Про свободу, хабарі та храми

Афоризм:

Щоб мати свободу, треба її обмежувати. Джозеф Еддісон.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Argumentum ad crumenam [аргументум ад круменам]: букв. «доказ, звернений до гаманця» (з використанням впливовості грошей). Також говорять «argumentum argentarium [аргументум аргентаріум]» – грошовий доказ (хабар, підкуп).

Значення іншомовного слова:

Базиліка (лат. basilica, від грец, βασιλική – царський дім, палац): витягнута прямокутна в плані споруда, розділена вподовж колонами на 3–5 частин – нефів. Середній неф вищий за бокові. У формі базилік будували християнські храми.

Краса природи:

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Автор фотографії: ipernity.com/doc/d-f [hat Suckr verlassen][/caption]

PS.

Щось частенько нам останнім часом трапляються вирази, у яких йдеться про хабарі. От і сьогоднішній крилатий латинський вислів свідчить, що це проблема не лише наших днів. Завжди існували люди, в яких не вистачало кебети зробити щось згідно закону, але були гроші. Саме цей універсальний замінник товарів і послуг вони намагалися зробити замінником ще й законів і навіть совісті. Чому ж тоді я чіпляюся до сьогодення, якщо так було завжди. Саме тому, що в древні часи таких людей осуджували, а їхні методи – засуджували. Їх зневажали, як людей, що не здатні навести інших аргументів (звернули увагу на перше слово вислову – воно прийшло у нашу мову теж з латини, втративши лише латинське закінчення -ум), крім грошових. У нашому ж часі це стало певним способом поведінки. Ми даємо і беремо хабарі, прикриваючи їх нейтрально-благочестивими назвами на зразок «вдячність», «спонсорська допомога», «благодійний внесок» чи «матеріальна підтримка». Виняток древніх поступово стає нашим правилом. Ідучи до представників влади за справедливістю чи відстоюванням своїх законних прав, ми вже наперед купуємо «презент» чи готуємо «конвертик». А натрапивши на чесну людину, що відмовляється від таких «вдячностей», дивуємося і навіть бентежимося – як це так, чи немає тут якогось підступу (може, мало даємо чи невчасно?). І що найгірше – грошовий аргумент починає заміняти собою всі інші. Вислів «що не можна купити за гроші – можна купити за великі гроші» зі сфери матеріальної поступово переходить у сферу соціальну. Вже думаємо не про самий факт хабара, а намагаємося вгадати (чи взнати) розмір адекватної суми для «подяки» за ту чи іншу послугу. І не треба кивати на вищі ешелони влади: владці – це теж частина суспільства (вершки чи помиї – це вже як пощастить). Кожен з нас має певну владу, кожен впливає на інших людей і залежить від них. Тому кожен має можливість давати і брати хабарі (й не треба виправдовуватися, що шоколадка – це не хабар, а «нагорі» крадуть мільйонами, а у вас зарплата маленька, та ще й платять невчасно). Давайте переходити від показників кількісних до якісних. Ти взяв/дав – посприяв розвитку хабарництва. Усе інше – відмовки і самовиравдання.