Про державу, терпіння та сорочку

Афоризм:

Добробут держави забезпечують не ті гроші, які вона щорічно видає чиновникам, а ті, які вона щорічно залишає в кишенях громадян. Йожеф Етвеш.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Patientia vincit omnia [паціенціа вінціт омніа]: терпіння перемагає все.

Значення іншомовного слова:

Туніка (лат. tunica): давньоримський одяг типу сорочки (спочатку вовняної, з 4 ст. – лляної, переважно білого кольору). Поверх туніки носили тогу.

Про здоров’я, Трою та приміщення

Афоризм:

Я ціную здоров’я як зусилля волі, а не як спадок або дар. Еміль Чоран.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Net locus, ubi Troia fuit [нет локус, убі троя фуіт]: немає й місця, де була Троя (про те, що давно зникло, згинуло). Іноді вживають лише першу частину фрази.

Значення іншомовного слова:

Гінекей (грец. γυναικηΐη, від γυνή – жінка): 1) У Стародавній Греції – частина будинку, відведена для жінок. 2) В пізній Римській імперії та Візантії – державні або приватні майстерні (переважно ткацькі), де працювали раби.

Про Великий піст і "Голос Православ’я"

Піст як спосіб економити

Отримав черговий (лютневий) випуск «Голосу Православ’я», більшість матеріалів якого, зрозуміло ж, пов’язана з початком Великого посту. У Святительській проповіді натрапив на думку, яку виношую вже досить давно (і яка, не дивуйтеся, напряму пов’язана зі зростанням цін). А саме – про піст у християнському суспільстві, у православній країні.
Вже не раз спостерігав, що під час посту (хотілося б вірити, що випадково) найгучніші концерти припадають якраз на найскорботніші дні. У Страсний тиждень не виняток прем’єри бойовиків чи екшенів, у Страсну п’ятницю святково вбраний люд прямує до театрів на чергову розвагу. Уявімо хоч на мить, що Україні – й справді православна країна (як це може здатися, коли прийдеш до церкви на Великдень).
Це не пусте фантазування – так уже було в давні часи: почався піст – і зменшується кількість розважальних заходів, закриваються театри і кінотеатри, цирки і ресторани, атракціони і парки розваг. З полиць магазинів зникає алкоголь і цигарки, з екранів телевізорів – оголена натура і кримінальний жаргон. Піст стає загальнодержавним – і самою своєю атмосферою спонукає кожну людину до замислення над своїми учинками і словами, над своїм життям. У людини менше спокус і, відповідно, менше можливостей до гріха.
Ви почнете захищати права людей інших віросповідань (хоча, насправді, захищатимете насамперед себе – точніше, своє тіло), говоритимете про необхідність приймати до уваги їх потреби й уподобання. Усе правильно. Але, повірте, жодна по-справжньому віруюча людина (до якої б віри вона не належала), не буде заперечувати проти такого «періоду тиші» - ми ж уже навіть себе не чуємо (не кажучи про Божий голос), ми живемо телевізійними шаблонами і говоримо газетними штампами.

27 лютого – День самообмеження заради України

Читаючи автобіографію Ганді, декілька разів натрапляв на згадку про голодування «не для себе». Аби запобігти якимось небезпекам чи спонукати інших до певних дій, Ганді вдавався до одно- чи кількаденного посту. Іноді до нього приєднувалися цілі громади однодумців, а одним з найбільших своїх здобутків Ганді вважав проведений у 1919 році Всеіндійський день посту і молитви.

Ця традиція притаманна не лише індуїзму. Згадаймо старозавітну Ніневію, жителі якої (разом з правителем) прийняли обітницю посту, аби уникнути лиха, провіщеного для цієї держави пророком Іоною (Іона, 3:5-10). Там же читаємо про Іосафата, за правління якого вся Юдея оголосила піст, почувши про наближення іноземних загарбників (2Пар, 20:1-4). У Новому Завіті описано 40-денний піст Ісуса Христа, яким він готував себе до протистояння з дияволом (Мф, 4:1-2).

Як бачимо, у минулі часи піст передував випробуванню, мав відвернути лихо чи хоча б полегшити його. В уявленні ж більшості сучасних людей піст – це лише «період перед об’їданням». Особливо це стосується великоднього посту – більшість сприймає його лише як прикру (й необов’язкову) передумову для пасок, крашанок, домашньої ковбаси та інших смаколиків. Тобто все перевернулося: древні обмежували себе, аби уникнути лиха – ми ж допускаємо певне обмеження (переважно в їжі), знаючи про гарантовану винагороду (для більшості, на жаль, теж переважно гастрономічну). Але ж хіба все так добре у житті кожного з нас і країни в цілому, аби допускати таку недбалість?

Голодує Надія Савченко. Голодує на знак протесту проти неправди і несправедливості. Так робив Ганді, так у свій час голодували «в’язні совісті» в колишньому СРСР. Але більшість слухає про це, нерідко сидячи за обіднім столом. Ми сприймаємо це, як чергову новину, забуваючи про неї вже майбутньої миті... На сході гинуть наші вояки. Чи розуміємо ми справжнє значення слова «наші»? Адже для багатьох це лише протилежне до «їхні». Невже, як у попередню війну, смерть має засмутити кожну родину, аби стало зрозумілим: усі ми – велика родина і єдиний організм, біль одного з нас не може залишати байдужими усіх інших.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (завершення)

Обіцяв викласти завершення нотаток (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7, ч. 8) ще минулого тижня, однак недільне свято стало чудовою нагодою для статті про Тетянин день. Тож мусив перенести на сьогодні останню частину виписок з автобіографії Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Минулу порцію нотаток ми закінчили моментом повернення Ганді в Індію, де він продовжує активну політичну та суспільну діяльність і засновує «Сатьяграху ашрам», у який, всупереч усім традиціям і згідно власних переконань, приймає сім’ю «недоторканних». Досвід, набутий у сатьяграхі в Південній Африці, він використовує для змивання «плями індіго» з однієї з індійських провінцій – Чампарану, а також допомагає у боротьбі за свої права текстильникам з Ахмадабаду (докладніше почитайте самі, там досить захопливий сюжет). А тут ще й селяни, через неврожай відчуваючи загрозу покарання за несплату податків, звертаються до Ганді, що поступово стає символом справедливості, за допомогою. … Ганді все важче «бути всім для всіх», але робота починає давати свої результати (одним з найвеличніших можна вважати всеіндійський (!) день посту і молитви). Наприкінці книжки Ганді розповідає про відомий рух «кхаді» - використання лише тканин індійського виробництва, навіть якщо вони гірші за якістю (саме з цього приводу Чарльз Вілен у своїй відомій книжці «Гола економіка» називає Ганді видатним політиком, але поганим економістом). Поступово цей рух перетворився у цілу ідейну концепцію «неспівробітництва», що стала одним з об’єднавчих принципів для усього індійського народу і, з часом, призвела до його незалежності. Опис подій у книжці закінчується 1921 роком, оскільки, як пише сам Ганді, він на той час став уже наскільки публічною особою, що все інше можна прочитати у доступних матеріалах. Наостанок Ганді знову звертається до моральних основ життя людини, закликає до самоочищення і смирення. Я ж, уже традиційно, наприкінці виписок наведу список літератури, яку згадує Ганді (там і професійно-юридична, і релігійна, і оздоровча). А поки – невеличка порція цитат:

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 7)

Поступово наближається до завершення (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6) наше опосередковане знайомство з людиною, життям і світоглядом якої захоплювалися такі відомі особистості, як Лев Толстой, Бенджамін Франклін, Мартін Лютер Кінг, Альберт Ейнштейн та Ромен Ролан (з новіших слід згадати, наприклад, Робіна Шарму). У сьогоднішній частині своєї автобіографії (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.) Ганді продовжує описувати свої експерименти з харчуванням і релігійні пошуки. Якщо минулого разу він відмовився лікувати м’ясним бульйоном свого сина – цього разу захворіла дружина. І їй теж прописали такий бульйон. На щастя, цього разу дружина і діти були повністю на його боці. Але слід було якось лікуватися – і Ганді, що вже десять років не вживав солі, намовляє до цього (а також до відмови від бобових) і дружину. Ганді не стверджує однозначно, що саме це допомогло – але дружина одужала. Сам Ганді поступово переходить на фруктово-горіховий режим харчування, але при цьому постійно підкреслює (ви побачите це у виписках), що слід прагнути до самообмеження з високими моральними ідеалами, а не зводити все до дієти. На фермі імені Толстого він також привчає учнів до обмеження в харчуванні, використовуючи їх релігійні переконання. Паралельно він прагне вдосконалити систему тодішньої освіти, акцентуючись на моральних якостях учня. Власним прикладом він навчає і виправляє недоліки учнів – і не лише дітей: навколо нього об’єднується все більше індійців і навіть англійців. І тут починається Перша світова війна…

• Прагнучи насолодитися чуттєвими задоволеннями, ми врешті-решт втрачаємо навіть саму здатність до насолоди.
• Немає більшого сліпця, ніж той, хто не бажає бачити.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 6)

Триває наше знайомство (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5) з життєписом видатного громадсько-політичного і релігійного діяча Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Повернувшись до Індії, Ганді, аби краще відчути становище народу, вирушає в мандрівку. При цьому обирає наймасовіший вид транспорту – залізничний, у найгіршому його варіанті – третій клас. З новими враженнями він повертається додому, де на нього чекає нове випробування – десятирічний син захворів на черевний тиф, ускладнений запаленням легень. Лікар рекомендує м’ясний бульйон і яйця, але ж Ганді на той час вже став переконаним вегетаріанцем і привчив до цього всю свою родину. Тож Ганді вирішує лікувати його самостійно, використовуючи піст і водні процедури. На щастя, все завершилося добре – і Ганді знову вирушає в Південну Африку, де з новою силою розгорілася боротьба індійський поселенців за свої права. Також тривають релігійні пошуки Ганді – зокрема, він зближується з теософами і відкриває для себе величну «Бгаґавад-Ґіту» (пам’ятаєте, у минулих виписках Ганді навіть поставив собі мету вивчити її напам’ять). Не припиняє автор і пошуків природних способів лікування – наприклад, вологою землею. Про все це (і багато іншого) читайте у самій книжці, я ж потішу вас лише невеликою часткою виписок з неї:

• Такі слова, як «апариграха» (відмова від власності, некорисливість) і «самабхава» (врівноваженість), цілком заволоділи моєю увагою.
• Той, хто бажає порятунку, має діяти подібно довіреній особі, яка, хоча і розпоряджається великим майном, не вважає жодної з його частин своєю власністю.
• Мені відомий тільки один метод місіонерської діяльності - це особистий приклад і розмови з тими, хто шукає знання.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 5)

Новорічно-різдвяні свята поступово прямують до завершення, і час повертатися у робоче русло. Тож сьогодні ми продовжуємо читати автобіографію Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Як ви пам’ятаєте (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4), ми залишили автора в момент, коли сатьяграха в Південній Африці сягнула свого апогею. Але не менш напруженими були і внутрішні пошуки Ганді. Зокрема, у 37 років він вирішує прийняти обітницю брахмачарія (щось досить умовно подібне до нашого чернецтва). Утримання від статевих стосунків з дружиною, піст і самообмеження займають усе більше місце в книжці. Він повертається в Індію і намагається ще більше спростити своє життя (чим викликає законні нарікання рідних, що не давали своєї згоди на такі утиски). Також він продовжує активну участь у громадсько-політичному житті – зокрема, бере участь у засіданні Всеіндійського конгресу. Не залишає Ганді поза увагою у своїй книжці й релігійні пошуки – наприклад, він досить негативно висловлюється щодо пожертв та принесення у жертву тварин. Тож книжка стає все інформаційно-насиченішою, і я вкотре закликаю вас прочитати її самостійно. Для заохочення – чергова порція виписок:

• Мій розум кружляв бурхливим морем сумнівів.
• Наші пристрасті настільки сильні, що ними можна керувати лише за умови, якщо обмежити їх строгими рамками як зовні, так і зсередини.
• Піст з метою гамування пристрастей - безсумнівно, дуже корисний.
• Є люди, яким пост не допомагає, бо вони вважають, що можна стати невразливим до спокус, суто механічно дотримуючись посту (практично всі релігії закликають не перетворювати піст на дієту – прим. моя).