Бюзен Т., Бюзен Б. Супермислення (ч. 6)

Починається новий тиждень. І час, за державною традицією та прикладом студентів - відпочивши у вихідні, повертатися до навчання. Зокрема – до наших рокарт . Минулого разу я обіцяв вам підготувати рокарту про недоліки традиційних методів ведення конспектів та переваги використання з цією метою рокарт (за книгою: Бьюзен Т., Бьюзен Б. Супермышление. – Минск: Попурри, 2003. – 320 с.). Виконую обіцяне. Хтось скористається сьогоднішньою інформацією для підвищення ефективності свого навчання, хтось захоче розповісти про це своїм дітям, а хтось, можливо, навіть порадить це своїм студентам. Усім вам, а також тим, кого просто цікавлять методи оптимізації усього навколо – чергова рокарта:

Тим, хто не розуміє, про що йдеться – перегляньте попередні публікації про рокарти (див. частина 1, частина 2, частина 3, частина 4, частина 5). З усіма іншими працюємо за традиційною схемою: ви дивитеся на рокарту – я трохи її розшифровую. Наприкінці – скелетна рокарта для самостійного заповнення та кращого засвоєння матеріалу (сподіваюся, з попередньою усі впоралися).

Отож, розпочнемо. Думаю, для більшості не треба пояснювати, що таке конспектування. Ми прийняли рішення вважати конспектуванням записування будь-якої інформації за доповідачем (наприклад, на лекції чи якомусь виступі). Більшість з нас робить головну помилку студента-початківця: намагається записати все дослівно. Але не слід забувати, що на слух людина сприймає інформацію у декілька разів швидше, ніж записує. До того ж, не все, що говорить лектор, слід записувати – там трапляються і повторення, і необов’язкова інформація, і просто слова-паразити. Та й записуємо ми по-різному.

Зверніть увагу на перше відгалуження – «Види конспектування»: найгіршим варіантом є лінійне записування (ми просто «строчимо» в записник чи зошит усе підряд без найменшого намагання структурувати інформацію). Саме цього виду конспектування найбільшою мірою стосуються усі недоліки, наведені у другому відгалуженні: тут і велика витрата часу, і монотонність роботи (від якої мозок втомлюється навіть дужче, ніж від високоінтелектуальних занять), і постійна небезпека втратити суть логічної побудови доповідача (а тоді не залишається нічого кращого, ніж просто записувати все, що чуємо, в надії, що пізніше розберемося). Головна ж вада – необхідність конспектувати конспект перед іспитом. Хто з нас хоч раз не писав «шпори»… А це ж і є конспект конспекту, коли ми маємо ще раз (а іноді таке понаписуємо, що й не раз) прочитати конспект і скласти по-ньому невеличку довідку з основними тезами і даними. Цікаво, що іноді саме на цьому етапі ми починаємо розуміти, про що говорилося на тій лекції і яку ідею хотів донести до нас доповідач. Не виключено, що навіть з’являться запитання – але задавати їх уже ніколи.

Звичайно, можна писати акуратніше і структурованіше – ми це теж показали у першому відгалуженні. Але головна проблема не зникає (дивись два нижніх відгалуження): або ти ведеш конспект погано – і тоді втрачаєш важливу інформацію (заради якої, власне, і прийшов), або ти намагаєшся вести конспект щонайкраще – і більшість зусиль мозку витрачається не на сприйняття нової інформації, а на її оформлення. В обох випадках конспект не виконує своєї основної ролі – бути «концентратором» тексту лекції чи доповіді. Так от, автори пропонують третій варіант – конспектування за допомогою рокарт. Поглянемо на відповідне розгалуження.

Згідно проведених досліджень, використання рокарт здатне зекономити 50 % часу і зусиль на ведення конспекту і до 90 % часу на його опрацювання (перечитування і запам’ятовування наведеної інформації). За рахунок чого? По-перше, одне з правил складання рокарт (про які ми поговоримо наступного разу) вимагає концентрувати інформацію вже на етапі її сприйняття – в ідеалі, «стискати» речення або й цілі абзаци тексту до одного-двох слів. Відповідно, зникає «гарячка» диктофонного записування і ми почуваємося вільніше і навіть розкутіше. Наявність таких «ключовиків» значно спрощує процес перегляду конспекту і запам’ятовування лекційного матеріалу. По-друге, мозкові стає набагато цікавіше: адже від примітивної ролі зв’язківця між вухом і рукою («почув-записав») він переходить до справді творчої роботи «почув-зрозумів-сконцентрував-записав». А це потребує злагодженої роботи обох півкуль мозку – тож ми не просто записуємо інформацію, ми додатково тренуємо мозок (а йому це завжди подобається).

У нас залишився останній нерозглянутий пункт – «Єдине поле зору». Тут слід згадати рекомендацію авторів використовувати для складання рокарт (у тому числі – й для конспектування) не звичні нам зошити, а великоформатні (в ідеалі – формату А3) альбоми. Тоді й справді, за наявності певного досвіду (якого, сподіваюся, ви набуваєте і в ході знайомства з моїми публікаціями) ви зможете вмістити усю лекцію на один аркуш. Ніякого гортання вперед-назад і згадування, про що ж говорилося 2-3 сторінки тому – вся квінтесенція доповіді у вас перед очима. Легко сприймається, зручно читається, легко запам’ятовується. Не вірите, що все так просто – і це добре. Не вірте. Краще візьміть свій конспект (чи будь-яку доповідь) і спробуйте скласти шпаргалку у вигляді рокарти на одній сторінці альбомного формату. А потім порівняйте легкість користування початковим матеріалом і складеною рокартою. Про враження – напишіть.

Наприкінці, як і обіцяв, скелетна рокарта для перевірки і закріплення сьогоднішньої теми (роздруковуєте, заповнюєте, звіряєте з початковим варіантом):

PS.

Дочекайтеся наступної публікації - ми, нарешті, навчимося не лише читати рокарти, але й розглянемо правила їх складання.