Ця традиція притаманна не лише індуїзму. Згадаймо старозавітну Ніневію, жителі якої (разом з правителем) прийняли обітницю посту, аби уникнути лиха, провіщеного для цієї держави пророком Іоною (Іона, 3:5-10). Там же читаємо про Іосафата, за правління якого вся Юдея оголосила піст, почувши про наближення іноземних загарбників (2Пар, 20:1-4). У Новому Завіті описано 40-денний піст Ісуса Христа, яким він готував себе до протистояння з дияволом (Мф, 4:1-2).
Як бачимо, у минулі часи піст передував випробуванню, мав відвернути лихо чи хоча б полегшити його. В уявленні ж більшості сучасних людей піст – це лише «період перед об’їданням». Особливо це стосується великоднього посту – більшість сприймає його лише як прикру (й необов’язкову) передумову для пасок, крашанок, домашньої ковбаси та інших смаколиків. Тобто все перевернулося: древні обмежували себе, аби уникнути лиха – ми ж допускаємо певне обмеження (переважно в їжі), знаючи про гарантовану винагороду (для більшості, на жаль, теж переважно гастрономічну). Але ж хіба все так добре у житті кожного з нас і країни в цілому, аби допускати таку недбалість?
Голодує Надія Савченко. Голодує на знак протесту проти неправди і несправедливості. Так робив Ганді, так у свій час голодували «в’язні совісті» в колишньому СРСР. Але більшість слухає про це, нерідко сидячи за обіднім столом. Ми сприймаємо це, як чергову новину, забуваючи про неї вже майбутньої миті... На сході гинуть наші вояки. Чи розуміємо ми справжнє значення слова «наші»? Адже для багатьох це лише протилежне до «їхні». Невже, як у попередню війну, смерть має засмутити кожну родину, аби стало зрозумілим: усі ми – велика родина і єдиний організм, біль одного з нас не може залишати байдужими усіх інших.
Американцям часто дорікають, що вони заради визволення з полону одного свого співвітчизника ризикують життям десятків інших. З позиції здорового глузду – обмін абсолютно нерівноцінний. Але тут важливе не лише кількісне співвідношення – важливе відчуття єдності. Я не закликаю надсилати у Росію диверсійні загони для визволення Надії – але ж ми можемо виявити їй свою підтримку не лише плакатами у Верховній Раді. Уявіть, який міжнародний резонанс викликало б рішення нашого Президента поголодувати хоча б один (!) день на знак солідарності зі співвітчизницею та співчуття родинам загиблих. Один день може витримати будь-яка людина, але це стало б ще одним підтвердження не декларованої, а справжньої єдності українського народу.
Перший тиждень великоднього посту вважається одним з «найстрогіших» - чому б не скористатися нагодою. Уявімо: понеділок – голодує Президент, вівторок – Прем’єр-міністр, середа – Голова Верховної Ради (не зайве було б – з усіма депутатами разом), четвер – міністр закордонних справ і посол України в РФ (як на мене, така «естафета» принесе набагато більше користі, ніж розрекламоване обливання холодною водою).
П’ятниця… День, який є пісним для православних протягом майже усього року. День, у який розіп’яли Христа (Іоан, 19: 14). Боюся таких паралелей, але Христа розпинали не чужі – побиття і зневагу він отримував від людей, близьких йому за вірою, мовою та місцевістю. Від людей, яких він називав братами… Чи ж не це діється зараз з Україною? І чи не варто нам у цей день, як колись древнім народам, накласти на себе хоча б мінімальне обмеження, аби змінити ситуацію на краще.
Так, не всі дотримуються християнського віровчення – але ж усі живуть у цій країні і хочуть їй добра. Зрозуміло, що не всі мають достатньо сил і здоров’я для тривалих і серйозних самообмежень – але ж один день можна пожертвувати Україні. І тоді мільйони цих самообмежень взиватимуть до Бога, який обіцяв зважати не так на слова, як на діла.
Ступінь обмеження нехай кожен визначить для себе сам. Хтось і справді весь день проведене в посиленому пості й молитві – а хтось свідомо викурить на одну сигарету менше. Хтось нарешті вивчить «Отче наш» замість перегляду чергового міліцейського серіалу – а хтось спроможеться на цілий день вирватися з тенет соціальних мереж. Один в обідню перерву замість перекуру сходить у найближчий храм – а інший зможе цілий день утримуватися від матюків. Вчинки можуть бути різні – але суть одна: важко країні – і я з нею, нелегко моїм співвітчизникам – і мені болить разом з ними.
Лише один день – хіба це важко?
Немає коментарів:
Дописати коментар