Анатолій Матвійчук

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Анатолій Матвійчук,
що народився двадцять дев'ятого вересня 1958-го року, писав:

Велеможність ***** Вітер нової епохи Світ наш міняє потроху Вітер нової епохи Всіх нас кудись несе. Бідні ачи заможні, Різні ачи тотожні — Всі ми тепер велеможні, Тобто ми можемо все. Можем іти в рекетири, Можем у демократи. Можем змінити квартиру, Національність і стать. Можем з високого крісла Падати прямо за грати, Але при цьому щасливим Так у житті і не стать. Можем змінити площі, Сквери, проспекти, фасади, І помінять постаменти. В сяйві нових ліхтарів. Але куди нам подіти, Те, що за нами позаду — Темні трущоби хрущовок, З ордами сірих щурів? Можем вдягнутися стильно В супершмаття від Версаче, І заспівати модно На заокеанський манер. Тільки позбутись не вільні Звичної рабської вдачі, Ніби тавра на лобі: “Зроблено в СРСР”. І зовсім не в тому справа, Які ще судились нам “ізми”, І зовсім не в тім причина, Які у кого бариші, Не буде в нас долі і слави, Допоки живі атавізми, Допоки для нас Батьківщина Не стане притулком Душі.

Я - українець ***** Я - українець. Вірою і кров'ю. Моє коріння тут, у цій землі. Вона моєю живиться любов'ю, А я страждаю болями її. Я - українець. Син народу того, Що відвикає нині від ярма. Я не корюся - Я молюся Богу І вірю в те, що все це недарма. Я - українець. Смутком оповите, Моє кохання - як гірке вино. Моя рідня розкидана по світу, Як буйним вітром золоте зерно. Я - українець! Цього не відняти. В моїй душі співають солов'ї. Були такими мої мама й тато, Й такими будуть Правнуки мої.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Ольга Соколовська

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Ольга Вікторівна Соколовська,
що народилася двадцять восьмого вересня 1981-го року, писала:

Сину ***** Коли стискаю у руці Долоньку сина теплу, Я твердо знаю, що мені Тепер від долі треба. Безхмарну неба вишину, Тепло веселки, сонця І гілку вишні у цвіту, Щоб стукала в віконце. А ще, щоб чорнобривців цвіт Квітчав мою оселю, І наш великий сірий кіт Щось муркотів веселе... Коли дріма в моїй руці Долонька сина тепла, Я вірю в щастя на землі, Я вірую в безсмертя!	Передноворічне (уривок) ***** І буде на столі кутя й узвар, І буде зірка в небі вечорова. А головне - щоб мир і лад витав Над нами всюди - в світі, і удома. Усе минає, і біда мине, Лишивши на душі лиш тінь тривоги. Життя вперед, лише вперед іде, Учімось хоч цьому добру у нього! Любімо рідних, бережімо їх - Бо то оплот у світі найміцніший. Хай Новий рік, що на поріг стає, До всіх нас буде кращий і щедріший!
День народження ***** Уся родина гомінка, Весела, дружна та завзята Рахує бабині літа, Віншуючи з веселим святом. І сотні добрих, щирих слів Їй кажуть щедро правнучата, Вона ж бо колисала їх, Вона їх щебетом багата. Як тільки вечір на поріг, Тупочуть їхні ноженята. Обсядуть бабу й ну мерщій Їй вголос казочки читати. І повіряють тільки їй Свої нехитрі таємниці. Вона - господи оберіг, Вона - як сонце у світлиці. Всім вишивала сорочки, Купала у любистку й м'яті. Вона родині - хліб і сіль, Порадниця і роду Мати.	Незримий янгол ***** Як в душі лиш зрада зазиміє. Як сльозами серце затремтить, Скаже мама: що болить, дитино? І тепліше стане в світі жить. Витерпить невдячність і зневагу, Виплаче - й без докору простить. Мамі від життя потрібно мало: Щоб над нами сяяла блакить. Не своя печаль їй серце студить, І молитву знає лиш одну - Щоб щастило синові усюди, Щоб стачило доньці талану... І коли вона піде у Вічність, Десь туди між перевесла зір, Неодмінно й щедро все ж залишить Всю любов на оберіг тобі. Ляжуть полем вранішні тумани, Роси засріблять Чумацький Шлях... Наша мама завжди поруч з нами - Янголом незримим у серцях.
А я люблю ***** А я люблю тебе, моя свята земля! До болю і до сліз. До божевілля! Для мене ти - на все життя одна, І я - тобою вирощене гілля. А те, що там вирує інший світ, Для мене марне і не до уваги, Бо вже весна, вже скрес на річці лід, І треба просто мовчки працювати. Все - влада, банки, позики, а ще Всесвітня криза - лиш слова, лиш звуки. Бо для душі реально тільки це: Земля, весна, натруджені вдень руки. Оце подвір'я вимету, вберу. Поправлю квіти, вибілю хатину, Дерева у садочку обійду, Насію чорнобривців біля тину. Картоплю винесу, щоб грілась, з погрібця, Цибульку посаджу, щоб уродила. Щось вишию, щоб з святом привітать На Благовіщення народженого сина. Оце реально! Бачте - це життя Одвічне і на віки нескінченне, Бо завжди треба сіять, жать і знать. Що день оцей жила я недаремно. Лелеки з вирію ось-ось вже прилетять Відвідати гніздо своє велике, Хоч на чужині й тепло зимувать, Та без землі своєї - всюди лихо. Отак і я - хоч бий мене, хоч ріж, До цього краю серцем прикипіла. Тут бродять весни між тонких беріз. Тут кожна грудочка моєму серцю мила. Я так люблю тебе, окрадена земля, За тебе ладна душу я віддати, Життя віддам і силу, і талан, І скільки й віку - буду сонцем засівати!	*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Дмитро Павличко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Дмитро Васильович Павличко,
що народився двадцять восьмого вересня 1929-го року, писав:

Гранослов (уривки) На вiчну пам'ять Максиму Рильському ***** Любити свiй народ i в тiй любовi Ходити, наче кiнь у хомутi,- Дарма що день у день гризе до кровi, Здуває горб на гордому хребтi. Не скаржитись на пужална грабовi, Нi на шляхи безводнi i крутi, В драбиняку тягнути густобровi Снопи надiй на паски золотi. Не оглядатися в сумнiй тривозi - Хоч би й пiвсвiту склали на гарбу I вигнули в зенiт рубель на возi, Копитами впиратися в журбу - I не розбити бджiлоньку слабу, Що впала в дощ i сохне на дорозi. *** Учiться в нього, юнi гранослови, В незграбнiй брилi думки вiднайти Яснi i впертi лiнiї плити, Придатної для вiчної будови, Приєднувати генiїв свiти До володiнь Тарасової мови; Коли ж похвал насунуться димове, Вiд їх трутизни очi берегти! Шануйте коми кожної пiр'їну В розкриллях бiлих ста його томiв, Що пiднiмали з урвищ Україну. Вiн так її любив i розумiв, Що не загубиться у пiтьмi тлiну I на свiтанку вернеться домiв.	Рубаї ***** Безсмертнi всi: цей виховав дитину, Той пiсню написав, хоч i єдину, А той, що не зумiв цього зробить, Коло дороги посадив ялину. *** Життя без книги - хата без вiкна, Тюрма глуха i темна, мов труна. Крiзь вiкна книг свободи свiтло ллється, Майбутнього виднiє далина. *** В трудi прийде натхнення раз у рiк, Але коли - не знає чоловiк. Щоб тих щасливих днiв не загубити, Потрiбно працювати цiлий вiк. *** В криницю старостi не заглядай, Про те, яким ти будеш, не гадай, Якщо не можеш бути вiчно юним, То замолоду не будь старим бодай! *** "Роби добро,- менi казала мати,- I чисту совiсть не вiддай за шмати!" Благословенний мамин заповiт Нiхто в менi не зможе поламати. Сильнiше за любов злоба горить, Сильнiше за красу вражає бридь, Але життя росте лишень з любовi, Лишень краса людей навчає жить! *** Проходив я i всюди вздовж дорiг Дерева бачив - не зрiзайте їх,- Бо як же я повернуся додому Пустелею - на батькiвський порiг?!
Де найкраще мiсце на землi ***** Де зеленi хмари яворiв Заступили неба синiй став, На стежинi сонце я зустрiв, Привiтав його i запитав: - Всi народи бачиш ти з висот, Всi долини i гiрськi шпилi. Де ж найбiльший на землi народ? Де ж найкраще мiсце на землi? Сонце усмiхнулося здаля: - Правда, все я бачу з висоти. Всi народи рiвнi. А земля Там найкраща, де вродився ти!	***** У дитячому серцi жила Україна - Материнськi веселi i журнi пiснi, Та за мову мужицьку не раз на колiна Довелося у школi ставати менi. Непокривлену душу хотiли зламати, Та ламалися тiльки болючi киї, Надi мною ночами вiдплакала мати, Я ж не зрiкся нi мови, нi пiснi її. I померла з гризоти вона молодою, Залишився назавжди без матерi я, Та не був нi хвилини в життi сиротою, Бо вела мене далi Вкраїна моя!
Ти зрiкся мови рiдної ***** Ти зрiкся мови рiдної. Тобi Твоя земля родити перестане, Зелена гiлка в лузi на вербi Вiд доторку твого зiв'яне! Ти зрiкся мови рiдної. Ганьба Тебе зустрiне на шляху вузькому... Впаде на тебе, наче снiг, журба - Її не понесеш нiкому! Ти зрiкся мови рiдної. Нема Тепер у тебе роду, нi народу. Чужинця шани ждатимеш дарма - В твiй слiд вiн кине смiх - погорду! Ти зрiкся мови рiдної...	***** О рiдне слово, хто без тебе я? Нiмий жебрак, старцюючий бродяга, Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, Прах, купа жалюгiдного рам'я. Моя ти - пiсня, сила i вiдвага, Моє вселюдське й мамине iм'я. Тобою палахтить душа моя, Втишається тобою серця спрага. Тебе у спадок вiддали менi Мої батьки i предки невiдомi, Що гинули за тебе на вогнi. Так не засни в запиленому томi, В неткнутiй коленкоровiй трунi - Дзвени в моїм i правнуковiм домi!

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Василь Сухомлинський

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Василь Олександрович Сухомлинський,
що народився двадцять восьмого вересня 1918-го року, писав:

***** Я був на далекій чужині, Там небо таке ж голубе, Та тільки нема Батьківщини, Нема там, Вітчизно, тебе, Бо в ріднім краю над землею Чистіша і глибша блакить. І сонце Вітчизни моєї Яскравіше в небі горить. Я слухав пісні на чужині — Хороші думки в тих словах, Але то не крила орлині, Що є в наших рідних місцях.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Роман Купчинський

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Роман Григорович Купчинський,
що народився двадцять четвертого вересня 1894-го року, писав:

Ми йдемо в бій ***** Ми йдемо в бій, ми йдемо в бій По згарищах руїни, За рідний край, за нарід свій, За волю України! Ми йдемо в бій, земля дуднить, Вадіють гори, степи, Бо нас у бій благословить Могутній дух Мазепи!

Боже Великий, Творче всесвіту ***** Боже Великий, Творче всесвіту, На нашу землю поглянь! Ми були вірні Твому завіту, Вислухай нині наших благань. Люд у кайданах, край у руїні, Навіть молитись ворог не дасть… Боже Великий, дай Україні Силу і славу, волю і власть.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Леонід Кисельов

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Леонід Володимирович Кисельов,
що народився двадцять першого вересня 1946-го року, писав:

***** …В залізній мові, в залізнім реченні! А. Малишко Так, вона залізна, наше слово — криця, Гучнодзвонна мідь. Над життя і згубу у космічнім віці Вічністю бринить. Та коли покличе й блискавкою блисне В сяйві корогов, Пам'ятайте серцем: наша мова — пісня, І в словах — любов.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Іван Світличний

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Іван Олексійович Світличний,
що народився двадцятого вересня 1929-го року, писав:

Шевченко Люблю Отчизну я, но странною любовью. М.Лермонтов ***** У мене дивна. Не прикрюся, коли я знов Не догодив вам. І байдуже, чи мій Дантес Любов ту визнав. Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна. Не раб нікому й не слуга На побігеньках, Я ласки не запобігав І в неї, неньки. І в серці, непідвладнім злу, Ношу з собою Вітчизни славу немалу І рани болю. Ношу тягар пекучих правд, Ганьбу Вітчизни Не на показ, не на парад Патріотизму. За те, що був я в неї син, Мене карали, І я любов свою носив Поза Арали. Я знав: ся чаша не мине, Та доля в мене Жорстока, вибравши мене, — Благословенна. Кажу до побратимів я: – Всього ще буде. Та чисте збережіть ім’я: Ми — люди! люди! — А вам, раби, кажу: — Раби! Вас мало били. Люблю Вітчизну я… Якби Ми всі любили!

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Микола Нагнибіда

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Микола Львович Нагнибіда,
що народився двадцятого вересня 1911-го року, писав:

***** Як гарно яблунька розквітла! І стало в світі більше світла, Тепла, і радості, й пісень, І красивішим став наш день. Стоїть красуня України – Дощу краплини, мов перлини, Замість намистечка на ній. В промінні – в ленті золотій. В вінку весільному неначе. І кожна квітонька, мов зряча, Так любо дивиться на світ, В якім живе п’ятнадцять літ. Стоїть, пишається в нарядах… І хай не знає в перлах злив, Що у воронку від снаряда Її колись я посадив; Що у воронку кинув глини Й навіть чорнозему туди, Щоб швидше рани України Закрили радістю сади. Щоб за садами знов садами Простерлась рідна далина, Щоб в землю гупало плодами, А не снарядами – війна.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Оксана Забужко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Оксана Стефанівна Забужко,
що народилася дев'ятнадцятого вересня 1960-го року, писала:

Рідна мова ***** Мова кожного народу неповторна і - своя; в ній гримлять громи в негоду, в тиші - трелі солов'я. На своїй природній мові і потоки гомонять; зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять. Солов'їну, барвінкову, колосисту - на віки - українську рідну мову в дар мені дали батьки. Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас, бо ж єдина - так, як мати, мова в кожного із нас!

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Володимир Масляк

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Володимир Масляк
що народився чотирнадцятого вересня 1858-го року, писав:

Українській дитині ***** Учися, дитино, бо вчитися треба! Учися, голубко, най розум не спить, Най серце,і воля, і дух росте в силу, Най книжка розкрита любові навчить. Учися, дитино, бо світ сей не батько, Широкий, розлогий, мов поле в степу; Знайти в нім дорогу той певно потрафить, Хто власну в майбутнє торує тропу! Учися, дитино, бо доля не мати, Шукать її треба - сама не прийде; Лиш той її має, той щастя зазнає, Кому розум сонцем в голівці зійде! Учися, дитино, Бог буде з тобою, З любов'ю тебе шануватиме світ; Учися, щоб сіять добро поміж люди,- І житимеш вічно, не згине твій слід! Учися, дитино, бо вчитися треба, Шукай сонця правди, най розум не спить: Того, що навчишся,- воді не залити, Не взяти розбоєм, вогнем не спалить!

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Павло Грабовський

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Павло Арсенович Грабовський (Граб)
що народився одинадцятого вересня 1864-го року, писав:

До школи ***** Ну, прокидайтеся, діти! Ранок - до книжки пора! Сонечко вспіло залити Все посереду двора! Швидше вдягайтесь, до школи! Кращі прогаєте дні, - Пізно вертати, - ніколи Їх не завернете, ні! Змалку кохайтесь в освіті, Змалку розширюйте ум, Бо доведеться у світі Всяких назнатися дум. Треба самим розвертати: Як і до чого все йде, Шлях безпомилишно взяти - Той, що до правди веде. Щоб не зросли ви на сором (Бійтесь найпаче того) Та не зробились позором Рідного краю свого!

Щоглик ***** - Щоглик! Щоглик! - дітки раді. - Щоглик! - тілько і слівця, А він тіпавсь на принаді, Марно рвався із сільця. Визволяють,- скілько сміху! - Глянь, дідусю, глянь,- чи ба? - Бачу, дітки, вашу втіху, Зате щоглику журба. Зна, що буде нудить світом, Не для нього наш куток: Щебетав би собі літом Та згодовував діток. Не привикне він до клітки, Бо неволя всім гірка; Не то пташки, милі дітки,- Шкода навіть черв'яка! Кожна твар - наймення Боже, Жити хоче, як і ви... Най же більш чуття вороже Вам не в'яже голови! Тож послухайте старого: Не держіть у заперті Сього щоглика малого, Бо загине в самоті! Позирнули діти вгору: Пурхнув щоглик з рукава; Знов літає по простору, В небі ясному співа. - Щоглик! Щоглик! - дітки раді. - Щоглик! - тілько і слівця... З того часу на принаді Вже не ставили сільця.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Юрій Гаврилюк

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Юрій Іванович Гаврилюк,
що народився дев'ятого вересня 1964-го року, писав:

***** Мово наша Батькiв i дiдiв наших Молитво наша До рiдної землi Ти як мати рiдна До сну нас колихала Учила ти нас жити Якими бути нам людьми Ти як кров гаряча Мiж народом кружиш Кожний чоловiк Серцем є твоїм I хоч ти була “Генiю пана недоступна” Царам ненависна Ми тебе зберегли Збережем ми тебе I в теперишнiй нам час Будемо тобою говорити I не загине слiд по нас

Перебори (уривок) ***** Входжу до церкви старої В якiй хрестили Предкiв i мене Не чую тут рiдної мови Мабуть земля за хвилину здригнеться Витече з мiсця де мої ноги Обдирати церкву з iкон Це святотатство Смертний грiх А чи ж не жива iкона Народу мова

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Ніна Горик

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Ніна Петрівна Горик,
що народилася сьомого вересня 1957-го року, писала:

Мовним покручам ***** Рідне словечко тендітне, неначе пелюстка. Стопчеш його - і схолоне душа твоя, пустка. Слово беззахисне, нібито тихе й слабе... Вразиш його, а навіки скалічиш себе. Мова - криниця, з якої щоденно ти, п'єш. Нащо ж у неї ти гаддям словесним ї плюєш?! Гасне, тьмяніє замулена мовна криниця. Слово-словечко не має снаги борониться. - Любиш-не любиш? - нашіптує час-ворожбит. - Зрадиш? не зрадиш? - свій край, свою мову, свій рід?! Дід же і прадід в словах благородство беріг. В роті онука кишить: що не слово - то гріх! Рідне словечко тендітне, неначе пелюстка, Стопчеш його - і схолоне душа твоя, пустка. Слово беззахисне, нібито тихе й слабе.. Вразиш його, а навіки скалічиш себе.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень