Ще три книжки Олеся Бердника

Збірка «Марсіанські зайці».

(за книжкою: Олесь Бердник. Марсіанські зайці. — Київ: Дитвидав, 1962. — 48 с.)

Міжзоряна Нянька

Ідея твору: робот, який в результаті нещасного випадку з пілотами міжзоряного корабля має доглядати їхніх немовлят.

Враження: нічого фантастичного, крім ідеї, але чудово показано «механістичне» сприйняття людей та їх потреб. Наприклад, вибір імен для дітей. Робот цим не переймається: «Того, що був трохи темніший, назвав Ікс. Того, що світліший, — Ігрек». Крик зголоднілих дітей пояснюється так: «Їхня система потребує енергії. Маленькі люди вимагають живлення». Діти поїли і заснули – робот відзначив для себе: «Їхня система забезпечена енергією. Тепер настав час засвоєння». Читається легко і весело. А ще наприкінці твору «десятки вчених вилетіли швидкісними повітряними лімузинами до Паміру». От така дитяча фантастика.

Брошкевич Є. Трансгалактичний розвідник

(за книжкою: Єжи Брошкевич. Трансгалактичний розвідник / пер. з пол. Р. Дуб. – Київ : Веселка, 1965. – 215 с.)

Дехто здивується: чого може навчити книжка дитячої фантастики? Та ще й написана далекого 1962 року (оригінальна назва - "Ci z Dziesiątego Tysiąca"). Насправді люблю читати подібні книжки не лише задля розвитку уяви, але й для поновлення відчуття мови. В одній з попередніх публікацій зазначав, що постійне читання російськомовних книжок поступово призводить до зникнення з мови читця питомо українських слів. Ні, мова залишається українською, але якоюсь блідою, змарнілою. І найкращим ліком від цього є читання книжок, написаних соковитою українською. Погляньмо на сьогоднішній твір. Здавалося, б: перекладено з польської у 1965 році, коли про вільний розвій української мови годі було б і мріяти. Але саме через такі «ідеологічно нешкідливі» книжки українські автори і перекладачі намагалися донести до читача красу рідної мови.

Дал Роальд. Матильда

(за книжкою: Роальд Дал. Матильда. – Київ: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2006. – 272 с.)

Аби не втрачати відчуття української мови, про яке писав у одній з попередніх публікацій, після кількох російськомовних книжок обов'язково читаю українську. Перевагу віддаю вітчизняній чи якісно перекладеній закордонній класиці. Зважаючи, що однією з найвідвідуваніших сторінок цього сайту є публікація, присвячена цитатам з книжки Елеонор Портер "Поліанна", вирішив приглянутися до ще одного бестселера дитячої тематики – «Матильди» Роальда Дала. Переклад за редакцією І. Малковича і згадка про те, що ця книжка у 1988 році була визнана кращим виданням для дітей, обіцяли кілька цікавих вечорів і свіжих вражень. Та не так сталося, як гадалося. Змусив себе дочитати лише до середини – і відклав. Скажу відверто: не хочу, аби цю книжку читала моя дитина (і тим більше не буду читати її дітям сам). Поясню свою позицію.

Кашкаров А. П. Розмови з сином

(за книжкою: Андрей Петрович Кашкаров. Разговоры с сыном: пособие для неравнодушных отцов.-  Ростов н/Д.: Феникс, 2014. — 144 с.)

Після невеличкої перерви пропоную продовжити тему виховання, розпочату в минулій публікації книжкою «Виховання сина» подружжя Еліум. Оскільки намагаюся з кожної теми прочитати кілька книжок, то й у цього разу знайшов ще дві книжки на схожу тематику. Автори – чоловіки, та ще й російськомовні, тож сподівався, що поради будуть ближчими до наших реалій.

На сьогоднішній книжці, скажу відверто, «обпікся». По-перше, зміст книжки абсолютно не відповідає назві, оскільки вся книжка – це ніби листи до сина (батько що, має їх синові зачитувати???). По-друге, змісту як такого немає. Автор намагається охопити усі теми, а в результаті виходить «вінегрет»: про поводження з дівчатами і про поведінку в храмі; про магістратуру та аспірантуру і про те,  як правильно пити, аби не сп’яніти, як позбутися похмілля й алкогольного запаху. Про пеленгування сотових телефонів і заповіді довголіття. Про захист від шахраїв і тероризму. Про підроблений бензин і дешеві речі.

Еліум Д., Еліум Дж. Виховання сина

(за книжкою: Элиум Д., Элиум Дж. Воспитание сына. — СПб.: Питер., 2003. — 256 с.).

Синові п’ять років, і з’явилися перші ознаки непослуху. Не те, щоб я ідеалізував свою дитину і свій спосіб виховання, але виявився не готовим до реагування на ці події. І хоча хрестоматійна книжка Масару Ібуки вже самою своєю назвою стверджує «Після трьох уже запізно», вирішив надолужити прогалини у питаннях виховання сина. Звичайно ж, звернувся до книжок. І першою (на щастя) виявилася саме сьогоднішня книжка.

Спочатку трохи остерігався - мені не дуже імпонує пропагована Заходом вседозволеність, підкріплена ювенальною поліцією. Та й початок книжки був не дуже втішним – цитую: «головна проблема виховання хлопчиків у тому, що ніхто не знає, як їх виховувати в сучасних умовах». Але далі все виявилося набагато оптимістичніше.

Кард О. Гра Ендера

(за книжкою: Орсон Скотт Кард. Гра Ендера / Пер. з англ. В. Верховського й Т. Педан. - К.: Брайт Стар Паблішинг, 2013. — 272 с).

Сьогоднішня книжка продовжує дитячу тематику, розпочату минулого разу «Нескінченною історією» Міхаеля Енде. Хоча й цей твір назвати дитячим можна з великою пересторогою: чого лише варта одна з постійно повторюваних тез «Дорослі все брешуть, вихователі нас обманюють». Тим більше не назву цю книжку «одним із найбільш яскравих і вражаючих творів світової фантастики», як це написано в передмові.

Швидше – це книга про загублене дитинство. Про майбутнє, у якому дітей з шести років привчають вбивати (хоч і у вигляді гри, та все ж). І про дітей, які починають розуміти, що їх використовують (див. наведену вище тезу). Які стають дорослими занадто рано, і це не йде їм на користь – у книжці один з головних героїв формулює це так: «Діти не служать в армії, не призначаються командирами, а тим більше — не керують чотирма десятками інших дітей. Неможливо пережити усе це і злегка не збожеволіти».

Про гроші як подарунок

Наближаються новорічно-різдвяні свята, а з ними знову постає питання подарунків. «Що подарувати на Новий рік (Різдво, Св. Миколая)?..» - такими і подібними запитами рясніють у цей період року різноманітні пошукові системи і сайти. Особливо актуальним є це запитання для жителів нашої країни, яким у кожному новорічному зверненні черговий президент обіцяє якщо не процвітання, то хоча б стабільність, однак ці обіцянки так і залишаються на рівні побажань. От і маємо: з одного боку – фінансова скрута, з іншого – ризик купити у подарунок щось непотрібне. А тут ще й магазини з їх традиційними новорічними акціями, знижками і розпродажами (узяти хоча б занесену на наші терени «чорну п’ятницю», про яку ми нещодавно говорили). Хоч ці свята і родинні, і дарувати будемо переважно близьким людям, яких добре знаємо, однак небезпека подарувати «не те» досить велика.

Згадайте, скільки разів ви опинялися у ситуації, коли подарунок виявлявся непотрібним. Ще гірше ставало тоді, коли ви дізнавалися його вартість і розуміли, що могли б витратити ці гроші значно ефективніше. І рано чи пізно в голові зринала проста у своїй геніальності думка: «Краще б подарували гроші».

Про батьків, єдність та шило

Афоризм:

Найкраще, що батько може зробити для своїх дітей, – це любити їхню матір. Теодор Хесберг.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Vis unita fortior [віс уніта фортіор]: об’єднані сили потужніші.

Значення іншомовного слова:

Пуансон, пунсон (франц. poinçon, букв. – шило): 1) Робоча частина (звичайно металевий стрижень) деяких штампів та інших інструментів, що безпосередньо тисне на матеріал, який обробляють або досліджують. 2) Сталевий штамп з рельєфним зображенням букви, знака, цифри тощо. За допомогою пуансона видавлюють у металі друкарські форми (матриці). Виготовляють ручним або механічним способом. 3) Умовна позначка на географічних картах (кружечок, квадратик тощо).

Вільям Ґолдінґ. Володар мух

(за книгою: Ґолдінґ В. Володар мух / переклад Соломії Павличко. – Київ: Основи, 2000. – 253 с.)

Як і обіцяв у попередній публікації, сьогодні пропоную вашій увазі свої враження і виписки з цього відомого роману Вільяма Ґолдінґа. У книжці Всеволода Нестайка, яку ми читали нещодавно (Тореадори з Васюківки: трилогія про пригоди двох друзів. – К.: Радянська школа, 1984. – 432 с.) перша частина називається «Пригоди Робінзона Кукурузо» і розповідається у ній, як один з головних героїв вирішив усамітнитися на безлюдному острові. Сьогоднішня книжка пропонує трохи інших погляд на подібну подію.

Відразу зазначу – книжка психологічно заважка: реалізмом описів, насиченістю подій, а головне – відчуттям справжності. Читаєш її – і відчуваєш усю правдивість тези про те, що цивілізованість – лише легке напилення на звірові, що причаївся в людині. Ще гірше – іноді, якщо будете відверті хоча б самі з собою, переконаєтеся: в певних ситуаціях книги ви б теж обрали шлях зла. А це ж діти.

Під час прочитання цієї книжки спало на думку: людина для свого існування повинна мати певний «каркас». У дитинстві він зовнішній (сімейне і громадське виховання), потім відбувається його руйнування (криза перехідного віку), але до того часу вже має з’явитися каркас внутрішній (певні особистісні моральні правила). На перших сторінках книжки діти радіють, що позбулися зовнішнього каркасу, однак виявляється, що внутрішнього у більшості з них ще немає. І починається повільне сповзання до дикунсько-тваринного існування: занедбаний зовнішній вигляд, безвідповідальність, диктатура сили.

Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки (завершення)

От і завершується наше невеличке (див. частина 1, частина 2) знайомство з книжкою, яку на сучасний копил однозначно обізвали б бестселером (Тореадори з Васюківки: трилогія про пригоди двох друзів. – К.: Радянська школа, 1984. – 432 с.). Зважте самі – перекладена 20-ма мовами, внесена у міжнародний список кращих книжок для дітей та юнацтва, двічі перевидана за радянських часів і двічі – за незалежної України. Можливо, для сучасної комп’ютеризованої молоді не все у цій книжці буде зрозумілим, але діти 80-х переживуть кілька ностальгійних моментів. Сподіваюся, мої виписки спонукають вас знайти кілька вільних вечорів і перечитати (краще усього – вголос і з дітьми) цей чудовий роман:

• Тисячі кицьок дряпали моє пошматоване серце.
• У кого доля, а в мене дуля. Одна буквочка, а скільки в ній глуму, скільки сорому і ганьби.
• Якщо ви мені Миколая-чудотворця по науці виведете — я обижаться не буду. Мені науковий Миколай-чудотворець теж милий буде…
• «От погода! Ті, що вмерли, каються» (прислів’я про гарну погоду – прим. моя).
• Не так воно в житті просто, як здається, як по радіо ото кажуть.
• Що то за безпросвітна штука — справжня самотність. Коли навіть думкою сягнути нема до кого.
• Чисте сонце купалося у брудних калюжах і робило їх чистими.
• «Пасувати» уроки (прогулювати – прим. моя).
• Я от, наприклад, боюсь поважних дорослих людей, які не розуміють і не люблять жартів. По-моєму, це лихі, негарні люди. І навіть якщо вони й не зробили ще нічого лихого, то здатні зробити і колись-таки зроблять.
• Завжди так. Тільки мені трохи легше стане, тільки настрій покращає, тільки здасться, що життя усміхається мені знову, як доля одразу — лясь! — по пиці. І я в калюжі (герой і справді перечепився на велосипеді й шубовснувся в калюжу, але кожен з нас напевне переживав щось подібне і без велосипеда – прим. моя).

Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки (ч. 2)

От про це я і казав минулого разу: розпорошуємося на дрібниці, а важливі для нас речі посуваємо на задвірки. Висловлював захоплення творчістю Ліни Костенко, а про день народження її й забув. Шановна Ліно Василівно. Аніскільки не тішу себе думкою, що ви прочитаєте цю публікацію, однак – з Днем народження! Довгих років життя (аж доки ми нарешті зустрінемося), здоров’я і наснаги! Певен, що ви не будете проти, аби поряд з вашим іменем прозвучало ім’я Всеволода Нестайка. Тож пропоную усім читачам продовжити знайомство з моїми виписками (за книжкою: Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів. – К. : Радянська школа, 1984. – 432 с.):

• І що воно ото буває за таке іноді з людьми, що з хорошого геройського хлопця робиться казна-що, бурякова гичка… І через що? Через якусь чаплю у спідниці… Тьху!
• Найнявся — як продався.
• Вухо якимось чином зв'язане з тим органом, що виробляє сльози. І якщо дуже покрутити вухо, то сльози течуть самі собою. І це зовсім не значить, що людина плаче.
• Ясно, що той хрестик нічого спільного з богом не мав, що то було просто модно. Чого доброго, у них ще попівська ряса в моду може увійти (це автор вустами своїх героїв осуджує «качків» з Гідропарку, які вже тоді (а це ж 1960-і роки) ходили в одних плавках, м’язах, татуюваннях і з хрестиками – прим. моя).
• Трусили ми грушу не стільки заради отих паршивеньких гниличок, скільки на знак протесту проти нехорошого баби Настиного характеру.
• Як добре живеться на світі, коли знайдено вихід із безвихідного становища!
• Якщо не можеш або не хочеш сказати правду – мовчи, хоч би як питали, хоч би як домагалися, — мовчи і все.
• Полохлива, як той заєць під голим кущем
• Цей день приніс нам стільки вражень, що треба бути дубовою полінякою, щоб одразу заснути.
• Коли вам в очі кажуть, що ви талант, і переконують у цьому, дуже важко сперечатися.

Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки

Що маємо – не цінуємо, а втрачаючи – жалкуємо. Для мене було певним шоком, коли випадково дізнався, що Олесь Гончар помер всього лише у 1995 році. Я вже був досить дорослим, щоб побачити його, почути його живу мову – людини, творами якого захоплювався (ще навіть не знаючи про «Щоденники»), а мовою якого насолоджувався. І от нагоду втрачено. З щемним болем і острахом іноді надходить думка, що це може повторитися з іще одним моїм улюбленим письменником – Ліною Костенко. Вона жива (дай їй, Боже, здоров’я і довгих років), вона ще зустрічається з пошановувачами – а я все відкладаю, все думаю «ще встигнеться». Чому такий настрій? Лише зараз знайшов час перечитати книжки автора «Пригод у лісовій школі», якими захоплювався ще в дитинстві – Всеволода Нестайка. «Тореадори з Васюківки», «В Країні Сонячних Зайчиків», «В Країні Місячних Зайчиків», «Чарівні окуляри»… Хоч подумки повернувся в часи безжурного дитинства. А Всеволода Зіновійовича вже немає з нами. Тож найближчі кілька виписок присвячую саме його творам і його світлій пам’яті.

Тореадори з Васюківки 

(за книгою: Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів. – К. : Радянська школа, 1984. – 432 с.)

• Коли за тобою женуться, бігти — останнє діло.
• Усміхатися частіше треба — тоді помолодшаєш.
• Радість, не поділена з другом, — це не радість, навіть не піврадості, а якась поганська четвертушка, мізерія якась.
• Він чогось не любив, як ми крали кавуни з баштана. Він любив, щоб ми просили. А ми не любили просити… Воно не так смачно.
• Такого втру маку — тиждень чухатимешся!
• Стьопу ми не любили. Він щодня чистив зуби, робив зарядку і взагалі був свиня.

Про дітей, думки і знижку

Афоризм:

Зважитися мати дитину – це зважитися на те, щоб твоє серце відтепер і назавжди розгулювало поза твоїм тілом. Елізабет Стоун.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Qui nescit dissimulare, nescit regnare [кві несціт діссімуляреб несціт регнаре]: хто не вміє приховувати [свої думки] – той не вміє й керувати. Людовік ХІ.

Значення іншомовного слова:

Рабат (нім. Rabatt, від франц. rabattre – знижувати): комерційна знижка з усієї суми грошей, що належить за товар; надається за умови сплачування готівкою, гуртової закупівлі товару тощо.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 7)

Поступово наближається до завершення (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6) наше опосередковане знайомство з людиною, життям і світоглядом якої захоплювалися такі відомі особистості, як Лев Толстой, Бенджамін Франклін, Мартін Лютер Кінг, Альберт Ейнштейн та Ромен Ролан (з новіших слід згадати, наприклад, Робіна Шарму). У сьогоднішній частині своєї автобіографії (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.) Ганді продовжує описувати свої експерименти з харчуванням і релігійні пошуки. Якщо минулого разу він відмовився лікувати м’ясним бульйоном свого сина – цього разу захворіла дружина. І їй теж прописали такий бульйон. На щастя, цього разу дружина і діти були повністю на його боці. Але слід було якось лікуватися – і Ганді, що вже десять років не вживав солі, намовляє до цього (а також до відмови від бобових) і дружину. Ганді не стверджує однозначно, що саме це допомогло – але дружина одужала. Сам Ганді поступово переходить на фруктово-горіховий режим харчування, але при цьому постійно підкреслює (ви побачите це у виписках), що слід прагнути до самообмеження з високими моральними ідеалами, а не зводити все до дієти. На фермі імені Толстого він також привчає учнів до обмеження в харчуванні, використовуючи їх релігійні переконання. Паралельно він прагне вдосконалити систему тодішньої освіти, акцентуючись на моральних якостях учня. Власним прикладом він навчає і виправляє недоліки учнів – і не лише дітей: навколо нього об’єднується все більше індійців і навіть англійців. І тут починається Перша світова війна…

• Прагнучи насолодитися чуттєвими задоволеннями, ми врешті-решт втрачаємо навіть саму здатність до насолоди.
• Немає більшого сліпця, ніж той, хто не бажає бачити.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 4)

Новорічна ейфорія поступово стихає, і я пропоную подумки перенестися у Індію та Південну Африку, де триває боротьба індійський переселенців під проводом Махатми Ганді за свої права (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). У попередніх розділах (див. частина 1, частина 2, частина 3) ми підійшли до періоду в житті Ганді, коли він почав усе глибше занурюватися у громадсько-політичне життя, однак у біографії він вділяє увагу й іншим сферам свого життя.
Зокрема - вихованню дітей. У книжці досить цікаво (і відверто) описуються спроби Ганді привчити дітей до європейського одягу й манер поведінки (хоча сам він визнає, що у більшості суперечок з дружиною і дітьми «переконували не стільки відповіді, скільки сила авторитету»). Хто має дітей, особливо малого віку – знайде багато повчального і корисного.
Та політика відбирала все більше часу. І тут цікавими виявилися експерименти Ганді з пошуком джерел фінансування для індійського Конгресу. Спочатку він, цілком у дусі Кійосакіївських понять «актив/пасив» (див. Кійосакі Р., Лечтер Ш. «Багатий тато, бідний тато») зібрав початкові кошти, купив на них нерухомість, здав її в оренду й забезпечив організації постійне джерело прибутків. Але згодом побачив, що це «розбещує» організацію, робить її певним чином незалежною від суспільства, до якого вона повинна прислухатися і якому має служити. Тому, цитую Ганді, «я прийшов до твердого переконання, що громадським організаціям не слід мати постійних фондів». Вони повинні існувати лише на пожертви громади. Чому так? Ганді й на це дає відповідь: «Щорічні пожертви у фонд організації – це перевірка її популярності та чесності її керівництва; і я вважаю, що кожна організація повинна пройти таку перевірку». Цікаво, скільки організацій України, що називаються себе громадськими, спромоглися б пройти таку перевірку? Поміркуйте самі, а я «пригощу» вас черговою порцією виписок:

Про сім’ю, провину і банку

Афоризм:

Цілісність і єдність сімейного колективу – необхідна умова доброго виховання. Антон Макаренко.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Culpa levis [кульпа левіс]: невелика провина, маленький гріх. Найвищий ступінь – «culpa levissima [кульпа левіссіма]»: найнезначніша провина, проста необережність. Протилежне значення – «culpa lata [кульпа лата]»: важка провина.

Значення іншомовного слова:

Банка (від голл. bank – мілина): 1) Ділянка морського дна, над якою глибина значно менша від навколишньої. 2) Сидіння для гребців у шлюпках.

Про усіх, книжки і підсилювач

Афоризм:

Краще дурнем бути разом з усіма, ніж мудрецем поодинці. Бальтасар Грасіан.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Libri amici, libri magistri [лібрі аміці, лібрі магістрі]: книжки – друзі, книжки – вчителі.

Значення іншомовного слова:

Мазер (англ. maser, скор. від microwave amplification by stimulated emission of radiation – підсилення мікрохвиль за допомогою індукованого випромінювання): прилад, за допомогою якого генерують (одержують) або підсилюють радіохвилі надвисокої частоти.

Про телебачення, пам’ятник і хворобу

Афоризм:

Телебачення небезпечне насамперед тим, що оснащує десять мільйонів дітей цілком однаковими, готовими до вживання фантазіями. Марія Маннс.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Exegi monumentum aere perennius [егзегі монументум ере перенніус]: я спорудив пам’ятник, тривкіший за бронзу. Горацій.

Значення іншомовного слова:

Дегенерат (від лат. degenerates – виродок, вироджений): людина, що має ознаки фізичного або психічного виродження.

Про письменників, причини й калібри

Афоризм:

Живого автора судять за його найгіршим твором, і тільки коли автор помре – за найкращим. Семюел Джонсон

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Cessante causa cessat effectus [цессанте кауза цессат еффектус]: зі зникненням причини зникає наслідок.

Значення іншомовного слова:

Калібр (франц. calibre, від араб. каліб – форма): 1) Діаметр каналу ствола вогнепальної зброї, снаряду, кулі. 2) Безшкальний вимірювальний інструмент для перевірки форми, розмірів або взаємного розміщення частин виробів. 3) Товщина дроту й тонких металевих листів. 4) Розмір, рід, величина чого-небудь.

Я. Корчак. Як любити дитину (ч. 3)

Сьогодні викладаю третю частину моїх нотаток з книжки Януша Корчака "Как любить ребенка: Книга о воспитании" (у власному перекладі на українську мову). Частини між собою не пов'язані, тому ви можете читати їх у будь якій послідовності (див. частина 1 і частина 2). Ще раз хотів би підкреслити, що набагато краще було б вам самим прочитати цю (і не тільки цю) книжку славетного педагога. А мої записи мають лише надихнути вас до пошуку необхідної літератури і змусити хоч трохи змінити буденний погляд на проблему виховання дитини. Читайте, думайте, вирішуйте і втілюйте:

• Оцінюється не людина, а дія.
• Лікар не смішний, коли він лікує засудженого до смертної кари. Він виконує свій обов'язок. За все інше він не відповідає.
• Опосередковано вихователь відповідає за майбутнє перед суспільством, але безпосередньо він відповідає за теперішнє перед вихованцем.
• Дитина для вихователя – книга природи.
• Вихователь зобов'язаний дати дитині можливість витратити енергію.
• Вихователь повинен прагнути досягти найсприятливіших результатів з мінімальним порушенням прав людини.
• Машини і тести скажуть, чи здатен, чи може; залишається трагічне – а чи захоче?
• Здоровий інтелект має просто нечувану опірність моральній заразі.
• Дитина не наслідує, а стає об'єктом наслідування.
• Дитина вважає дорослих напівбогами, які все знають і все вміють, але видно, не хочуть допомогти йому.
• В задусі приховування народжуються міазми зарази; явність, як світло, вбиває мікроби.
• У роботі необхідний досвід дозувати й економити зусилля.
• Неправильно: «Якщо б хотів, то вмів би й міг», правильно - «Якщо б умів і міг, то б хотів».
• Хороший дружить з поганим: «А може, я його виправлю».
• Швидше впадають в очі крикливі недоліки, переваги розкриваються поступово.