Українці - нація поетів

Слова Олеся Терентійовича Гончара, винесені у заголовок цієї публікації, свого часу були девізом мого першого самостійного сайту, зробленого на чистому html - Українського поетичного патріотично-виховного календаря. Виглядав він отак:

Основною ідеєю сайту було зібрати в одному місці інформацію про дні народження українських поетів, аби показати всю істинність заголовного твердження Олеся Гончара, а також вибрати з їх поетичного доробку по кілька творів, що мають патріотично-виховне значення (переважно це твори про Україну, родину та найкращі риси людського характеру).

Я витратив на розробку й наповнення сайту усі літні канікули, але ніскільки не жалкую – поетичний потенціал нашого народу й справді неймовірний. Тому, коли виникло питання вибору імені для сайту, я навіть трохи «вколов» південно-східного сусіда, обравши адресу «zazdry.narod.ru». З часом з’явилися інші клопоти у житті і сайт був трохи забутий.

Спроба самоорганізації

Щоразу, як у мене трапляється якийсь завал з роботою, приймаю рішення зайнятися самоорганізацією. У такі періоди я читаю книжки, виписки з яких я вже якось пропонував вашій увазі (наприклад, тут і тут). Травневі свята – один з таких періодів. Здавалося б, чому, адже це гарний привід відпочити. Однак заплановано багато, а вихідні спливають на диво швидко. Аби якимось чином упорядкувати ці дні, вирішив скласти невеличкий план роботи на період 3-11 травня. Витратив майже весь день на перечитування своїх виписок та опрацювання різноманітних самоорганізаційних сайтів (я знаю, що за цей день уже міг би щось із запланованого зробити, але ж улюблена приказка усіх організаторів – «спочатку нагостри пилку, а вже потім берися до роботи»), і знайшов кілька цікавих ідей. Зокрема, поєднавши переваги «пінарика» (на тенетних просторах все ще не дійшли остаточного рішення щодо адекватного перекладу цього слова українською) та «пінпаду», зробив отаке:

Про літочислення

Наближається Різдво Христове, і ми маємо нагоду поговорити про літочислення. Адже, навіть якщо ви належите до інших релігій (чи й взагалі вважаєте себе атеїстом, як би безглуздо це не звучало), у повсякденному житті ви послуговуєтеся саме християнським літочисленням. 2015 рік – це саме рік від народження Ісуса Христа. Звичайно, зараз існує досить багато доказів, що насправді Ісус народився на кілька років раніше чи пізніше загальноприйнятого часу, однак не думаю, що хтось наважиться у світовому масштабі це змінювати (щоб наступний рік, наприклад, знову був 2013). Тому приймемо це літочислення і познайомимося з кількома латинськими висловами, що стосуються відліку великих проміжків часу:

Anno Domini [анно доміні] – рік Господній. Це і є власне застаріла назва літочислення, яке ми називаємо «нашою» чи «новою» ерою. Ми скорочуємо це до «н.е.», а наведений вислів прийнято позначати абревіатурою «AD» (до речі, на старих будівлях іноді можна побачити подібний напис, що вказує на час завершення будівництва).

Anno mundi [анно мунді] – від створення світу. Подібним літочисленням користувалися в багатьох країнах до введення звичної нам системи. До речі, воно, паралельно з григоріанським (від Різдва Христового), вважається офіційним у Ізраїлі, де відлік ведеться з 3761 року до н.е. (тобто зараз, згідно цього літочислення, приблизно 5776 рік від створення світу). У колишній Російській імперії це літочислення було введено після прийняття християнства, однак візантійське літочислення дещо відрізнялося від іудейського (за тією системою, наприклад, ми б зараз жили у 7523 році). З 1 січня 1700 року вся імперія наказово перейшла на літочислення від Різдва Христового, а з 1918 – на звичний нам григоріанський календар.

Знаково, що у країнах, де не відбулося атеїстичної підміни Різдва Христового на «н.е.», так і кажуть: ante Christum natum [анте хрістум натум] – до Різдва Христового і post Christum natum [пост хрістум натум] – після Різдва Христового.

Про жарт, обвинувачення і паморозь

Афоризм:

Пояснений жарт перестає бути жартом. Вольтер.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Actore non probante reus absolvitur [акторе нон пробанте реус абсольвітур]: якщо обвинувачення не доведено, то відповідача звільняють.

Значення іншомовного слова:

Фример (франц. frimaire, від frimas – паморозь, іній): третій місяць (з 21–23 листопада до 20–22 грудня) революційного республіканського календаря, що діяв у Франції в 1793-1805 pp.

Український поетичний календар

 Розподіл днів народження українських літераторів за місяцями:

Січень (271 автор) Лютий (196 авторів) Березень (212 авторів) Квітень (183 автори) Травень (186 авторів) Червень (193 автори)

Липень (195 авторів) Серпень (226 авторів) Вересень (221 автор) Жовтень (201 автор) Листопад (216 авторів) Грудень (209 авторів)

Олексій Ганзенко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олексій Ганзенко,
що народився двадцять шостого грудня 1958-го року, писав:

Ненька ***** Буває так, що прийдеш ти провідати Стареньку матір, а вона нездужає. Й відра води з криниці їй не витягти, І господарство впорати не здужає. Ти допоможеш, ти ж бо син, ти мусиш: Поправиш ринву, зілля пообкошуєш… В обідній час шкуринкою закусиш. Борщу не буде — що ж, не порозкошуєш! Зайдеш у хлів, пудові взувши чоботи, І на город — цибуля в бур’яні уся, Ще й сам навариш матері посьорбати. Не дорікнеш, мовляв: щось розпанілася! А є ж у нас Вітчизна — ненька горлиця! Бува і їй недужиться та квилиться. Як заболить, чи не до нас пригорнеться, Не до дітей утомлено прихилиться? А ми до неї, мов з-за пліч нагайкою: Де хліб, де сіль? Розсілася, розбестилась! А ми до неї з докором і лайкою… Не лаймо матір, бо вона ж нас пестила Терпким зелом, черешнями і грушами, Діжею-сонцем, що за обрій моститься. Не лаймо матір, не холоньмо душами. Не лаймо неньку, бо таке не проститься!

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Леонід Федорук

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Леонід Євгенович Федорук,
що народився двадцять п'ятого грудня 1938-го року, писав:

Молюсь людині ***** Людині тій молюсь, що у труді Не відає ні втоми, ні спочинку, Що споконвік - у скруті і біді, Без радості від власного ужитку. Хоча орала землю, наче віл, І не з руки, а з серця засівала, Та картоплину, хліб її і сало Немов у прірву тяг двадцятий вік. Молюсь дядькам, що будять молотком Ніч безпросвітну і спішать у ранок. А ввечері, зі скрути, матюком Благословлять начальника і пана. Молюсь тіткам, що білі хусточки Проносять крізь усе життя, мов німби! Сільські мадонни! Ви царівни ніби… Якби не гуні та не… буряки. Тій матусі молюсь, яка дитя Своє несе у світ цей непутящий І марить аж до самозабуття, Що зміниться у нім хоч щось на краще. Молюсь людині, котра, наче птах, До волі проривається крізь пута, Всім нам потрібна та всіма забута У непроглядних буднях та святах. Молюсь, щоби хоч щіпка щастя нині Їй випала. Тепер! А не колись. О Боже мій, зі мною помолись За найземнішу на землі людину.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Спиридон Черкасенко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Спиридон Феодосійович Черкасенко,
що народився двадцять четвертого грудня 1876-го року, писав:

***** О рідна мово, скарбе мій! В мертвотних напастях чужини Ти - мій цілющий, мій єдиний Душі підбитої напій… Нехай гнобить за роком рік Надій нездійснених напруга - В тобі міцна моя потуга, На всі скорботи певний лік. І в краї рідному терпінь - Путі невідомі Божі! - Стоїш ти гордо на сторожі Народних прагнень і святинь. Плюндрує все хижак лихий: Мій рідний край - сумна пустиня… Лиш ти стоїш, як та твердиня, О рідна мово, скарбе мій.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Микола Руденко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Микола Данилович Руденко,
що народився дев'ятнадцятого грудня 1920-го року, писав:

***** Як тільки наповниться серце журбою І ляжуть на душу погрозливі тіні — Я знов уявлю, що стою під вербою В селі на моїй Україні. Так яблука пахнуть, рум’яні ранети; Так любо звучить не спотворене слово! Із досвіду знаю: обійдеш планету, А серце сюди приведе тебе знову. Чи в кольорі неба, чи, може, у травах Є щось невимовно моє, неповторне. Чи, мо’, твою душу в вечірніх загравах Душа твоїх предків незримо пригорне?.. Ми часом шукаємо щастя легкого, А потім зітхаємо гірко і сумно: У світі лишилось багато такого, До чого ми ставились надто бездумно. О лихо, що неньці на голову впало! О скрута, якої повік не забути!.. Молитись і плакати — це ще замало: Синів треба вчити Вкраїнцями бути.

***** Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків. Не робітництво, не селянство, Не щирий, праведний народ, А так собі — тупе міщанство, Ходячий шлунок, жуйний рот. Та, незважаючи на втрати, На лайку й дорікання злі, Я слово буду гранувати, Щоб стало долею землі. Щоб за освяченим порогом, Де ера займеться нова, Воно й насправді стало Богом, Який у серці ожива.

Туга ***** Оглянуся в години гожі: Дерева є, і трави є. І гори на Карпати схожі — Усе таке, та не моє. А чом це так — я й сам не знаю. Вже скоро зацвітуть сади І верби (мов з мойого краю Вдовиці забрели сюди) В Катуні зачерпнуть води. Ось хвиля гілочку відпружить, Замерехтить блакитна тінь… Чому ж так гірко серце тужить І душу кличе вдалечінь? Що звабного є в тій країні, Де мертвим плесом ліг Дніпро, Де бродять запорожців тіні,— Яке ти бачиш там добро?.. Я прагну там пізнати знову Суть незрадливу, суть людську; Із вуст почути рідне слово — І десь померти в холодку. Та чи збагну, що на Вкраїні Уже доводиться в містах Шукати, ніби голку в сіні, Дідівське слово на вустах? Ми ж ниньки мудрі — ми природу Від кривди берегти вчимо, А душу цілого народу Невже покривдити дамо? Хіба це менше, ніж пташина Або якесь там деревце?.. То дух людський, його вершина, Його снага, Його лице… Гай-гай! Сидіти й мудрувати Посеред гір на чужині — Не те, що вдома душу рвати Об терни дикі, навісні. І все ж… Хіба ж ми троглодити? Ми добре знаємо уже, Що тужиться земля родити Своє, природне — Не чуже. Земля — вона життя основа. Тож, братку, як не поверни, Це їй належить наша мова, Бо ми й самі — Її сини.. Супроти Божого закону Ні образ, ані стать, ні масть Вона в своє не візьме лоно — Задушить, Вижити не дасть. Тим часом тут… Яке бездоння На тебе визирне з віків, Коли почуєш: ненька доню Гидких навчає матюків. Така тут ласка — Це не скруха. Мо’ й не повірите мені. А в мене вже відсохли вуха Від слів лихих на чужині. Понад Дніпром отого хисту Ви не побачите ніде. О мово рідна, мово чиста! Невже й тебе ця ласка жде?.. Дрижать берізки у відлунні. Ревуть вітри, гудуть мости. Молюсь на березі Катуні: О Господи! Не допусти.

***** Люблю людей. Але моя любов Клубком кривавим запеклась у грудях. Оглянуся — і помічаю знов: Чогось істотного бракує в людях. Так мало непогорблених, прямих, Окрилених високою метою. І хто нас визволить від нас самих — Від страху перед правдою святою? Хоч сенс народження нам не ясний (Життя для нас — лише сліпий випадок), — Пірнаємо у марення та сни, Шукаючи в собі козацький спадок. Душа — неначе випалений лан, А наше діяння здається грою. У кожному ворушиться титан, Та він ховається під машкарою. Ми наше тіло — щедрий автомат — Ще не навчили духові служити. Для нього в світі безліч є принад І автомат для них звикає жити. Він душу павутинням заснує. Покличе не до істини — до моди. Титан вмирає. А натомість є Машина, що шукає насолоди. Дивлюсь в історію нову й стару — Усюди чвари й зрада неодмінна… Чи ти зумієш здерти машкару, Коли тебе покличе Україна?

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Микола Вороний

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Микола Кіндратович Вороний
(Арлекін, Віщий Олег, Сіріус),
що народився дев'ятнадцятого грудня 1871-го року, писав:

***** Нехай з поміж усіх ти мов зірниця сяєш, Хай цінний скарб краса твоя І чарами її ти всіх собі звабляєш, Та коли ти Вкраїну не кохаєш - ти не моя. Нехай у грудях ти чудове серце маєш, І серце те усіх звабля Бо всіх до нього ти ласкаво пригортаєш, Та коли ти Вкраїну не кохаєш - ти не моя. Нехай ти розумом всю правду оглядаєш, З гори мов сміливе орля, А стріхи рідної не бачиш і не знаєш, Та коли ти Вкраїну не кохаєш - ти не моя. Нехай за правду в бій ти чесно виступаєш, Нехай не жалуєш життя, А кривди Нації в душі не відчуваєш, Та коли ти Вкраїну не кохаєш - ти не моя. Ти не моя, о ні, даремно ти гадаєш, Що сам прийду до тебе я І хоч би ти прийшла, мене не ублагаєш, Та коли ти Вкраїну не кохаєш - ти не моя.

Євшан-зілля (уривок) ***** Україно, мамо люба! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синiв твоїх багато На степах твоїх зосталось? Чи вони ж не вiдцурались, Не забули тебе, неньку, Чи сховали жаль до тебе I кохання у серденьку? Марна рiч! Були i в тебе Кобзарi-гудцi народнi, Що спiвали вiщували Заповiти благороднi, А про те тiєї сили, Духу, що зрива на ноги, В нас нема i манiвцями Ми блукаєм без дороги!.. Де ж того євшану взяти, Того зiлля-привороту, Що на певний шлях направить, — Шлях у край свiй повороту?!

Iванові Котляревському (уривок) ***** Вiн до бою не кликав, бо знав, що у снi Спочиває натруджена сила, Що по довгій, столiтнiй козацькiй вiйнi Нiч столiтня тепер наступила! Вiн не плакав, бо серцем прозрiв, що народ Вiдпочивши вiд бур лихолiття, Зрозуміє причини колишнiх пригод I завдання нового столiття. Та вiн бачив, що люд той не мав голови, Ща вже пан свого краю цурався, — Тодi жовч закипала у нього в крови, I вiн з панства того… реготaвся! Так минали лiта… І новiтнi спiвцi Вiдгукнулись на голос той дужий; Засвiтились помалу в хатах каганцi, — Прокидався слабий i байдужий. I збирались один по другiм вояки, I пiд прапором правди святої Виростали з землi, шикувались полки, Чувся поклик: до зброї до зброї! Не неволя чужа i не сила меча, Гаслом стало: “освiта й наука”; Проти нападу злого i тьми i бича Це найкраща в життю запорука! Та не всi вирушали, вiдкинувши страх, Як тi лицарi славнi, завзятi, — Ще багато їх спить, поховавшись в норах, Ми не бачимо їх на цiм святi! Годi ж спати! Прокиньтесь! Ви спали сто лiт! Мабуть виспались добре, нетяги! Чи ж сховали в душi ви святий заповiт? Чи набралися сил i одваги?

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олександр Богачук

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олександр Теофілович Богачук,
що народився вісімнадцятого грудня 1933-го року, писав:

Моя родина - Україна ***** Моя родина — Україна, Нащадки славного Дніпра. Сідлаймо долю — Та на волю Пора нам, вершники, пора. Єднає нас, браття, Козацьке завзяття, Любов’ю окрилює груди. Бо нашому роду — Нема переводу, Нема і ніколи не буде. Моя родина — Україна, Якої ворог не зборов. Трьома перстами — Завжди з нами Надія, віра і любов. Моя родина — Україна, Бандури дзвін на всі лади. Даруй нам, доле, Щедре поле, Здоров’я із роси й води. Єднає нас, браття, Козацьке завзяття, Любов’ю окрилює груди, Бо нашому роду — Нема переводу, Нема і ніколи, не буде.

Рідне слово ***** Прекрасні всі на світі мови. Акорди в кожної свої, Бо в мускулистім кожнім слові Живе народ — творець її. Тому і всі люблю я мови! Але мені найближча та, Якою вперше я промовив, “Кобзар” якою прочитав. Мій дід і батько завжди з криці Кували людям лемеші, А я зі слова-блискавиці Свої куватиму вірші. … Не забувайте рідну мову, Усім єством любіть її: Просту, барвисту, пречудову, Якій позаздрять солов’ї.

Якщо ти син ***** Якщо ти син своєї Батьківщини, Не виставляй любові, як плакат Заколоси хоч клаптичок єдиний — Вона відплатить синові стократ. Якщо ти син своєї Батьківщини, Не мікрофонь себе на всі лади, А беручи добро з її вощини, Удвічі більше в соти поклади. Якщо ти син своєї Батьківщини, Не рви плоди, ламаючи гілля. Якої не сягнув би ти вершини — Найвища вись — колосяна земля. Вона — твоїх прапрадідів коріння, Праправнуків верхів’я молоде… І хто до неї загубив тяжіння, Той і себе ніколи не знайде! Якщо ти син своєї Батьківщини, Не на чужий лакомся коровай, А свій спечи, із власної розчини, І ним своє життя благословляй. Запам’ятай, від роду і до роду Священна нагорода з нагород Якщо живеш ти іменем народу — Своїм ім’ям вростаєш у народ!

Україна ***** Георгію Майбороді Вишита колоссям і калиною, Вигойдана співом солов’я, Звешся веселково — Україною — Земле зачарована моя. Ти мені боліла важко ранами, Як тебе хотіли розп’ясти… І хрещато-чорними й багряними — Власний образ вишивала ти. Вишивала ніжністю суворою, Муками і полум’ям надій… Я читаю всю свою історію На сорочці вишитій твоїй. Бачу, як злітала блискавицею, Пломеніла правдою в борні… І стікала мужньою живицею На хресті, на палі, на вогні. Вишиту колоссям і калиною, Виборену кров’ю і вогнем, Називаю гордо — Україною — І ніхто мені не дорікне.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Борис Грінченко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Борис Дмитрович Грінченко
(Василь Чайченко, Іван Перекотиполе, Вільхівський, Вартовий),
що народився дев'ятого грудня 1888-го року, писав:

Зорі ***** Мамо люба! Глянь, як сяють Ясні зорі золоті. Кажуть люди: то не зорі - Душі сяють то святі. Кажуть: хто у нас на світі Вік свій праведно прожив, Хто умів людей любити, Зла ніколи не робив,- Бог того післав на небо Ясно зіркою сіять... Правда, мамо,- то все душі, А не зорі там горять? Так навчи ж мене, голубко, Щоб і я так прожила: Щоб добро робити вміла І робить не вміла зла.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Людмила Паниченко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Людмила Василівна Паниченко,
що народилася восьмого грудня 1940-го року, писала:

Молитва за Україну ***** Боже милосердний, Боже наш єдиний, В розпачі і смутку ненька Україна. Блаже наш Великий, ти ж бо дав народу Пісню солов'їну, калинову вроду. На землі ти судиш правдою народи, Приведи ж, Великий, нас усіх до згоди. Змилуйся над нами: всі ми твої діти, Зцілюють нам душу нові заповіти. Під святим Покровом ми давно прозріли, У Христовім храмі свічку запалили. Каємося, грішні, за гірку провину, Захисти, Всевишній, нашу Україну.

Зоря в терновому вінку ***** Тебе співучу, живописну Перевертні хотіли вбить, Обуть в кайдани слово, пісню І вирвать душу силоміць. Вогонь не згас, орел чатує, Прикутий міцно Прометей, Та голос совісті бунтує: "Що ж ми залишим для дітей?" Пустир німий, духовний цвинтар? Де розіп'ято на хресті Шевченка слово, мертвий вітер Поніс за обрії застій. Ти - блискавиця серед ночі, Дух, що творив Сковороду, І Лесині слова пророчі, Жива вода, о, припаду. Ні шляхтичі, ні яничари, Ні цар, а ні сатрапи злі, її не вбила, а ні чвари, Бо мова вічна на землі Крізь морок пробивалось світло, Всього бувало на віку, Та мова і в неволі квітла - Зоря в терновому вінку. Серед світил земних, космічних Вона за обрії зрина, Щоб тьму розвіяти одвічну І сяйво віддавать сповна.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Володимир Сіренко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Володимир Іванович Сіренко,
що народився сьомого грудня 1931-го року, писав:

Насниться хата ***** Живи хоча б у Бога за порогом, Купайся в злоті, та настане мить, Коли насниться степова дорога І десь під серцем млосна защемить. Насниться хата, як лебідка, біла, Матуся сива-сива у дворі. Зоря над гаєм розпростерла крила, І стелять дим солодкі димарі, І верби коси розплели на кручі, Стоять, в ставу побачивши себе. І ти ідеш, п'єш запахи жагуче, Вбираєш в очі небо голубе. Яка краса! Радієш, мов дитина, Душею молодієш і лицем І чуєш - пахне, пахне Україна Пшеницею, любистком, чебрецем.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Левко Лепкий

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Левко (Лев) Сильвестрович Лепкий
(Леле, Оровець, Льоньо, Швунг, Зиз),
що народився сьомого грудня 1888-го року, писав:

Ми йдем вперед ***** Ми йдем вперед, над нами вітер віє, І рідні нам вклоняються жита, Від радості аж серце мліє… За волю смерть нам не страшна! Ми йдем вперед, з далека чути гуки, Гармати б'ють, там воля, або смерть, Не буде більш терпінь, ні муки, Вперед! Там воля, або смерть! Дзвенять шаблі, як ясне сонце сяють, Гримлять пісні, аж земленька свята Дрижить під нами дорогая… За волю смерть нам не страшна!

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олександр Кандиба

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олександр Іванович Кандиба (Олесь),
що народився п'ятого грудня 1878-го року, писав:

***** О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, Дітьми безпам'ятно забутий. О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев… О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним.	***** Прокляття, розпач і ганьба! Усю пройшов я Україну, І сам не знаю, де спочину І де не стріну я раба. Зректись себе, забуть ім'я, Всесвітнім соромом покритись І, не соромлячись, дивитись, — Це дійсність, сон? — не знаю я… О краю рабський, скільки сліз Було в мені… і ласк, і втіхи… Які чудовні трави-ліки Для ран твоїх в собі я ніс… Ти п'яний спав… А я горів, Душа ставала крем'яною, І не слова тепер спокою, А іскри креше з неї гнів. І їх, як зерна, кину я В твоїх полях, степах і луках, І, може, ти в пекельних муках Згадаєш згублене ім'я.
***** Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам чарівніш? Що нам ближче, і миліш, І дорожче в час недолі?! Рідна мова! рідна мова! Що в єдине нас злива, – Перші матері слова, Перша пісня колискова, Як розлучимось з тобою, Як забудем голос твій, І в вітчизні дорогій Говоритимем чужою?! Краще нам німими стати, Легше гори нам нести, Ніж тебе розіп'ясти, Наша мово, наша мати! Ні! В кім думка прагне слова, Хто в майбутнім хоче жить, Той всім серцем закричить: "В рідній школі рідна мова!" І спасе того в недолі Наша мрія золота, Наше гасло і мета: Рідна мова в рідній школі!	***** Дух наш пречистий, дух наш народний, Над нами сходить в сю мить сьогодні. На крилах в'ється, В сльозах сміється. І сльози щастя, обмивши рани, Пливуть потоком, несуть кайдани. Сьогодні дух наш зійшов над нами, Ввійшов, влетів нам в серця пташками. У душах б'ється, У слові ллється. О день преславний, блаженні миті, Сьогодні з духом святим ми злиті! О, поведи ж нас, лицарський духу, По вільній стежці життя і руху. На тихі води, На ясні зорі. І в цю велику, страшну годину З'єднай в єдину всю Україну!
Пісня ***** Живи, Україно, живи для краси, Для сили, для правди, для волi!.. Шуми, Україно, як рiднi лiси, Як вiтер в широкому полi. До суду тебе не скують ланцюги, I руки не скрутять ворожi: Стоять твої вiрнi сини навкруги З шаблями в руках на сторожi. Стоять, присягають тобi на шаблях I жити i вмерти з тобою, I прапори рiднi в кривавих боях Нiколи не вкрити ганьбою!	*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень