Елеонор Портер. Поліанна

(за книжкою: Портер Е. Поліанна. - К: Національний книжковий проект, 2012. — 240 с.)

У піст намагаюся обмежити не лише тілесний апетит, але й розумовий. Тож підбираю для прочитання переважно літературу, що не просто розважить чи допоможе «забутися» у транспорті, але й дасть певний пожиток для душі. Сьогодні пропоную вашій увазі виписки з книжки, про яку чув уже досить давно і про яку згадували декілька з прочитаних мною творів. Книжка про дівчинку, що намагається жити Грою в радість (як написано у передмові).
Сюжет досить простий: осиротіле дівча приїздить у провінційне місто і поступово змінює життя усіх його жителів своєю чудернацькою рисою – бачити в усьому лише позитив. Дещо насторожила мене фраза з передмови: «Книжка написана в протестантській системі цінностей, тому для православних багато що виглядатиме примітивним». І як виявилося – не даремно.
Справді, книжка – як протестантська проповідь: занадто піднесена й ейфорійна. Для дитячого максималізму – саме те, однак дорослим мало б здатися трохи наївним. Як же я здивувався, коли в післямові прочитав, що створюються цілі об’єднання людей, які намагаються жити за принципами Поліанни (саме так звуть головну героїню). Як на мене – занадто «солодко», ви ж вирішуйте самі (звичайно ж, насамперед орієнтуючись не на мої виписки, але прочитавши книжку самостійно – благо, вона невеличка). Тож, почнімо:

• Треба в будь-якій ситуації знайти щось таке, з чого можна порадіти (це і є «принцип Поліанни» – прим. моя).
• Хочеш ляльку, а тобі дають милиці. Порадійте з того, що ці милиці… вам не потрібні (саме з цієї події почалася гра: батько Поліанни був бідним священиком, і більшість речей його донька отримувала з благодійних фондів. І от одного разу, коли Поліанна дуже сподівалася отримати в подарунок ляльку, їм надіслали… милиці. Саме щоб заспокоїти доньку, її батько й запропонував спробувати знайти в цій події щось радісне – прим. моя).
• Інколи натужна праця була радше виходом для почуттів, ніж щирим прагненням.
• Коли ти в чорному, набагато важче радіти (цікаво, що про це сказали б православні ченці, які пам’ятають завіт апостола Павла «Завжди радійте.» (1Сол. 5:16) – прим. моя).
• Сподіваюся, я ще не настільки втратила голову, щоб гріховно пишатися Господніми дарами, тим більше – багатством!
• Коли ж я житиму? (саме з цим питанням Поліанна звернулася до рідної тітки, яка принесла їй заповнений різними заняттями розклад дня. Та й усім нам доцільно згадати нещодавній вислів зі Стругацьких «На дідька нам гроші, якщо ми тільки те й робимо, що крутимось, аби їх заробити» - прим. моя)
• Просто дихати — ще не означає жити.
• Хіба немає іншої можливості бути щасливим, як тільки виконувати свої обов'язки?
• Здебільшого є чого радіти, якщо наполегливо шукаєш причіпку.
• Мені подобаються люди, не схожі на інших.
• Ми забагато часу марнуємо на сон.
• Вона так призвичаїлася хотіти того, чого нема… що не могла висловити, чого ж вона хотіла насправді (дуже поширена у наш час проблема, а книжка ж була написана ще у 1913 році - прим. моя).
• Собаки й коти бачать справжню суть людини краще, ніж самі люди.
• Картопля на протилежному боці тарілки здається більшою (наш народ каже «у сусіда і хата біліша, і жінка миліша» - прим. моя).
• Її завжди переповнює непереборне почуття радості.
• Життю не можна навчатися — треба просто жити.
• Коли Бог здав собі клопіт вісімсот разів закликати нас радіти й звеселятися (маються на увазі місця в Біблії, що починаються зі слів «Радійте», «Веселіться» - прим. моя), то, напевне, Він дуже хотів, аби ми це колись робили.
• Не треба гудити людей за їхні вади — радше вкажіть їм на їхні чесноти.
• Люди випромінюють те, що у них в думках і на серці.
• Потрібні жіноча рука і серце або присутність дитини, щоб була домівка.
• «Язиком піну збивали» - фразеологізм для слова «пліткували».
• Ноги не завжди даються тому, кому вони найбільш потрібні.
• Найпрекрасніше у світі — просто ходити (наприкінці розповіді Поліанну збиває автомобіль, і вона, через ушкодження хребта, втрачає здатність ходити. Лікарям вдається подолати хворобу – саме в цей момент і звучить наведений вислів. Здається, у Марка Твена є подібний вислів: «Я нарікав на тісний черевик, доки не побачив чоловіка без ніг» - прим. моя).