Кашкаров А. П. Розмови з сином

(за книжкою: Андрей Петрович Кашкаров. Разговоры с сыном: пособие для неравнодушных отцов.-  Ростов н/Д.: Феникс, 2014. — 144 с.)

Після невеличкої перерви пропоную продовжити тему виховання, розпочату в минулій публікації книжкою «Виховання сина» подружжя Еліум. Оскільки намагаюся з кожної теми прочитати кілька книжок, то й у цього разу знайшов ще дві книжки на схожу тематику. Автори – чоловіки, та ще й російськомовні, тож сподівався, що поради будуть ближчими до наших реалій.

На сьогоднішній книжці, скажу відверто, «обпікся». По-перше, зміст книжки абсолютно не відповідає назві, оскільки вся книжка – це ніби листи до сина (батько що, має їх синові зачитувати???). По-друге, змісту як такого немає. Автор намагається охопити усі теми, а в результаті виходить «вінегрет»: про поводження з дівчатами і про поведінку в храмі; про магістратуру та аспірантуру і про те,  як правильно пити, аби не сп’яніти, як позбутися похмілля й алкогольного запаху. Про пеленгування сотових телефонів і заповіді довголіття. Про захист від шахраїв і тероризму. Про підроблений бензин і дешеві речі.

У церкві глядачів немає

 Фото з сайту храму Свв. Жон-Мироносиць м. Вінниці

Перша неділя Великого посту насичена богослужіннями: щодня читається Великий Покаянний канон преподобного Андрія Критського, субота традиційно є поминальною. Тож людей у храмі зазвичай дуже багато. На жаль, більшість з них відвідає храм лише в один з цих днів (або й лише в неділю, аби "відбути піст" - сповідатися та причаститися), і потім до самого Великодня вважатиме свій обов’язок перед Богом виконаним. Спостереження за такими людьми, їх поведінкою в храмі й поблизу нього й стали приводом для написання сьогоднішньої статті.

Багато людей, уперше потрапивши до храму, сприймають богослужіння як певне театральне дійство, де більшість присутніх виконує роль глядачів, а церковно- та священнослужителі є акторами певного спектаклю. Цьому сприяє і деяка подібність оформлення храму: є підвищення, що слугує своєрідною сценою, є іконостас, схожий на завісу (куліси), є хор, що разом з виголосами диякона та священика забезпечує звуковий супровід, наявні світлові ефекти (свічки, запалюване у певний момент панікадило), на стінах і стелі – художнє оформлення, існує певний сценарій, є навіть своєрідна каса (на вході слід купити свічечку-квиток і лише потім проходити на «своє місце»). І навіть те, що у деякі моменти богослужіння священик з дияконом проходять межи людьми (здійснюючи кадіння храму), не руйнує отриманого враження – на сучасних концертах та й у деяких виставах артисти також спускаються до глядача. Єдине, чого не вистачає для повної подібності – крісел. Або хоча б лавок (як це можемо бачити у католицьких костьолах). Тоді б і справді можна було б розслабитися і насолоджуватися «видовищем». І навіть вставати у певні моменти богослужіння, як це роблять у концертних залах, дякуючи співакові за вдале виконання.

Про свободу, хабарі та храми

Афоризм:

Щоб мати свободу, треба її обмежувати. Джозеф Еддісон.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Argumentum ad crumenam [аргументум ад круменам]: букв. «доказ, звернений до гаманця» (з використанням впливовості грошей). Також говорять «argumentum argentarium [аргументум аргентаріум]» – грошовий доказ (хабар, підкуп).

Значення іншомовного слова:

Базиліка (лат. basilica, від грец, βασιλική – царський дім, палац): витягнута прямокутна в плані споруда, розділена вподовж колонами на 3–5 частин – нефів. Середній неф вищий за бокові. У формі базилік будували християнські храми.