Дмитро Павличко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Дмитро Васильович Павличко,
що народився двадцять восьмого вересня 1929-го року, писав:

Гранослов (уривки) На вiчну пам'ять Максиму Рильському ***** Любити свiй народ i в тiй любовi Ходити, наче кiнь у хомутi,- Дарма що день у день гризе до кровi, Здуває горб на гордому хребтi. Не скаржитись на пужална грабовi, Нi на шляхи безводнi i крутi, В драбиняку тягнути густобровi Снопи надiй на паски золотi. Не оглядатися в сумнiй тривозi - Хоч би й пiвсвiту склали на гарбу I вигнули в зенiт рубель на возi, Копитами впиратися в журбу - I не розбити бджiлоньку слабу, Що впала в дощ i сохне на дорозi. *** Учiться в нього, юнi гранослови, В незграбнiй брилi думки вiднайти Яснi i впертi лiнiї плити, Придатної для вiчної будови, Приєднувати генiїв свiти До володiнь Тарасової мови; Коли ж похвал насунуться димове, Вiд їх трутизни очi берегти! Шануйте коми кожної пiр'їну В розкриллях бiлих ста його томiв, Що пiднiмали з урвищ Україну. Вiн так її любив i розумiв, Що не загубиться у пiтьмi тлiну I на свiтанку вернеться домiв.	Рубаї ***** Безсмертнi всi: цей виховав дитину, Той пiсню написав, хоч i єдину, А той, що не зумiв цього зробить, Коло дороги посадив ялину. *** Життя без книги - хата без вiкна, Тюрма глуха i темна, мов труна. Крiзь вiкна книг свободи свiтло ллється, Майбутнього виднiє далина. *** В трудi прийде натхнення раз у рiк, Але коли - не знає чоловiк. Щоб тих щасливих днiв не загубити, Потрiбно працювати цiлий вiк. *** В криницю старостi не заглядай, Про те, яким ти будеш, не гадай, Якщо не можеш бути вiчно юним, То замолоду не будь старим бодай! *** "Роби добро,- менi казала мати,- I чисту совiсть не вiддай за шмати!" Благословенний мамин заповiт Нiхто в менi не зможе поламати. Сильнiше за любов злоба горить, Сильнiше за красу вражає бридь, Але життя росте лишень з любовi, Лишень краса людей навчає жить! *** Проходив я i всюди вздовж дорiг Дерева бачив - не зрiзайте їх,- Бо як же я повернуся додому Пустелею - на батькiвський порiг?!
Де найкраще мiсце на землi ***** Де зеленi хмари яворiв Заступили неба синiй став, На стежинi сонце я зустрiв, Привiтав його i запитав: - Всi народи бачиш ти з висот, Всi долини i гiрськi шпилi. Де ж найбiльший на землi народ? Де ж найкраще мiсце на землi? Сонце усмiхнулося здаля: - Правда, все я бачу з висоти. Всi народи рiвнi. А земля Там найкраща, де вродився ти!	***** У дитячому серцi жила Україна - Материнськi веселi i журнi пiснi, Та за мову мужицьку не раз на колiна Довелося у школi ставати менi. Непокривлену душу хотiли зламати, Та ламалися тiльки болючi киї, Надi мною ночами вiдплакала мати, Я ж не зрiкся нi мови, нi пiснi її. I померла з гризоти вона молодою, Залишився назавжди без матерi я, Та не був нi хвилини в життi сиротою, Бо вела мене далi Вкраїна моя!
Ти зрiкся мови рiдної ***** Ти зрiкся мови рiдної. Тобi Твоя земля родити перестане, Зелена гiлка в лузi на вербi Вiд доторку твого зiв'яне! Ти зрiкся мови рiдної. Ганьба Тебе зустрiне на шляху вузькому... Впаде на тебе, наче снiг, журба - Її не понесеш нiкому! Ти зрiкся мови рiдної. Нема Тепер у тебе роду, нi народу. Чужинця шани ждатимеш дарма - В твiй слiд вiн кине смiх - погорду! Ти зрiкся мови рiдної...	***** О рiдне слово, хто без тебе я? Нiмий жебрак, старцюючий бродяга, Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, Прах, купа жалюгiдного рам'я. Моя ти - пiсня, сила i вiдвага, Моє вселюдське й мамине iм'я. Тобою палахтить душа моя, Втишається тобою серця спрага. Тебе у спадок вiддали менi Мої батьки i предки невiдомi, Що гинули за тебе на вогнi. Так не засни в запиленому томi, В неткнутiй коленкоровiй трунi - Дзвени в моїм i правнуковiм домi!

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень