28 вер. 2011 р.

Дмитро Павличко

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Дмитро Васильович Павличко,
що народився двадцять восьмого вересня 1929-го року, писав:


Гранослов
(уривки)
На вiчну пам'ять
Максиму Рильському

*****
Любити свiй народ i в тiй любовi
Ходити, наче кiнь у хомутi,-
Дарма що день у день гризе до кровi,
Здуває горб на гордому хребтi.

Не скаржитись на пужална грабовi,
Нi на шляхи безводнi i крутi,
В драбиняку тягнути густобровi
Снопи надiй на паски золотi.

Не оглядатися в сумнiй тривозi -
Хоч би й пiвсвiту склали на гарбу
I вигнули в зенiт рубель на возi,

Копитами впиратися в журбу -
I не розбити бджiлоньку слабу,
Що впала в дощ i сохне на дорозi.
***

Учiться в нього, юнi гранослови,
В незграбнiй брилi думки вiднайти
Яснi i впертi лiнiї плити,
Придатної для вiчної будови,

Приєднувати генiїв свiти
До володiнь Тарасової мови;
Коли ж похвал насунуться димове,
Вiд їх трутизни очi берегти!

Шануйте коми кожної пiр'їну
В розкриллях бiлих ста його томiв,
Що пiднiмали з урвищ Україну.

Вiн так її любив i розумiв,
Що не загубиться у пiтьмi тлiну
I на свiтанку вернеться домiв.

Рубаї
*****
Безсмертнi всi: цей виховав дитину,
Той пiсню написав, хоч i єдину,
А той, що не зумiв цього зробить,
Коло дороги посадив ялину.
***

Життя без книги - хата без вiкна,
Тюрма глуха i темна, мов труна.
Крiзь вiкна книг свободи свiтло ллється,
Майбутнього виднiє далина.
***

В трудi прийде натхнення раз у рiк,
Але коли - не знає чоловiк.
Щоб тих щасливих днiв не загубити,
Потрiбно працювати цiлий вiк.
***

В криницю старостi не заглядай,
Про те, яким ти будеш, не гадай,
Якщо не можеш бути вiчно юним,
То замолоду не будь старим бодай!
***

"Роби добро,- менi казала мати,-
I чисту совiсть не вiддай за шмати!"
Благословенний мамин заповiт
Нiхто в менi не зможе поламати.

Сильнiше за любов злоба горить,
Сильнiше за красу вражає бридь,
Але життя росте лишень з любовi,
Лишень краса людей навчає жить!
***

Проходив я i всюди вздовж дорiг
Дерева бачив - не зрiзайте їх,-
Бо як же я повернуся додому
Пустелею - на батькiвський порiг?!

Де найкраще мiсце на землi
*****
Де зеленi хмари яворiв
Заступили неба синiй став,
На стежинi сонце я зустрiв,
Привiтав його i запитав:

- Всi народи бачиш ти з висот,
Всi долини i гiрськi шпилi.
Де ж найбiльший на землi народ?
Де ж найкраще мiсце на землi?

Сонце усмiхнулося здаля:
- Правда, все я бачу з висоти.
Всi народи рiвнi. А земля
Там найкраща, де вродився ти!

*****
У дитячому серцi жила Україна -
Материнськi веселi i журнi пiснi,
Та за мову мужицьку не раз на колiна
Довелося у школi ставати менi.

Непокривлену душу хотiли зламати,
Та ламалися тiльки болючi киї,
Надi мною ночами вiдплакала мати,
Я ж не зрiкся нi мови, нi пiснi її.

I померла з гризоти вона молодою,
Залишився назавжди без матерi я,
Та не був нi хвилини в життi сиротою,
Бо вела мене далi Вкраїна моя!

Ти зрiкся мови рiдної
*****
Ти зрiкся мови рiдної. Тобi
Твоя земля родити перестане,
Зелена гiлка в лузi на вербi
Вiд доторку твого зiв'яне!

Ти зрiкся мови рiдної. Ганьба
Тебе зустрiне на шляху вузькому...
Впаде на тебе, наче снiг, журба -
Її не понесеш нiкому!

Ти зрiкся мови рiдної. Нема
Тепер у тебе роду, нi народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма -
В твiй слiд вiн кине смiх - погорду!

Ти зрiкся мови рiдної...

*****
О рiдне слово, хто без тебе я?
Нiмий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгiдного рам'я.

Моя ти - пiсня, сила i вiдвага,
Моє вселюдське й мамине iм'я.
Тобою палахтить душа моя,
Втишається тобою серця спрага.

Тебе у спадок вiддали менi
Мої батьки i предки невiдомi,
Що гинули за тебе на вогнi.

Так не засни в запиленому томi,
В неткнутiй коленкоровiй трунi -
Дзвени в моїм i правнуковiм домi!

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Немає коментарів:

Дописати коментар