Випадковість чи сучасна тенденція?

Попереджав, що сьогоднішня публікація буде дещо нетиповою. Бо мова йтиме не про книжку, а про серіал. А саме — про “Новобранця” з Натаном Філліоном у головній ролі. Натрапив на цей серіал випадково. Однак криза середнього віку й пошуки себе — теми для мене знайомі, тож вирішив переглянути декілька серій. І “залип”. На сьогодні переглянув уже всі сезони і підписався на повідомлення про вихід нових серій.

Але мова не про сам серіал, а про одного з головних героїв. Хто читав мою попередню публікацію — напевне, вже здогадався. “Що, знову?”. Так, у серіалі маємо героя — поліцейського з нетрадиційною орієнтацією.

Знаю, що у психології є таке явище: якщо людину зачепить якась тема — їй частіше трапляються пов'язані з цією темою події. Якщо ви вирішили придбати блакитний Nissan — на вулиці вам надивовижу часто траплятимуться саме ці автомобілі, хоча раніше ви на них би й уваги не звернули.

От тепер сиджу і думаю: цей серіал після “Шістки воронів” — випадковість чи все ж сучасні митці різних жанрів намагаються ввести у свої твори нетрадиційних героїв, аби набрати собі додаткових соціальних бонусів. Читав, що Лі Бардуго хвалять за те, що у її романах головні герої — не супермени з гіпертрофованими м'язами, а люди з певними каліцтвами, фізичними чи соціальними розладами. Але, як на мене, показувати, як соціофоб чи дислектик долають свої проблеми і утверджуються в цьому світі — це одне, а як розвиваються романтичні стосунки двох чоловіків, що закінчуються поцілунком — зовсім інше.

Чи я вже просто застарий для цього?

Бардуґо Лі. Королівство шахраїв.

Як і обіцяв у попередній публікації, сьогодні обговоримо продовження дилогії Лі Бардуґо. Друга книга українською називається “Королівство шахраїв”, але я поки не готовий викладати 230 гривень, тому знайшов російський переклад (Бардуго Ли. Продажное королевство. — Москва: АСТ, 2018. — 672 с.).

Відразу зазначу, що моє сподівання на яскраве і не менш захопливе продовження повністю виправдалося. На жаль, виправдалося і побоювання щодо гомосексуальної теми — у цій частині справа від мрій перейшла до поцілунків. Тому я не знаю, чи сумувати, що продовження історії не буде — чи радіти цьому, зважаючи на динаміку описаних стосунків.

Оскільки перечитувати цю книжку російською не збираюся, вирішив відразу спробувати вибирати якісь цитати. Це трохи збивало з темпу і занурення в історію, але щось таки назбирав. Не очікуйте откровень у стилі Сенеки, Емерсона чи Льюїса — це просто цікава й майстерно написана книжка.

• Час для занепокоєння минув. Тепер починається найцікавіше — час діяти.
• Коли один план провалюється, треба вигадати новий. Коли тебе заганяють у кут, ти робиш дірку в даху.
• Вони цінували його за те, що він міг зробити, замість карати за те, чого він не міг.
• Поваги не просять. Її треба заслужити.
• Ми вчимося тримати голову так, наче на ній — корона.
• Навіть якщо світ нічого тобі не винен, ти все одно від нього щось вимагаєш.
• Клинок можна наточити. Але врешті-решт все залежить від якості металу.

У наступній публікації — про незвичний для цього блогу жанр телесеріалу і трохи про психологію. Можливо, це буде невеличка замітка, тож дивіться у соціальних мережах…

Бардуґо Лі. Шістка воронів. Книга перша.

Є книжки, читати які — для мене справжня мука. З одного боку, цікавий сюжет і майстерність автора так захоплюють, що важко відірватися. З іншого боку — спеціально намагаєшся розтягнути процес читання на якомога довший період, усвідомлюючи, що наступну настільки якісно написану книжку зустрінеш ще не скоро.

Черговим таким твором-випробуванням для мене стала “Шістка воронів. Книга перша” Лі Бардуґо. Холодна зброя і холодний розум — речі, які мене завжди приваблювали. Сюжет — щось середнє між “Одинадцятьма друзями Оушена” і “Братством талисмана” Кліффорда Сімака. Отримав справжнє задоволення і вніс книжку в список “Купити обов'язково” (“вакцинувальну тисячу” вже витратив, тому поки що в “бажані”).

Єдине, що трохи насторожило — натяк на гомосексуальність одного з головних героїв. Сподіваюся, що це лише традиційний для сучасної літератури реверанс у бік ЛГБТ-спільнот. І у продовженні (так, воно існує і вже навіть в українському перекладі) ця тема не знайде свого розвитку.

Традиційних цитат поки що немає — був так захоплений сюжетом і його розвитком, що нічого надзвичайного в око не впало. Можливо, коли читатиму вдруге (а це, певен, буде, нехай лише трохи забудуться сюжетні знахідки автора), на щось і натраплю. А як і ні — просто отримаю ще одну порцію літературного задоволення. Чого і вам бажаю.

PS. Дописав і зрозумів, що усі прочитані книжки для мене діляться на дві категорії: одні читаю, відразу вибираючи цитати, а вдруге потрібно перечитати для кращого розуміння твору в цілому. Інші, як сьогоднішню, прочитую відразу, а вдруге вже вчитуюся, намагаючись відшукати кілька гарних цитат.

PPS. До наступної суботи спробую “опрацювати” другу книжку “Шістки воронів” і поділитися враженнями й цитатами. До зустрічі!