Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки

Що маємо – не цінуємо, а втрачаючи – жалкуємо. Для мене було певним шоком, коли випадково дізнався, що Олесь Гончар помер всього лише у 1995 році. Я вже був досить дорослим, щоб побачити його, почути його живу мову – людини, творами якого захоплювався (ще навіть не знаючи про «Щоденники»), а мовою якого насолоджувався. І от нагоду втрачено. З щемним болем і острахом іноді надходить думка, що це може повторитися з іще одним моїм улюбленим письменником – Ліною Костенко. Вона жива (дай їй, Боже, здоров’я і довгих років), вона ще зустрічається з пошановувачами – а я все відкладаю, все думаю «ще встигнеться». Чому такий настрій? Лише зараз знайшов час перечитати книжки автора «Пригод у лісовій школі», якими захоплювався ще в дитинстві – Всеволода Нестайка. «Тореадори з Васюківки», «В Країні Сонячних Зайчиків», «В Країні Місячних Зайчиків», «Чарівні окуляри»… Хоч подумки повернувся в часи безжурного дитинства. А Всеволода Зіновійовича вже немає з нами. Тож найближчі кілька виписок присвячую саме його творам і його світлій пам’яті.

Тореадори з Васюківки 

(за книгою: Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів. – К. : Радянська школа, 1984. – 432 с.)

• Коли за тобою женуться, бігти — останнє діло.
• Усміхатися частіше треба — тоді помолодшаєш.
• Радість, не поділена з другом, — це не радість, навіть не піврадості, а якась поганська четвертушка, мізерія якась.
• Він чогось не любив, як ми крали кавуни з баштана. Він любив, щоб ми просили. А ми не любили просити… Воно не так смачно.
• Такого втру маку — тиждень чухатимешся!
• Стьопу ми не любили. Він щодня чистив зуби, робив зарядку і взагалі був свиня.
• Нема нічого кращого в житті за дружбу!
• Велике це слово — дружба! Може, найбільше з усіх слів людських (знаково, що зараз "взявся" за Ціцерона - так от у нього не менш піднесене ставлення до дружби - прим. моя).
• По-моєму, дорослим вона [горілка – прим. моя] теж не до смаку (як вони кривляться, коли п'ють!). Просто ті дорослі — такі самі, як діти: їм незручно один перед одним, вони хочуть показати, що вони дорослі, ну і…
• Оскільки церкви в нашому селі не було, всі богомільні баби хрестилися у нас на телевізійну антену, яка була схожа на хрест.
• Наші радянські люди торти ложками не їдять (згадуєте хрестоматійне «наші люди на таксі …»? – прим. моя).
• Попід масивом гадючилась польова дорога (хіба ж не полюбиш нашої мови після таких виразних висловів? – прим. моя).
• Відчуваючи, що в мене замість серця зараз драглистий свинячий холодець.
• Раз людина звертається до тебе за допомогою, одмовляти її — свинство.
• Ох, і важко у наш час тікати на безлюдний острів!
• Сам один, як отой зуб у роті діда Салимона.
• Тиша-тиша… І тільки небо, здається, дзвенить, — ніби величезною голубою мискою мене накрито.
• Наче слимаки поповзли в мене по спині — холодні, слизькі і мокрі.
• Є люди — і нема їх, бо нема між ними друга мого найкращого.
• Зраджувати друга — це жахливо.
• Був голодний, як арештант.
• Небо — це така штука, що дивитися в нього можна годинами.
• Захотілося, як перед смертю.
• Скигликами називали у нас оті полив'яні пряники, що продавалися у сільмазі. Всохлі й тверді, як дрова, вони скиглять, коли вгризаєшся в них зубами. Один скиглик можна їсти цілий день, Може, за це ми й любили їх (і я в дитинстві любив. І купував у сільмазі. І гриз – прим. моя).
• Упав в сон, як сокира в воду.
• Як важко іноді бути вірним другом!
• Поспішав, як свекор пелюшок прати (чи зрозуміють цей вислів уже навіть наші діти, які не знали ні пелюшок, ні процесу їх щоденного ручного прання – прим. моя)
• Мабуть, немає нічого важчого, як не спати, коли хочеться спати.
• Молоді можуть вмерти, а старі мусять вмерти.
• Хто сказав, що для друга треба робити тільки те, що цікаво?
• Воно чим більше ламання, тим більш означає діяльності градоправителя.
• Що це за поганий народ! Тільки-но десь постав який-небудь пам'ятник або просто паркан — чорт їх знає, звідки й нанесуть усякого сміття (напевне, це цитата з Гоголівського "Ревізора", однак точно стверджувати не можу, а часу перевірити не маю - прим. моя)!
• Дурний я, що не вивчив жодної молитви! А мене ж баба вчили! (зверніть увагу на два нюанси: 1) вчила саме баба, а не мати чи батько; 2) баба «вчили», тобто звертання на «ви» - прим. моя)
• Радість, якої не можна розділити з найліпшим другом, — це не повна радість і навіть не піврадості. А якась четвертинка… (нічого не помітили? Якщо ні – неуважно читаєте: цей вислів уже траплявся у першій книжці і на початку моїх виписок – прим. моя)
• Той, хто потрапив на Хрещатик, стає ніби іншою людиною.
• Здоровеннецька десятиповерхова міськрада (скільки ж то у ній людей радиться — така велика!).
• «Закон парності… полягав у тому, що різні неприємності завжди ходять у парі.
• Та я ж тебе наскрізь бачу. Ти ж для мене як із скла зроблений!

PS. Продовжимо за кілька днів.