Першою розглянемо класичну версію (подаю максимально близько до тексту «Етимологічного словника української мови»: В 7 т. / Редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. – (Т. 4: Н–П). – К.: Наук. думка, 1982–2006.): піст - «невживання скоромної їжі»: російське, білоруське, болгарське, македонське пост, давньоруське постъ, польське post, чешське půst, словацьке pôst, верхньолужицьке póst, нижньолужицьке spot (<*póst), сербохорватське пôст, словенське pòst, старослов’янське постъ; - пізне праслов’янське postъ «піст»; - запозичення з давньоверхньонімецької мови; давньоверхньонімецьке fasto «піст», fasta «піст» разом зі спорідненими дієслівними формами давньоверхньонімецької fastēn, готської ga(fastan), давньоанглійської fæstan, давньоісландської fasta з первісним значенням «триматися міцно, держатися стійко», переносним «утримуватися від їжі», а також з давньоверхньонімецьким і давньонижньонімецьким festi «міцний, твердий; стійкий, сталий»; відповідають давньоіндійському pastyàm «стале місце; дім, двір; місце, де живуть»; необґрунтоване припущення про давню спорідненість праслов’янського постъ і давньоверхньонімецького fasto.
Як бачимо, це слово має близькі за звучанням відповідники у багатьох мовах, що говорить про велику можливість єдиного попередника. Однак лінгвісти до сьогодні не можуть з’ясувати: ми запозичили у німців (їхнє «ф» перетворилося у наше «п» за аналогією з «Филип»/«Пилип»), чи давні німці перейняли це слово у наших далеких пращурів.
Друга версія говорить, що це слово питомо слов’янське, і утворилося з приставки «по-» та кореня «ст» (порівняйте схожі слова «сить», «ситно», «ситість»). Тобто піст – це період, що настає після «ситних» часів. Як тут не згадати сучасних лікарів, які одностайно радять після переїдання влаштовувати собі «розвантажувальні» голодні дні (власне – пости, періоди «після ситості»). Мені ця версія подобається більше, і не лише тому, що немає трохи принизливого запозичення у німців. Просто виглядає логічніше як з точки внутрішнього змісту слова, так і його побудови (думаю, нікого з вас не здивує заміна «о» на «і»: ми кажемо мост/міст, нос/ніс тощо).
Якщо прийняти другу версію, виникає ще одна колізія: для багатьох з нас піст – це час перед об’їданням, а не після нього. Більшість тих, хто постить, не можуть дочекатися Великодня, аби вдосталь поласувати печеним/смаженим та крашанками/писанками. А мало би бути, якщо зважати на прийняте нами тлумачення, навпаки – піст повинен сприйматися як самовільне обмеження після багатьох днів і місяців надлишкового харчування. Тоді й духовна користь буде: сприйматимемо піст як подяку за минулі дари, а не пишатимемося (впадаючи у гріх гордині) своєю стійкістю у перенесенні тимчасових харчових обмежень (яка ж це стійкість, якщо точно знаєш, що їжа буде, та ще й у надлишку).
PS. Буквально в останні години натрапив на ще одне пояснення слова «піст», яке виводить його з грецького «apastia» (від «apastos» – «той, хто нічого не їсть»): у древній Греції словом «apastia» називали лікувальну дієту для оздоровлення чи схуднення. Тут можна було б багато розмірковувати про спільність мов і можливість запозичень – але залишимо це фахівцям. Інакше дійдемо до того (як це розтлумачили на одному з сайтів), що слово «пост» – це абревіатура, яка розшифровується як Повне Очищення Свого Тіла.
Немає коментарів:
Дописати коментар