Еліум Д., Еліум Дж. Виховання сина

(за книжкою: Элиум Д., Элиум Дж. Воспитание сына. — СПб.: Питер., 2003. — 256 с.).

Синові п’ять років, і з’явилися перші ознаки непослуху. Не те, щоб я ідеалізував свою дитину і свій спосіб виховання, але виявився не готовим до реагування на ці події. І хоча хрестоматійна книжка Масару Ібуки вже самою своєю назвою стверджує «Після трьох уже запізно», вирішив надолужити прогалини у питаннях виховання сина. Звичайно ж, звернувся до книжок. І першою (на щастя) виявилася саме сьогоднішня книжка.

Спочатку трохи остерігався - мені не дуже імпонує пропагована Заходом вседозволеність, підкріплена ювенальною поліцією. Та й початок книжки був не дуже втішним – цитую: «головна проблема виховання хлопчиків у тому, що ніхто не знає, як їх виховувати в сучасних умовах». Але далі все виявилося набагато оптимістичніше.

Про думки, довіру і трубу

Афоризм:

Добре говорити — значить просто добре думати вголос. Ернест Ренан.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Ovem lupo committere [овем люпо комміттере]: довірити вівцю вовкові. Може також використовуватися у формі звертання: «Ovem lupo commisisti [овем люпо коммісісті]: ти довірила/довірив вівцю вовкові».

Значення іншомовного слова:

Тубус (від лат. tubus – труба): 1) У фізиці - елемент оптичного приладу (наприклад, мікроскопа, оптичної труби) у вигляді втулки, в яку вставлено лінзи. 2) У фотосправі - оправа об’єктива. 3) У посудинах різного роду (реторти, колби тощо) отвір для пропускання рідини або газів.

Колін Вілсон. Паразити свідомості (завершення)

(переклад з англійської Володимира Романця. – Київ: журнал "Всесвіт", 1988. - № 4-5).

От і підійшло до завершення (див. частина 1, частина 2) наше побіжне знайомство з фантастичним твором, присвяченим зовсім не фантастичній темі – безмежним можливостям людського розуму і нашому (згідно задуму автора – не лише нашому) небажанню його використовувати на повну потужність. Досить болюче автор «шмагає» людство за схильність до розумових лінощів і бажання плисти за течією – але ж іноді ми й справді заслуговуємо такої критики. Як підсумок – книжка сподобалася, читається легко і залишає бажання ставати кращим. А чого ще вимагати від гарної книжки. Раджу прочитати і вам, а поки – пропоную свої виписки:

• Тіло тисне на думки, як величезний тягар, і не дає їм злітати вгору.
• Тілу притаманна нетерплячість.
• Надмірний сон послаблює психічні можливості й контроль над фізичною свідомістю.
• Життєздатністю більшості людей керують підсвідомі сили, про які ті люди й гадки не мають.
• Пускати задля забави поїзди під укіс неповнолітніх злочинців спонукує бажання приєднатися до дорослого світу, роблячи щось таке, що має, сказати б, дорослі наслідки.
• Якщо ваша мова не дуже розвинена, якщо її можливості обмежені, треба відповідно розвинути мову і розширити її можливості.
• Тиша — природна для людини: тиша і цілковитий спокій.
• Свобода — це найважливіший стан і найважливіше відчуття людини.

Колін Вілсон. Паразити свідомості (ч. 2)

(переклад з англійської Володимира Романця. – Київ: журнал "Всесвіт", 1988. - № 4-5).

Сьогодні, як і обіцяв минулого тижня, продовжую знайомити вас зі своїми виписками з відомого твору, присвяченого всеперемагаючій силі людської свідомості. Для одних – це лише фантастика (та ще й без звичного «екшену», космічних пригод, стрілянини з усіх видів вигаданої зброї та потворних чужинців, що шматують невинних землян). Для інших (до яких належу і я) – у чудовий спосіб піднесена ідея про міць людського розуму та фактори, що здатні її послабити (герої твору, зрозумівши, що паразити свідомості здатні діяти на людину, задурманену навіть найслабшими наркотичними речовинами, відмовилися навіть від улюбленої кави). Як на мене, автор вдало поєднав ідею та форму. Наскільки вдалі виписки зробив з цієї книжки я – судити вам:

• Навчання – здатність відмежовувати одні властивості об’єкту від інших його властивостей.
• Замість того, щоб здаватися на милість настроїв та почуттів, слід керувати ними так само, як рухами своїх рук.
• Чим більше людська свідомість продукує машин, які виконують роботу людей, тим менше вона бачить свої власні можливості, тим менше вона розглядає себе як активну "мислячу машину".
• Люди так звикли до обмежена своєї психічної діяльності, що сприймають це як належне.
• Секс — це одне з найглибших джерел задоволення людини.
• Ми повинні сприймати людину не як одне ціле, а як безупинну боротьбу між вищою і нижчою її сферами. Нижча сфера постійно використовує енергію вищої сфери для своїх власних цілей (я вже зазначав, що деякі ідеї автора близькі до християнських уявлень: це одна з найпромовистіших – прим. моя).
• Причиною занепаду людського життя (і свідомості також) є слабкість променя уваги, який ми спрямовуємо на світ.

Колін Вілсон. Паразити свідомості

(переклад з англійської Володимира Романця. – Київ: журнал "Всесвіт", 1988. - № 4-5).

Сьогодні пропоную вашій увазі чудову життєстверджуючу книжку, яку особливо рекомендую читати в моменти життєвого виснаження та необхідної мотивації. Несучи заряд позитиву і віри у безмежні можливості людської свідомості, книжка ще й прекрасно написана у жанрі наукової фантастики. Особливо надихає перша половина твору, де автор більше досліджує глибини свідомості, ніж далеч космосу, тема якого з’являється лише наприкінці книжки. Як на мене, закінчення (від моменту польоту героїв на Місяць) взагалі читати не слід – залишається «посмак» фантастики, і багато вартісних ідей твору вже не сприймаються так, як того заслуговують. Як вихід – прочитати спочатку твір повністю (адже ж цікаво, чим усе закінчиться), а потім перечитувати лише моменти, що стосуються саморозвитку і самовдосконалення. Цього разу мені полегша – перекладати не потрібно, тому відповідатиму лише за зміст виписок, а не за їх форму:

• Історія воліє йти звивистою дорогою.
• Справжній історик — це радше поет, а не вчений.
• Зразок історичного шарлатанства — Шпенглеровий "Присмерк Європи".
• Тіло – це проста стіна між двома нескінченостями. Простір розширюється до нескінченності назовні; свідомість розширюється до нескінченності всередину.
• Щоденне життя забирає нашу увагу й відвертає нас від "заглиблення в самих себе".
• Внутрішній світ так само реальний, як і світ довкола.
• Песимізм велетенською хмарою опускається на людство.