Костенко Л.В. Записки українського самашедшого

З усіх поетів Шевченко та Костенко даються мені найлегше. Прості слова, геніально гармонійно поєднані у неймовірної краси вірші – це відчуття не залишало мене до останнього рідка будь-якого твору згаданих авторів. Тому трохи сторожко поставився до спроби Ліни Василівни створити прозовий твір (Ліна Костенко. Записки українського самашедшого — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 416 с.). Та ще й на тему політично-негараздного сьогодення. Боявся, що «бруд» реалій залишить свій відбиток на таланті. Та острах виявився марним. Чуття мови і здатність з паталогічною відвертістю розтинати болючі фурункули сьогодення дали змогу не «скотитися» в одновимірну банальність, а створити справді вартісний роман. Пропоную вашій увазі вислови, що найдужче запали в око, серце і пам’ять:

• Всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою.
• Найбільше боюся приниження, цей страх мене теж принижує.
• Мужчина повинен чутися переможцем, тоді він цікавий для жінки.
• Народ у нас витривалий, привчений завжди терпіти щось в ім’я чогось, — головне, щоб не було гірше.
• Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема.
• Майбутнє щодня стає минулим.
• Обростаєм абсурдом.
• Центрифуга ідіотизму.
• Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, — інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації.
• Добре, що Господь увімкнув нам ближнє світло свідомості, бо якби дальнє, схибнутися можна.
• Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі.
• Пропорції дрібного й великого — ось у чому різниця між розумом жіночим і чоловічим
• Мабуть, у всіх родинах буває оце переродження в побут.
• Будні роблять людей буденними.
• Гоголь — це російський письменник, але це — український геній.
• Дві людини взаємно мають творити одна одну.
• Я сім разів зважу, один раз одміряю. Але вже потім не переважую.
• Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.
• Жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.
• Добре людям, які пробігають повз факти.
• Нова форма свободи слова — що хто хоче, те й лопоче.
• З’явилися теоретики, які можуть заморочити кого завгодно.
• Хто має право ідентифікувати націю з її відламками й виродками?
• Непокаране зло регенерує себе.
• Думайте в хорошу сторону.
• У нас така глибока чаша терпіння, що, здається, уже без дна.
• Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко.
• Глобалізація глобалізує всі проблеми.
• Коли починається смерть культури, настає культура смерті.
• Тут уже потрібні не політологи, а політпатологи.
• Нація дуже хвора, швидко втомлюється.
• Є такий вид самотності — сидіти перед телевізором, не вмикаючи світла.
• Найгірше в нашому народі те, що він до всього звикає.
• Така велика нація, і нема на кого спертися.
• Партій тих розвелося, вискакують, як прищі, на незрілому обличчі демократії.
• Огидна річ — наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
• Цій владі тільки й потрібна негативна інформація про Україну, вона її навмисно продукує сама, щоб в очах світу існування такої держави втрачало сенс.
• Альтруїзм батьків не має меж.
• Ідіот, а у Швеції педагоги коректно сказали б: «дитина прихованого потенціалу».
• Кожному поколінню сняться свої кошмари.
• Один мій знайомий…працював не за фахом, рекламував пральні машини, раптом усе покинув, узяв бандуру і заспівав. З українцями це буває.
• З того каміння, що за пазухою, держави не збудуєш.
• Люди, які пережили критичну масу принижень (і стерпіли!), не можуть бути повноцінними громадянами.
• Як взялися боротись, то вже боріться, панове. Боріться або не беріться.

PS.

Продовження читайте наступної неділі.