Вайльд Оскар. Портрет Доріана Ґрея

(за книгою: Оскар Вайльд. Портрет Доріана Грея. – К.: Школа, 2003. - 255 с.)

Сьогодні хочу познайомити вас з нотатками з досить суперечливого твору. Суперечливим не так за формою, як за змістом і побудовою сюжету. В основі книжки – одна з найзаповітніших ідей людства: вічна молодість.  А от головний герой (як на мене), зовсім не Доріан Грей, як можна було б очікувати, а його покровитель-спокусник Генрі Воттон. Саме його сентенціями на тему життя і мистецтва насичено весь роман. Тому й нотатки – це переважно слова і думки автора у представленні Воттона. Тож прошу не сприймати їх як керівництво до дії, а радше – як словесну облуду, що здатна завести на манівці. Хоча є і справжні перли (саме їх і намагався повизбирувати) – недаремно ж твір уже давно «розібрали» на цитати. Читайте, обирайте, перевіряйте совістю:

• Ті, що в прекрасному вбачають бридке, – люди зіпсуті, які, однак, не стали через те привабливі.
• Глядача, а не життя – от що, власне, відображає мистецтво.
• Деяким нічого не відомо про радість перемоги, але ж зате вони обходяться і без гіркоти поразки.
• Ми не ладні терпіти людей з тими ж вадами, які є у нас самих.
• У світі немає нічого такого, щоб мистецтво не могло його передати.
• Митець повинен творити прекрасне, але не повинен у нього нічого вкладати із свого власного життя, інакше втрачається абстрактне почуття краси.
• Кожен клас полюбляє проповідувати важливість чеснот, непотрібних йому самому: багаті – ощадності, нероби – праці.
• Мета життя – розвиток власного «я».
• Ніщо не лікує так душі, як відчуття.
• Прості втіхи – останній притулок для складних натур.
• Більшість американок поводять себе як справжні красуні— у цьому й секрет їхньої принадності.

Нікола Буало-Депрео. Мистецтво поетичне (завершення)

Як і обіцяв минулого тижня, завершую публікацію своїх нотаток з твору Ніколи Буало-Депрео «Мистецтво поетичне» (Київ: Мистецтво, 1967. – 136 с.). Оскільки автор вимагає використовувати мінімум слів, необхідних для опису певного предмету чи явища, я теж не буду набридати вам своїми розмірковуваннями і враженнями, а відразу перейду до цитування:
…
Ум дріма від них [поганих творів], а вуха лиш болять.
…
Пильнуймо, щоб росла дедалі таїна
І щоб розвіялась у певний час вона.
…
Кохання, що живе з сумлінням у незгоді,
Хоч можна зрозуміть, а виславляти годі.
…
Вигинається на тисячу ладів,
Хто хоче вдовольнить суворих глядачів.
…
Святе Письмо у приписах своїх
Лише навчає нас покутувати гріх,
Стражданням очищать забруднене сумління,—
А різні тут байки і зайві, і злочинні,
Саму-бо істину звертають на ману.
…
Нехай бог істини, коли ми християни,
За бога вигадок у віршах не повстане.
…
Миліший нам поет, нема чого й казати,
Що на гармонію та на красу багатий.

Нікола Буало-Депрео. Мистецтво поетичне.

(за книгою: Нікола Буало-Депрео. Мистецтво поетичне.–Київ: Мистецтво, 1967.–136 с.)

Сьогодні у нас незвична книжка. Це своєрідний посібник з поетичного мистецтва. Чому я вподобав саме його. По-перше, автор зосереджує свою увагу не так на правилах римування та ритму (хоча й цьому приділяється певна увага), як на вимогах до змісту й форми творів. А вимоги ці можна цілком підставно (слово взяте з Антоненка-Давидовича) можна поширити і на усне, і на письмове мовлення (і не лише поетичне). Друга причина – перекладачем є Максим Тадейович Рильський, якого я вважаю одним з кращих поетів сучасності. Гарна книжка у гарному перекладі – чи не привід приділити їй трохи часу й уваги. Що з того вийшло – читайте у моїх нотатках:
…
Бувають автори, що їхні думки тьмяні
В густому плавають, імлистому тумані,
Аж сонцем розуму його не розігнати.
Ви вчіться мислити, тоді уже писати.
Що справу ми собі здаємо виразніше,
То й наше твориво складається ясніше.
…
Хай, слів промовистих шукаючи, поет
Далеким одбігом не затира сюжет.
…
Спішіть поволі ви; не здавшися зарання,
Вертайте знов і знов до вашого писання;
Шліфуйте, щоб іще не раз пошліфувать,
Не бійтесь креслити, а інколи й додать.
…
Безглузді ж вигадки нас тішити не можуть,
Бо ні ума вони, ні серця не тривожать.
…
Якби не знав герой ні огріхів, ні хиб,
Ми натуральності в портреті не знайшли б.
…
Вивчайте звичаї, краї й часи терпляче:
не раз од клімату залежить людська вдача
…
Бува, що з надміру убозтво випливає.

Паркінсон С.Н. Закони Паркінсона (завершення).

От і закінчилося наше знайомство з чудовим твором Сіріла Паркінсона «Законы Паркинсона» (М.: Прогресс, 1989. – 448 с.). За концентрацією розумних думок на сторінці з цією книжкою, напевне, не зрівняється жоден інший науковий чи художній твір (Біблію до уваги не приймаємо, це абсолютно унікальний і непорівнюваний твір). Тому й нотаток вийшло забагато. Сподіваюся, моя робота була не марною і кожен знайшов щось корисне для себе. Якщо ні – перегляньте ще раз попередні частини (частина 1, частина 2, частина 3, частина 4, частина 5, частина 6, частина 7) або придивіться до сьогоднішньої:

• Якщо отримуєш задоволення від роботи, а по закінченні її на тебе звалюється слава і багатство – це означає, що ти домігся майже всього, чого можна прагнути у житті.
• Це прекрасно, коли після тебе залишається щось істотне.
• Якщо десять представників найнижчих прошарків суспільства вийшли на старт, щоб досягти багатства, дев'ять з них фінішують у в'язниці, а десятий стане мільйонером.
• У колишні часи дружина точно дотримувалася заповіді послуху й покірності, прекрасно розуміючи, що на це у свою чергу спирається її влада над дітьми.
• Емансипація жінки підірвала владу батьків над дітьми: мати більше не була прикладом покірності, хоча сама, як і раніше, вимагала послуху.
• Не варто намагатися пояснювати там, де потрібна просто покора.
• Якщо молодь зможе сподіватися на отримання відповідальної посади через сім років, вона дуже швидко стає дорослою.
• Молодих можна не наділяти занадто вагомою відповідальністю, але вона повинна бути реальною.
• Потрібно дати можливість молодим рости, і щоб при цьому перед ними була перспектива – якомога раніше застосувати які б не були, але свої, особисті таланти.
• Існує шість шляхів «бунту» молоді: секс, швидкість, шум, випивка, екзотика, наркотики (в тому числі й тютюн).
• Потрібно створити таке суспільство дорослих, у яке молодь буде прагнути і пробиватися.