Чому розділене християнство

У світі сотні християнських конфесій. Усі вони визнають божественність Ісуса Христа, усі шанують Біблію загалом і Євангеліє зокрема. Євангеліє, у якому Христос молиться до Бога за всіх християн, аби вони «були єдині» (Ів. 17:11). А єдності немає. Молимося, аби об’єдналися «усі Церкви усіх народів світу», а між собою поєднатися не можемо. Увесь час щось заважає: мова, обрядовість, богословські нюанси. Як наслідок – люди, бачачи розрізненість і «множинність» християнства, починають сприймати його просто як «ще одну релігію» серед безлічі інших.

А мало ж бути навпаки. Згадаймо заклик Христа вести себе так, аби люди «бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16). Звучить просто і логічно: ставаймо щодень кращими – і люди побачать, що «з нами Бог». Але ж це важко! Значно простіше ховатися за зовнішніми ознаками, вирізнятися особливістю богослужінь чи нюансами вірувань. І це не лише щодо різних конфесій. Життя більшості християн теж переважно зовнішнє. Чим ми засвідчуємо свою віру? Піст, відвідування храму, молитва. Піст, у якому намагаємося злукавити соєвою ковбасою чи перетворити його у засіб для схуднення. Похід у храм – для розповсюдження нової порції пліток та політінформації. Молитва – переважно механічна або «як тривога».
Заспокоюємо себе: «А інші й цього не роблять». Від таких думок – один крок до гордині й осудження, в яких губимо останні християнські риси. Важко ставати кращим самому, набагато легше вимагати цього від інших. Та ще й влада погана, і сусіди сварливі, й діти неслухняні… Кожен може продовжити цей список, забуваючи, що останнім у ньому буде Бог. Так, звинувачуючи обставини свого життя, ми нарікаємо на Бога. Він веде нас цією дорогою, він створив для нас ці обставини, аби ми стали кращими. З Його волі (чи попущення) ми зараз там, де ми є. І саме час згадати, що маємо не лише образ, але й подобу Божу. Одна з ознак якої – вільна воля. Воля вибирати добро чи зло. Воля ставати кращими чи продовжувати нарікати на обставини. Воля наповнити життя християнським змістом чи віддатися на поталу телевізійному зомбуванню.

З чого почати? Насамперед – зрозуміти, де ми знаходимося і прикласти це до біблійної хронології. На жаль, більшість з нас опиниться ще у старозавітних часах з їх шануванням зовнішніх приписів та дотриманням різноманітних ритуалів. Звідти й почнемо. Десять заповідей. Щоденно звіряйте по них своє життя (якщо важко – можете почати з кількох найлегших) і готуйте себе до новозавітних настанов. Це рух не від нижчого до вищого – це заглиблення від зовнішнього до внутрішнього. Не лише буквальне виконання – розуміння духу заповідей робить нас християнами. Усвідомлення, що вбити можна не лише зброєю, але й бездіяльністю. Що неправда осуджується Богом не лише під присягою, але й у пустопорожніх теревенях. Що «іншим Богом» не обов’язково має бути Кришна чи Будда – на це місце часто претендують гроші чи слава.

Ми схильні поблажливо ставитися до Старого Завіту – та чи багато серед нас тих, хто може стверджувати, що за день не порушив жодної з Десяти заповідей? Певен – навіть така людина уже б привернула увагу своїм благочестивим життям. І поряд з безліччю насмішників обов’язково знайшлися б і ті, хто подумав «я теж хочу так жити; якщо це християнське життя – я теж хочу бути християнином». Не потрібно чинити надзвичайних див чи приймати мученицьку смерть, аби засвідчити «Бог християн – істинний Бог». Слід просто стати хоча б трішечки кращими. Це легко і водночас важко. Легко, бо збуваються передбачення древніх старців, що «в останні часи рівень духовності значно знизиться», тож навіть найменшого набору чеснот достатньо, аби піднестися над загалом. Важко – бо загал цей, мов трясовина, засмоктує і забрьохує. І хочеться, мов апостол Петро з бурхливих хвиль, закричати «Господи, спаси мене!» (Мф. 14:30). І, мов ковток живлющої вологи, сприймаєш багаторазове богоявленське «з нами Бог».

Стосовно ж розділення Церков – воно минеться. Це людина прагне єдності в одноманітності, Бог же спроможний об’єднати й різноманітне. Коли за обрядами знову постане дух, коли за християнством «за назвою» прийде християнство «за суттю». Коли не буде розділення в душі – зникне розділення й у Церкві. Так має бути – і так буде. Амінь.