Бардуґо Лі. Шістка воронів. Книга перша.

Є книжки, читати які — для мене справжня мука. З одного боку, цікавий сюжет і майстерність автора так захоплюють, що важко відірватися. З іншого боку — спеціально намагаєшся розтягнути процес читання на якомога довший період, усвідомлюючи, що наступну настільки якісно написану книжку зустрінеш ще не скоро.

Черговим таким твором-випробуванням для мене стала “Шістка воронів. Книга перша” Лі Бардуґо. Холодна зброя і холодний розум — речі, які мене завжди приваблювали. Сюжет — щось середнє між “Одинадцятьма друзями Оушена” і “Братством талисмана” Кліффорда Сімака. Отримав справжнє задоволення і вніс книжку в список “Купити обов'язково” (“вакцинувальну тисячу” вже витратив, тому поки що в “бажані”).

Єдине, що трохи насторожило — натяк на гомосексуальність одного з головних героїв. Сподіваюся, що це лише традиційний для сучасної літератури реверанс у бік ЛГБТ-спільнот. І у продовженні (так, воно існує і вже навіть в українському перекладі) ця тема не знайде свого розвитку.

Традиційних цитат поки що немає — був так захоплений сюжетом і його розвитком, що нічого надзвичайного в око не впало. Можливо, коли читатиму вдруге (а це, певен, буде, нехай лише трохи забудуться сюжетні знахідки автора), на щось і натраплю. А як і ні — просто отримаю ще одну порцію літературного задоволення. Чого і вам бажаю.

PS. Дописав і зрозумів, що усі прочитані книжки для мене діляться на дві категорії: одні читаю, відразу вибираючи цитати, а вдруге потрібно перечитати для кращого розуміння твору в цілому. Інші, як сьогоднішню, прочитую відразу, а вдруге вже вчитуюся, намагаючись відшукати кілька гарних цитат.

PPS. До наступної суботи спробую “опрацювати” другу книжку “Шістки воронів” і поділитися враженнями й цитатами. До зустрічі!

Андерсон Пол. Рука допомоги

(пер. Ірина Огієнко)

Оповідання написано ще 1950 року, але, як на мене, є актуальним для сьогоднішньої України.

Маємо ситуацію: до могутніх землян прибувають дві космічних делегації, народи яких знаходяться на дещо нижчому рівні розвитку та ще й знесилені війною. Одна – вихована і поступлива, - отримує максимум допомоги як знаннями, так і фахівцями. Інша – горда й непокірна, - залишається ні з чим.

Минає 50 років. Становище у цих народів кардинально різниться.

Перші мусили «прогнутися» під чужу для них культуру, тим самим втративши усі свої національні надбання і навіть мову. Ось вам аргументація землян:

Ще три книжки Олеся Бердника

Збірка «Марсіанські зайці».

(за книжкою: Олесь Бердник. Марсіанські зайці. — Київ: Дитвидав, 1962. — 48 с.)

Міжзоряна Нянька

Ідея твору: робот, який в результаті нещасного випадку з пілотами міжзоряного корабля має доглядати їхніх немовлят.

Враження: нічого фантастичного, крім ідеї, але чудово показано «механістичне» сприйняття людей та їх потреб. Наприклад, вибір імен для дітей. Робот цим не переймається: «Того, що був трохи темніший, назвав Ікс. Того, що світліший, — Ігрек». Крик зголоднілих дітей пояснюється так: «Їхня система потребує енергії. Маленькі люди вимагають живлення». Діти поїли і заснули – робот відзначив для себе: «Їхня система забезпечена енергією. Тепер настав час засвоєння». Читається легко і весело. А ще наприкінці твору «десятки вчених вилетіли швидкісними повітряними лімузинами до Паміру». От така дитяча фантастика.

Переплигував калюжу – втрапив у болото

Українське прислів’я, винесене у заголовок, щонайкраще описує ситуацію, в яку я втрапив зі збіркою Олеся Бердника «Лабіринт Мінотавра». Поясню, чому. Як пам’ятаєте, після християнських книжок Франсін Ріверс (написаних російською) вирішив трохи поновити своє чуття української мови, почитавши щось українське чи у гарному українському перекладі. Зупинив свій вибір на кількох збірках Олеся Бердника – чув про цього українського письменника давно, та й трохи фантастики для різноманіття не завадить. Але замість двох плюсів отримав два мінуси.

Перший – мова. Вона й справді чудова. Чого варті лише такі питомо рідні, але чомусь маловживані слова як «пустунка», «передсвітання», «чатові», «сторожко» (обережно), «буйнолистий», «щупальця-мацаки». Іноді вони складаються навіть у неймовірно рідні речення, як от «Стріла пам’яті клюнула в мозок, розколола запону забуття». Та водночас доволі й русизмів: «мука» (борошно), «чечевиця» (сочевиця), «жди» (чекай), «влюбився» (закохався). Не знаю, це власні слова Олеся Бердника, чи вони привнесені редакторами-«споріднювачами» (завданням яких було максимально наблизити українську мову до російської), але враження трохи зіпсоване.

Бердник О. Лабіринт Мінотавра

(за книжкою: Олесь Бердник. Лабіринт Мінотавра. – Київ: Веселка, 1990. — 408 с.).

Лабіринт Мінотавра

• Життя — то ніч, моя красуне, а протягом ночі багато насниться всякої всячини.
• Істина, яка звільняє нас від суєтності й марності цього світу – істина, проголошена й скріплена Христом.
• Проклята радість, здобута хоч краплею горя!
• Ми є лише тоді, коли віддаємо себе іншим.
• Жити – то означає мати якусь мету і прямувати до неї.
• Відповідь у людині. Ззовні нема нічого. Якщо ти чекаєш пояснень чи повчань збоку, — ти неминуче стаєш залежним від речей, молитов, богів, людей, учителів, вождів, священних текстів.
• В серці людини — зерно вічності. Але всяке зерно можна знищити недбалістю або добути з нього багатий врожай.

Дві книжки Кобо Абе

З першої книжки («Тоталоскоп») не вибрав жодної цитати, але прочитав із зацікавленням: така собі суміш наукової фантастики і детективу. І як у класичному детективі - розгадка буде лише на останній сторінці.

Друга книжка («Четвертий льодовиковий період») значно більша за обсягом і цікавіша за ідеєю. Але спочатку – цитати:

• Це був зухвалий задум осідлати еволюцію, змусити її рухатися стрибками і в потрібному нам напрямку.
• На що придатні знання, яким ні з ким не можна поділитися.
• Дітей не народжують, вони народжуються.
• З гірської вершини навіть бурхливе море здається гладкою рівниною.
• Треба заспокоїтися і дивитися на речі просто. Відокремити важливе від другорядного і послідовно встановити, що найближчим часом необхідно вчинити.
• Для людини важливіше за все не суспільство, а сама людина. Якщо людині погано, то який сенс у найідеальнішому суспільстві?

Бєляєв О.Р. Небесний гість

(за книжкою: Бєляєв О.Р. Небесний гість. – К.: Молодь, 1963. – 254 с.)

Розчарований спробою почитати сучасну фантастику (про це – у минулій публікації), вирішив повернутися до класики. Обрав одного з найвідоміших вітчизняних фантастів минулого століття – Олександра Бєляєва. Крім відомих загалу популярних творів «Голова професора Доуеля», «Людина-амфібія» чи «Зірка КЕЦ», у Бєляєва є велика кількість невеликих за обсягом, але не за глибиною фантастичної уяви оповідань. Сьогоднішня збірка об’єднує саме такі розповіді.

Небесний гість

Ідея твору. Використовуючи притягальну силу подвійної зорі, що пролітала поблизу Землі, герої вирушили у мандрівку на іншу планету, використавши як літальний пристрій... батискаф. Їм навіть вдалося повернутися назад на Землю.

Адамс Д. Путівник Галактикою (в 4-х частинах)

Сьогодні нетиповий для цього сайту огляд прочитаної книжки – адже у цій публікації не буде жодної (!) цитати. Натхненний барвистою мовою та непоганою, як на 1962 рік, фантастичною ідеєю минулої книжки, вирішив почитати ще трохи фантастики. Але вже сучаснішої. І що ж? Результат нульовий. І це не одна книжка – це чотири (!) чималеньких твори, що входять до вказаної у заголовку серії:

Брошкевич Є. Трансгалактичний розвідник

(за книжкою: Єжи Брошкевич. Трансгалактичний розвідник / пер. з пол. Р. Дуб. – Київ : Веселка, 1965. – 215 с.)

Дехто здивується: чого може навчити книжка дитячої фантастики? Та ще й написана далекого 1962 року (оригінальна назва - "Ci z Dziesiątego Tysiąca"). Насправді люблю читати подібні книжки не лише задля розвитку уяви, але й для поновлення відчуття мови. В одній з попередніх публікацій зазначав, що постійне читання російськомовних книжок поступово призводить до зникнення з мови читця питомо українських слів. Ні, мова залишається українською, але якоюсь блідою, змарнілою. І найкращим ліком від цього є читання книжок, написаних соковитою українською. Погляньмо на сьогоднішній твір. Здавалося, б: перекладено з польської у 1965 році, коли про вільний розвій української мови годі було б і мріяти. Але саме через такі «ідеологічно нешкідливі» книжки українські автори і перекладачі намагалися донести до читача красу рідної мови.

Кард О. Гра Ендера

(за книжкою: Орсон Скотт Кард. Гра Ендера / Пер. з англ. В. Верховського й Т. Педан. - К.: Брайт Стар Паблішинг, 2013. — 272 с).

Сьогоднішня книжка продовжує дитячу тематику, розпочату минулого разу «Нескінченною історією» Міхаеля Енде. Хоча й цей твір назвати дитячим можна з великою пересторогою: чого лише варта одна з постійно повторюваних тез «Дорослі все брешуть, вихователі нас обманюють». Тим більше не назву цю книжку «одним із найбільш яскравих і вражаючих творів світової фантастики», як це написано в передмові.

Швидше – це книга про загублене дитинство. Про майбутнє, у якому дітей з шести років привчають вбивати (хоч і у вигляді гри, та все ж). І про дітей, які починають розуміти, що їх використовують (див. наведену вище тезу). Які стають дорослими занадто рано, і це не йде їм на користь – у книжці один з головних героїв формулює це так: «Діти не служать в армії, не призначаються командирами, а тим більше — не керують чотирма десятками інших дітей. Неможливо пережити усе це і злегка не збожеволіти».

Бюзен Т., Бюзен Б. Супермислення (ч. 4)

Сьогодні пропоную вашій увазі чергову рокарту. Хто не розуміє, про що йдеться – відсилаю до попередніх публікацій (див. частина 1, частина 2, частина 3) та книжки братів Бюзенів «Супермислення» (Бьюзен Т., Бьюзен Б. Супермышление. – Минск: Попурри, 2003. – 320 с.). А присвячена буде наша сьогоднішня рокарта тому, де саме можуть бути використані ці творчі й цікаві інструменти. Традиційно, спочатку наведу саму рокарту, а потім трохи розшифрую:

Зустріч з тайфуном (фантастичні оповідання), ч. 2

Продовжуємо читати наукову фантастику зі збірки «Зустріч з тайфуном» (К.: Веселка, 1968. - 56 с.). Аби не набридати вам своїми розмірковуваннями і не збільшувати надмірно розмір публікації, пропоную відразу переходити безпосередньо до оповідань.

Б. Зубков, Є. Муслін. Німа сповідь

Ідея твору. Головний герой створив апарат, що може зчитувати інформацію з мозку померлої людини. Він збирає картотеку винахідників, чекає їхньої смерті й користується їхніми передсмертними осяяннями. Щоб встигати – від укладає угоду з католицьким орденом, щоб вони його попереджували, коли хтось запрошує їх на останню сповідь (він їм віддає частину прибутків). З часом він помічає, що орден почав сам полювати за винахідниками і вбивати їх. Як бачите, сюжет досить захопливий – вартий для прочитання. З виписок сподобалася лише одна: «чорт, що набув досвіду, ліпший від недосвідченого ангела».

М. Дашкієв. Зустріч з тайфуном

Ідея твору. Двоє підлітків помічають в прикордонній смузі вертоліт, в який сідає японець, а на борту виявляється атомна бомба. Вони, впевнені, що готується Третя світова війна, намагаються зупинити зловмисників. Але ті виявляються… науковцями, що намагаються за допомогою бомби (насправді – не атомної, а з антиречовини) зупиняти тайфуни, руйнуючи їх у зародку. Як на мене – один з найслабших творів збірки. Напевне, включений до неї, оскільки головні герої – підлітки, та й тема патріотично-виховна. З цитат сподобалася оця: «готовність здійснити подвиг — майже те саме, що і його здійснення»

Г. Максимов. Ймовірність дорівнює нулю

Черговий твір про «життя на Марсі». Згідно задуму автора, воно таки було, але дуже давно. Хмара смертоносного газу знищила все живе на планеті. Але кілька тисяч відважних встигли вилетіти у напрямку придатної для життя планети. Усіх інших перевели не просто у стан анабіозу, а, цитую «довели рівень трансформації до можливості одержання кристалічних структур». В такому стані вони чекали тисячоліттями, але настав час – і зореплавці повернулися за своїми співвітчизниками, аби переправити їх на нову батьківщину.

Зустріч з тайфуном (фантастичні оповідання)

(за книжкою: Зустріч з тайфуном - К.: Веселка, 1968. - 56 с.)

Доки я готую чергову рокарту за книжкою Тоні Бюзена «Супермислення», пропоную продовжити розпочате нещодавно знайомство з науковою фантастикою. Ви можете закинути мені – чого це я читаю переважно стару літературу, де сучасники. Відповідаю – колись пробував (чесне слово!), однак від фантастики у більшості сучасних творів залишилася лише назва (не кажучи вже про «науковість»). Люблю читати те, що не соромно буде почитати вголос дітям. А більшість сучасної фантастики чомусь перенасичена насильством і еротизмом. Тому й повертаюся до старовини – глибшої, зрозумілішою і, як це не дивно буде звучати – фантастичнішої. От і нещодавно натрапив на кілька фантастичних збірок видавництва «Веселка». Що можу сказати – чудові переклади, гарна підбірка творів, розповіді, що примушують замислитися. Саме те, що я полюбляю (сподіваюся, і більшість з вас також). Крім виписок, подаватиму ще й коротенько суть фантастичної ідеї – аби у вас виникло дужче бажання перечитати ці твори самостійно. Рушаймо!

Г. Альтов. Ослик і «аксіома»

Зізнаюся, на дані збірки натрапив, шукаючи твори саме цього автора. Чому? Тому що Генріх Альтов – це літературний псевдонім відомого винахідника, автора ТРВЗ («Теорії розв’язання винахідницьких задач», рос. «ТРИЗ») Генріха Альтшуллера. З професійної необхідності знайомився з його теорією – цікаво і дієво, вирішив почитати його літературні здобутки. І не помилився – винахідник і фантаст чудово поєдналися в одній особі.
Ідея твору. Техніка, що нас оточує, переживає «моральне старіння» швидше, ніж фізичне: чорно-білі телевізори слугували нашим батькам 25 років, кольорові – 5, їм на зміну прийшло «стерео». З часом цей процес все прискорюється (автор передбачає, що незабаром будемо міняти техніку навіть не щотижня, а щодня). Але це не лише побутова проблема. Автор наводить «класичну проблему повернення», пов’язану з космічними подорожами: оскільки час на космічному кораблі рухатиметься повільніше, ніж на Землі, трапиться так, що земні науковці зроблять відкриття, що могли б значно полегшити життя космонавтів (наприклад, розробити нові матеріали і прилади для космічного корабля). Ще гірше – космонавти привезуть данні, які вже будуть у їх набагато розвиненіших у науковому плані нащадків. Як пропонує вирішити цю проблему автор – читайте у книжці, я ж пропоную вам кілька виписок:

Трохи фантастики братів Стругацьких

Щось я вже слегка перестимулювався з цими мотивуючими книжками. Вирішив трохи відпочити – але не від читання взагалі, а лише змінити жанр. Визначальних критеріїв у мене два – українська мова і наукова фантастика. Як ви зрозуміли, сьогодні запропоную вам виписки саме цього плану. Обрав братів Стругацьких – чув давно, але все нагоди не випадало. Знайшов кілька їхніх творів, перекладених українською – отож, розпочнімо:

Аркадій і Борис Стругацькі. Хлопець із пекла / переклали з російської А. Саган і Б. Щавурський. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2007

• Лекції — це, як на мене, нудота рідкісна. Хіба цікаво слухати відповіді на питання, яких ти не ставив?
• Люди мають усе, чого лише можуть собі зажадати, а тому їхні бажання збочені.
• Є люди, які можуть витримати удар долі, а є люди, які ламаються. Першим розповідають правду, другим розповідають казки (здається, ми живемо у все казковішому світі - прим. моя).
• Індекс соціальної значущості – рівень відповідальності перед суспільством. Чим вищий рівень інформованості, тим вищий рівень відповідальності.
• Моря горять, ліси течуть, мишка в камені втопилась (гарна приказка про щось неймовірне – прим. моя).
• Час… Повільно там чи швидко, а він кінець кінцем завжди минає.

Аркадій та Борис Стругацькі. Пікнік на узбіччі / переклали з російської А. Саган і Б. Щавурський. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2007

• «Ти повинен зробити добро зі зла, тому що більше його нема з чого зробити». Р. П. Воррен
• Вони усі, очкарики, такі. Їм головне — назву придумати. Поки не придумав, дивитися на нього шкода, йолоп йолопом. Ну а коли придумав який-небудь граві-концентратор — тут йому наче все зрозуміло стає, і відразу йому жити легше.
• Гроші потрібні людині для того, щоб ніколи про них не думати (цікаво, що подібну умову вважає однією з підвалин повноцінного життя і Браян Трейсі у своєму «Досягненні максимуму» - прим. моя).