Шварценеггер А. Згадати все (частина 2)

(за книжкою: Шварценеггер Арнольд. Вспомнить все: Моя невероятно правдивая история.  — М.: Эксмо, 2013. — 648 с.)

Хто полінується читати усю автобіографію (або просто не любить цей жанр) – можете перейти відразу до розділу 30 «Правила Арнольда». Я ж пропоную другу порцію уподобаних цитат з цієї книжки:

• Ще з часів заняття культуризмом я усвідомив, що все визначається кількістю повторів. Чим більше миль ти проїдеш на лижах, тим краще будеш кататися; чим більше разів ти повториш якусь вправу, тим чіткіше окреслять м'язи. Я свято вірю в напружену працю, в те, що все здобувається потом, і не зупиняюся, поки справа не зроблено.
• Думати занадто багато - шкідливо. Негативні сторони є завжди. Чим більше знаєш, тим менше хочеться що-небудь робити. Якби мені було відомо все про нерухомість, кіно і культуризмі, я б ні за що не зайнявся всім цим.

Шварценеггер А. Згадати все: Моя неймовірно правдива історія

(за книжкою: Шварценеггер Арнольд. Вспомнить все: Моя невероятно правдивая история.  — М.: Эксмо, 2013. — 648 с.)

Для когось Шварценеггер – це насамперед культурист і популяризатор спорту. Для інших – відомий кіноактор. Для третіх – політичний діяч. Але дивовижним є не лише поєднання в одній людині таких різних ролей, а їх послідовність. Кожну роль він опановував у найсприятливіший для цього час.

Та цей шлях не був аж таким легким, як нам може здатися. Взагалі, не слід оцінювати цю людину лише за нашими уявленнями про неї, більшість з яких взята з бульварної преси чи сформовано на основі його ролей у кіно. Сьогоднішня книжка дасть змогу можемо проглянути весь життєвий шлях Арнольда Шварценеггера, і певен – кожен знайде для себе багато нового і повчального. Я ж, традиційно, ділюся вподобаними цитатами:

• У нас вдома була книга з гарними картинками, яку ми брали, коли гралися у священика.
• Ми повинні були заробити собі сніданок, виконавши певну кількість присідань.
• Ми були виховані на цих страшних казках [братів Грімм], які сам я нізащо не стану читати своїм малюкам.
• Однак через якийсь час мої заощадження, зароблені на морозиві, вичерпалися ... і я знайшов рішення: жебрацтво.
• Я вирішив, що стану найкращим у якійсь сфері - хоча ще й не знав, в який саме.

Деніелс Пітер. Життя на краю

(за книжкою: Питер Дэниелс. Жизнь на краю. – К.: Фарес, 2006. – 490 с).

Не знаю, як у інших, а для мене середина вересня – щорічний час найглибшої економічної кризи. Гроші на літню відпустку витрачено, а до бажаної зарплати ще два тижні. А відомо, що знання краще всього засвоюються, якщо вони відповідають актуальним потребам людини. Тож вирішив почитати щось, пов’язане з темою грошей і багатства.

Критерії відбору для книжки поставив досить жорсткі: бажано – автобіографія і бажано – співзвучна християнським цінностям. Сам здивувався, коли така книжка знайшлась. Ще більше здивувався, чому раніше не чув про цього автора, хоча дуже часто шукав у різних пошукових системах за ключовими словами «книжка, гроші, християнство». А книжка справді вартісна. І автору можна вірити: піднявся від помічника муляра до мільйонера, навіть у найтяжчі часи не забуваючи віддавати 30 % прибутків Богові, вести активну проповідницьку та освітню роботу.

Акіо Моріта. Sony. Зроблено в Японії (завершення)

(за книжкою: Акио Морита. Sony. Сделано в Японии.  — М.: «Альпина Паблишер», 2016. — 288 с.).

Про фірму, яка починалася на четвертому поверсі зруйнованого війною універмагу, а згодом стала транснаціональною корпорацією (початок див. тут).

Про студента, який розкритикував звук перших магнітофонів Sony, а згодом став її президентом.

Про поради Радянському Союзу і Китаю.

Про конкурентну боротьбу і ставлення до робітників.

І навіть трошки про політику – у сьогоднішній книжці. Аби дужче заохотити вас до її прочитання – кілька найцікавіших цитат (а наприкінці - обіцяна відповідь про уніформу):

Акіо Моріта. Sony. Зроблено в Японії

(за книжкою: Акио Морита. Sony. Сделано в Японии. — М.: «Альпина Паблишер», 2016. — 288 с.).

Після бізнес-біогріфій Велча та Джобса пропоную перенестися у післявоєнну Японію. Країна переможена, промисловість зруйнована, імідж японських товарів на світовому ринку відповідає сучасному ставленню до продукції континентального Китаю. Як і в історії з Джобсом і Возняком, двоє молодих людей, що мали талант у комерції (Акіо Моріта) та техніці (Масару Ібукі), вирішили змінити ситуацію. Їм це вдалося. Як? Читайте у сьогоднішній книжці. Написана аж у 1986 році, вона дещо застаріла з технічної точки зору (чого варте лише прославляння компакт-дисків та опис зародження кольорового телебачення). Але з позицій маркетингу, менеджменту, бізнесу та політики – безсумнівно одна з кращих. Переклад цитат мій, та сподіваюся, що це не погіршить враження від закладених у них ідей:

Айзексон Волтер. Стів Джобс (завершення)

(за книжкою: Волтер Айзексон. Стів Джобс. Біографія засновника компанії Apple / Переклад з англ. Н. Гербіш, Л. Крупніцький, О. Кравчук, О. Третяченко-Реннер. – Київ: Брайт Стар Паблішинг, 2012. – 624 с.)

У сьогоднішній публікації, на відміну від попередніх двох (див. ч. 1, ч. 2) будуть не скільки цитати, як концентрати тих чи інших думок, що містяться у книжці. Бо іноді опис певної ситуації, що характеризує якийсь принцип чи рису характеру, може займати кілька абзаців. Вирізати просто фразу – втрачається контекст. Наводити цілу сторінку тексту – занадто збільшується розмір статті. Тому наважуся робити невеличкі узагальнення.
Оскільки в пам’яті ще свіжі спогади про бізнес-біографію Джека Велча, відразу в око впали дві подібності Велча і Джобса – останній також любив «пірнати» у виробничі проблеми і також ненавидів доповіді з презентаціями: «Замість розв’язувати проблеми, люди створювали презентації. Я хотів, щоби вони брали участь у дискусії, за столом обговорювали важливі питання, а не показували якісь слайди».

Айзексон Волтер. Стів Джобс (ч. 2)

(за книжкою: Волтер Айзексон. Стів Джобс. Біографія засновника компанії Apple / Переклад з англ. Н. Гербіш, Л. Крупніцький, О. Кравчук, О. Третяченко-Реннер. – Київ: Брайт Стар Паблішинг, 2012. – 624 с.)

Відомо, що біля витоків Apple, крім Стіва Джобса, стояла ще одна видатна людина – Стівен Возняк. У формулі вдалого продукту «інженер+дизайнер+маркетолог» (про яку згадувалося у попередній публікації) йому заслужено відводилося почесне перше місце. Чесно кажучи, навіть за тими побіжними згадками про Возняка, які зустрічаються в цій книжці, він мені імпонує більше за головного героя. Навіть Джобс, будучи неймовірно прискіпливим до дизайну і беручи на себе презентаційно-маркетингові обов’язки, визнавав, що Возняк вартий 50-ти посередніх інженерів.

Природну дитячу зацікавленість технікою підтримував батько Возняка: чого лише вартий факт, що уже в другому класі за допомогою батькових малюнків і пояснень малий Воз зрозумів принцип роботи резистора. Аби вдосконалювати свою технічну майстерність, Стівен Возняк вигадав гру-завдання: відтворити якусь комп’ютерну схему, використовуючи менше деталей, але зберігаючи всі її властивості.

Айзексон Волтер. Стів Джобс

(за книжкою: Волтер Айзексон. Стів Джобс. Біографія засновника компанії Apple / Переклад з англ. Н. Гербіш, Л. Крупніцький, О. Кравчук, О. Третяченко-Реннер. – Київ: Брайт Стар Паблішинг, 2012. – 624 с.)

Про Apple, Macintosh, іМас, iBook, iPhone, iPod та iPad.

Про Pixar, NeXT, iTunes, PowerBook, МасВоок та iCloud.

А також – про Стівена Возняка і Біла Ґейтса, про Disney, Oracle, Intel, IBM, Microsoft, Hewlett-Packard, Sony, Google, Windows, UNIX та Android.

Та ще й українською мовою. Не дивно, що саме сьогоднішня книжка першою потрапила у фокус моєї уяви, щойно було дочитано бізнес-біографію Джека Велча. Спочатку трохи налякав обсяг книжки (понад 600 сторінок), однак побоювання виявилися марними: написано легко і захопливо.

Та годі просторікувати. Стів Джобс понад усе цінував мінімалізм. Тож навіть такий невеличкий вступ він напевне б розкритикував (а робити це він умів, як ніхто). Тому – відразу до вподобаних цитат:

Велч Дж. Джек. Сама суть (завершення)

(за книжкою: Уэлч Дж. Джек. Самая суть / Дж. Уэлч, Д. Бирн. – М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Транзит-книга», 2004. – 474 с.)

Сьогодні – завершальна порція цитат з бізнесової автобіографії Джека Велча, яку ми почали розглядати у минулій публікації. Про глобалізацію на трьох рівнях, про переваги і вади Інтернету, про важливість особистої та корпоративної чесності, про взаємини бізнесу і державних структур. Хоча більшість порад автора стосуються великих корпорацій, раджу прочитати цю книжку всім, хто цікавиться роллю особистості в розвитку сучасного світу. Обов’язковою для прочитання вона має бути і тим, хто лише планує почати свій бізнес – аби відразу зробити все правильно, заклавши надійний фундамент. Чого лише варте сформульоване Велчем головне правило бізнесу: ніколи не дозволяйте нікому ставати між вами і клієнтами або постачальниками. Застосування лише цього одного правила дасть змогу відразу вийти на зовсім інший рівень підприємництва. А таких порад у книзі можна знайти десятки. Я виписав лише те, що сподобалося найдужче:

Велч Дж. Джек. Сама суть

(за книжкою: Уэлч Дж. Джек. Самая суть / Дж. Уэлч, Д. Бирн. – М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Транзит-книга», 2004. – 474 с.)

Якось у Мікеланджело запитали про його секрет створення геніальних скульптур. Митець відповів, що це дуже просто – берете камінь і відсікаєте усе зайве. Як і всі геніальні речі, цей принцип може бути застосований у різних сферах життя. Зокрема – у бізнесі. «Позбавлятися зайвого» - одне з головних правил Стіва Джобса (незалежно, стосувалося це дизайну продукції Apple чи її асортименту). Це правило допомогло і автору сьогоднішньої книжки перетворити «Дженерал електрик» з неповороткого, обтяженого супутніми виробництвами гіганта американського ринку в потужний і мобільний концерн світового рівня.

Книжка привабила насамперед відвертістю: автор не соромиться розповідати про свої бізнес-невдачі, вважаючи їх такими ж вартими уваги уроками, як і перемоги. Я спочатку хотів було обмежитися лише кількома узагальненими порадами від Джека Велча типу «Краще менші компанії, але мобільніші», «Продаж – операція взаємовигідна», «Формуй колектив і давай йому повноваження». Однак ледь не кожна прочитана сторінка давала все новий і новий матеріал для роздумів і записування. Тому вирішив повернутися до традиційного формату: цитати і (в дужках) мої коментарі до деяких з них. Отож, уроки Джека Велча:

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (завершення)

Обіцяв викласти завершення нотаток (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7, ч. 8) ще минулого тижня, однак недільне свято стало чудовою нагодою для статті про Тетянин день. Тож мусив перенести на сьогодні останню частину виписок з автобіографії Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Минулу порцію нотаток ми закінчили моментом повернення Ганді в Індію, де він продовжує активну політичну та суспільну діяльність і засновує «Сатьяграху ашрам», у який, всупереч усім традиціям і згідно власних переконань, приймає сім’ю «недоторканних». Досвід, набутий у сатьяграхі в Південній Африці, він використовує для змивання «плями індіго» з однієї з індійських провінцій – Чампарану, а також допомагає у боротьбі за свої права текстильникам з Ахмадабаду (докладніше почитайте самі, там досить захопливий сюжет). А тут ще й селяни, через неврожай відчуваючи загрозу покарання за несплату податків, звертаються до Ганді, що поступово стає символом справедливості, за допомогою. … Ганді все важче «бути всім для всіх», але робота починає давати свої результати (одним з найвеличніших можна вважати всеіндійський (!) день посту і молитви). Наприкінці книжки Ганді розповідає про відомий рух «кхаді» - використання лише тканин індійського виробництва, навіть якщо вони гірші за якістю (саме з цього приводу Чарльз Вілен у своїй відомій книжці «Гола економіка» називає Ганді видатним політиком, але поганим економістом). Поступово цей рух перетворився у цілу ідейну концепцію «неспівробітництва», що стала одним з об’єднавчих принципів для усього індійського народу і, з часом, призвела до його незалежності. Опис подій у книжці закінчується 1921 роком, оскільки, як пише сам Ганді, він на той час став уже наскільки публічною особою, що все інше можна прочитати у доступних матеріалах. Наостанок Ганді знову звертається до моральних основ життя людини, закликає до самоочищення і смирення. Я ж, уже традиційно, наприкінці виписок наведу список літератури, яку згадує Ганді (там і професійно-юридична, і релігійна, і оздоровча). А поки – невеличка порція цитат:

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 8)

Сьогоднішніми виписками мало завершитися і так задовге (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7) наше знайомство з життєписом Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Адже виписки розтяглися аж на 8 публікацій, і не факт, що я нічого не пропустив (та й не обов’язково те, що зацікавило мене, було цікаво вам – і навпаки). Та концентрація подій в останніх розділах книжки наскільки велика, що маю, аби не суперечити своїм правилам, розділити виписки на дві частини. І власне виписок у цих частинах буде менше, а більше – мого короткого переказу змісту. Отож, минулого разу ми закінчили початком Першої світової війни. Ганді не міг залишатися осторонь і зібрав цілий санітарний загін. Такий благородний вчинок викликав не лише осудження у певної частини індійців (адже Ганді збирався допомагати їх поневолювачам - англійцям), але й став певним випробовуванням для самого Ганді: по-перше, через його відразу до насильства (саме тому він орієнтувався саме на медичну, а не бойову частину), а по-друге – через командира–англійця, який спробував зайнятися «дідовщиною». Та все закінчилося добре (як саме – читайте у книжці). Потім Ганді захворів на плеврит, і використав хворобу для нових експериментів з харчуванням (як ви пам’ятаєте, на той час він уже цілковито відмовився від молочних і м’ясних продуктів, борошняних виробів і бобових). Ганді пробує сироїдіння – але не отримує бажаного результату. Як не дивно, лише повернення на батьківщину зцілило його. Але про це – вже наступного разу:

• Якщо страх перед в'язницею зникає, репресії тільки збуджують дух народу (пам’ятаєте, одним з інструментів сатьяграхи якраз і була спроба переповнити в’язниці невинними людьми - прим. моя).
• Порятунок народу залежить від нього самого, від його готовності страждати і жертвувати собою.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 7)

Поступово наближається до завершення (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6) наше опосередковане знайомство з людиною, життям і світоглядом якої захоплювалися такі відомі особистості, як Лев Толстой, Бенджамін Франклін, Мартін Лютер Кінг, Альберт Ейнштейн та Ромен Ролан (з новіших слід згадати, наприклад, Робіна Шарму). У сьогоднішній частині своєї автобіографії (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.) Ганді продовжує описувати свої експерименти з харчуванням і релігійні пошуки. Якщо минулого разу він відмовився лікувати м’ясним бульйоном свого сина – цього разу захворіла дружина. І їй теж прописали такий бульйон. На щастя, цього разу дружина і діти були повністю на його боці. Але слід було якось лікуватися – і Ганді, що вже десять років не вживав солі, намовляє до цього (а також до відмови від бобових) і дружину. Ганді не стверджує однозначно, що саме це допомогло – але дружина одужала. Сам Ганді поступово переходить на фруктово-горіховий режим харчування, але при цьому постійно підкреслює (ви побачите це у виписках), що слід прагнути до самообмеження з високими моральними ідеалами, а не зводити все до дієти. На фермі імені Толстого він також привчає учнів до обмеження в харчуванні, використовуючи їх релігійні переконання. Паралельно він прагне вдосконалити систему тодішньої освіти, акцентуючись на моральних якостях учня. Власним прикладом він навчає і виправляє недоліки учнів – і не лише дітей: навколо нього об’єднується все більше індійців і навіть англійців. І тут починається Перша світова війна…

• Прагнучи насолодитися чуттєвими задоволеннями, ми врешті-решт втрачаємо навіть саму здатність до насолоди.
• Немає більшого сліпця, ніж той, хто не бажає бачити.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 6)

Триває наше знайомство (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5) з життєписом видатного громадсько-політичного і релігійного діяча Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Повернувшись до Індії, Ганді, аби краще відчути становище народу, вирушає в мандрівку. При цьому обирає наймасовіший вид транспорту – залізничний, у найгіршому його варіанті – третій клас. З новими враженнями він повертається додому, де на нього чекає нове випробування – десятирічний син захворів на черевний тиф, ускладнений запаленням легень. Лікар рекомендує м’ясний бульйон і яйця, але ж Ганді на той час вже став переконаним вегетаріанцем і привчив до цього всю свою родину. Тож Ганді вирішує лікувати його самостійно, використовуючи піст і водні процедури. На щастя, все завершилося добре – і Ганді знову вирушає в Південну Африку, де з новою силою розгорілася боротьба індійський поселенців за свої права. Також тривають релігійні пошуки Ганді – зокрема, він зближується з теософами і відкриває для себе величну «Бгаґавад-Ґіту» (пам’ятаєте, у минулих виписках Ганді навіть поставив собі мету вивчити її напам’ять). Не припиняє автор і пошуків природних способів лікування – наприклад, вологою землею. Про все це (і багато іншого) читайте у самій книжці, я ж потішу вас лише невеликою часткою виписок з неї:

• Такі слова, як «апариграха» (відмова від власності, некорисливість) і «самабхава» (врівноваженість), цілком заволоділи моєю увагою.
• Той, хто бажає порятунку, має діяти подібно довіреній особі, яка, хоча і розпоряджається великим майном, не вважає жодної з його частин своєю власністю.
• Мені відомий тільки один метод місіонерської діяльності - це особистий приклад і розмови з тими, хто шукає знання.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 5)

Новорічно-різдвяні свята поступово прямують до завершення, і час повертатися у робоче русло. Тож сьогодні ми продовжуємо читати автобіографію Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Як ви пам’ятаєте (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4), ми залишили автора в момент, коли сатьяграха в Південній Африці сягнула свого апогею. Але не менш напруженими були і внутрішні пошуки Ганді. Зокрема, у 37 років він вирішує прийняти обітницю брахмачарія (щось досить умовно подібне до нашого чернецтва). Утримання від статевих стосунків з дружиною, піст і самообмеження займають усе більше місце в книжці. Він повертається в Індію і намагається ще більше спростити своє життя (чим викликає законні нарікання рідних, що не давали своєї згоди на такі утиски). Також він продовжує активну участь у громадсько-політичному житті – зокрема, бере участь у засіданні Всеіндійського конгресу. Не залишає Ганді поза увагою у своїй книжці й релігійні пошуки – наприклад, він досить негативно висловлюється щодо пожертв та принесення у жертву тварин. Тож книжка стає все інформаційно-насиченішою, і я вкотре закликаю вас прочитати її самостійно. Для заохочення – чергова порція виписок:

• Мій розум кружляв бурхливим морем сумнівів.
• Наші пристрасті настільки сильні, що ними можна керувати лише за умови, якщо обмежити їх строгими рамками як зовні, так і зсередини.
• Піст з метою гамування пристрастей - безсумнівно, дуже корисний.
• Є люди, яким пост не допомагає, бо вони вважають, що можна стати невразливим до спокус, суто механічно дотримуючись посту (практично всі релігії закликають не перетворювати піст на дієту – прим. моя).

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 4)

Новорічна ейфорія поступово стихає, і я пропоную подумки перенестися у Індію та Південну Африку, де триває боротьба індійський переселенців під проводом Махатми Ганді за свої права (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). У попередніх розділах (див. частина 1, частина 2, частина 3) ми підійшли до періоду в житті Ганді, коли він почав усе глибше занурюватися у громадсько-політичне життя, однак у біографії він вділяє увагу й іншим сферам свого життя.
Зокрема - вихованню дітей. У книжці досить цікаво (і відверто) описуються спроби Ганді привчити дітей до європейського одягу й манер поведінки (хоча сам він визнає, що у більшості суперечок з дружиною і дітьми «переконували не стільки відповіді, скільки сила авторитету»). Хто має дітей, особливо малого віку – знайде багато повчального і корисного.
Та політика відбирала все більше часу. І тут цікавими виявилися експерименти Ганді з пошуком джерел фінансування для індійського Конгресу. Спочатку він, цілком у дусі Кійосакіївських понять «актив/пасив» (див. Кійосакі Р., Лечтер Ш. «Багатий тато, бідний тато») зібрав початкові кошти, купив на них нерухомість, здав її в оренду й забезпечив організації постійне джерело прибутків. Але згодом побачив, що це «розбещує» організацію, робить її певним чином незалежною від суспільства, до якого вона повинна прислухатися і якому має служити. Тому, цитую Ганді, «я прийшов до твердого переконання, що громадським організаціям не слід мати постійних фондів». Вони повинні існувати лише на пожертви громади. Чому так? Ганді й на це дає відповідь: «Щорічні пожертви у фонд організації – це перевірка її популярності та чесності її керівництва; і я вважаю, що кожна організація повинна пройти таку перевірку». Цікаво, скільки організацій України, що називаються себе громадськими, спромоглися б пройти таку перевірку? Поміркуйте самі, а я «пригощу» вас черговою порцією виписок:

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 3)

Недільна днина, і ми продовжуємо (див. частина 1, частина 2) читати захопливий життєпис визначного громадського діяча світового рівня – Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.).
Як ви пам’ятаєте, учора ми залишили його на кораблі, що наближався до берегів Англії (на човні молодого Ганді, до речі, знову намагалися спокусити м'ясом). У наступній частині книжки йдеться про його навчання і початок адвокатської кар’єри, про розчарування у цій професії та постійні релігійні пошуки. Ганді повертається в Індію, намагається розпочати адвокатську практику, підзаробляє репетиторством з англійської мови.
Та робота все більше починає конфліктувати з його принципами – наприклад, Ганді так і не примусив себе давати хабарі. Тому він погоджується на пропозицію попрацювати адвокатом в Південній Африці. Саме з цього моменту книжка частково розповідає про вже відомі нам події (див. «Сатьяграха у Південній Африці»). Сам Ганді постійно наголошує, що всі тонкощі виникнення і розвитку сатьяграхи можна прочитати саме там, а в автобіографії описує лише те, що стосується власне його. Наприклад, як його виганяли з першого класу на пароплаві й потязі, як змушували їхати не в диліжансі, а поруч з кучером тощо. І не лише його – це стосувалося всіх індійців. Що, в результаті, і призвело до соціального вибуху, про який ми вже знаємо. Отож, сьогоднішні виписки:

• Молитва не потребує слів.
• Молитва – вірний засіб очищення серця від пристрастей. Але вона повинна поєднуватися з повним смиренням.
• Колінопреклоніння і молитви не забобони: побожні душі, не можуть поклонятися простому мармуру. В них горить справжня любов, і вони поклоняються не каменю, а божеству, символом якого є камінь.
• Нас, тобто тих, хто ще «не цивілізований», вельми дивує, коли вартість напоїв перевищує вартість їжі.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 2)

Сьогодні продовжуємо (див. частина 1) читати виписки з автобіографії Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.).
Минулого разу ми закінчили на експериментах Ганді з харчуванням – зокрема, його спробі почати їсти м’ясо (після яких йому ще довго ввижалося, що у шлунку чути плач з’їденого ним козеняти). Також у цей час Ганді відмовляється від кави і чаю, вживаючи виключно воду чи какао.
Наступна частина книжки присвячена релігійним пошукам автора. Зокрема, він знайомиться і відразу ж захоплюється «Рамаяною» та «Бхагавадгітою», однак приглядається й до інших релігій, зокрема – християнства. На жаль, переважно йому доводилося зустрічатися з протестантами, тому враження (як ви побачите з виписок) були не найкращими. Закінчивши навчання у школі, Ганді вирішує їхати вчитися на адвоката в Англію. Члени його касти були проти поїздок за кордон – і він пориває зі своєю кастою. Ганді докладно описує свою мандрівку та перші дні життя в Лондоні – але це залишимо на завтра:

• Враження, одержані в дитинстві, пускають глибоке коріння, і я завжди шкодую про те, що мені в ту пору не читали більше гарних книжок (батьки, читайте своїм дітям більше книжок, аби вони потім не казали такого і про вас - прим. моя).
• Яка ж це релігія, якщо вона примушує людину їсти м'ясо, пити спиртне і змінювати одяг (Ганді, почувши, що охрещений індус все це робить, плутає поняття «дозвіл» і «примус». Тут доречно згадати слова апостола Павла з його Першого послання до коринфян: «Усе мені дозволено, та не все корисне» (1Кор, 6:12) – прим. моя)
• Заповідь «відповідай добром на зло» стала моїм керівним принципом.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя

(за книжкою: Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.).

Сьогодні розпочинаю викладати виписки з автобіографії Ганді - твору, прочитати який радять у багатьох книжках із самовдосконалення. Більшість з нас уявляє Махатму Ганді лише як визначного політичного і суспільного діяча (особливо якщо ви прочитали книжку про сатьяграху в Південній Африці, яку ми розглядали перед цим). Насправді він, хоч і народився в сім’ї прем’єр-міністра однієї з індійських провінцій, мав досить суворе, як на наш погляд, дитинство. Чого варте лише одруження його на незнайомій дівчині в 13 (!) років, та ще й після того, як він був уже двічі заручений з іншими дівчатами, які померли. Причина одруження? У батьків було три сина, і вони вирішили, одружуючи старшого, заразом одружити й двох інших, аби тричі не витрачатися на весілля.
Також на початку книжки розповідається про шкільні роки Ганді, його захоплення мандрівками замість уроків фізкультури та спробу почати їсти м’ясо (батьки додержувалися вегетаріанства з релігійних мотивів). Намагаючись бути чесним з читачем, автор не приховує і своїх негативних чи негідних вчинків – занадто жорстоких ревнощів до дружини, відвідання публічного будинку чи захоплення курінням і пов’язаними з цим крадіжками. Як бачите, образ далекий від ідеального (як, власне, і кожна людина), тож читається книжка справді легко – спробуйте, не пожалкуєте. Я ж пропоную лише деякі виписки:

• Можливе для одного - можливе для всіх.
• Я просувався вперед, керуючись внутрішнім світлом.
• Той, хто шукає істину, повинен бути смиреннішим пилу.
• Я знаю, що мої погані пристрасті віддаляють мене від творця, але я ще не в силах позбутися їх (у книжці скрізь слова «Творець», «Бог» стоять з малої літери, але я не знаю, чи так у радянському виданні, чи й у самого Ганді – прим. моя).

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці

Закінчивши робити виписки з автобіографії Франкліна, звернув свій погляд на інший життєпис, який також часто згадується у різноманітній літературі на тему самовдосконалення – біографію Ганді. Однак, розпочавши читати, натрапив на рекомендацію самого автора прочитати спочатку іншу його книжку – про боротьбу індійців за свої права у Східній Африці. З поваги до автора і зважаючи на те, що згадувана книжка перекладена українською (щира подяка Артему Чапаю), взявся до роботи.
Аби ви розумілися, про яку боротьбу йдеться – спробую коротко охарактеризувати ситуацію: коли у Африці було відкрито значні поклади золота й діамантів, там активно почала розвиватися видобувна промисловість. Також виявилося, що місцевий клімат дуже сприятливий для вирощування цукрової тростини, чаю та кави. Однак змусити працювати африканців було досить складно (далі у виписках побачите, яким способом їх примусили до цього). Тож власники копалень та плантацій знайшли вихід – запросили на роботу індійців (укладався контракт на 5 років). З часом робітники звільнялися, але не поверталися до Індії, а залишалися, займаючись рільництвом та торгівлею. Англійські бізнесмени побачили в цьому невигідну для них конкуренцію, тому почали всілякими способами утискувати звільнених контрактників.