Що почитати в дорозі?

Останнім часом помічаю у своїй мові все більше русизмів. Та це ще не найстрашніше: починаю втрачати відчуття української мови. Ту здатність, якою пишався ще зі шкільних років і яка не раз допомагала у навчанні й роботі. Коли дивишся на слово і відчуваєш, що воно якесь «неправильне». Чи написано з помилкою, чи у реченні стоїть не на своєму місці – але щось з ним не так. Ти не можеш пояснити, що саме не так, не можеш сказати, яке мовне правило порушено – ти просто відчуваєш якусь ваду. Варто помилку виправити – і приходить відчуття (знову ж таки майже підсвідоме), що тепер усе гаразд.

А у ваших дзвонах є 5 % золота?

Постійні читачі цього блогу знають, що до православних свят я намагаюся підготувати публікацію на християнську тематику. Сьогоднішнє свято не буде винятком. А поштовхом до її написання стала подія, що трапилася учора.

У нашій церкві я несу послух дзвонаря. Тож іноді маю відповідати на запитання щодо дзвонів. Це й непогано, оскільки, готуючись до цих запитань, і сам дізнаюся багато нового. Наприклад, нещодавно запитали, а як я знаю, як довго слід дзвонити? Сам цим ніколи не переймався – дзвонив, як дзвонилося, а тут мусив пошукати. Виявляється, у дзвонарів таки є своєрідний стандарт тривалості. Це… молитва. Точніше – 50-й псалом. Дзвонар має прочитати його повністю, доки б’є у дзвони. Зізнаюся, мені поки що так не вдається (або з ритму збиваюся, або з тексту), та орієнтир отримав. Тож запитання – це непогано. Але учорашнє виявилося несподіваним.

Е. Джейкобс. Рік, прожитий за Біблією (завершення)

(за книжкою: Джейкобс Э.Д. Год, прожитый по-библейски/ Эй Джей Джейкобс. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – 400 с. )

Сьогодні – велике православне свято, тож доречною була б публікація на релігійну тему. І вона в мене є. Адже у сьогоднішній публікації пропоную завершальну частину (див. ч. 1, ч.2) своїх виписок з книжки про спробу американського журналіста цілий рік прожити згідно Біблії. Оскільки події в книжці розміщені в хронологічному порядку, автор починає підводити певні підсумки свого журналістського експерименту. Відмічає позитивні моменти (відчув силу молитви і зрозумів необхідність суботнього відпочинку), не приховує «проколів» (так і не зміг відмовитися від еволюційної теорії та прийняти божественність Ісуса Христа). Але в цілому зазначає, що цей експеримент, на відміну від попереднього (коли він прочитав усю Британську енциклопедію) зробив його життя кращим і гармонійніший. Чого і вам бажаю. Та час переходити до виписок: