Не купись – не купуй

У цій публікації мав би запропонувати вам обіцяну першу порцію виписок з роману Джеймса Клавелла «Шляхетний дім», однак завтрашній день дещо особливий, і більшість з назви статті вже зрозуміла, про що йтиметься. Так, «чорна п'ятниця», день масового купівельного психозу. День, коли витрачаються шалені гроші. Шалені в прямому розумінні, бо певен, що вже за тиждень більшість з покупців переконується, що придбана (хоч і з величезною знижкою) річ їм не така вже й потрібна. Не знаю статистики повернень товарів, але певен, що відсоток досить значний.

Чи є ліки від цієї хвороби? Деякі країни оголошують цей день «днем без покупок», але чи це вихід? Адже будь-яка купівля – річ абсолютно добровільна і апріорі вигідна обом сторонам. Тож причина, як на мене, значно глибша. Погляньмо довкола – нас з дитинства привчають до переспоживання. Нові продукти, нові товари, нові послуги. Постійні акції, постійні знижки (хоча ніколи не розумів, як знижка може бути «постійною» - чому б не написати «нова знижена ціна», але, напевне, це не так «збуджує» шопоголіків). Знову, і знову, і знову… Всепоглинаюче твердження у життєвій необхідності останнього «тренду»…

Раніше виробники вихвалялися довговічністю своїх товарів – тепер прямо пишуть в інструкціях, що «більше 3-х років експлуатувати не рекомендується, виріб бажано замінити». Замінити, зрозуміло, на новий. І ми з головою поринаємо у цей нескінченний потік. Чому б не зупинитися, не запитати себе «Чому?» і «Навіщо?». Чому мій кнопковий мобільний телефон гірше сенсорного, якщо я використовую його лише за прямим призначенням? Навіщо мені телевізор з 3D, якщо мене вже нудить від того, що там показують? Чому я маю платити за комп'ютер з вінчестером у 320 Gb, якщо вже через місяць я не можу згадати, що куди зберіг? І навіщо мені «живий» йогурт у барвистому пластику, якщо за ці ж гроші я можу купити удвічі більше не менш живого кефіру? Сотні сортів сирів, ковбас і вин, десятки видів пива і цигарок. Цілі стелажі горілки, яка за суттю – лише суміш спирту з водою…

Я вже не кажу про те, що слідом за собою ми тягнемо і наших дітей. І вони вже як норму сприймають постійне оновлення свого ігропарку. «Дай!» - і даємо, «Купи!» - і купуємо. А не дати і не купити не можемо, бо і за собою відчуваємо грішок шопоголізму. Знаємо оте наркотичне відчуття «можу собі дозволити» (навіть якщо насправді й не можемо, якщо у кредит).

Тож одним «днем без покупок» проблеми не вирішиш. І алкоголік, і наркоман один день легко витримають. Потрібна усвідомлена відмова, чітке розмежування (за Сенекою) «потрібного» і «необхідного». Потрібні тверезий розум і тверда воля. Але цих «товарів» не рекламують, їх не продають зі знижкою чи у кредит. Бо ж такі покупці невигідні суспільству надспоживання.

Задумайтеся: чому так багато передач про те, як купувати, і немає передач про те, як НЕ купувати? Чому є сайти, де люди діляться враженнями від купленого, але немає сайтів, де пишаються тим, що стрималися від купівлі? Де в соціальних мережах групи, в яких поряд з фото «мій новий (вже третій за рік) телефон» можна прочитати про «мені вистачає мого телефона/комп’ютера, хоча йому вже 5/10 років»? Чому після слів «не купуйте магазинний йогурт» відразу йде пропозиція «краще купіть нашу йогуртницю і нашу закваску»? І як так трапляється, що ми забуваємо: у обіцянці магазину «продати товар з величезною знижкою» для нас ключовими є слова «величезна знижка», а для магазину – «продати товар». Адже якщо цей товар нам справді необхідний – ми його купимо і без знижки (ніхто ж не чекає, коли будуть знижки на хліб чи цигарки), а якщо не потрібен – то жодна знижка не може нас звабити. Чи зможе?

Запитань багато – і годі шукати простої відповіді. Але базового закону «попит породжує пропозицію» ніхто не скасовував, тож у цьому купівельному безглузді є певна частка вини кожного з нас. Згадайте про це, роблячи чергову, «таку потрібну», покупку.