Чому розділене християнство

У світі сотні християнських конфесій. Усі вони визнають божественність Ісуса Христа, усі шанують Біблію загалом і Євангеліє зокрема. Євангеліє, у якому Христос молиться до Бога за всіх християн, аби вони «були єдині» (Ів. 17:11). А єдності немає. Молимося, аби об’єдналися «усі Церкви усіх народів світу», а між собою поєднатися не можемо. Увесь час щось заважає: мова, обрядовість, богословські нюанси. Як наслідок – люди, бачачи розрізненість і «множинність» християнства, починають сприймати його просто як «ще одну релігію» серед безлічі інших.

А мало ж бути навпаки. Згадаймо заклик Христа вести себе так, аби люди «бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16). Звучить просто і логічно: ставаймо щодень кращими – і люди побачать, що «з нами Бог». Але ж це важко! Значно простіше ховатися за зовнішніми ознаками, вирізнятися особливістю богослужінь чи нюансами вірувань. І це не лише щодо різних конфесій. Життя більшості християн теж переважно зовнішнє. Чим ми засвідчуємо свою віру? Піст, відвідування храму, молитва. Піст, у якому намагаємося злукавити соєвою ковбасою чи перетворити його у засіб для схуднення. Похід у храм – для розповсюдження нової порції пліток та політінформації. Молитва – переважно механічна або «як тривога».

Як поводитися у православному храмі (пам’ятка)

Вже кілька разів піднімав тему поводження у православному храмі (наприклад, тут і тут), тож вирішив трохи узагальнити інформацію. Точніше – скласти невеличку пам’ятку. Не впевнений, що сьогодні багато людей знайде час і можливість піти у храм (а слід було б – перемога нам зараз ой як потрібна), але наближаються «зелені свята», коли вервечки людей потягнуться у церкву: хто до Бога, а хто й просто по свячене зілля. Саме для початківців і спробував зібрати найнеобхіднішу інформацію про правила поведінки у храмі – від моменту входу в церкву до нюансів подавання записок та поставлення свічок. Пам’ятку викладаю у трьох форматах – спочатку рокартному (а як же без неї, але вийшла завеликою, тому клацніть на зображенні, аби переглянути його в збільшеному вигляді), потім – у текстовому, а наприкінці – у форматі *.pdf (зроблена у вигляді брошурки, аби ви могли собі роздрукувати з двох сторін аркуша формату А4). Нагадую, що це лише довідкова інформація, зібрана нефахівцем з різних джерел, тому обов’язково порадьтеся зі своїм священиком, якщо захочете масово її розповсюджувати. Отож:

У церкві глядачів немає

 Фото з сайту храму Свв. Жон-Мироносиць м. Вінниці

Перша неділя Великого посту насичена богослужіннями: щодня читається Великий Покаянний канон преподобного Андрія Критського, субота традиційно є поминальною. Тож людей у храмі зазвичай дуже багато. На жаль, більшість з них відвідає храм лише в один з цих днів (або й лише в неділю, аби "відбути піст" - сповідатися та причаститися), і потім до самого Великодня вважатиме свій обов’язок перед Богом виконаним. Спостереження за такими людьми, їх поведінкою в храмі й поблизу нього й стали приводом для написання сьогоднішньої статті.

Багато людей, уперше потрапивши до храму, сприймають богослужіння як певне театральне дійство, де більшість присутніх виконує роль глядачів, а церковно- та священнослужителі є акторами певного спектаклю. Цьому сприяє і деяка подібність оформлення храму: є підвищення, що слугує своєрідною сценою, є іконостас, схожий на завісу (куліси), є хор, що разом з виголосами диякона та священика забезпечує звуковий супровід, наявні світлові ефекти (свічки, запалюване у певний момент панікадило), на стінах і стелі – художнє оформлення, існує певний сценарій, є навіть своєрідна каса (на вході слід купити свічечку-квиток і лише потім проходити на «своє місце»). І навіть те, що у деякі моменти богослужіння священик з дияконом проходять межи людьми (здійснюючи кадіння храму), не руйнує отриманого враження – на сучасних концертах та й у деяких виставах артисти також спускаються до глядача. Єдине, чого не вистачає для повної подібності – крісел. Або хоча б лавок (як це можемо бачити у католицьких костьолах). Тоді б і справді можна було б розслабитися і насолоджуватися «видовищем». І навіть вставати у певні моменти богослужіння, як це роблять у концертних залах, дякуючи співакові за вдале виконання.

Православне свято і православна періодика

Стрітення Господнє(мініатюра з Мінологія Василія ІІ)

Сьогодні – велике православне свято: Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Про саму подію розповідати не буду – вона досить докладно описана в євангеліста Луки (Лк. 2: 22-33). Але й оминути це свято не можу. Тому сьогодні пропоную вашій увазі чергову порцію виписок з газети «Голос Православ’я». На жаль, лише з неї – з фінансових причин на цей рік «Православний вісник» не передплатив. Тож православно-періодичні виписки тепер з’являтимуться рідше – думаю публікувати їх у дні великих свят. Наступна порцій, наприклад, ймовірніше всього буде аж на Великдень.

Голос Православ’я (грудень 2014):

• Прагнення до миру не заперечує рішучість захищати свою землю, свою Батьківщину від іноплемінників і внутрішніх ворогів.

Голос Православ’я (січень 2015):

• Хто не бореться із самим собою, того диявол спокусить на якийсь гріх.


• В пустелі, де менше спокус, легше спасатися, ніж постійно перебуваючи серед різних спокус (пустельне життя - це один з найбільших "каменів спотикання" для людини, що прагне спасіння: з одного боку, віддалення від людей і спокус дає більше можливостей для спасіння, але, як правильно каже сьогоднішній вислів, стійкість ченця у відреченні від світу не може вважатися досконалою, доки не буде "випробувана" мирськими спокусами - прим. моя).

Православна періодика (жовтень-листопад 2014)

"Поклоніння пастухів"
(автор - Герріт ван Гонтгорст)

Чим закінчував учора, з того почну й сьогодні: «Христос народився, славімо Його». Вітаю усіх православних християн (та й не лише їх, адже це свято вважається державним, простіше - вихідним днем) з Різдвом Христовим. Назбиралася чергова порція виписок з "Православного вісника" та "Голосу Православ'я", яку й пропоную вам сьогодні.

Православний вісник (жовтень 2014):

• Треба жити по-християнські, а не лише називатися християнами.
• Політика умиротворення агресора ніколи не приводить до миру.
• Солдати воюють не лише заради нас, але й замість нас.
• Зроби достатньо зі свого боку – а все інше зробить Бог (у свій час натрапив на гарний і подібний до цього вираз «роби, що належить, а результат – на волю Божу» – прим. моя).
• Горе тому пастирю, через якого спокушуються віруючі та вчинки якого відвертають людей від Христа і Церкви.
• У важкі часи особливо важливо вміти відкласти особисті інтереси заради інтересів держави.
• Знання і досвід дають людині можливість, впевненість і свободу у виборі життєвого шляху, шанс на реалізацію своїх здібностей і бажань.
• Важливо турбуватися про власний стан тіла, розуму і душі, аби мати сили нести благо і підтримувати ближніх.
• Важливо не брати всю відповідальність за людину на себе – треба просто сприймати її дещо краще, ніж вона є.
• Сотня проповідей не може замінити одного прикладу.

Православна періодика (серпень-вересень 2014)

Періодично я публікую виписки з православної періодики – сьогодні саме один з таких днів. Зважаючи на події в країні, значна частина матеріалів навіть у духовній пресі стосується питань війни (як матеріальної, так і духовної) та захисту національних інтересів. Але й серед таких заміток можна знайти досить перлин для «зрошування» наших запилених сучасними мас-медіа душ. Що я й спробував зробити:

Православний вісник (серпень 2014):

• Біси вселяються не у всіх людей, а спокушають – усіх.
• Ісус Христос не боявся говорити правду, але в Його правді не було ні глузування, ні злісної критики, ні приниження чи осудження.
• Наука тоді правдива, коли вона не суперечить Божественній істині.
• Церква лікує не хворобу, а її причину, тобто гріх.
• Ми [УПЦ КП] не зацікавленні у захопленні храмів, нам потрібна українська паства.
• Ми повинні пам’ятати, що Бог керує світом і від Нього залежить усе.
• Ворог ніколи не закріпиться там, де його не підтримує місцеве населення.
• Не забуваймо жити з Богом в серці.
• Внутрішнє, духовне життя людини реалізується через її природну сторону – тіло, розум і почуття.

Православний вісник (вересень 2014):

• Ніхто не має влади над своїм життям, бо не знає, коли він помре.
• Марія Магдалина стала апостолом для апостолів, бо перша звістила їх про воскресіння Ісуса Христа.
• Ми повинні постійно боротися з дияволом, а це означає, що треба боротися не тільки з гріховними ділами, але й з гріховними словами, і гріховними думками і почуттями.
• Потрібно будувати нерукотворний храм в душі кожного християнина – тоді наповниться змістом і потреба спорудження храмів земних, рукотворних.

До православного свята - виписки з Кураєва

Нещодавно згадував відомого апологета православ’я – отця Андрія Кураєва. У свій час його книжки були для мене справжнісіньким відкриттям: виявляється, і в наш час є люди, які здатні аргументовано відповісти на «закиди» атеїстів та сектантів різного гатунку. При цьому його публікації стосуються усіх сфер життя сучасної людини – від захоплення східною і псевдосхідною (в дусі Блаватської та Реріха) духовністю (цим він подібний до вже згадуваного нами о. Серафима (Роуза) до безглуздості боротьби зі штрих-кодами на товарах та індивідуальними податковими номерами.
На жаль, у той час ґрунтовних виписок не робив – більше намагався засвоїти хід логічних суджень, тому збереглося небагато. Та й те – без зазначення конкретного твору. Але ж сьогодні велике православне свято - Успіння Пресвятої Владичиці нашої, Богородиці й Приснодіви Марії (як не дивно для далеких від православного світогляду людей називати святом день смерті Богородиці), тому відбутися тривіальним комплектом афоризм-крилатий латинський вислів-тлумачення іншомовного слова+фото природи не міг. Подаю лише дещицю виписок з мого паперового архіву і настійливо закликаю усіх, хто «губиться» у полемічних суперечках з протестантами чи просто хоче глибше відчути Православ’я, перечитати хоча б основні твори цього автора. Щоправда, його іноді «заносить» у категоричності суджень, однак навіть у цьому він намагається зберегти щирість. Мені не дуже імпонує його ставлення до проблеми церковного розділення в Україні, однак він різко виступив проти анексії Криму Росією в той час, коли вся церковна ієрархія відбувалася мовчанням, що заслуговує безумовної поваги. От кілька виписок цього неоднозначного автора я і пропоную вам сьогодні:

• Обряд – спосіб приймання Дару. Людина дає оболонку («обряджає»), а Бог вкладає у неї свій зміст, свій Дар – Себе.
• Віримо в усіх богів і в жодного.
• Про проповідь:

1. один добре забитий гвіздок краще десяти, забитих слабко;

«Незалежні» християнські виписки

Так, я знаю, сьогодні вся Україна відзначає (на жаль, у зв’язку з останніми подіями, – не святкує) День незалежності. Звичайно, хотілося підготувати низку тематичних виписок. Була ідея зібрати афоризми про незалежність (але їх побіжно в інтернеті й десятка не назбиралося) чи підготувати історичну довідку щодо того, скільки разів Україна втрачала і знову здобувала свою незалежність. Та на все це потрібен час, а його я витратив на суто прагматичні цілі – копав картоплю. Тому нічого іншого не залишається, як знову звернутися до свого паперового архіву. Єдине, що дотичне у сьогоднішніх виписках до нашого свята – вони теж «незалежні», тобто в записнику просто написано «з різних джерел» без вказівки конкретного автора і твору. Сподіваюся, це не вплине на їх значимість:

• Ангели зла скинуті на землю. Ангели добра спускаються добровільно.
• За 10 праведників Господь не знищив би Содом (Буття, 18: 32). Навіть за одного грішника він віддав Сина.
• Темні сили пророкують лише те, що залежить від них. Людина починає вірити – вони подають хибні пророцтва. Вони не збуваються – і людина перестає вірити в пророцтва взагалі, в тому числі й біблійні.
• Чим ретельніше і глибше ми вивчаємо створене людиною, тим більше помилок знаходимо. Заглиблення у Боже виявляє нову і нову досконалість.
• Не дзеркало робить людину брудною, не закони роблять її грішною – вони лише виявляють це.

Нова порція архівних виписок (на християнську тему)

Продовжую почату минулого вівторка публікацію мого архіву паперових виписок. Як ви побачите, читав я досить безладно (та й зараз іноді цим грішу). Оскільки обіцяв вихідні дні присвячувати християнській тематиці – ці суботні нотатки будуть саме такими. Не всі книжки високої якості, але, як казав (якщо не помиляюся) Сенека, навіть у найгіршій книжці можна знайти гарну думку. Саме це я і намагався зробити. Що з того вийшло – читайте:

Антоні Пацьорек. Біблія для кожного і на кожний день (Старий Завіт). — Львів: Свічадо, 2005 – 354 с.

• Вавилонська вежа: хто пориває з Богом – не здатен порозумітися і з людиною.
• Вчинки людини не призводять до автоматичного покарання. Навіть у випадку з Содомом Бог має бути справедливим до кінця: «Піду і подивлюся…» (Буття, 18:21).
• Бог записав заповіді на камені, щоб люди перенесли їх у серця. Бог забажав кам’яного храму, щоб оселитися у серці людини.
• Запитання «Адаме, де ти?» (Буття, 3:9) - це не гра в хованки всевидячого Бога, а перевірка самоусвідомлення людиною свого вчинку (де ти перебуваєш в душі, що відчуваєш).
• Мудрість походить від Бога і приводить до Бога.

Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. - Львів: Свічадо. – 2008. – 356 с.

• Ти так велів, і так воно є, що кожен не доведений до ладу дух стає карою для самого себе.
• Кращою спонукою в навчанні є вільна цікавість, а не силування, до якого завжди приєднується страх (це силування … сповільнює одушевлення цікавості).
• Блаженний, хто любить Тебе (Бога – прим. моя), хто друга свого любить у Тобі, а ворога свого любить з любові до Тебе.
• Менше звертав я уваги на посуд бесіди, а більше – на страву знання.
• Скоряючись Тобі (Богові – прим. моя) у всьому, мав наказувати своєму тілу (Коли людина повстає проти Бога, її тіло повстає проти неї – прим. моя).
• Людський люд цікавий пізнавати чужі гріхи, але лінивий виправляти свої.

Антоніо Джирланда. Ключ до Біблії (Старий Завіт)

(за книгою: Антоніо Джирланда. Ключ до Біблії. Старий Завіт / пер. з італ. П. Смук. - Л.: Свічадо, 2006. - 300 с.)

Оскільки сьогодні велике православне свято - Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (в народі – Другий, або яблучний, Спас), хотів порадувати вас новою порцією тематичних виписок. Однак обіцяні Патерики лише почав читати, тому на повноцінну публікацію матеріалу ще не маю. Згадав, що маю виписки з християнської літератури в паперовому вигляді, які почав робити ще до створення сайту, тому сьогодні пропоную саме такий «архівний» матеріал.
Щоправда, книжка католицького автора (а мені останні роки дещо верне від їхнього надмірного матеріалізму й намагання усе в Біблії вивести на науковий рівень), однак можна знайти й багато корисних думок. Оскільки мій «протест» проти католицизму виразився, зокрема, в тому, що я віддав знайомому греко-католицькому священику всі їхні книжки, перевірити точність цитування не можу – можливо, деякі з виписок будуть просто моїми думками з прочитаного. Сподіваюся, це не зменшить цінності сьогоднішньої праці:

• Біблія між нами, як у свій час між людьми був Ісус. Але сьогодні ми так само мало віримо Слову, як у свій час люди мало вірили Ісусу (втіленому Слову). І від Нього, і від Біблії очікують див, шукають ознак, але просто сприйняти як Божу присутність не хочуть.
• Біблія складається з 74 книг (47 – Старого та 27 – Нового Завіту).
• Новий Завіт став буквальним: втілений Бог помер, передавши спасіння у спадок.
• Батько звертається до дитини не лише, щоб розповісти щось нове чи відкрити таємницю. Так і Бог…
• Паралель: особа (Авраам) – народ (євреї) – людство (весь світ).
• Бог не показує відразу всієї своєї величі, щоб не пригнітити людину, але пропорційно до труднощів людства виявляє свою могутність.

Православна періодика (до свята Хрещення Руси-України)

Варто було лише задекларувати своє бажання щонеділі викладати православні матеріали – і вже другий тиждень поспіль не можу дотриматися обіцянки. Але сьогодні – особливий день, у який сам Бог велів трохи зупинитися у нашому щоденному бігові (який все більше перетворюється на форму поклоніння грошовій купюрі) і доторкнутися до вічності, шлях у яку вказує православне вчення. Сьогодні вшановуємо рівного апостолам хрестителя нашого древнього народу – князя Володимира, що визнаний православною церквою святим. Розбещений язичник, що став взірцевим християнином – хіба ж не гідний приклад для нащадків. Людина, що знайшла у собі сили назавжди відмовитися від поклоніння божкам і прийти до істинного Бога. Певен, що сьогодні в інтернеті буде безліч публікацій як зі схвальними оцінками цієї події, так і з негативними відгуками. Я приймаю сторону перших і прошу: святий отче наш Володимире, моли Бога за нас, нащадків твоїх, і за всю Україну нашу. Амінь.

Голос Православ’я (квітень 2014 р.)

• «Знати, що Бога пізнати неможливо – це найдосконаліше знання про Нього» (Василій Великий).
• Той, хто любить, готовий до самопожертви, самозречення заради того, кого любить, навіть і до смерті.
• Писання застерігає, що «дні лукаві», даючи зрозуміти, що часу на покаяння і добрі діла може й не вистачити нам, коли ми зволікаємо, а суєта світу, навпаки, вселяє думку, що часу мало для того, аби охопити всі насолоди тимчасового життя.
• Сама віра вселяє у віруючого непохитне переконання, що вона правильна.
• «Основа віри – духовна убогість і безсмертна любов до Бога» (Макарій Великий).
• «Немає користі від здоров’я при розбещеному житті» (Іоан Золотоуст).
• «Значення воскресіння – питання богословське, але факт воскресіння – питання історичне» (Вілбер Сміт) (у цьому номері газети є велика стаття щодо історичних доказів воскресіння Ісуса Христа, найвідоміші з яких ми вже розглядали на Великдень – прим. моя).
• «Я знаходжу лише християнство безпечною та корисною вірою» (Юстин Мученик).
• За підрахунками богословів, у новозавітних книгах налічується шістнадцять явлень воскреслого Ісуса Христа.
• Христос пішов від нас у невидимий світ, щоб стати ще ближчим для кожної віруючої в нього душі.

Православна періодика (квітень-червень 2014)

Колись я вже пропонував вам виписки з православної періодики (журналу «Православний вісник» та газети «Голос Православ’я»), сьогодні пропоную продовжити. Багато зайвого писати не буду, переходжу відразу що своїх нотаток:

Православний вісник (квітень)

• Служити потрібно правді, а не владі.


• Спостерігаємо заповнення відсутності надії на Бога надією на дотримання прикмет.


• У християнському вченні людина може отримати достатню допомогу для боротьби зі злом, з яким людина може стикатися у цьому житті.

Православний вісник (травень)

• Раніше держава, як начало матеріальне, надавала Церкві захист, створювала сприятливі умови для її життя і розвитку, а Церква, у свою чергу, освячувала громадські устави і форми життя.


• Подружня любов не скільки хоче бути щасливою, скільки робити когось щасливим.


• Саме збалансованість трьох видів любові (ерос, філія й агапе) є зразком довершеної любові.

Почитаємо періодику (січень-березень 2014 р.)

Починаючи з наступної неділі, планую викладати цитати з твору Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», оскільки події, що там описуються, дуже близькі до того, що ми пережили нещодавно і що переживаємо зараз. А цієї неділі (оскільки тривають Великодні святкування) пропоную вашій увазі мої нотатки з періодики Української Православної церкви Київського Патріархату – газети «Голос Православ’я» та журналу «Православний вісник» за останні три місяці.

Голос Православ’я (січень).

• Після правильного Причастя повинні йти Гефсиманія і Голгофа.
• Вважається, що Христос (другий Адам) народився і помер у той же день, коли народився і помер перший Адам, - у 6-й, тобто 6-го січня першого місяця року.
• Узвар варили, коли народжувалася людина, кутю – коли помирала. Ми обидві страви готуємо на Різдво, як древні мудреці зі сходу, що принесли немовляті не лише золото і ладан, але й смирну (поховальний атрибут).

Голос Православ’я (лютий).

• Господь і сам може все виростити, але кличе людей співпрацівниками, щоб дбали про примноження врожаю.
• Треба вірити не тільки, що Бог є, але й що Бог діє.
• Не може Бог залишити людину, яка йде і тягнеться до Нього.
• Висловивши свої позиції, треба йти назустріч один одному.
• Богородиця без болю й мук народила Христа, але зі стражданням проводжала Його зі світу.
• Господи, ми хоч і грішимо перед Тобою, але ж і Тобі єдиному служимо.
• Влада – від Бога, однак носій влади – людина.
• Без народу церква – лише будівля.

Про вчасність, вино і пріора

Афоризм:

Зроби сьогодні те, що плануєш зробити завтра, а завтра скажи те, що планував сказати сьогодні. Казимеж Пшерва-Тетмаєр.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

In vino veritas [ін віно верітас] – букв. «у вині – істина»; істина в вині (що у тверезого на думці, те у п’яного на язиці). Пліній Старший.

Значення іншомовного слова:

Пріор (від лат. prior – перший, старший, значніший): у католицькій церкві – настоятель чоловічого монастиря; в духовно-лицарських орденах та масонських ложах – другий після гросмейстера сановник (т. зв. великий пріор).