Тетяна Череп

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Тетяна Череп-Пероганич,
що народилася вісімнадцятого листопада 1974-го року, писала:

Батьківська хата ***** Як тепло у батьківській хаті Регочуть дрова у печі, Надворі ж морози кудлаті Потріскують вдень і вночі. Смакуєш сидиш пирогами, Забувши про все і про всіх. А січень- то в шибку вітрами, То снігом впаде на поріг. Сусіди заходять... Розмови Цікаві, кінця їм нема. Я щиро їх слухаю мову, Ділюсь одкровенним сама. В душі моїй так ніби свято, Нема ні турбот, ні тривог. Хвала тобі, батьківська хато, Нехай береже тебе Бог.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Марта Тарнавська

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Марта Теодозіївна Тарнавська (Сеньківська),
що народилася в п'ятнадцятого листопада 1930-го року, писала:

Буденні діалоги на болючі теми (уривок) ***** III. “Де твій читач, поете-еміґранте? Хто купить віршів наболілих том? Навіщо доторкаєшся до ран ти старого слова творчим долотом? Самотній ти — ніхто не знає хто ти! Живи, як всі! Чому б не йти з гуртом? Чому без гонорару й заохоти плекаєш дивний цей анахронізм? — Вмирає мова наша, дон Кіхоте, не в моді ліберальний гуманізм! Візьми ось мову кращої з імперій, прийми новий і всемогутній “ізм” і відчини собі в майбутнє двері: там — замість книг — комп’ютер і екран твій вплив на маси понесуть в етері могутніше, ніж Біблія, Коран… Не наживеш великого добра ти, як будеш лиш останній з могікан!” “Спасибі за пораду, любий брате. Я знаю: ти говориш без злоби, та в мене вже ніяк не відібрати того, що я всім серцем полюбив. Цілющий лік у розпачі і тузі цінніший за коштовностей скарби: поезія — одна із тих ілюзій, що надають життю і глузд і смак; із нею ми — в довічному союзі. А мова рільників і кожум’як, бабусь неграмотних, дядьків упертих — не дасть себе усмертнити ніяк: не раз призначував її до смерті всесильний імператорський декрет, але вона уже не може вмерти поки живий хоча б один поет.”

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Андрій Малишко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Андрій Самійлович Малишко,
що народився чотирнадцятого листопада 1912-го року, писав:

Україно моя (уривки) ***** Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла. ***** Ти ізнов мені снишся на стежці гіркої розлуки Синім лугом, ромашкою, птицею з канівських круч. Так візьми ж мою кров і візьми моє серце у руки, Тільки снами не муч і невипитим горем не муч. ***** Буду дихати, падать, рости, воювать до загину, Бо великий наш гнів, бо дорога рівнішою є. Я візьму твого смутку і горя важку половину У розтерзане, горде, нескорене серце моє! І піду, як Микула, пригнусь, потемнію від ноші, Висхну, спрагою битий, можливо, впаду на сліду, Але бачити буду: цвіти зацвітають хороші У твоїм, Україно, зеленім і вічнім саду.

Правда ***** Мене навчала мати ще колись; Як виростеш, моя мала дитино, То мудрим будь i мужнiм будь в життi. Скупi два слова. Нелегкi два слова. У мудростi свої закони є: I цвiт, i злет, i несходимi пущi. Пiзнай краплину i точiння зiр, Зерно, i камiнь, i могутнiй всесвiт, А правда лиш одна - вона колюча, Гiрка й жорстока. I завжди в бiдi. Тож мужнiм будь - оборони її, Карай себе i серце рви на частки, Збивай колiна в кров, Упавши - встань, I знов iди, i знов шукай її. Як проклянуть лукавi - проклянися! Як одречуться друзi - що ж, даремно, Залишать рiднi одного - хай так! Як треба вмерти - тiлом ляж за неї, Ох, нелегкi два слова. Нелегкi!

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олександр Недовіс

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олександр Іванович Недовіс,
що народився дванадцятого листопада 1962-го року, писав:

Продається хата ***** Ще тихенько місяць сипле зорі в м'яти, Ще на чорнобривцях перлами роса, Та мов ніж у серце: "Продається хата". Й не розчув відлуння: "Хата чи душа?" І завмер на місці, й нічого сказати. Як же можна все так перекреслить вмить? Тут когось на світ цей народила мати, Тільки чом же серце в "когось" не болить? Зойкнула тужливо хвірточка старенька, Обізвавсь колодязь скрипом журавля. І верба плакуча, мов літами ненька, Над густим барвінком смуток розганя. І спливла тривога давня в сьогодення, І пекучим болем душу пройняла: "Хто в весняну землю завтра вкине зерня, Як нема для кого, як нема села?" "Продається хата"... Все, здається, просто... Просто, якщо "хата", гірше, як "хати". Гірше, якщо стелить жовтим падолистом Й замітає осінь пусткою двори. Де ж ви загубились, лицарі державні? Чом криниці ваші вкрили бур'яни? Чом забулись вами наші ниви славні? Ви чиї, згадайте, доньки і сини? Скільки ви стоптали тих стежок від хати, Скільки вас лелека виглядав з гнізда, Скільки вчив вас батько навесні орати, Й як чекала мати вашого листа?! А тепер забулась ця земля родима, Й батькова колиска в спомин не верта... І зоріє хата вікнами-очима, І у землю тихо в самоті вроста. І кому співають солов'ї у вечір?! Більшає лиш цвинтар, і не стало свят, Бо в пусті хатини крилонька лелечі Вже нести не будуть голосних малят. Зупиніться ж, прошу, ще не все прожито. Ще до вас голосить із колін село, Ще земля дарує вам пшеницю й жито, Значить, ще не все в нас прахом попливло. Значить, буде свято, значить, святу бути. Значить, буде пісня, мов вода з весла. Лиш не дайте рідне ви село забути, - Не прожить вам в місті, в світі без села! Без калини й м'яти, без барвінку в літі, Без садів вишневих й пісні солов'я. Як немає плоду на землі без цвіту, Так нема Вкраїни, браття, без села!

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Микола Сингаївський

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Микола Федорович Сингаївський,
що народився дванадцятого листопада 1936-го року, писав:

Мова ***** Ми з правіку народжені бути, І в собі відкривати світи. Та примножувать серцем здобуте, Та святині свої берегти. Промовляти – одвічне жадання, Наче бачити чисту блакить… Кожен голос – то наше дихання, Кожним звуком нам серце болить. Наче злагоди, прагнем обнови Од своїх первобутніх основ. Через пісню вертаєм до мови, А від мови – до пісні знов. Щоб душею відчути боління Незагойних чорнобильських ран… Тож якої землі ми коріння? І якого народу наш храм? Залишаем у спадок нащадкам Колискової зоряний цвіт. І відроджуєм наче спочатку Слова отчого заповіт. А від нього – і мова родинна – Розповита, розкута життям. А від мови – сильніша людина, Що себе називає ім'ям. То в задумі притихла, мов пуща, То розбурхана, наче гроза, Мова – суща і невмируща, Мова – материна сльоза.

Пісня в росах ***** Темно-сиза ожина Гляне гронами з гаю. Тут моя Батьківщина, Сонце отчого краю. Ген привітна домівка, Що мене колисала, Та ромашка-журливка, Що на луг виглядала. Що мені в нагороду Аж до осені квітла, Віщувала погоду, Як провісниця літа. Тепла в росах стежина – Та, що з ночі пізнаю. Тут моя Батьківщина, Пісня рідного краю. Ніжна матері мова – Та, що в серці до скону. І щоденна обнова – Сяйво нашого дому. Спориші на подвір'ї Та джерельна криниця… У такому довір'ї Отчий край мені сниться. Я таким його бачу Із огрому земного. Свою пісню і вдачу Взяв я змалку у нього.

Вiд серця поклонюсь ***** Знову чую, мов спiває мати, долiтає голос до зорi. I мене виходять зустрiчати край дороги нашi явори. Сонце з небокраю встало рано-рано. Знову розмовляю з вами, рiдна мамо. Ви спiвали дiтям колисковi, нiжне серце сповнили добром. Ви життя давали колосковi, щоб налився соком i зерном. Вашi материнськi заповiти, як найпершi на землi стежки. Виростають роботящi дiти i дарують пiсню нам жiнки. Заквiтують, як весна, бажання, я в тiй пiснi словом озовусь. Матерям з найглибшим побажанням я вiд серця щиро поклонюсь. Сонце з небокраю встало рано-рано.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Осип Бодянський

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Осип Максимович Бодянський,
що народився дванадцятого листопада 1808-го року, писав:

Як були, так і будем... ***** Того вічно не забудем, Що ми братця, Що цураться Нам не треба, Бо не з неба Пада доля; А до долі Треба волі Й широкого поля; Більше ж всього - Себе знати, Поважати, Од рідного Не бігати. Чуже чужим, Своє своїм Було, буде та й остане; Тільки тоді нам загляне Боже сонце У віконце І настане Наше панство, Господарство, Як славяне Будуть жити І робити Між собою - Як риба з водою.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Неоніла Стефурак

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Неоніла Василівна Стефурак,
що народилася десятого листопада 1951-го року, писала:

***** Нас вже немає, але ми танцюєм. Нас вже немає, але ми співаєм. На велелюдді храмів не старцюєм І Кобзаревих сліз не забуваєм. Не яничари ми і не моголи, Не онучата голі Тамерлана. Поставлений історією голос До голосів приєднується п'яних. І від пісень двигтить новобудова, І над столами, повними наїдків, До слова припасовується слово, Загорнуте у голос, як в позлітку. І, хвилею розчулені хмільною, Сусіди не нахваляться сусідам, Що їхні діти вже не біля гною, Що при паперах урядових діти. А голоси ведуть собі про військо, Про козаків, про славне Запорожжя. І рідна мова, мова українська, У пісні не купується за гроші. Не продається як неперспективна, У вишиванку вбрана не по моді, Вона горить словами золотими У книзі всіх часів і всіх народів. Та тільки, коли ми її приємлем Як подаяння чи непотріб зайвий, Вона втікає під вітцівську землю, Скарби свої не виказавши зайдам.

***** Яблуні цвітуть серед могил на старому цвинтарі, за містом… Поверни усі свої борги, поки ще не соромно, не пізно. Поки ще з тобою ця трава, і ріка, і пісня солов'їна, поки ще в крові твоїй жива гілочка червоної калини. Поки ще не витерлася з крил позолота сонячна і чиста… Яблуні цвітуть серед могил на старому цвинтарі, за містом.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олесь Степаненко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олесь (Олександр) Степаненко,
що народився дев'ятого листопада 1984-го року, писав:

Дві мови ***** Я телеканали По черзі вмикаю. Мови, що лунають З сумом зіставляю.. Українська мова Українців любить. Російську постійно Від усіх нас нудить. Українська мова Державу будує. Російська затято Зроблене руйнує. Українська мова Кличе до роботи. Заклика російська На страйк із суботи. Українська мова Потерпіти годна, Верещить російська, Що весь час голодна. Українська предків Славних поминає. Російська їх пам'ять Брудом обливає. Українська мова Чеснотами сяє. Російська бридоті І брехні навчає. Українська прагне Нам майбутнє дати. Обіця російська Нас перестріляти. Справжні українці Люблять мову рідну. Перевертні й зайди? Ті - окупаційну.

9 березня ***** Дев'яте березня сьогодні. Зима надворі ще стоїть. Зима і на душі у мене, Їй холодно, вона болить. Сьогодні свято - народився В цей день Великий наш Тарас. Сьогодні із усіх портретів Очима він питає нас: Про наше нинішнє, минуле, Що з нами є, і що було… А головне, про те, що буде Про кожне місто і село, Про нашу рідну Україну, Про те, як любимо її. Якою в двадцять першім віці Вона розквітне на землі. І я не навчений брехати, Мовчати сили теж нема, Признався, що мене і брата Чекає доленька сумна: В віках оспіваній природі Не стане радості життя. В грибному, ягідному лісі Ростимуть звалища сміття. Не стане чистого повітря, Не буде чистої води, І квітів польових не буде, Не буде, скільки не ходи. І не почує літній ранок Натхненний голос солов'я, І на смарагді коло річки Не розташується сім'я. Не заспіває "Цвіте терен" На вечорницях гурт дівчат. Музики наші і поети На віки вічні замовчать. І мови рідної не буде, Не буде серед інших мов. Героїв наших і пророків Знов проклинатимуть і знов. Не буде Бога в Божім храмі, Не буде, скільки не молись. І не розкаже батько сину За що Кобзар страждав колись. От буде рай: із скла й бетону, Асфальту - сіра благодать. А по усіх телеканалах Чужинці будуть нас повчать. І пам'ятником тому раю Стояти буде "саркофаг", А на самій його верхівці Причеплять знову красний флаг. І, посміхаючись єхидно Тарасовим нащадкам, - нам Історію розкаже нашу Руськоязичний Кеворкян. Портрет Шевченка я цілую - Прости Дідусю, Батьку мій. Прости, що я тобі дарую Лиш вбогих віршів кволий рій. Прости, що я, малий, не годен Ганьбі оцій покласти край. Захоплений брудним потоком, Кочусь як всі в пекельний рай.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Богдан Лепкий

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Богдан Сильвестрович Лепкий,
що народився дев'ятого листопада 1872-го року, писав:

***** Минеться ніч, розвієсь тьма, Просниться чорний сон. Настане день! Життя, весна Загляне до вікон. Та нім мине недолі час, Нім щастя зацвітуть квітки, О пісне! – не кидай ти нас! Дзвени, дзвени, дзвени! В лихій добі, в важкій борбі Мутиться людський ум. Нехай же він спічне собі Хоть хвилю серед дум. Най позабуде брязк оков І звірства боротьби, Під свою білу хоругов Горни ти нас, горни! Минеться ніч, розвієсь тьма, Просниться чорний сон! Настане день! Життя, весна Загляне до вікон. Та нім мине недолі час, Нім щастя зацвітуть квітки, О пісне! – не кидай ти нас! Дзвени, дзвени, дзвени!

Рідний край ***** Бори сині, ріки чисті, Ниви рівні, колосисті, Чи у щасті, чи в неволі - Не забуду вас ніколи. Завтра так само, як нині, Вдома, як і на чужині, Рідний краю, рідні люди, Я вас люблю всіх і всюди!

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Віктор Грабовський

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Віктор Никанорович Грабовський,
що народився сьомого лиспопада 1942-го року, писав:

Рабська кров (З Василя Федорова) ***** Із тією, що в битвах проллялась, що зривала наругу заков, всім нам, вільним, у спадок дісталась проіржавлена рабська кров. Разом з кров’ю бунтарських, гарячих, що на подвиг високий вела, мутнувата юшечка стряпчих і служивих до нас затекла. В лікарів на прийомах не був я, перевірок ніяких не знав, та підлеглого пострах відчую і кажу собі: це вона! Ріс міцним я, під вітром не гнувся, не хмелів од чужого вина, та прийшлося — падлюці всміхнувся і одразу відчув: це вона! Рабська кров, що зневажила вірність, поруч з тою, що сонцем горить, - ніби зради підступна покірність, що готова фортецю відкрить. Це відступник, що словом облудним присягає зневірі-змії. Не прошиєш їй кулею груди і за горло не схопиш її. Я ж борюся, не днями — роками ця напружена йде боротьба. Рік за роком в бою з ворогами я в собі добиваю раба.

***** Поезіє! Вітчизно мого духу, моя остання крапле крові! Допоки ти живеш у ріднім слові, допоки прагнеш душі поєднати, — триватиме людина! І людині потрібна буде невсипуща мати. Пильнуй же, Неню, не давай приспати мандрівне слово. Перед ним — віки. Йому ще стільки верховин здолати… І знову йти. Аби ж дійти таки! Вітчизнонько! Та праведна турбота увіллє в слово мудрості й снаги — не переймуть його ні скрута, ні торги у прагненні надхненної роботи. Поезіє! Кровинонько моя, пребудь у слові духом — не ім’ям. Не дай йому спочити край дороги, не дай упитися ні злом, ні похвальбою, жени його крізь всі перестороги, клени його! Батіж його любов’ю! Хай сміло йде, не кулячись ледачо, нехай шляхів питає по серцях… Як плакати прийдеться — хай заплаче, та тільки так, аби й в очах дитячих на віки вічні ниций страх — зачах. Поезіє! Країно мого духу, моя остання крапле крові! Допоки ти живеш у ріднім слові, допоки прагнеш душі поєднати — триватиме Людина у людині і світ триватиме у правді та любові

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Микола Вінграновський

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Микола Степанович Вінграновський,
що народився сьомого листопада 1936-го року, писав:

Український прелюд (уривок) ***** Красо моя! Вкраїночко моя! Ну, що мені робити — я не знаю! То прилечу, то знову відлітаю, А день за днем і гасне, і сія… Твоє обличчя світле, як надія, Пахкими пальцями торкнув я уночі І кров свою змішав я із твоєю, Як зерно із землею повесні. Тоді ти стала мною, Батьківщино, А я тобою на світанні став — І свої очі я відкрив крізь тебе… Ти поселила в серці мій народ, Ти освітила думку мою часом І в мову українки сповила.

Тополя ***** Коли засне, немов дитя шалене, Глибоке місто неспокійним сном, Вона приходить здалеку до мене І шелестить до мене під вікном, Щоб повертався я на Україну Плугами чорнокрилими орать, І тополята в полі поливать, І поливати землю тополину… Бо йдуть літа буремною ходою, Різнити важко пустоцвіт од цвіту. І той любов'ю повниться до світу, Хто рідну землю має під собою…

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Дмитро Йосифович

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Дмитро Григорович Йосифович
(Василь Ріленко, Василь Орленко, Орест Дубенський, Мирослав Зорин),
що народився шостого листопада 1867-го року, писав:

Лисяча наука ***** До гусячого стада раз прибув - Учений лис і тут почув, Як мати діточок навчала У рідній мові, Обичаєм старим: Як там сама уміла, в душу клала Слово по слові Своїм гусятонькам малим. Наукам сим Прислухувався лис й ну ж дивуватись І реготатись: - Отеє якраз тобі наука: Овва! кирильськая азбука! Се просто сміх! Чого навчиш у ній гусят своїх? Даремно лиш морочиш їх! Які були дурні, такими і остали, От вибачай за слово: свині! А хочеш, щоб чимало знали, До мене їх в науку дай: Я вчитиму їх по-латині! - Провідавши про вченість лиса, Пішли притьмом до нього старші діти Самі в науку. Ой, як завів їх він в латинські нетрі ліса! Ой, як став вчити їх, став перше з них гонити Кирильськую азбуку: І мняв, і дер, і кпив, і щипав їх; Став гнати ще кирильський дух із них, Латинський став щепити! Навідалась матусенька до них,- Та що ж? - і не пізнала їх! - Ой лисе! не мої се діти! Се,- мовив лис,- зробила з них латина! - Ні, лисе! се твоя провина! І відцуралась їх! Ох, нене! серденько нас всіх Болить за тими діточками! Не мати відцуралась їх, А відцурались діти мами.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Маркіян Шашкевич

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Маркіян Семенович Шашкевич,
що народився шостого листопада 1811-го року, писав:

***** Руська мати нас родила, Руська мати нас повила, Руська мати нас любила: Чому ж мова єй немила? Чом ся нев встидати маєм? Чом чужую полюбляєм?

***** Споминайте, браття милі, Славнії часи старі!.. Ніби Прута бистрі хвилі, Плили руські лицарі. Блискали шеломи в сонці, Червонилися щити, — Славні Русі оборонці Йшли на ворога в світи. Чи на Дон той каламутний, Чи на Литву, на Ятвяг, Чи на Краків баламутний, Вічно скорий до зневаг. Від копій шляхи стогнали, Від прапорів нісся шум, Аж до неба підлітали Гомони лицарських дум! Споминайте, браття милі… Може спомин спосіб дасть Воскресити в новій силі Руську славу, руську власть!

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень