Гостре книжкове захворювання

Щороку на початку Великого посту задаюся певними способами самообмеження. Про їжу не йдеться – до цього всі рідні вже звикли. Мова про духовно-емоційну сферу. Зокрема, як уже згадував, у ході посту намагаюся обмежити свої літературні апетити. Однак з читанням у маршрутці лише Нового Завіту та Псалтиря мене надовго не вистачає. Тому даю собі трохи попущення, намагаючись уникати лише сучасної літератури (переважно – через її надмірний реалізм з елементами еротизму) та російськомовних книжок. Також оминаю різноманітні стимулювальні книжки (бізнесові, тренувальні тощо). Що залишається? Українська і зарубіжна україномовна класика (з античною включно), філософсько-духовні твори та несучасна фантастика (це моя слабкість, яку дозволяю собі навіть у Великий піст).

Все починалося ніби добре – з «365 коротких історій для душі» Бруно Ферреро та творів Ціцерона (книжка хоч і російськомовна, але давно вже чув про твори цього автора, тож і вирішив прочитати). Читав не поспішаючи, вдумливо і стримано. Але ж відомо, що «диявол ходить, рикаючи, наче лев, i шукає, кого б пожерти» (1Петра, 5:8), тож знайшов він слабинку і в мені: підкинув спокусу у вигляді групи «Книги українською» ВКонтакті. Вільний доступ до книжок, та ще й у форматі fb2 (яким я переважно послуговуюсь для читання на планшеті) – і де й поділася моя стриманість. Наскидав собі понад 120 книжок – від невеличких оповідань до Гомерових «Ілліади» та «Одисеї» і «Божественної комедії» Данте. На щастя (для моєї ситуації), не всі книжки належно конвертовані й придатні до читання, але й того, що залишилося, достатньо, аби розбудити мою ніби приборкану літературну зажерливість.
Здається, на цьому «книжкова» складова мого посту й закінчиться. І, як це часто буває наприкінці посту гастрономічного, відчуваю, що можу об’їстися. Зокрема, останні дні про це свідчать – «заковтнув» з десяток невеличких оповідань та «Володаря мух» Ґолдінґа, читав навіть увечері в ліжку (чого зі мною вже давно не бувало). Чим усе це завершиться – не знаю. Сподіваюся, не так, як у декого, хто після Великодня аж занадто налягає на крашанки, домашню ковбаску й навіть оковиту. Але якщо я раптом зникну на певний час, знайте: у мене – «літературна інтоксикація».

PS. Дивні ми все таки створіння - люди. На інших сайтах, де беру зображення для публікацій, стоїть вимога обов'язково вказувати походження фото - і робиш це ніби з примусу. На інших (наприклад, на http://pixabay.com, звідки взяв сьогоднішнє зображення) дозволяють вільно використовувати і змінювати фото без зазначення джерела - а відбуваю непереборне бажання якось їм віддячити згадкою. Дивина, та й годі.