Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки (ч. 2)

От про це я і казав минулого разу: розпорошуємося на дрібниці, а важливі для нас речі посуваємо на задвірки. Висловлював захоплення творчістю Ліни Костенко, а про день народження її й забув. Шановна Ліно Василівно. Аніскільки не тішу себе думкою, що ви прочитаєте цю публікацію, однак – з Днем народження! Довгих років життя (аж доки ми нарешті зустрінемося), здоров’я і наснаги! Певен, що ви не будете проти, аби поряд з вашим іменем прозвучало ім’я Всеволода Нестайка. Тож пропоную усім читачам продовжити знайомство з моїми виписками (за книжкою: Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів. – К. : Радянська школа, 1984. – 432 с.):

• І що воно ото буває за таке іноді з людьми, що з хорошого геройського хлопця робиться казна-що, бурякова гичка… І через що? Через якусь чаплю у спідниці… Тьху!
• Найнявся — як продався.
• Вухо якимось чином зв'язане з тим органом, що виробляє сльози. І якщо дуже покрутити вухо, то сльози течуть самі собою. І це зовсім не значить, що людина плаче.
• Ясно, що той хрестик нічого спільного з богом не мав, що то було просто модно. Чого доброго, у них ще попівська ряса в моду може увійти (це автор вустами своїх героїв осуджує «качків» з Гідропарку, які вже тоді (а це ж 1960-і роки) ходили в одних плавках, м’язах, татуюваннях і з хрестиками – прим. моя).
• Трусили ми грушу не стільки заради отих паршивеньких гниличок, скільки на знак протесту проти нехорошого баби Настиного характеру.
• Як добре живеться на світі, коли знайдено вихід із безвихідного становища!
• Якщо не можеш або не хочеш сказати правду – мовчи, хоч би як питали, хоч би як домагалися, — мовчи і все.
• Полохлива, як той заєць під голим кущем
• Цей день приніс нам стільки вражень, що треба бути дубовою полінякою, щоб одразу заснути.
• Коли вам в очі кажуть, що ви талант, і переконують у цьому, дуже важко сперечатися.
• Найдужче боїшся лише доти, поки не починається бійка. А тоді вже страх минає. Замість нього — лють, біль і бойовий азарт.
• Я був дуже хороший і прагнув до вчинків прекрасних і благородних. Та людству про це було невідомо.
• Чого це щастя робить людей такими дурними!
• Я не боявся, ні! Просто я не любив, щоб мене били по пиці…
• Ми були якоюсь мізерною часткою величезного організму, який звався «стадіон» і який тіпало, як у лихоманці (сам не вірив у це, доки якось не потрапив на футбол – прим. моя).
• Від усіляких неприємностей і від поганого настрою футбол дуже помагає.
• Ви були коли-небудь уночі на кладовищі? Якщо не були — то не ходіть. Страшно. Так страшно, що серце зупиняється.
• І що це за властивість така у темряви: кожен кущик вона населяє жахними химерними створіннями, що ворушаться там, ладні от-от кинутися на вас.
• Брати себе в руки було дуже важко — якось не давався я собі в руки.
• Якщо ворогові кажуть неправду – це ніяка не брехня, а тактика.
• Ото дивно: якщо ти зробиш людині добро, вона тобі стає приємною. І навпаки – той, кому ти заподіяв щось зле, неприємний тобі.
• Похвала, почута від ворога, — найвища похвала.
• Це мені – як дурному з гори бігти!
• Безплатно тільки паршиві драмгуртки виступають (не знаю, як цю фразу пропустила тогочасна цензура, адже у ті часи такі «примусово-безкоштовні» виступи були досить поширеними – прим. моя).
• Уже ж був сигнал! Зла доля підкрадалася до нас заздалегідь (якось ми вже зустрічали подібну думку… в книжці Алана Лакейна «Мистецтво встигати» - прим. моя).
• Письменники передусім повинні бути чесними.
• Усі великі відкриття завжди робилися несподівано для сучасників. І дурні сучасники спершу завжди сміялися з геніальних Ньютонів і Едісонів. А вже потім дивувались, як то все просто і як це вони самі раніше не додумалися.
• Був, як то кажуть, у гарячому купаний: слово йому скажи, він уже заводиться.
• Серце в мене вже теліпалося, як свинячий хвіст.
• До привидів не можна повертатися спиною. Вони цього страшенно не люблять.
• І як оті злодії живуть на світі? То ж не життя, а мука пекельна! Весь час ховатися, чекати, що тебе от-от схоплять, весь час думати про свій злочин, ні хвилини спокійної не маючи. Бідні злодії! Нещасні люди!

PS. У понеділок, як і обіцяв, розглянемо основні правила складання рокарт, а з "Тореадорами" зустрінемося, напевне, у середу.