Св. Григорій Богослов. Думки, писані одновіршами

(за книжкою: Святитель Григорий Богослов, архиепископ Константинопольский. Мысли, писанные одностишиями)

• • Цитати:
  • Бога май початком і кінцем будь-якої справи.
  • Найкраща користь від життя – вмирати щодня.
  • Намагайся дізнаватися про всі вчинки доброчесних.
  • Важко жити в бідності, але ще гірше розбагатіти неправедно.
  • Роблячи доброчинність, думай, що наслідуєш Бога.
  • Милості Божої шукай собі милостями до ближніх.
  • Володій тілом і упокорюй його щонайкраще.
  • Приборкуй гнів, щоб не втратити розуму.
  • Утримуй око, і язик нехай знає міру.
  • Вуха нехай будуть замкнуті ключем і нехай не перелюбствує сміх.
  • Світильником всього свого життя визнавай розум (хто там стверджує, що християнство і розум - несумісні? - прим. Валерія М.).

Клайв С. Льюїс. Роздуми про псалми (та 2 інших твори)

Сьогодні завершуємо наше знайомство з творами Клайва Льюїса,  розглянувши ще три його твори (початок дивись тут, тут і тут).

Клайв С. Льюїс. Роздуми про псалми

Цитати:

• Мистецтво - це «те ж саме, але інакше».
• Не можна невпинно захищати істину, треба і насолодитися нею.
• Коли зустрічаєш труднощі, сподівайся на відкриття.
• Той, хто готовий померти за ідею, готовий за неї вбивати.
• Коли «рай» розуміють не як єднання з Богом, «пекло» - не як відкидання від Нього, віра в майбутнє життя - зле марновірство. На одному його кінці - вульгарний хеппі-енд, на іншому - кошмар, від якого люди божеволіли або переслідували ближніх.
• Які дивні шляхи, якими Господь веде Своїх!
• Віра в Бога не гарантує успіху.

Клайв С. Льюїс. Страждання

(за книжкою: Клайв Стейплз Льюис. Страдание. – М.: Эксмо, 2011. – 208 с.)

Цитати:

• Якщо страждання неминуче - крапля мужності допоможе більше, ніж річки знань.
• Моральні системи різні (хоча й не настільки, як думають), але всі вони до єдиної передбачають правила поведінки, яких їх прихильники не виконують.
• Бог творить дива, але не дурниці.
• Досконале добро знає оптимальну мету, а досконала мудрість знає оптимальні засоби.
• Нам потрібен, по суті, не Отець, а небесний дідусь, добродушний дідок, який би радів, що «молодь веселиться», і створив світ лише для того, щоб нас потішити.
• Він завжди карав нас, але ніколи не зневажав.
• Він створює нас, а значить, не буде задоволений, поки не доведе до Свого задуму.
• Якщо ми любимо, ми можемо прощати будь-які недоліки, але ми не перестанемо хотіти, щоб їх не стало.

Клайв С. Льюїс. Листи до Малкольма

(за книжкою: Клайв Стейплз Льюис. Письма к Малькольму)

Цитати:

• На літургії потрібно думати про Бога, а не про обряди.
• Чим більше ти віриш в надприродність того, що відбувається [на Літургії], тим менше значення надаєш вбранню, жестам і позам священика.
• Коли людина надана сама собі, їй легко зісковзнути з «віри одного разу переданої» [Юд. 1: 3] до химери під назвою «моя релігія».
• Кризи як телеграфні стовпи: чим ближче стовп, тим більшим він здається.
• Суперечки зазвичай нас розділяють, справи часом з'єднують.
• Жодна нормальна людина, у якої є можливість планувати день, не відкладе основні молитви до тієї години, коли час лягати, години явно гіршої для всього, що вимагає зосередженості.
• У молитві повинні брати участь як душа, так і, слава йому, тіло.
• Моє тіло не раз мене ставило в скрутне становище, але сам я ставив його в таке становище ще частіше.

Е. Джейкобс. Рік, прожитий за Біблією (завершення)

(за книжкою: Джейкобс Э.Д. Год, прожитый по-библейски/ Эй Джей Джейкобс. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – 400 с. )

Сьогодні – велике православне свято, тож доречною була б публікація на релігійну тему. І вона в мене є. Адже у сьогоднішній публікації пропоную завершальну частину (див. ч. 1, ч.2) своїх виписок з книжки про спробу американського журналіста цілий рік прожити згідно Біблії. Оскільки події в книжці розміщені в хронологічному порядку, автор починає підводити певні підсумки свого журналістського експерименту. Відмічає позитивні моменти (відчув силу молитви і зрозумів необхідність суботнього відпочинку), не приховує «проколів» (так і не зміг відмовитися від еволюційної теорії та прийняти божественність Ісуса Христа). Але в цілому зазначає, що цей експеримент, на відміну від попереднього (коли він прочитав усю Британську енциклопедію) зробив його життя кращим і гармонійніший. Чого і вам бажаю. Та час переходити до виписок:

Кашкаров А. П. Розмови з сином

(за книжкою: Андрей Петрович Кашкаров. Разговоры с сыном: пособие для неравнодушных отцов.-  Ростов н/Д.: Феникс, 2014. — 144 с.)

Після невеличкої перерви пропоную продовжити тему виховання, розпочату в минулій публікації книжкою «Виховання сина» подружжя Еліум. Оскільки намагаюся з кожної теми прочитати кілька книжок, то й у цього разу знайшов ще дві книжки на схожу тематику. Автори – чоловіки, та ще й російськомовні, тож сподівався, що поради будуть ближчими до наших реалій.

На сьогоднішній книжці, скажу відверто, «обпікся». По-перше, зміст книжки абсолютно не відповідає назві, оскільки вся книжка – це ніби листи до сина (батько що, має їх синові зачитувати???). По-друге, змісту як такого немає. Автор намагається охопити усі теми, а в результаті виходить «вінегрет»: про поводження з дівчатами і про поведінку в храмі; про магістратуру та аспірантуру і про те,  як правильно пити, аби не сп’яніти, як позбутися похмілля й алкогольного запаху. Про пеленгування сотових телефонів і заповіді довголіття. Про захист від шахраїв і тероризму. Про підроблений бензин і дешеві речі.

Джеймс Клавелл. Сьогун (завершення)

Сьогодні завершуємо (див. частина 1, частина 2) знайомство з першою книжкою азійського циклу Джеймса Клавелла (Сегун / пер. с англ. Н. Ф. Еремин. – Санкт-Петербург : Амфора, 2007. – 1205 с.). Зізнаюся чесно – роблячи виписки, весь час ловив себе на тому, що не можу відірватися і починаю читати далі. Книжка справді захоплює, і певен, що якби зараз її добре розрекламувати та повторно показати серіал, знятий на її основі (а ще краще – зняти повноцінний фільм у кількох частинах), то замість толкієністів на вулицях ви все частіше бачили б японістів-клавеллістів. Щоправда, вже кілька разів я зустрічав молодиків із зачісками типу самурайських, але певен – це лише данина моді і прочитанням хоча б «Хагакуре» вони собі життя не ускладнюють. А у японців є чому повчитися, і так було ще до появи високих технологій. Сподіваюся, мої виписки допоможуть вам трохи краще зрозуміти їх спосіб життя і мислення:

• Обов’язок чоловіка – приносити задоволення жінці, так само як її обов'язок – доставляти задоволення чоловікові (у книжці, як і у житті східних народів загалом, значна увага приділяється міжстатевим взаєминам – прим. моя).
• Розкладайте все по місцях і поступіться «ва», гармонії життя.
• Будьте в гармонії з силами, які не залежать від вас (у одній чудовій молитві є прохання «Господи, дай мені сили прийняти те, що я змінити не в силах» - прим. моя).

Про прогрес, межу і заклик

Афоризм:

Коли ми йдемо не в той бік, останнє, що нам потрібно — це прогресс. Нік Бостром.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Terminus a quo [термінус а кво] – букв. «межа, від якої», відправна точка. Протилежний за змістом, але схожий за звучанням вислів – «terminus ad quem [термінус ад квем]»: букв. «межа, до якої», кінцева точка, кінцевий пункт.

Значення іншомовного слова:

Муедзин (тур., від араб, му’аддін): в ісламі служитель при мечеті, який у певний час закликає з мінарету мусульман до молитви.

Як поводитися у православному храмі (пам’ятка)

Вже кілька разів піднімав тему поводження у православному храмі (наприклад, тут і тут), тож вирішив трохи узагальнити інформацію. Точніше – скласти невеличку пам’ятку. Не впевнений, що сьогодні багато людей знайде час і можливість піти у храм (а слід було б – перемога нам зараз ой як потрібна), але наближаються «зелені свята», коли вервечки людей потягнуться у церкву: хто до Бога, а хто й просто по свячене зілля. Саме для початківців і спробував зібрати найнеобхіднішу інформацію про правила поведінки у храмі – від моменту входу в церкву до нюансів подавання записок та поставлення свічок. Пам’ятку викладаю у трьох форматах – спочатку рокартному (а як же без неї, але вийшла завеликою, тому клацніть на зображенні, аби переглянути його в збільшеному вигляді), потім – у текстовому, а наприкінці – у форматі *.pdf (зроблена у вигляді брошурки, аби ви могли собі роздрукувати з двох сторін аркуша формату А4). Нагадую, що це лише довідкова інформація, зібрана нефахівцем з різних джерел, тому обов’язково порадьтеся зі своїм священиком, якщо захочете масово її розповсюджувати. Отож:

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (ч. 3)

Сьогодні ми продовжуємо (див. частина 1, частина 2) читати короткі, але душевні історії від Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. - 456 с.). Зазвичай намагаюся обмежити свої виписки одним-двома реченнями, однак у цій книжці є кілька оповідань, які закінчуються своєрідними заповідями (щось на зразок  «Десяти ритуалів осяйного життя» Робіна Шарми), і поділити їх на частини практично неможливо. Тому наприкінці публікації наведу їх повністю. Отож, розпочнемо:

• Бог - це батько, що любить так, як мама.
• Результат мовчання: людина знаходить себе саму (на цій необхідності віднаходити час для мовчання наголошується зараз практично в усіх книжках з самоорганізації, хоча священики знали про це ще задовго до Трейсі та Кові - прим. моя).
• Сьогодні знайди собі спокійний куточок і дозволь, аби тебе заколисала тиша (про щоденне «огортання ковдрою тиші» згадує і Шарма – прим. моя).
• Пустеля плаче. Плаче, тому що хотіла би бути садом, парком...
• Щодня ти мав би благати віри, щоб прагнути неможливого.
• Якщо на небі твого життя є зірка, не трать часу, обпалюючи свої крила до якоїсь тьмяної лампи.
• Ти перший маєш почати коло радости (в інтернеті зараз можна надибати багато відео з такими «колами радості», коли приємність, зроблена якійсь людині, через деякий час повертається назад – прим. моя).
• У Талмуді, книзі, в якій зібрана мудрість єврейських учителів, є такі слова: «У світі, що має настати, кожний із нас буде змушений відповісти за всі ті гарні речі, які Бог створив для нас і які ми не хотіли бачити».
• Не чекай до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз.

Підсумки посту

"Христос у пустелі"(автор - Іван Крамськой)

У багатьох блогерів є звичка писати такі собі підсумкові публікації. Зазвичай вони припадають на новорічний період і містять звіти за минулий рік та плани на майбутнє. Для мене Новий рік жодного межового змісту не має (про своє ставлення до цього свята я вже якось писав), тому для своєрідного підсумку обрав вагоміший «злам» у щоденному плині життя – Великий піст.

Спочатку про результати, які виміряти найлегше: схуд на 7 кг (за цей тиждень вже «повернув» майже 4 кг) і позбувся 5 см у талії (повернувся до розміру 10-річної давнини). Цьому, звичайно, є кілька причин:

- обмеження у харчуванні (намагався дотримуватися приписів Церкви, особливо щодо «суворості» першого й останнього тижнів посту, тому саме на ці періоди припало по 3 кг втрати ваги);

- фізичні навантаження (хоча звичні тренування зі штангою полишив, однак майже щоденно вранці робив «мости», статичні підтягування і «вершника»).

Якщо говорити про менш матеріальні речі, то відчув, що в період посту став спокійнішим, врівноваженішим, дещо поблажливішим до оточення. Цьому сприяли, думаю, і певні гастрономічні обмеження (недаремно піст тілесний вважається невід’ємною складовою посту духовного), і щоденні молитви (про які вже писав нещодавно).

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (ч. 2)

Світлий тиждень добігає кінця, що змушує мене повертатися до своїх «заборгованостей». Зокрема, напередодні Великодня ми почали читати виписки з «Історій» Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. - 456 с.). Сьогодні пропоную другу частину цитат. У попередній публікації натякав на дещо критичне ставлення до способу Ферреро підбирати матеріали для своїх книжок, однак пропоную відстрочити критиканство хоча б до кінця великодніх свят. Сьогодні – просто насолоджуйтеся виписками (якщо минула публікація ще не спонукала вас прочитати книжку цілком):

• Не задивляйся на свою тінь на світанку – подивися на неї у полудень (більшість історій Ферреро мають подвійне «дно». Зокрема, й ця фраза може бути тлумачена не просто як фізичне явище (уранці наші тіні довгі, а опівдні - коротенькі), але й як певний життєвий урок: не оцінюй дитину – у неї ще багато попереду, оцінюй зрілу людину – вона вже мала досить часу, аби зробити щось вартісне – прим. моя).
• Якщо на світі є хоч трохи надії, то тільки тому, що в ньому ще звучить Боже ім’я. Це єдине ім’я, що взяло на себе тягар людськости і здатне надати всьому сенс.
• Бог не має інших рук для праці, крім твоїх.
• Тільки Бог знає вагу молитви.
• Тільки Бог робить неможливе; ти ж - зроби, що можливе. Бог самодостатній; але Йому подобається розраховувати на тебе.
• Від страху виказати, хто ми є насправді, ми незрідка зводимо нанівець найважливіші зустрічі нашого життя. А деякі трапляються тільки раз у житті!
• Твоя найкраща проповідь - ти сам, твоє життя.

Віруючі і прихожани

Поступово стихають Великодні святкування, все рідше чути радісне “Христос воскрес!» - час і мені повертатися у робочий ритм. Сьогодні хочу запропонувати вашій увазі статтю, актуальність якої підтверджується кожного Світлого понеділка. Якщо ви бували у цей день у храмі – могли помітити разючу невідповідність у кількості вірян з попереднім (недільним) днем. Ще вчора люди не лінувалися встати опівночі чи до світання, прийти (іноді досить здалеку) до церкви. Сьогодні ж – у храмі одиниці. Чому так? Мусимо з жалем визнати, що більшість приходила не прославити воскреслого Христа, а посвятити «паску, крашанку й ковбаску». Про це – наша сьогоднішня стаття.

 Віруючі і прихожани.

Останнім часом ЗМІ почали приділяти більше уваги релігійному життю. І це, безумовно, корисна і потрібна тема. Але наскільки життя кожного з українців є насправді релігійним? Релігія буквально означає “відновлення зв’язку”. Для людей, які пережили наступ радянського атеїзму, це мало б бути відновлення зв’язку з Богом. На перший погляд, так і сталося – щороку збільшується кількість людей у храмах, вже традиційними для нашого життя стали хрестини, вінчання та інші обряди. Але дуже часто ця “воцерковленість” лише зовнішня – люди стають прихожанами, не ставши справді віруючими.

Як свідчить статистика, населення більшості країн за цим показником можна поділити на три групи. Близько 80 % становлять люди, які ставляться до віри лише як до традиції предків і найчастіше бувають у храмі лише на великі свята (про таких говорять: як не зайде у церкву, а там усе паску святять). Завітайте до храму на Великдень чи Водохреща, і здається, що Україна – виключно православна країна. Але вже за 2-3 тижні, зайшовши у той самий храм, побачите зовсім іншу картину. Навіть у неділю (яка є щотижневим згадуванням Воскресіння Христового) людей зовсім небагато, не кажучи вже про вечірню суботи. Оці вірні у більшості своїй і є справді віруючими (близько 10 % населення). На жаль, це переважно люди літнього віку, що спромоглися зберегти у своїй душі іскру Божої любові. До третьої групи (інші 10 %) належать атеїсти (невіруючі), які принципово не ходять до храму, а також люди, які за своїми переконаннями не потребують спільної храмової молитви (та й молитви взагалі). Це ті, хто вірить у теорію еволюції радянського зразка (насправді Дарвін був віруючою людиною), Абсолютний Розум, Небесний Інтелект, Долю, деїсти (“Бог створив світ, але більше не втручається, тому молитися марно”), а також представники деяких з сучасних “вір”. Вони досить стійкі у своїх переконаннях, нав’язуючи їх своїм дітям (найчастіше наказово). Останні, відчуваючи природне прагнення до Бога, на жаль, найчастіше йдуть не до храму, а шукають його в різноманітних сектах, медитаціях, мантрах, наркотичних мареннях чи інших небезпечних захопленнях.

Про обороноздатність душі

Ще раз вітаю вас з учорашнім святом Благовіщення. Сподіваюся, кожен з вас минулого дня отримав гарну звістку. Навіть не «сподіваюся», а впевнений. Проаналізуйте учорашній день – і ви обов’язково знайдете у ньому якусь гарну новину чи подію (не шукайте лише глобальних подій, що мали б кардинально змінити усе ваше життя, пригляньтеся до невеличких, але важливих для вас звісток). У мене ж для вас звістка не дуже втішна. З досвіду минулих років знаю (а нещодавно ще й у газеті вичитав), що у ці, останні перед Великоднем, дні лукавий особливо намагається занапастити людину. Аби таким чином ніби ще раз підкреслити, що Христова жертва була марною і ми (тобто люди) цього ніскільки не варті. Тож не варто розслаблюватися в очікуванні близького Свята. Навпаки, потрібна особлива уважність і самоконтроль. У цьому, звичайно ж, допоможуть піст (побожні люди намагаються сьогодні та у п’ятницю взагалі не вживати їжі) та молитви. Сьогодні хочу поділитися з вами двома молитвами, які вже не раз допомагали мені налаштовуватися на відповідний лад і зберігати християнську свідомість у щоденній круговерті. Одна з них – відома молитва Єфрема Сиріна, яка щоденно читається у дні Великого посту. Я трохи удосконалив її переклад, аби надати певної ритмічності, зручної для запам’ятовування. З цією ж метою розіб’ю її на окремі рядки:

«Господь і Владико життя мого,
Духа ліні і зневіри,
Владолюбства і пустомовства –
Не дай мені.
Духа ж доброчесності, смирення,
Терпіння й любові –
Даруй мені, рабу Твоєму.
Так, Царю Боже,
Даруй мені бачити провини мої,
І не осуджувати брата мого,
Бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь.»

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі

(за книжкою: Ферреро Б. 365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. - 456 с.)

Вперше звернув увагу на сьогоднішнього автора, прочитавши його оповідання про дівчинку, яка прийшла на спільну молитву про дощ з червоною парасолькою. Привабила стислість оповідань, їх доброта, щирість і релігійність. Тож сьогодні пропоную виписки з книжки, яка, напевне, є найповнішою збіркою оповідань Бруно Ферреро. В інших книжках більшість цих історій повторюються, тож можете вважати, що отримаєте достатнє уявлення про автора і його твори, прочитавши саме цю книжку. На жаль, сьогодні маю брак часу, тому своїми враженнями (не завжди позитивними) поділюся в завершальній публікації, однак дещо хочу зазначити відразу: автор – католицький священик, тож будьте готові, що в деяких оповіданнях накраплятимете на невластиві для православного сприйняття захопливо-емоційні висловлювання у дусі «Поліанни». Але в цілому – книжка варта до прочитання (і періодичного перечитування). Сподіваюся, мої виписки хоч трохи переконають вас у цьому:

• Нам варто весь час про це пам’ятати: найважливіші - люди, а потім все інше.
• Ми є щастям для Господа Бога. Це найразючіший парадокс християнства.
• Родина – це єдиний справжній рахунок у банку. Не залишай же його порожнім. Ніколи. Щодня клади на нього любов, ніжність, вірність, жертовність. Відсотки з такого капіталу є воістину незліченними.
• Перемінювати створіння через любов – такий був Божий план.
• Господи, допоможи мені бути приятелем усіх. Приятелем, що чекає і не нудиться, що приймає з добротою, що вислуховує без зусилля, що дякує з радістю.
• Ніколи не знецінюй себе.

У церкві глядачів немає

 Фото з сайту храму Свв. Жон-Мироносиць м. Вінниці

Перша неділя Великого посту насичена богослужіннями: щодня читається Великий Покаянний канон преподобного Андрія Критського, субота традиційно є поминальною. Тож людей у храмі зазвичай дуже багато. На жаль, більшість з них відвідає храм лише в один з цих днів (або й лише в неділю, аби "відбути піст" - сповідатися та причаститися), і потім до самого Великодня вважатиме свій обов’язок перед Богом виконаним. Спостереження за такими людьми, їх поведінкою в храмі й поблизу нього й стали приводом для написання сьогоднішньої статті.

Багато людей, уперше потрапивши до храму, сприймають богослужіння як певне театральне дійство, де більшість присутніх виконує роль глядачів, а церковно- та священнослужителі є акторами певного спектаклю. Цьому сприяє і деяка подібність оформлення храму: є підвищення, що слугує своєрідною сценою, є іконостас, схожий на завісу (куліси), є хор, що разом з виголосами диякона та священика забезпечує звуковий супровід, наявні світлові ефекти (свічки, запалюване у певний момент панікадило), на стінах і стелі – художнє оформлення, існує певний сценарій, є навіть своєрідна каса (на вході слід купити свічечку-квиток і лише потім проходити на «своє місце»). І навіть те, що у деякі моменти богослужіння священик з дияконом проходять межи людьми (здійснюючи кадіння храму), не руйнує отриманого враження – на сучасних концертах та й у деяких виставах артисти також спускаються до глядача. Єдине, чого не вистачає для повної подібності – крісел. Або хоча б лавок (як це можемо бачити у католицьких костьолах). Тоді б і справді можна було б розслабитися і насолоджуватися «видовищем». І навіть вставати у певні моменти богослужіння, як це роблять у концертних залах, дякуючи співакові за вдале виконання.

Православна періодика (жовтень-листопад 2014)

"Поклоніння пастухів"
(автор - Герріт ван Гонтгорст)

Чим закінчував учора, з того почну й сьогодні: «Христос народився, славімо Його». Вітаю усіх православних християн (та й не лише їх, адже це свято вважається державним, простіше - вихідним днем) з Різдвом Христовим. Назбиралася чергова порція виписок з "Православного вісника" та "Голосу Православ'я", яку й пропоную вам сьогодні.

Православний вісник (жовтень 2014):

• Треба жити по-християнські, а не лише називатися християнами.
• Політика умиротворення агресора ніколи не приводить до миру.
• Солдати воюють не лише заради нас, але й замість нас.
• Зроби достатньо зі свого боку – а все інше зробить Бог (у свій час натрапив на гарний і подібний до цього вираз «роби, що належить, а результат – на волю Божу» – прим. моя).
• Горе тому пастирю, через якого спокушуються віруючі та вчинки якого відвертають людей від Христа і Церкви.
• У важкі часи особливо важливо вміти відкласти особисті інтереси заради інтересів держави.
• Знання і досвід дають людині можливість, впевненість і свободу у виборі життєвого шляху, шанс на реалізацію своїх здібностей і бажань.
• Важливо турбуватися про власний стан тіла, розуму і душі, аби мати сили нести благо і підтримувати ближніх.
• Важливо не брати всю відповідальність за людину на себе – треба просто сприймати її дещо краще, ніж вона є.
• Сотня проповідей не може замінити одного прикладу.

Випробування Новим роком

Жоден календарний період року не насичений так святами, як кінець грудня і початок січня. І хоча православний календар кожен день присвячує спогаду про того чи іншого святого або подію, саме у цей час спостерігаємо неймовірну мішанину громадянських і церковних свят. Від Миколая (19 грудня) до Богоявлення (19 січня) країна перебуває у стані постійного святкування. Навіть з психологічної точки зору це більше стрес, ніж відпочинок. А для православної душі це ще й додаткове випробовування. Адже календарні реформи призвели до того, що Новий рік, який святкується за новим стилем, припадає на останній тиждень Різдвяного посту. Віруюча людина опиняється перед непростим вибором: як поєднати це святкування, що зазвичай набуває бучних напів’язичницьких форм, з мирним і покаянним духом посту? Як повести себе зі знайомими, що запрошують разом зустріти Новий рік за святковим столом? І найголовніше: як пояснити дітям, що справжнє Свято буде за тиждень?

На жаль, Святі отці Церкви не залишили нам готових відповідей. Навіть у відомому “Слові на Новий рік” Іоанна Золотоустого обговорюються зовсім інші питання. І це зрозуміло, адже у їхні часи цієї календарної проблеми просто не було. Навіть реформа літочислення Петра І, проведена 1700 року, не викликала жодних подібних конфліктів: Новий рік святкували, якщо перевести на новий стиль, 14 січня (наш т. зв. “старий Новий рік”), тобто від свята Обрізання Господнього до Богоявлення, а цей тиждень і Православною церквою вважається святковим. Лише з проведенням радянської календарної реформи 1918 року виникли згадувані розбіжності.

Як же гідно перенести православному християнинові це “випробовування” Новим роком. Ізолюватися всією сім’єю від суспільства, роблячи вигляд, що жодного свята немає? Ходити з покаянними закликами поміж захмелілих Дідів Морозів, нагадуючи, що саме 1 січня Православна церква згадує пам’ять Св. Воніфатія, помічника у боротьбі з пияцтвом? Чи, може, забути на один день про свою віру і віддатися стихії загального святкування? Сподіваюся, жоден з цих варіантів для вас неприйнятний. Спробуємо сформулювати кілька рекомендацій, що дадуть змогу найбезболісніше для православної душі вийти з цієї ситуації.

Про молитву, природу і мотузку

Афоризм:

Молитва повинна залишатися без відповіді, інакше вона перестає бути молитвою і стає листуванням. Оскар Вайльд.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Natura nihil facit frustra [натура нігіль фаціт фрустра]: природа нічого не створює даремно.

Значення іншомовного слова:

Фунікулер (франц. funiculaire, букв. – канатний, від лат. funiculus – мотузка): залізниця з канатною тягою на крутих підйомах і спусках.

Про молитву, лікування і проміжок

Афоризм:

Сенс молитви не в тому, щоб впливати на Бога, але в тому, щоб змінити характер того, хто молиться. Серен К’єркегор.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Contraria contrariis curantur [контраріа контрарііс курантур]: протилежне лікується протилежним. Гіппократ. У гомеопатичному лікуванні дотримуються протилежного твердження: «similia similibus curantur [сіміліа сімілібус курантур]» – подібне виліковується подібним.

Значення іншомовного слова:

Інтермедія (відлат. intermedius – проміжний, середній): 1) Невелика драматична п’єса, переважно комедійного характеру, яку виконують між актами спектаклю. 2) музичн. Проміжний епізод у фузі (між двома проведеннями теми).