Еліум Д., Еліум Дж. Виховання сина

(за книжкою: Элиум Д., Элиум Дж. Воспитание сына. — СПб.: Питер., 2003. — 256 с.).

Синові п’ять років, і з’явилися перші ознаки непослуху. Не те, щоб я ідеалізував свою дитину і свій спосіб виховання, але виявився не готовим до реагування на ці події. І хоча хрестоматійна книжка Масару Ібуки вже самою своєю назвою стверджує «Після трьох уже запізно», вирішив надолужити прогалини у питаннях виховання сина. Звичайно ж, звернувся до книжок. І першою (на щастя) виявилася саме сьогоднішня книжка.

Спочатку трохи остерігався - мені не дуже імпонує пропагована Заходом вседозволеність, підкріплена ювенальною поліцією. Та й початок книжки був не дуже втішним – цитую: «головна проблема виховання хлопчиків у тому, що ніхто не знає, як їх виховувати в сучасних умовах». Але далі все виявилося набагато оптимістичніше.
Виявляється, і Захід вже надихався смогом «вседозволеності», тож тепер нікого не обурюють і не дивують  твердження «хлопчики подібні коровам: чим старшими вони стають, тим просторішим повинно бути пасовище; але огорожа їм потрібна завжди». Щось подібне відчував і я, тож зацікавленість книжкою зростала з кожною сторінкою. Як висновок: книжка чудова і варта до прочитання батьками, що мають дітей від 0 до 20 років.

У досить невелику за обсягом і цікаво написану книжку вдалося вмістити практично весь необхідних набір інформації: тут і про вплив чоловічих гормонів на формування хлопчика від моменту зачаття і до статевої зрілості, і про соціальний тиск та страх фемінізації («хлопчики не плачуть», «хлопчики не бояться», «хлопчиків не слід цілувати і пестити» тощо). Про болючий, але необхідний відрив від матері й перехід до чоловічого світу, про виховання без бабусь і дідусів, але з телевізором. Про матерів-одиначок, які можуть «задушити» своїх синів гіперопікою і гіперкомпенсацією та про проблему «корпоративного» тата. Про необхідність авторитету, але не авторитаризму, про потребу адекватності провини і покарання, про рамки, які спрямовують, але не придушують. Про чотири віки (0-7 років, 8-12, 13-17, 18-29) і про чотири види обмежувальних заходів (тин, гума, цегла, грати). Ну і звичайно ж, про статеве виховання.

Наприкінці повторюся: книжка варта прочитання, а наведена у ній інформація – використання. Я почав трохи інакше оцінювати поведінку сина і його вчинки, і він це, сподіваюся, відчуває. Але висновки робити ще зарано, краще запропоную вам традиційну порцію виписок в надії, що вони ще дужче заохотять вас до ознайомлення з сьогоднішньою книжкою:

• Хлопчики хочуть знати три речі: хто головний? які норми та правила? чи збираєтеся ви проводити ці норми в життя?
• Ми змушуємо своїх дітей робити вибір занадто рано, встановлюємо дуже нечіткі й розпливчасті межі можливого і допустимого та, до того ж, самі буваємо непослідовні у дотриманні нами ж вигаданих правил.
• Всі ембріони починають життя як створіння жіночої статі, тому протягом перших тижнів після запліднення Y-хромосома виконує важливу місію — сигналізувати вироблення тестостерону, який змінить біологічний шаблон з жіночого на чоловічий.
• Розбіжність думок щодо того, що важливіше — спадковість чи середовище, відома як суперечка про «природу і виховання».
• Все єство хлопчика вібрує в ритмі тестостерону.
• Дуже важко захистити сина від інших, але ще важче захистити його від самого себе.
• Навіть якщо здається, що хлопчик ненавидить батька, глибоко в душі він жадає батьківського схвалення (в іншому місці навіть стверджують «батьки для синів майже боги» - прим. моя).
• Ніколи не потрапляйте в становище, коли вас зможуть до чогось примусити.
• Для того щоб хлопчик став зрілим чоловіком, життєво важлива присутність інших дорослих чоловіків (з цієї точки зору трохи інакше сприймаєш традиційну для древнього світу дружбу дорослих чоловіків і підлітків – прим. моя).
• Коли ти захочеш, ти рухаєш гори. Єдина твоя біда в тому, що ти будуєш з них барикади на своїй дорозі, замість того, щоб прибирати з дороги.
• Телебачення чинить насильство над нашими синами, блокуючи їх уяву, скорочуючи період уваги, убиваючи здатність співчувати чужому болю. Воно витісняє власні образи і творчі думки дитини і заміщує їх конструктами, створеними дорослими (ми вже якось говорили про це у публікації про книжку і телевізор – прим. моя).
• Телевізійні передачі привчають мозок до очікування швидкої зміни ситуацій. Швидкість, з якою розвивається дія, майже не залишає часу дитині на її осмислення.
• У місті Фармінгтоні, штат Коннектикут, проводять місячник «Вимкніть телевізор».
• Ми повинні завжди бути налаштовані на ту пору року, в якій живуть сини (дуже часто батьки забувають про потребу «дорослішати» разом з дітьми, уявляючи їх ще немовлятами, коли вони вже стають підлітками чи ставляться до юнаків, як до підлітків – прим. моя).
• Перед кожною людиною постає дилема: як зберегти приязні стосунки з іншими, залишаючись вірним самому собі.
• Чим частіше дітям надають можливість самим встановлювати для себе межі допустимої поведінки, тим жахливішим стає життя сім'ї.
• Батьки повинні обмежувати поведінку дитини, але ці рамки повинні базуватися на фундаменті сердечної близькості.
• Жан Піаже, швейцарський психолог і філософ, прийшов до висновку, що раціональне мислення не може розвинутися раніше віку 10-11 років (автори стверджують, що до цього віку не слід сподіватися на постійну логічність вчинків дитини чи намагатися логічно довести свою правоту – прим. моя).
• Чим молодша дитина, тим ближче до проступку має бути покарання (одна з дивовижних ознак малих дітей – незлопам’ятливість, і тому їм дуже важко зрозуміти, чому увечері, коли з роботи повертається тато, їх карають за ранкову шкоду – прим. моя).
• За незрілими діями і словами, не відкидаючи їх, потрібно почути позитивний настрій, побачити благі наміри.
• Правильна поведінка може приховувати абсолютну внутрішню порожнечу.
• Сини потребують нашої уваги і мають на неї право на всіх етапах свого розвитку.
• Повторювані ігри, давно знайомі синові, самі собою заспокоюють і втішають його.
• Перш ніж син перейде на новий етап вікового розвитку, він зазвичай відступає трохи назад.
• Деякі немовлята реагують на техногенну атаку тим, що просто засинають.
• Раннє прищеплення чоловічого стереотипу поведінки руйнує ніжну емоційну тканину істоти хлопчика.
• З народження до трьох років хлопчик весь — почуття.
• Маленька дитина сприймає час і простір зовсім не так, як дорослі.
• «Дитина, якій надають дуже широкі можливості вибору, перетворюється на дорослого, що має великі проблеми у необхідності прийняти рішення» (Євген Шварц).
• Необхідно проводити в своїй свідомості чітке розмежування між сином і його поганою поведінкою (суто християнська теза «осуджуй гріх, а не грішника» - прим. моя).
• Хлопчик восьми — дванадцяти років відчуває задоволення від добре виконаної роботи.
• Наші дії і вчинки завжди справляють на них глибше враження, ніж ті слова, які ми говоримо.
• Хлопчикові необхідний досвід успіху.
• Краще всього, коли хлопчик змагається з самим собою, постійно вдосконалюючи свою майстерність, а не прагне зрівнятися з ким-небудь або когось перевершити.
• Знаючи, що її чекає і чого чекають від неї, дитина здобуває свободу дій.
• Хлопчикові у віці десяти років батьки повинні насамперед розповісти про полюції.
• Невдача — це подія, але НЕ особистість. Людина не може бути невдачею.
• Чіткий розпорядок дня заспокоює тіло і душу, дозволяє виділити час для творчості, занять мистецтвом, самопізнання, аналізу і відпочинку — все, що необхідно хлопчикові для повного розквіту.
• Тільки в тиші хлопчик може навчитися слухати свою власну душу, цінувати спілкування з самим собою.
• Сину потрібно, щоб батьки бачили, хто він є насправді, а не тільки свої надії на те, яким він повинен бути.

Згадувана література

• Вальдорфський педагог Рахіма Бальдвін «Ви — перший вчитель своєї дитини» («Вы — первый учитель своего ребенка»).
• Христина Елісон «Я розповім тобі казку, я заспіваю тобі пісню» («Я расскажу тебе сказку, я спою тебе песню»).
• Френсіс Мур Лаппе «Що робити після того, як вимкнено телевізор?» («Что делать после того, как выключен телевизор?»).