Мовний СНІД?

Кажуть, що мова — це живий організм, який постійно розвивається і вдосконалюється. Логічно припустити наявність у мови й інших ознак живих істот. Зокрема, наявність специфічного — мовного — імунітету. Який повинен уміти розрізняти “своїх” і “чужих”. А найголовніше — активно й ефективно боротися з останніми. Чому ж сучасна українська мова так легко приймає чужослови? Чому її імунна система не спрацьовує?

Продовжуючи аналогію з живими організмами, згадаймо, що і у них бувають схожі ситуації: імунітет перестає виконувати свої функції. Одна з можливих причин — постійні атаки “чужих”, які виснажують захисні сили організму. І тоді навіть найлегша інфекція, найменше зовнішнє втручання може призвести до загибелі.

Чи не викликане подібне ослаблення мовного імунітету української мови постійними 300-річними атаками мови російської? І тепер вона вже не здатна протистояти іншим впливам, у т.ч. — потужній атаці англійської. Якщо так, то маємо два варіанти:

1. Махнути на хвору рукою і дати загинути, лише полегшуючи її страждання позірними твердженнями, що не все так погано, що сьогоднішній вигляд кращий за вчорашній тощо (а самим поглядати в бік англійської, яка і на вигляд краща, і сил має більше).
2. Активно взятися до зміцнення мовного імунітету, використовуючи вітаміни народної творчості й мінеральні речовини класичної літератури, роблячи ін'єкції національного мовознавства і набираючись наснаги від нашої героїчної історії й сучасної звитяги.

І не треба перекладати цю роботу на фахових філологів, істориків та політиків. Кожен з нас може стати тим “лімфоцитом” — воїном імунного захисту мови. Просто пам'ятаймо, що кожного разу, використовуючи чужослови, ми ранимо свою рідну мову, ослаблюємо її захист перед зовнішніми впливами. А щоразу, промовивши українською — зміцнюємо цей захист, повертаючи частинку боргу тим, хто захищав її до нас. Не будьмо байдужими в малому — і станемо сильними разом!

Латинська мова? Чому не есперанто?

Нещодавно натрапив у новинах на повідомлення про те, що середніх школах Англії хочуть відновити вивчення латинської мови. Аргументують це тим, що знання латини: 1) є ознакою елітарності; 2) допоможе у вивченні інших іноземних мов.

З першою причиною ніби все зрозуміло: здатність процитувати в оригіналі Сенеку чи Тацита справді може підвищити статус людини серед його оточення. Але чи потрібно для цього вивчати досить важку в опануванні мову? Можливо, легше завчити декілька крилатих латинських висловів і періодично розширювати свій багаж знань (до речі, цей сайт і розпочинався з ідеєю щотижневого вивчення одного латинського крилатого виразу — тож ви можете знайти їх досить для себе через пошук або зазирнувши в старіші публікації). Чи багато з тих, хто вивчить у школі латину, стане у вільний час перечитувати письменників і науковців, твори яких віддалені від сьогодення на декілька сотень (а то й тисяч) років? А тим паче, чи стануть вони нею писати (а знання мови передбачає опанування і цієї навички)? Певен, що ні. Не думаю, що латина зможе повторити долю івриту, знову оживши і ставши сучасною мовою для спілкування, науки і мистецтва (щоправда, автори згаданої ідеї і на проголошують такої мети).

Стосовно допомоги у вивченні інших іноземних мов — тут латина, що поділилася своїми “коренями” з більшістю європейських мов, справді може стати у пригоді. Але лише для європейських. Залишивши “за бортом” значну кількість мов слов'янських та азійських і африканських.

Як проміжний підсумок: латинська мова — не найкращий варіант для вирішення тих завдань, які поставили розробники програми з її вивчення у школах.

Розумію, що поки весь свій вчить англійську — англійці почуваються трохи обділеними щодо вивчення іноземних мов :-). Але ж існує значно кращий і легший варіант, який можна було б запропонувати учням англійських шкіл. Так, мова про есперанто.

Кожен, хто захоче, знайде вдосталь додаткової інформації, я ж зупинюся лише на тих перевагах, що стосуються теми нашої статті:

• легкість вивчення. Оскільки мова чітко структурована, а в основі її лежить значна кількість латинських коренів — для європейців вона є однією з найлегших до вивчення.
• допомога в опануванні інших європейських мов. Існує значний масив наукових досліджень, які підтверджують, що знання есперанто справді прискорює цей процес у декілька разів.
• наявність сучасної термінологічної бази в різних науках і можливість її творення у майбутньому.
• існування значного масиву наукової та художньої літератури.
• це жива мова, поширена у всьому світі. Хоча за кількістю мовців (візьмемо середню цифру в 500 тис.) есперанто поступається більшості світових мов, але її активні користувачі не зосереджені на якійсь певній території, а зустрічаються в різних країнах. Тож натрапити на людину, яка в слов'янських країнах, Африці чи Азії знає есперанто, значно вирогідніше, ніж на того, хто на такому ж рівні знає латинську мову.

Якщо зважено поміркувати над усіма цими перевагами, закономірно виникає запитання, винесене у заголовок сьогоднішньої статті.

Знаю, що існує конспірологічна теорія, ніби англомовна спільнота спеціально обмежує і принижує значення есперанто, аби не втратити своїх переваг у сфері науки й культури. Не хочу лити воду на їхній млин — але вивчення мертвої латинської мови (на що виділять чотири мільйони фунтів стерлінгів) в цю схему вкладається досить легко. Що скажете?

Плани на майбутнє

Основний обсяг робіт з перенесення сайту на цю платформу виконано. Залишилася лише частина матеріалів, що стосуються тренувань у домашніх умовах – потрібно оновити усі посилання другого рівня та фотографії. Оскільки спочатку задумувалося, що це будуть два окремих профільних сайти російською та англійською мовами – на усіх фото стоять відповідні знаки © копірайту. Зараз зводжу усе на цей сайт – і копірайти виявилися неправильними. Тож перед викладенням доцільно спочатку всі ті фотографії підкоригувати, змінивши копірайт, а вже потім вставляти у текст відповідної публікації. 

Звідси ідея: якщо вже переробляти усі фото – чому б не зробити ще й українську версію цих матеріалів. Особлива зважаючи на актуальність теми тренування з власною вагою та мінімумом інвентарю в умовах карантину.

Думаю, ця робота займе кілька тижнів – тому найближчим часом на сайті будуть публікації лише цієї тематики (хоча цитат з книжок вже назбиралося теж достатньо). 

Водночас нагадую про сторінку цього сайту у фейсбуці - там майже щодня розміщую цитати (у тому числі – в графічному форматі), які вважаю актуальними у теперішній ситуації. Також їх можна читати у твітері.

Андерсон Пол. Рука допомоги

(пер. Ірина Огієнко)

Оповідання написано ще 1950 року, але, як на мене, є актуальним для сьогоднішньої України.

Маємо ситуацію: до могутніх землян прибувають дві космічних делегації, народи яких знаходяться на дещо нижчому рівні розвитку та ще й знесилені війною. Одна – вихована і поступлива, - отримує максимум допомоги як знаннями, так і фахівцями. Інша – горда й непокірна, - залишається ні з чим.

Минає 50 років. Становище у цих народів кардинально різниться.

Перші мусили «прогнутися» під чужу для них культуру, тим самим втративши усі свої національні надбання і навіть мову. Ось вам аргументація землян:

Брошкевич Є. Трансгалактичний розвідник

(за книжкою: Єжи Брошкевич. Трансгалактичний розвідник / пер. з пол. Р. Дуб. – Київ : Веселка, 1965. – 215 с.)

Дехто здивується: чого може навчити книжка дитячої фантастики? Та ще й написана далекого 1962 року (оригінальна назва - "Ci z Dziesiątego Tysiąca"). Насправді люблю читати подібні книжки не лише задля розвитку уяви, але й для поновлення відчуття мови. В одній з попередніх публікацій зазначав, що постійне читання російськомовних книжок поступово призводить до зникнення з мови читця питомо українських слів. Ні, мова залишається українською, але якоюсь блідою, змарнілою. І найкращим ліком від цього є читання книжок, написаних соковитою українською. Погляньмо на сьогоднішній твір. Здавалося, б: перекладено з польської у 1965 році, коли про вільний розвій української мови годі було б і мріяти. Але саме через такі «ідеологічно нешкідливі» книжки українські автори і перекладачі намагалися донести до читача красу рідної мови.

Шоу Бернард. Пігмаліон

(за книжкою: Бернард Шоу. Пігмаліон. – К.: Країна Мрій, 2012. – 320 с.)

Продовжуючи серію англійської класики, від Піпа Чарльза Діккенса перекинемо місточок до Елізи Дулітл Бернарда Шоу. Сюжет сьогоднішньої книжки переказувати не буду – існують досить непогані екранізації. Нагадаю лише, що одним з основних завдань головної героїні було виправлення своєї мови (оскільки розмовляла вона, якщо сказати сучасною мовою, русифіковано-діалектичним суржиком). Тож уявіть, як важко перекладати подібні твори. Англійського оригіналу не читав, але здається, перекладач своє завдання виконав, тож готуйтеся на початку книжки зустрічати вислови типу «Драстя вам!» чи «Я ж не хтіла ніко’ обідить!».

А в цілому книжка сподобалася. Має навіть легкий мотиваційний ефект, адже показує, що взявшись за справу рішуче – втілити її цілком можливо (чого варта лише прикінцева історія з намаганням героїні розпочати свій квітковий бізнес). Та й читається легко, з гумором і кумедними життєвими ситуаціями. Тож шукайте у книгарні чи інтернеті – а я поділюся вподобаними цитатами:

Актуальна класика

Почався Великий піст, тож і публікація має бути відповідна. Маю чудову нагоду – щойно закінчив читати твір Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма». Крім чудової живої мови, книжка цікава ще й певними паралелями з сьогоденням. Тому вирішив не розривати її на цитати, а зробити невеличкий переказ.

Отож, маємо чотирьох головних дійових осіб:

1) Конотопський сотник (на сучасну адміністративну класифікацію – щось близьке до міського голови). Читати не вміє, рахує лише до тридцяти, писати не навчений (здатен лише поставити свій підпис). Своєю невченістю зовсім не переймається, будучи певен, що «я на те і сотник, щоб…тільки підписувати».

Сент-Екзюпері А. Планета людей

(за книжкою: Антуан де Сент-Екзюпері. Планета людей / перекл. з фр. А. Жаловський. – Л.: Вища школа, 1981)

Продовжую свій експеримент з повернення відчуття української мови. Після питомо української літератури вирішив спробувати переклад. Спеціально обрав львівський (хоч і радянський), та ще й знане видавництво. Загальне враження – непогано, місцями навіть чудово. Однак відчувається оте намагання (думаю – насамперед редакторів, а не перекладача) до зрощування української мови з російською. Крім власне русизмів, трапляються і непритаманні нашій солов’їній мовні звороти. Але ці недолугості цілковито компенсуються змістом. Зізнаюся – це перша прочитана книжка цього автора. І мені сподобалося. Трохи пригод, трохи війни, трохи пустельної екзотики. А також – філософії. Певен, що серед сьогоднішніх виписок натрапите на цитати, які вже давно знали, але й не здогадувалися про їхнє авторство:

Що почитати в дорозі?

Останнім часом помічаю у своїй мові все більше русизмів. Та це ще не найстрашніше: починаю втрачати відчуття української мови. Ту здатність, якою пишався ще зі шкільних років і яка не раз допомагала у навчанні й роботі. Коли дивишся на слово і відчуваєш, що воно якесь «неправильне». Чи написано з помилкою, чи у реченні стоїть не на своєму місці – але щось з ним не так. Ти не можеш пояснити, що саме не так, не можеш сказати, яке мовне правило порушено – ти просто відчуваєш якусь ваду. Варто помилку виправити – і приходить відчуття (знову ж таки майже підсвідоме), що тепер усе гаразд.

Про досвід створення сайтів

В одній з попередніх публікацій обіцяв поділитися власним досвідом (і набитими гулями) щодо створення сайтів. На сьогодні маю за плечима вже п’ять спроб, тож дещо можу розповісти. Розпочнемо у хронологічному порядку.

Першою спробою «засвітитися» у всесвітній мережі був блог на гуглівському Blogger’і. Той сайт можна вважати певною мірою попередником цього, оскільки там теж викладав цитати і враження від прочитаних книжок, а також свої роздуми і спостереження. Окремою темою блогу були фото різноманітних мовних недолугостей у рекламних оголошеннях (я їх фотографував і коментував). Матеріалу було достатньо (це були перші роки незалежності – з мовою у більшості бізнесменів та їх рекламістів було тугувато), але прожив той блог менше року. Одного дня я ствердно відповів на запитання Гугла про остаточне видалення сайту без можливості відновлення.

Про вивчення англійської мови (завершення)

Сьогоднішня публікація – завершальна у невеличкому циклі про те, як я вирішив вчити англійську мову (див. ч.1, ч.2, ч.3). Як і обіцяв, писатиму про використання свого планшета з Андроїдом для підвищення рівня англоосвіченості. Хто вже встиг прочитати рекомендовану мною книжку Байтукалова «Быстрое изучение иностранного языка от английского до японского», перші два варіанти застосування планшета назве відразу: слухання аудіо-текстів та перегляд відео. І матиме рацію. Та вирішив слухати не все підряд, а встановити певні обмеження: носій мови, чітка вимова, поширена лексика, бажано – діалог, наявність відеоряду (для повного циклу методики Байтукалова). Тому з часом вийшов на оптимальний варіант: спочатку прослуховую відео-урок через навушники, а вже потім дивлюся з відеорядом.

Про вивчення англійської мови (ч. 3)

Наприкінці минулої публікації обіцяв розповісти про обраний та перевірений спосіб запам’ятовування англійських слів. Дехто здивується: адже в перших статтях зарікався від бездумного зазубрювання. Все правильно. Та лексичний мінімум ніхто не скасовував. Якою б методикою вивчення англійської мови ви не користувалися, мусите вивчити назви числівників, днів тижня, місяців і кольорів. Це зробити хоч і складно, але завдання полегшується тим, що маємо чіткий набір і однозначну послідовність: і в нас, і в англійців по 12 місяців у році та по 7 днів у тижні. І в них, як і в нас, після березня йде квітень, а після вівторка – середа. Значно складніше запам’ятовувати невпорядковані набори слів.

Про вивчення англійської мови (ч. 2)

Продовжую ділитися своїми враженнями і здобутками щодо можливості самостійного вивчення англійської мови. Минулого разу розповів про методику Байдукалова, сьогоднішня стаття – про методику Драгункіна. Відразу суть: англійська мова містить велику кількість незмінних слів, які можуть практично механічно поєднуватися для утворення речень. Якщо ж ці слова і змінюються, то лише додаванням закінчення без зміни основи слова. Тому в більшості випадків слід знати лише головну форму слова (наведену у словнику) та іноді чіпляти в кінці одне зі стандартних закінчень. Також автор досить доступно пояснює ті найскладніші моменти, якими люблять лякати слухачів різноманітних курсів: використання артиклів та модальних дієслів (які насправді, на думку Драгункіна, зовсім не дієслова), способи побудови речення у 12-ти часових формах.

Про вивчення англійської мови (ч. 1)

Як я вже зазначав у попередній публікації, останнім часом життя все частіше почало мені натякати, що слід братися за вивчення англійської мови. А оскільки в минулому я вже не раз жалкував, що ігнорував подібні натяки, цього разу вирішив використати літню відпустку для підвищення свого рівня англомовності. Більшість знайдених у мережі самовчителів (від курсів, як ви пам’ятаєте, я вирішив поки що відмовитися) доволі однотипні й побудовані за шкільним принципом «від простого до складного»: спочатку ви вчите слова та їх форми, потім починаєте складати слова у речення тощо.

Куди я зник

Не впевнений стовідсотково, але думаю, що у декого з читачів цього сайту виникло щодо мене запитання, винесене у заголовок. Це й не дивно, адже обіцяв писати нові статті й книжкові огляди ледь не щотижня, в останній публікації запевнив, що незабаром познайомлю з якоюсь надзвичайно цікавою книжкою – і ні гу-гу. Веб-автори з досвідом напевне здогадалися, в чому може бути причина (точніше – дві): або втратив інтерес до розвитку сайту й знайшов собі нове захоплення, або ж почав паралельно розвивати інший сайт. У моєму випадку правильними є обидва здогади.

Почну з кінця – й справді, вже давно виношував ідею зробити сайт про тренування в домашніх умовах (лише з вагою власного тіла чи з використанням мінімальної кількості інвентарю). Бо набридла постійна реклама супертренажерних залів з річним абонементом у декілька десятків тисяч гривень. Та й читання книжок Брукса Кубіка про тренінг динозаврів даремно не минулося. Останнім поштовхом до дії стали книжки Джона Джеймса Робінсона (Xfactor-а) про MFA (сайти, призначені для заробітку за допомогою Гугл Адсенс). Оскільки мене тема тренувань цікавила давно, прочитав (і перевірив на собі) досить багато тематичної літератури, а тут ще й обіцянка заробити на уподобанні гроші – хто б втримався. Не все, звичайно, пройшло так, як собі намріяв (якось напишу і про це), але на сьогодні вже створено каркас російськомовного «Тренировки дома» та англомовного «HomWorkout». Поки що відвідуваність невелика, але ж це лише початок, тому надії не втрачаю…

Джеймс Клавелл. Сьогун (ч. 2)

Продовжуємо знайомитися з Японією 1600-го року (див. початок), користаючись книжкою «Сьогун» Джеймса Клавелла (Санкт-Петербург: Амфора, 2007. – 1205 с.). Обіцяв закінчити виписки сьогодні, однак доведеться розбити їх на дві публікації – занадто багато хочеться вам запропонувати. Адже ця книжка, незважаючи на її художній характер – справжня енциклопедія тогочасної Японії. Побут, звичаї, забобони, ставлення до життя і смерті – усе це наскільки природно вплетено у роман, що сприймається ледь не на підсвідомому рівні. Чого вартий лише використаний автором прийом поступового переходу головного героя на японську мову. У книжці з деякого моменту найуживаніші слова і вислови не перекладаються, тож ви мусите самі їх вивчити, аби бути у курсі подій. Та годі розпатякувань, напевне ви вже чекаєте виписок (або й самі почали читати пропоновану книжку, на що я щиро сподіваюся):

Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо

Доки я готую чергову порцію виписок з наступного діалогу Ціцерона («Про самодостатню чесноту»), пропоную знову зазирнути до мого архіву (ви ж бо пам’ятаєте, що робити виписки з книжок я почав значно раніше, ніж створив цей сайт). Як уже згадував в одній з минулих публікацій, мовознавство належить до одного з найпостійніших моїх уподобань. А говорити про українське мовознавство, не згадавши хрестоматійну працю Бориса Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо» (Київ: «Українська книга», 1997. — 336 с.) – нонсенс. Тож сьогодні пропоную вам інформацію з цієї книжки у структуровано-довідковому вигляді, як колись зробив для себе. А почнемо з правильного використання відмінків:

Складений присудок
Називний відмінок	Іменник і прикметник мають незмінну властивість або це ім'я й прізвище	Петро був перший учень у класі Вона була досвідчена лаборантка
Орудний відмінок	Нестала або тимчасова ознака в іменнику й прикметнику	Попервах Петро був першим учнем, а потім став мало не останнім Хоч вона була й досвідченою лаборанткою, але перейшла на іншу роботу

Про думки, довіру і трубу

Афоризм:

Добре говорити — значить просто добре думати вголос. Ернест Ренан.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Ovem lupo committere [овем люпо комміттере]: довірити вівцю вовкові. Може також використовуватися у формі звертання: «Ovem lupo commisisti [овем люпо коммісісті]: ти довірила/довірив вівцю вовкові».

Значення іншомовного слова:

Тубус (від лат. tubus – труба): 1) У фізиці - елемент оптичного приладу (наприклад, мікроскопа, оптичної труби) у вигляді втулки, в яку вставлено лінзи. 2) У фотосправі - оправа об’єктива. 3) У посудинах різного роду (реторти, колби тощо) отвір для пропускання рідини або газів.

Про можливості, помилки та гарний вид

Афоризм:

Що більше можливості говорити, то менше хочеться думати. Флоріан Боднар.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Еrrare humanum est [ерраре гуманум ест]: людині властиво помилятися. Сенека. Іноді зустрічається з продовженням «… stultum est errore perseverare [стультум ест ін ерроре персевераре]» – «… бути впертим у помилці властиво лише дурневі».

Значення іншомовного слова:

Бельведер (італ. belvedere, букв. – чудовий вид): 1) Надбудова над будинком, альтанка на пагорбі, звідки відкривається мальовничий краєвид. 2) Назва деяких палацових споруд, збудованих на високому місці.

Про істину, помилку та повторення

Афоризм:

Ненависть і лестощі – це підводні камені, об які розбивається істина. Франсуа де Ларошфуко.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Lapsus calami [ляпсус каламі]: описка, помилка в написанні. Схожі вислови – «lapsus linguae [ляпсус лінгве]» – помилка в мові та «lapsus memoriae [ляпсус меморіе]» – помилка пам’яті, забудькуватість.

Значення іншомовного слова:

Секвенція (лат. sequentia – слідування): повторення якогось музичного мотиву на різних ступенях висхідної або низхідної гами.