Вайльд Оскар. Портрет Доріана Ґрея

(за книгою: Оскар Вайльд. Портрет Доріана Грея. – К.: Школа, 2003. - 255 с.)

Сьогодні хочу познайомити вас з нотатками з досить суперечливого твору. Суперечливим не так за формою, як за змістом і побудовою сюжету. В основі книжки – одна з найзаповітніших ідей людства: вічна молодість.  А от головний герой (як на мене), зовсім не Доріан Грей, як можна було б очікувати, а його покровитель-спокусник Генрі Воттон. Саме його сентенціями на тему життя і мистецтва насичено весь роман. Тому й нотатки – це переважно слова і думки автора у представленні Воттона. Тож прошу не сприймати їх як керівництво до дії, а радше – як словесну облуду, що здатна завести на манівці. Хоча є і справжні перли (саме їх і намагався повизбирувати) – недаремно ж твір уже давно «розібрали» на цитати. Читайте, обирайте, перевіряйте совістю:

• Ті, що в прекрасному вбачають бридке, – люди зіпсуті, які, однак, не стали через те привабливі.
• Глядача, а не життя – от що, власне, відображає мистецтво.
• Деяким нічого не відомо про радість перемоги, але ж зате вони обходяться і без гіркоти поразки.
• Ми не ладні терпіти людей з тими ж вадами, які є у нас самих.
• У світі немає нічого такого, щоб мистецтво не могло його передати.
• Митець повинен творити прекрасне, але не повинен у нього нічого вкладати із свого власного життя, інакше втрачається абстрактне почуття краси.
• Кожен клас полюбляє проповідувати важливість чеснот, непотрібних йому самому: багаті – ощадності, нероби – праці.
• Мета життя – розвиток власного «я».
• Ніщо не лікує так душі, як відчуття.
• Прості втіхи – останній притулок для складних натур.
• Більшість американок поводять себе як справжні красуні— у цьому й секрет їхньої принадності.
• Як і кожен, хто намагається вичерпати тему, він тільки вичерпав терпіння слухачів.
• Іноді проблему рабства намагаються розв'язати, звеселяючи рабів.
• Доки жінка виглядає на десять років молодшою за свою доньку, вона повністю вдоволена.
• Багато речей ми б відкинули, якби не боялися, що інші їх підберуть...
• Деякі люди дуже люблять розкидатись тим, чого самі найбільше потребують (зокрема, добрими порадами).
• Досвід не має ніякої етичної вартості — це тільки назва, яку людина дає своїм помилкам.
• Саме ті пристрасті, про джерела яких ми судимо хибно, і владують нами найдужче. А ті чуття, що природу їх ми розуміємо, — найслабші.
• Жінки бороняться тим, що переходять у наступ, а наступають у той спосіб, що зненацька й дивно здаються.
• Діти завжди починають з любові до батьків; дійшовши своїх літ, вони судять їх і часом — прощають.
• Бути закоханою — це піднестися над самою собою.
• Щаслива людина — завжди добра, але добра — не конче щаслива.
• Духовно підносити своє покоління — це велика заслуга!
• В нашу добу людина потребує лише непотрібних речей.
• Самоосуд нам дарує незрівнянну насолоду: коли ми ганимо самі себе, то відчуваємо, що ніхто інший не має права ганити нас. Відпущення гріхів дає нам не священик, а сама сповідь.
• В наш-бо вік люди занадто багато читають, щоб бути мудрими, і занадто багато думають, щоб бути прекрасними.
• Минуле завжди можна усунути — покутою, зреченням або забуттям, але майбутнє — неминуче.
• Мучила його жахлива знудженість життям, що на неї слабують ті, кому життя дарує геть-чисто все.
• Ми маємо право оцінювати людину з того, як вона впливає на своїх друзів.
• У кожному з нас — і Небо, і Пекло.
• Юність усміхається без будь-яких причин — у цьому її найголовніші чари.
• Дехто вважає, ніби надміром веселощів можна спокутувати цілковитий брак думки.
• Пристрасть змушує думки людини обертатись у замкненому колі.
• Визначити — значить обмежити.
• Дійсність — хаотична, то лише людська уява діє з разючою логічністю.
• Кохання й горе, коли вони великі, гинуть від безмір'я своєї сили.
• Щоб повернути собі молодість, я ладен піти на все — хіба що тільки не робити гімнастики, не вставати рано і не бути добропорядним.
• Молодь випереджує нас — їй життя відкриває найновіші свої дива.
• Трагедія старості не в тому, що людина стара тілом, а в тому, що вона молода душею.
• Покара очищує душу.
• Бажання похизуватися часом примушує нас чинити щось благородніше за нас самих.