Е. Д. Джейкобс. Рік, прожитий за Біблією (ч. 2)

(за книжкою: Джейкобс Э.Д. Год, прожитый по-библейски / Эй Джей Джейкобс. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – 400 с. )

Хто потрапив на цю публікацію, не прочитавши першої частини - поясню, що сьогодні обговорюємо книжку, в якій американський журналіст описує свій досвід намагатися цілий рік прожити, максимально буквально дотримуючись приписів Біблії. Зазначу, що автор дуже швидко розуміє абсурдність такого задуму, заявляючи "Якщо дійсно слідувати всім правилам, ви будете цілими днями вести себе як божевільний". Та він не здається, і поступово починає отримувати перші позитивні враження і результати. Але не буду переказувати всю книжку, пропоную лише найяскравіші цитати:

Про свободу християнства

Починається Великий піст, і можна передбачити появу в пресі та на телебаченні чергової порції нападок на «обмеженість» християнства. Особливо це стосуватиметься православ’я, яке не йде, подібно до протестантизму та католицизму, на поступки у своїх вимогах до життя вірян.
Почнуть з посту: це і не актуально в умовах сучасного життя, і небезпечно так надовго позбавляти свій організм тваринних білків, та й взагалі шкідливо так обмежувати свій раціон тощо. Поступово перейдуть і до інших сфер життя. Особливо люблять закидати православ’ю консервативністю в питаннях дівочої цноти та подружньої вірності. Буде й багато чого іншого, про що тут писати немає потреби – кожен, взявши до рук світську газету чи увімкнувши телевізор, зможе вдосталь прочитати про обмеженість і застарілість християнства взагалі та православ’я зокрема. Та найгірше в цій ситуації інше – більшість обвинувачів просто переказуватимуть вигадки одне одного, не завдаючи собі клопоту самостійно розібратися у цих питаннях. Здавалося б – є всі можливості для самоосвіти: немає заборони на читання Біблії, є український переклад Святого письма та праць Святих отців. Але ж ні – значно легше з року в рік переписувати одні й ті ж побрехеньки, приперчуючи їх анекдотами про попів чи фотографіями, де батюшка у піст їсть скоромне чи вживає алкоголь.

Підсумки посту

"Христос у пустелі"(автор - Іван Крамськой)

У багатьох блогерів є звичка писати такі собі підсумкові публікації. Зазвичай вони припадають на новорічний період і містять звіти за минулий рік та плани на майбутнє. Для мене Новий рік жодного межового змісту не має (про своє ставлення до цього свята я вже якось писав), тому для своєрідного підсумку обрав вагоміший «злам» у щоденному плині життя – Великий піст.

Спочатку про результати, які виміряти найлегше: схуд на 7 кг (за цей тиждень вже «повернув» майже 4 кг) і позбувся 5 см у талії (повернувся до розміру 10-річної давнини). Цьому, звичайно, є кілька причин:

- обмеження у харчуванні (намагався дотримуватися приписів Церкви, особливо щодо «суворості» першого й останнього тижнів посту, тому саме на ці періоди припало по 3 кг втрати ваги);

- фізичні навантаження (хоча звичні тренування зі штангою полишив, однак майже щоденно вранці робив «мости», статичні підтягування і «вершника»).

Якщо говорити про менш матеріальні речі, то відчув, що в період посту став спокійнішим, врівноваженішим, дещо поблажливішим до оточення. Цьому сприяли, думаю, і певні гастрономічні обмеження (недаремно піст тілесний вважається невід’ємною складовою посту духовного), і щоденні молитви (про які вже писав нещодавно).

Наука посту (за вченням Отців церкви), ч. 2

Сьогодні, як і обіцяв, познайомлю вас з висловлюваннями щодо посту ще одного загальновідомого Отця церкви – Іоана Золотоустого. Відразу зазначу, що вибрав лише невеличку частинку його висловлювань, оскільки перечитати хоча б ті його твори, що перекладені українською (а їх, наскільки мені відомо, нараховують 12 томів майже по 600 сторінок кожен) є бажання, та немає змоги. Тож певен, що кожен, перечитавши твори цього великого святого самостійно, знайшов би набагато доречніші й влучніші цитати – для таких наприкінці публікації є коментарі. Усіх інших запрошую долучитися до відібраних мною висловлювань. На жаль, я запізно побачив, що на сайті «Наша Парафія» є український переклад багатьох творів Золотоустого, тож ці виписки подаю у власному перекладі (а оскільки мова у нього заскладна, то заздалегідь прошу поблажливості у їх сприйнятті):

• Посту і стриманості Бог вимагає від нас не для того тільки, щоб ми не вживали їжі, але для того, щоб, віддаляючись від життєвих справ, використовували весь вільний від них час на заняття духовні. Якби ми будували своє життя уважно і всяку вільну хвилину присвячували духовним заняттям, якщо б і їжу приймали тільки для задоволення потреби, і все життя проводили в добрих справах, то не було б нам потреби і в допомозі посту.

• Честь посту становить не утримання від їжі, але віддалення від гріхів, тож той, хто обмежує піст лише утриманням від їжі, той найбільше ганьбить його. Ти постиш? Доведи мені це своїми справами. Якими, скажеш, ділами? Якщо побачиш бідного – подай милостиню; якщо побачиш ворога – примирися; якщо побачиш свого друга щасливим – не заздри; якщо побачиш гарну жінку – пройди мимо. Хай постяться не тільки уста, але і зір, і слух, і ноги, і руки, і всі члени нашого тіла. Нехай постяться руки, перебуваючи чистими від розкрадання та зажерливості. Нехай постяться ноги, переставши ходити на беззаконні видовища. Нехай постяться очі, привчаючись не задивлятися на чужу красу. Зір є їжа очей: якщо вона протизаконна і заборонена, то шкодить посту і руйнує спасіння душі; якщо ж законна і дозволена, то прикрашає піст. Всього безглуздішим було б щодо страв утримуватися і від дозволеної їжі, а пожирати очима і те, що заборонено. Ти не їси м'яса? Не поїдай же й очима нескромності. Нехай постить і слух; а піст слуху в тому, щоб не приймати лихослів'я та наклепів. Нехай і язик постить від лихослів'я і лайки, Що за користь, коли ми утримуємося від птахів і риб, а братів гриземо й поїдаємо?

Наука посту (за вченням Отців церкви)

Починається Страсний тиждень – період, який для православного християнина хоч і є одним з найважчих (зважаючи на строгість посту й щоденні богослужіння), однак вже має у собі передчуття Великоднього свята. Тож і я намагатимусь не марнувати цей тиждень  на суєтні буденні справи, а краще запропоную вам кілька публікацій, безпосередньо пов’язаних з постом. Зокрема – вислови великих Отців церкви про піст, а також невеличку філологічну розвідку про саме походження цього слова. Однак не забігатимемо наперед і почнемо з мого улюбленого Василія Великого. У нього є кілька проповідей про суть і призначення посту, з яких я навизбирував виписок, що надихнуть тих, хто постить і, можливо, змусять замислитися тих, хто все ще не наважується приступити до цього важливого духовного й тілесного іспиту. Почнемо з першої проповіді, яка так і називається – «Про піст»:

• Нерозумно замість того, щоб радіти зціленню, страждати через зміну способу харчування й виказувати, що більшою насолодою є вдоволення забаганок шлунку, аніж турбота про душу. Бо ж насичення – втіха для шлунку, а піст – для душі. Радій, що Цілитель дав тобі ліки від гріха. Подібно до того, як глистів, що знайшли оселю в нутрощах дитини, знищують гіркими ліками, так і гріх, що оселився в глибинах душі, витравлюють постом, але постом справжнім, гідним такої назви.

• Заглибся в історію і відшукаєш, наскільки він давній. Це не винахід сьогодення, а скарб наших предків, усе, що вирізняється давністю, заслуговує на шану. Схили голову перед сивинами посту. Він – одноліток людства: бо ж встановлено його ще в раю.

Гостре книжкове захворювання

Щороку на початку Великого посту задаюся певними способами самообмеження. Про їжу не йдеться – до цього всі рідні вже звикли. Мова про духовно-емоційну сферу. Зокрема, як уже згадував, у ході посту намагаюся обмежити свої літературні апетити. Однак з читанням у маршрутці лише Нового Завіту та Псалтиря мене надовго не вистачає. Тому даю собі трохи попущення, намагаючись уникати лише сучасної літератури (переважно – через її надмірний реалізм з елементами еротизму) та російськомовних книжок. Також оминаю різноманітні стимулювальні книжки (бізнесові, тренувальні тощо). Що залишається? Українська і зарубіжна україномовна класика (з античною включно), філософсько-духовні твори та несучасна фантастика (це моя слабкість, яку дозволяю собі навіть у Великий піст).

Все починалося ніби добре – з «365 коротких історій для душі» Бруно Ферреро та творів Ціцерона (книжка хоч і російськомовна, але давно вже чув про твори цього автора, тож і вирішив прочитати). Читав не поспішаючи, вдумливо і стримано. Але ж відомо, що «диявол ходить, рикаючи, наче лев, i шукає, кого б пожерти» (1Петра, 5:8), тож знайшов він слабинку і в мені: підкинув спокусу у вигляді групи «Книги українською» ВКонтакті. Вільний доступ до книжок, та ще й у форматі fb2 (яким я переважно послуговуюсь для читання на планшеті) – і де й поділася моя стриманість. Наскидав собі понад 120 книжок – від невеличких оповідань до Гомерових «Ілліади» та «Одисеї» і «Божественної комедії» Данте. На щастя (для моєї ситуації), не всі книжки належно конвертовані й придатні до читання, але й того, що залишилося, достатньо, аби розбудити мою ніби приборкану літературну зажерливість.

Як поєднати силові тренування і піст?

Щопосту я стикаюся з однією і тією ж проблемою – як поєднувати постовий спосіб життя з бажанням продовжувати силові тренування. Особливо це актуально для Великого посту, що є найсуворішим. Якось не поєднуються в моєму житті й уяві обмежене харчування та стриманість з необхідністю тягати залізо, пітніти, напружуватися і їсти 5 разів на день. Зовсім відмовитися від тренувань – не варіант: вони для мене не лише можливість підтримувати форму, але й певний спосіб психологічного відпочинку. Минулі рази намагався переходити від роботи «на силу» до роботи «на витривалість»: брав вагу в 50 % від робочої й збільшував кількість повторень у кожному підході з 5-ти до 20-ти. Але й це виявлялося досить важко (та й часу забирало значно більше).

Вирішив спробувати згадувану ПавломЛисом систему «Тренувальної зони» (незабаром приготую виписки і з неї) – звичайно, зручніше: можна тренуватися вдома, легше контролювати навантаження тощо. Однак це все ж силові вправи. Та й суглоби останнім часом почали потріскувати.

Намагаючись знайти щось, придатне і для суглобів, і для підтримання себе у формі, натрапив на систему «Мостів», суть яких – у статичному навантаженні на різні групи м’язів. Система досить ґрунтовно розроблена, існують, як і в «Тренувальній зоні», різні рівні складності – тому цього посту спробую її (тобто, вже випробовую). Про результати поки що говорити зарано, але 1) тіло отримує свою порцію навантаження; 2) статика ставить менші вимоги до суглобів (а, за твердженнями творців системи, навіть укріплює їх). Тож буду продовжувати, а результатами поділюся згодом.

Залишався ще третій, роками перевірений варіант – тайцзіцюань (свого часу викладав виписки з кількох книжок на цю тему). З цією системою познайомився ще у шкільні роки, самостійно опанував (наскільки це можливо зробити самотужки) найпростіший комплекс і періодично повертався до неї (особливо якщо потягнув м’язи чи «вередували» суглоби). Але завжди вважав цю систему занадто «м’якою» (навіть незважаючи на всі запевнення щодо можливого бойового застосування). Здавалося, значного фізичного навантаження вона дати неспроможна. Аж ось, шукаючи інформацію про вправи для суглобів, не зміг оминути і різні вправи цигун. Одна з них є початковою для всіх форм тайцзіцюань – а саме, стійка «безкінечності» (чи «уцзіші»). Здавалося б, що може бути простіше – стоїш, як за армійською командою «Струнко!». Але китайці не були б китайцями, якби не зробили й з неї окремої вправи. Аби ви побачили, наскільки все серйозно, склав невеличку схему, яка показує правильне виконання стійки:

Про Великий піст і "Голос Православ’я"

Піст як спосіб економити

Отримав черговий (лютневий) випуск «Голосу Православ’я», більшість матеріалів якого, зрозуміло ж, пов’язана з початком Великого посту. У Святительській проповіді натрапив на думку, яку виношую вже досить давно (і яка, не дивуйтеся, напряму пов’язана зі зростанням цін). А саме – про піст у християнському суспільстві, у православній країні.
Вже не раз спостерігав, що під час посту (хотілося б вірити, що випадково) найгучніші концерти припадають якраз на найскорботніші дні. У Страсний тиждень не виняток прем’єри бойовиків чи екшенів, у Страсну п’ятницю святково вбраний люд прямує до театрів на чергову розвагу. Уявімо хоч на мить, що Україні – й справді православна країна (як це може здатися, коли прийдеш до церкви на Великдень).
Це не пусте фантазування – так уже було в давні часи: почався піст – і зменшується кількість розважальних заходів, закриваються театри і кінотеатри, цирки і ресторани, атракціони і парки розваг. З полиць магазинів зникає алкоголь і цигарки, з екранів телевізорів – оголена натура і кримінальний жаргон. Піст стає загальнодержавним – і самою своєю атмосферою спонукає кожну людину до замислення над своїми учинками і словами, над своїм життям. У людини менше спокус і, відповідно, менше можливостей до гріха.
Ви почнете захищати права людей інших віросповідань (хоча, насправді, захищатимете насамперед себе – точніше, своє тіло), говоритимете про необхідність приймати до уваги їх потреби й уподобання. Усе правильно. Але, повірте, жодна по-справжньому віруюча людина (до якої б віри вона не належала), не буде заперечувати проти такого «періоду тиші» - ми ж уже навіть себе не чуємо (не кажучи про Божий голос), ми живемо телевізійними шаблонами і говоримо газетними штампами.

27 лютого – День самообмеження заради України

Читаючи автобіографію Ганді, декілька разів натрапляв на згадку про голодування «не для себе». Аби запобігти якимось небезпекам чи спонукати інших до певних дій, Ганді вдавався до одно- чи кількаденного посту. Іноді до нього приєднувалися цілі громади однодумців, а одним з найбільших своїх здобутків Ганді вважав проведений у 1919 році Всеіндійський день посту і молитви.

Ця традиція притаманна не лише індуїзму. Згадаймо старозавітну Ніневію, жителі якої (разом з правителем) прийняли обітницю посту, аби уникнути лиха, провіщеного для цієї держави пророком Іоною (Іона, 3:5-10). Там же читаємо про Іосафата, за правління якого вся Юдея оголосила піст, почувши про наближення іноземних загарбників (2Пар, 20:1-4). У Новому Завіті описано 40-денний піст Ісуса Христа, яким він готував себе до протистояння з дияволом (Мф, 4:1-2).

Як бачимо, у минулі часи піст передував випробуванню, мав відвернути лихо чи хоча б полегшити його. В уявленні ж більшості сучасних людей піст – це лише «період перед об’їданням». Особливо це стосується великоднього посту – більшість сприймає його лише як прикру (й необов’язкову) передумову для пасок, крашанок, домашньої ковбаси та інших смаколиків. Тобто все перевернулося: древні обмежували себе, аби уникнути лиха – ми ж допускаємо певне обмеження (переважно в їжі), знаючи про гарантовану винагороду (для більшості, на жаль, теж переважно гастрономічну). Але ж хіба все так добре у житті кожного з нас і країни в цілому, аби допускати таку недбалість?

Голодує Надія Савченко. Голодує на знак протесту проти неправди і несправедливості. Так робив Ганді, так у свій час голодували «в’язні совісті» в колишньому СРСР. Але більшість слухає про це, нерідко сидячи за обіднім столом. Ми сприймаємо це, як чергову новину, забуваючи про неї вже майбутньої миті... На сході гинуть наші вояки. Чи розуміємо ми справжнє значення слова «наші»? Адже для багатьох це лише протилежне до «їхні». Невже, як у попередню війну, смерть має засмутити кожну родину, аби стало зрозумілим: усі ми – велика родина і єдиний організм, біль одного з нас не може залишати байдужими усіх інших.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (завершення)

Обіцяв викласти завершення нотаток (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7, ч. 8) ще минулого тижня, однак недільне свято стало чудовою нагодою для статті про Тетянин день. Тож мусив перенести на сьогодні останню частину виписок з автобіографії Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Минулу порцію нотаток ми закінчили моментом повернення Ганді в Індію, де він продовжує активну політичну та суспільну діяльність і засновує «Сатьяграху ашрам», у який, всупереч усім традиціям і згідно власних переконань, приймає сім’ю «недоторканних». Досвід, набутий у сатьяграхі в Південній Африці, він використовує для змивання «плями індіго» з однієї з індійських провінцій – Чампарану, а також допомагає у боротьбі за свої права текстильникам з Ахмадабаду (докладніше почитайте самі, там досить захопливий сюжет). А тут ще й селяни, через неврожай відчуваючи загрозу покарання за несплату податків, звертаються до Ганді, що поступово стає символом справедливості, за допомогою. … Ганді все важче «бути всім для всіх», але робота починає давати свої результати (одним з найвеличніших можна вважати всеіндійський (!) день посту і молитви). Наприкінці книжки Ганді розповідає про відомий рух «кхаді» - використання лише тканин індійського виробництва, навіть якщо вони гірші за якістю (саме з цього приводу Чарльз Вілен у своїй відомій книжці «Гола економіка» називає Ганді видатним політиком, але поганим економістом). Поступово цей рух перетворився у цілу ідейну концепцію «неспівробітництва», що стала одним з об’єднавчих принципів для усього індійського народу і, з часом, призвела до його незалежності. Опис подій у книжці закінчується 1921 роком, оскільки, як пише сам Ганді, він на той час став уже наскільки публічною особою, що все інше можна прочитати у доступних матеріалах. Наостанок Ганді знову звертається до моральних основ життя людини, закликає до самоочищення і смирення. Я ж, уже традиційно, наприкінці виписок наведу список літератури, яку згадує Ганді (там і професійно-юридична, і релігійна, і оздоровча). А поки – невеличка порція цитат:

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 8)

Сьогоднішніми виписками мало завершитися і так задовге (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7) наше знайомство з життєписом Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Адже виписки розтяглися аж на 8 публікацій, і не факт, що я нічого не пропустив (та й не обов’язково те, що зацікавило мене, було цікаво вам – і навпаки). Та концентрація подій в останніх розділах книжки наскільки велика, що маю, аби не суперечити своїм правилам, розділити виписки на дві частини. І власне виписок у цих частинах буде менше, а більше – мого короткого переказу змісту. Отож, минулого разу ми закінчили початком Першої світової війни. Ганді не міг залишатися осторонь і зібрав цілий санітарний загін. Такий благородний вчинок викликав не лише осудження у певної частини індійців (адже Ганді збирався допомагати їх поневолювачам - англійцям), але й став певним випробовуванням для самого Ганді: по-перше, через його відразу до насильства (саме тому він орієнтувався саме на медичну, а не бойову частину), а по-друге – через командира–англійця, який спробував зайнятися «дідовщиною». Та все закінчилося добре (як саме – читайте у книжці). Потім Ганді захворів на плеврит, і використав хворобу для нових експериментів з харчуванням (як ви пам’ятаєте, на той час він уже цілковито відмовився від молочних і м’ясних продуктів, борошняних виробів і бобових). Ганді пробує сироїдіння – але не отримує бажаного результату. Як не дивно, лише повернення на батьківщину зцілило його. Але про це – вже наступного разу:

• Якщо страх перед в'язницею зникає, репресії тільки збуджують дух народу (пам’ятаєте, одним з інструментів сатьяграхи якраз і була спроба переповнити в’язниці невинними людьми - прим. моя).
• Порятунок народу залежить від нього самого, від його готовності страждати і жертвувати собою.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 7)

Поступово наближається до завершення (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6) наше опосередковане знайомство з людиною, життям і світоглядом якої захоплювалися такі відомі особистості, як Лев Толстой, Бенджамін Франклін, Мартін Лютер Кінг, Альберт Ейнштейн та Ромен Ролан (з новіших слід згадати, наприклад, Робіна Шарму). У сьогоднішній частині своєї автобіографії (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.) Ганді продовжує описувати свої експерименти з харчуванням і релігійні пошуки. Якщо минулого разу він відмовився лікувати м’ясним бульйоном свого сина – цього разу захворіла дружина. І їй теж прописали такий бульйон. На щастя, цього разу дружина і діти були повністю на його боці. Але слід було якось лікуватися – і Ганді, що вже десять років не вживав солі, намовляє до цього (а також до відмови від бобових) і дружину. Ганді не стверджує однозначно, що саме це допомогло – але дружина одужала. Сам Ганді поступово переходить на фруктово-горіховий режим харчування, але при цьому постійно підкреслює (ви побачите це у виписках), що слід прагнути до самообмеження з високими моральними ідеалами, а не зводити все до дієти. На фермі імені Толстого він також привчає учнів до обмеження в харчуванні, використовуючи їх релігійні переконання. Паралельно він прагне вдосконалити систему тодішньої освіти, акцентуючись на моральних якостях учня. Власним прикладом він навчає і виправляє недоліки учнів – і не лише дітей: навколо нього об’єднується все більше індійців і навіть англійців. І тут починається Перша світова війна…

• Прагнучи насолодитися чуттєвими задоволеннями, ми врешті-решт втрачаємо навіть саму здатність до насолоди.
• Немає більшого сліпця, ніж той, хто не бажає бачити.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 6)

Триває наше знайомство (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5) з життєписом видатного громадсько-політичного і релігійного діяча Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Повернувшись до Індії, Ганді, аби краще відчути становище народу, вирушає в мандрівку. При цьому обирає наймасовіший вид транспорту – залізничний, у найгіршому його варіанті – третій клас. З новими враженнями він повертається додому, де на нього чекає нове випробування – десятирічний син захворів на черевний тиф, ускладнений запаленням легень. Лікар рекомендує м’ясний бульйон і яйця, але ж Ганді на той час вже став переконаним вегетаріанцем і привчив до цього всю свою родину. Тож Ганді вирішує лікувати його самостійно, використовуючи піст і водні процедури. На щастя, все завершилося добре – і Ганді знову вирушає в Південну Африку, де з новою силою розгорілася боротьба індійський поселенців за свої права. Також тривають релігійні пошуки Ганді – зокрема, він зближується з теософами і відкриває для себе величну «Бгаґавад-Ґіту» (пам’ятаєте, у минулих виписках Ганді навіть поставив собі мету вивчити її напам’ять). Не припиняє автор і пошуків природних способів лікування – наприклад, вологою землею. Про все це (і багато іншого) читайте у самій книжці, я ж потішу вас лише невеликою часткою виписок з неї:

• Такі слова, як «апариграха» (відмова від власності, некорисливість) і «самабхава» (врівноваженість), цілком заволоділи моєю увагою.
• Той, хто бажає порятунку, має діяти подібно довіреній особі, яка, хоча і розпоряджається великим майном, не вважає жодної з його частин своєю власністю.
• Мені відомий тільки один метод місіонерської діяльності - це особистий приклад і розмови з тими, хто шукає знання.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 5)

Новорічно-різдвяні свята поступово прямують до завершення, і час повертатися у робоче русло. Тож сьогодні ми продовжуємо читати автобіографію Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Як ви пам’ятаєте (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4), ми залишили автора в момент, коли сатьяграха в Південній Африці сягнула свого апогею. Але не менш напруженими були і внутрішні пошуки Ганді. Зокрема, у 37 років він вирішує прийняти обітницю брахмачарія (щось досить умовно подібне до нашого чернецтва). Утримання від статевих стосунків з дружиною, піст і самообмеження займають усе більше місце в книжці. Він повертається в Індію і намагається ще більше спростити своє життя (чим викликає законні нарікання рідних, що не давали своєї згоди на такі утиски). Також він продовжує активну участь у громадсько-політичному житті – зокрема, бере участь у засіданні Всеіндійського конгресу. Не залишає Ганді поза увагою у своїй книжці й релігійні пошуки – наприклад, він досить негативно висловлюється щодо пожертв та принесення у жертву тварин. Тож книжка стає все інформаційно-насиченішою, і я вкотре закликаю вас прочитати її самостійно. Для заохочення – чергова порція виписок:

• Мій розум кружляв бурхливим морем сумнівів.
• Наші пристрасті настільки сильні, що ними можна керувати лише за умови, якщо обмежити їх строгими рамками як зовні, так і зсередини.
• Піст з метою гамування пристрастей - безсумнівно, дуже корисний.
• Є люди, яким пост не допомагає, бо вони вважають, що можна стати невразливим до спокус, суто механічно дотримуючись посту (практично всі релігії закликають не перетворювати піст на дієту – прим. моя).

Випробування Новим роком

Жоден календарний період року не насичений так святами, як кінець грудня і початок січня. І хоча православний календар кожен день присвячує спогаду про того чи іншого святого або подію, саме у цей час спостерігаємо неймовірну мішанину громадянських і церковних свят. Від Миколая (19 грудня) до Богоявлення (19 січня) країна перебуває у стані постійного святкування. Навіть з психологічної точки зору це більше стрес, ніж відпочинок. А для православної душі це ще й додаткове випробовування. Адже календарні реформи призвели до того, що Новий рік, який святкується за новим стилем, припадає на останній тиждень Різдвяного посту. Віруюча людина опиняється перед непростим вибором: як поєднати це святкування, що зазвичай набуває бучних напів’язичницьких форм, з мирним і покаянним духом посту? Як повести себе зі знайомими, що запрошують разом зустріти Новий рік за святковим столом? І найголовніше: як пояснити дітям, що справжнє Свято буде за тиждень?

На жаль, Святі отці Церкви не залишили нам готових відповідей. Навіть у відомому “Слові на Новий рік” Іоанна Золотоустого обговорюються зовсім інші питання. І це зрозуміло, адже у їхні часи цієї календарної проблеми просто не було. Навіть реформа літочислення Петра І, проведена 1700 року, не викликала жодних подібних конфліктів: Новий рік святкували, якщо перевести на новий стиль, 14 січня (наш т. зв. “старий Новий рік”), тобто від свята Обрізання Господнього до Богоявлення, а цей тиждень і Православною церквою вважається святковим. Лише з проведенням радянської календарної реформи 1918 року виникли згадувані розбіжності.

Як же гідно перенести православному християнинові це “випробовування” Новим роком. Ізолюватися всією сім’єю від суспільства, роблячи вигляд, що жодного свята немає? Ходити з покаянними закликами поміж захмелілих Дідів Морозів, нагадуючи, що саме 1 січня Православна церква згадує пам’ять Св. Воніфатія, помічника у боротьбі з пияцтвом? Чи, може, забути на один день про свою віру і віддатися стихії загального святкування? Сподіваюся, жоден з цих варіантів для вас неприйнятний. Спробуємо сформулювати кілька рекомендацій, що дадуть змогу найбезболісніше для православної душі вийти з цієї ситуації.