюансами вірувань. І це не лише щодо різних конфесій. Життя більшості християн теж переважно зовнішнє. Чим ми засвідчуємо свою віру? Піст, відвідування храму, молитва. Піст, у якому намагаємося злукавити соєвою ковбасою чи перетворити його у засіб для схуднення. Похід у храм – для розповсюдження нової порції пліток та політінформації. Молитва – переважно механічна або «як тривога».

Нехай буде воля Твоя. Чия?

Для православного християнина запитання, винесене у заголовок, здається риторичним. Адже саме Божу волю він прикликає кожного дня, читаючи вранці, ввечері, а то і протягом дня Господню молитву “Отче наш”. Але деякі, наслідуючи ватажка “темних сил”, прагнуть іти за своїм розумом і чинити лише свою волю. Насправді ж і розум, і воля тут не їхні. Адже, відкинувши волю Божу, вони відразу ж віддають себе у владу іншим божкам, істотам і навіть предметам (згадаймо вислів о. Серафима Роуза "Бога завжди заперечують тільки для того, щоб присвятити себе служінню якому-небудь ідолу"). Не бажаючи визнавати над собою керівництва Господа, люди дозволяють керувати своїм життям різноманітним явищам і прикметам. Наслідуючи “батька брехні” (див. Іоан 8: 44), вони вступають з Богом у конкурентну боротьбу за володіння ситуацією. Творця всього видимого і невидимого намагаються поставити у жорсткі рамки, використовуючи для цього найбезглуздіші способи прогнозування майбутнього за допомогою зірок, гральних карт, поведінки людей і тварин, надаючи цьому нерідко православних ознак.

Про ангелів

У сьогоднішній публікації мав би опублікувати другу частину виписок з роману «Гайдзін» Джеймса Клавелла, однак, зважаючи на завтрашнє православне свято (Собор святого архістратига Михаїла та інших небесних сил безплотних), пропоную поговорити саме на цю тему. Адже існує досить багато як художньої, так і псевдонаукової літератури з цього питання, то чому б не ознайомитися з православним вченням про ангелів.

Отож, згідно вчення святого Діонісія Ареопагіта (учня апостола Павла), яке прийняла Православна церква, існує 9 ангельських чинів. Їх поділяють на три ієрархії, в кожній з яких виділяють три рівні. Розглянемо їх у порядку «зверху-вниз» («від Бога до людини»):

Серафими (мініатюра
з «Малого часослова герцога Беррійського»)

Серафими (в перекладі з єврейської «ті, що палають»). Згідно слів пророка Ісаї (Іс. 6:2), їх зображають шестикрилими (два крила закривають ноги, два – обличчя і двома вони літають). Вони не лише вогневиді, їх назва показує ще й їхню палаючу любов до Бога (також серафими здатні розпалювати таку любов в інших).

Херувими («велика премудрість»). Їх іноді зображують багатоокими, аби показати їх розуміння премудрості Божої та Богопізнання. Через херувимів й іншим подається премудрість та відриваються духовні очі для боговідання. Серед найвідоміших херувимів – охоронець Едемського саду (Буття 3:24). Саме херувимів було заповідано зобразити на кришці ковчега завіту, у скинії та Єрусалимському храмі.

Престоли. Так їх називають, оскільки вони є ніби престолом Божим. Описати їх досить складно (як, загалом, і всі ангельські чини описуються переважно алегорично), найдивніший з описів можна прочитати у пророка Єзикиїля (1:4-18). Їх вважають також слугами Божого правосуддя та подателями розуміння праведного суду правителям і суддям.

Джеймс Клавелл. Сьогун (ч. 2)

Продовжуємо знайомитися з Японією 1600-го року (див. початок), користаючись книжкою «Сьогун» Джеймса Клавелла (Санкт-Петербург: Амфора, 2007. – 1205 с.). Обіцяв закінчити виписки сьогодні, однак доведеться розбити їх на дві публікації – занадто багато хочеться вам запропонувати. Адже ця книжка, незважаючи на її художній характер – справжня енциклопедія тогочасної Японії. Побут, звичаї, забобони, ставлення до життя і смерті – усе це наскільки природно вплетено у роман, що сприймається ледь не на підсвідомому рівні. Чого вартий лише використаний автором прийом поступового переходу головного героя на японську мову. У книжці з деякого моменту найуживаніші слова і вислови не перекладаються, тож ви мусите самі їх вивчити, аби бути у курсі подій. Та годі розпатякувань, напевне ви вже чекаєте виписок (або й самі почали читати пропоновану книжку, на що я щиро сподіваюся):

Релігійна всеїдність

Свято-Покровська церква у Нових Петрівцях.
Автор фотографії: Олекса-Київ

Сьогодні у православних знову свято (а кажуть, що ми відкидаємо усі радощі життя і ледь не всіх прагнемо запроторити у монастир на хліб і воду) - Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Згідно нашої маленької традиції, пропоную вам чергову статтю на церковно-православну тему. Ще у далекому 2011 році в одній з газет натрапив на статтю про село Нові Петрівці Київської області. У цьому селі діють дві Покровських церкви – Київського та Московського патріархатів, що викликає закономірну плутанину серед жителів села. Але не це привернуло увагу до статті й проблеми, якій вона присвячена. Поштовхом до написання цієї публікації стало наведене наприкінці газетної статті опитування щодо релігійних уподобань жителів села.