Переплигував калюжу – втрапив у болото

Українське прислів’я, винесене у заголовок, щонайкраще описує ситуацію, в яку я втрапив зі збіркою Олеся Бердника «Лабіринт Мінотавра». Поясню, чому. Як пам’ятаєте, після християнських книжок Франсін Ріверс (написаних російською) вирішив трохи поновити своє чуття української мови, почитавши щось українське чи у гарному українському перекладі. Зупинив свій вибір на кількох збірках Олеся Бердника – чув про цього українського письменника давно, та й трохи фантастики для різноманіття не завадить. Але замість двох плюсів отримав два мінуси.

Перший – мова. Вона й справді чудова. Чого варті лише такі питомо рідні, але чомусь маловживані слова як «пустунка», «передсвітання», «чатові», «сторожко» (обережно), «буйнолистий», «щупальця-мацаки». Іноді вони складаються навіть у неймовірно рідні речення, як от «Стріла пам’яті клюнула в мозок, розколола запону забуття». Та водночас доволі й русизмів: «мука» (борошно), «чечевиця» (сочевиця), «жди» (чекай), «влюбився» (закохався). Не знаю, це власні слова Олеся Бердника, чи вони привнесені редакторами-«споріднювачами» (завданням яких було максимально наблизити українську мову до російської), але враження трохи зіпсоване.

Ще дві книжки Франсін Ріверс

Після глибоко наукових досліджень Біблії в книжках Тома Райта (див. тут і тут) вирішив трохи відпочити на художній літературі. Але не пориваючи з християнством і Біблією. Згадав, що наприкінці жовтня минулого року зробив невелику перерву в читанні книжок Франсін Ріверс (встигнувши розглянути лише «Книжника» і «Воїна»). Тоді ж обіцяв повернутися до цієї серії про біблійних персонажів «другого плану». Сьогодні виконую обіцянку.

Франсін Ріверс. Священник

(за книжкою: Риверс Франсин. Священник. – Москва: CER/PXO, 2007. -182 с.)

Це перша книжка з цієї серії. І хоча стосується вона життя одного з найвідоміших другопланових біблійних героїв - Аарона, першого первосвященника і старшого брата Мойсея, уподобаних цитат не так багато (а точніше - дві):

• Потерпи. Дай Богу час.


• Так, ми пішли з Єгипту. Але скоро ми побачимо, чи залишили ми Єгипет.

Задумуючи серію цих книжок, основним своїм завданням Франсін Ріверс бачила спонукання нас до постійного перечитування Біблії. І не лише як художньої літератури. Для цього наприкінці кожної з книжок розміщено невеликі навчальні розділи, що містять власне біблійні тексти, що стали основою для книжки, а також тематичні запитання і заклики до розмірковування над тим, чому нас можуть навчити ці тексти. Розмірковування спокійного і вдумливого. Адже ми вже так часто чули ці історії, що здається, ніби все знаємо.

Том Райт. Бог є. Що далі? (завершення)

(за книжкою: Том Райт. Бог есть. Что дальше: Как стать теми, кем мы призваны быть. – М.: Эксмо, 2011. — 416 с.)

Продовжуємо читати одну з найвідоміших книжок Тома Райта (початок дивись тут). Як і обіцяв у попередній публікації, розпочнемо з кола добрих справ – тих п’яти елементів, які, на думку автора, є невід’ємними складовими життя християнина. У книжці це коло має такий вигляд (переклад мій):

Том Райт. Бог є. Що далі? Як стати тими, ким ми покликані бути?

(за книжкою: Том Райт. Бог есть. Что дальше: Как стать теми, кем мы призваны быть. – М.: Эксмо, 2011. — 416 с.)

Цитати:

• Наше покоління перестало розуміти одну важливу річ: що образ думок важливий, що чесність важлива.
• Ми звикли думати, що правила поведінки заважають нам бути щасливими - або, якщо поглянути на це з іншої точки зору, що на шляху до щастя нам необхідно порушувати або обходити правила.
• Чотири якості характеру – сміливість, зібраність, ясність мислення і рішучість чинити правильно в інтересах інших – вважаються ключами до справді людського буття.
• Варто навести порядок в думках – і це позначиться на поведінці.
• Характер змінюється під впливом трьох речей. По-перше, вам треба поставити перед собою правильну мету. По-друге, вам треба визначити, які кроки ведуть до досягнення цієї мети. По-третє, ці кроки повинні стати вашою звичкою, ніби вашою другою природою.

Св. Григорій Богослов. Думки, писані одновіршами

(за книжкою: Святитель Григорий Богослов, архиепископ Константинопольский. Мысли, писанные одностишиями)

• • Цитати:
  • Бога май початком і кінцем будь-якої справи.
  • Найкраща користь від життя – вмирати щодня.
  • Намагайся дізнаватися про всі вчинки доброчесних.
  • Важко жити в бідності, але ще гірше розбагатіти неправедно.
  • Роблячи доброчинність, думай, що наслідуєш Бога.
  • Милості Божої шукай собі милостями до ближніх.
  • Володій тілом і упокорюй його щонайкраще.
  • Приборкуй гнів, щоб не втратити розуму.
  • Утримуй око, і язик нехай знає міру.
  • Вуха нехай будуть замкнуті ключем і нехай не перелюбствує сміх.
  • Світильником всього свого життя визнавай розум (хто там стверджує, що християнство і розум - несумісні? - прим. Валерія М.).

Ендо Сюсаку. Мовчання

(за книжкою: Эндо Сюсаку. Молчание. – М.: Эксмо, 2015. – 320 с.)

Цитати:

• Необхідність таїти почуття перетворила їх обличчя у справжнісінькі маски.
• Дивовижне створіння людина - завжди в ньому живе надія, що вже його-ж доля пощадить.
• Яке ж це щастя - жити!
• Ісус прийняв смерть не заради гарних і доброчесних. Неважко померти заради чистих і досконалих, важко віддати життя за жалюгідних і потворних.
• Я священик, життя дане мені для того, щоб служити.
• Яка б міцна не була віра, страх підпорядковує собі плоть незалежно від свідомості й волі.
• Якщо Бога не існує, хіба змогла б людина знести цю моторошну байдужість, цю жорстоку нечутливість моря?
• Істинний гріх – це зовсім не брехня, не крадіжка. Гріх – це байдужість, що дозволяє одній людині зневажати життя іншої, нітрохи не думаючи про ті муки, що їх завдає.

Ріверс Франсін. Книжник

(за книжкою: Франсин Риверс. Книжник. – Москва: СЕХ/РХО, 2010. – 113 с.)

Продовжую знайомити вас з християнськими історичними романами Франсін Ріверс, в основу яких покладено життя тих чи інших на перший погляд незначних біблійних героїв. Минулого разу, коли розглядали роман «Воїн», написав, що використовуються історії Старого Завіту, але сьогоднішня книжка показала мою помилку. Адже головним героєм цієї розповіді є Сила – супутник апостолів Петра і Павла у їх місіонерських подорожах. Використовуючи допустимі для художньої літератури припущення, Франсін Ріверс об’єднала в історії Сили трьох осіб: безіменного юнака, якому Христос пообіцяв вічне життя в обмін на відмову від багатства, неназваного супутника Клеопи, з якими мандрував у Еммаус Христос після свого воскресіння та власне Силу.

Ріверс Франсін. Воїн

(за книжкою: Франсин Риверс. Воин. - Москва: СЕХ/РХО, 2008. - 155 с.)

Святі Отці називають Старий Завіт «поводирем до Христа». Бо ж уся старозавітна історія від моменту гріхопадіння – ще опис життя людей в очікуванні пришестя Спасителя. У різних місцях Старого Завіту зустрічаємо пророчі вказівки на новозавітні події. Тому християнин, що обмежується лише Новим Завітом, несвідомо обкрадає себе у розумінні суті й призначення тих чи інших моментів життя Ісуса Христа. На жаль, навіть тим, хто вирішив ближче познайомитися з книгами Старого Завіту, зробити це досить складно: переважно розповідна форма, велика кількість «сюжетних ліній» і учасників подій, постійні повтори здатні швидше заплутати, ніж покращити розуміння тогочасного життя.

Клайв С. Льюїс. Роздуми про псалми (та 2 інших твори)

Сьогодні завершуємо наше знайомство з творами Клайва Льюїса,  розглянувши ще три його твори (початок дивись тут, тут і тут).

Клайв С. Льюїс. Роздуми про псалми

Цитати:

• Мистецтво - це «те ж саме, але інакше».
• Не можна невпинно захищати істину, треба і насолодитися нею.
• Коли зустрічаєш труднощі, сподівайся на відкриття.
• Той, хто готовий померти за ідею, готовий за неї вбивати.
• Коли «рай» розуміють не як єднання з Богом, «пекло» - не як відкидання від Нього, віра в майбутнє життя - зле марновірство. На одному його кінці - вульгарний хеппі-енд, на іншому - кошмар, від якого люди божеволіли або переслідували ближніх.
• Які дивні шляхи, якими Господь веде Своїх!
• Віра в Бога не гарантує успіху.

Клайв С. Льюїс. Страждання

(за книжкою: Клайв Стейплз Льюис. Страдание. – М.: Эксмо, 2011. – 208 с.)

Цитати:

• Якщо страждання неминуче - крапля мужності допоможе більше, ніж річки знань.
• Моральні системи різні (хоча й не настільки, як думають), але всі вони до єдиної передбачають правила поведінки, яких їх прихильники не виконують.
• Бог творить дива, але не дурниці.
• Досконале добро знає оптимальну мету, а досконала мудрість знає оптимальні засоби.
• Нам потрібен, по суті, не Отець, а небесний дідусь, добродушний дідок, який би радів, що «молодь веселиться», і створив світ лише для того, щоб нас потішити.
• Він завжди карав нас, але ніколи не зневажав.
• Він створює нас, а значить, не буде задоволений, поки не доведе до Свого задуму.
• Якщо ми любимо, ми можемо прощати будь-які недоліки, але ми не перестанемо хотіти, щоб їх не стало.

Клайв С. Льюїс. Листи до Малкольма

(за книжкою: Клайв Стейплз Льюис. Письма к Малькольму)

Цитати:

• На літургії потрібно думати про Бога, а не про обряди.
• Чим більше ти віриш в надприродність того, що відбувається [на Літургії], тим менше значення надаєш вбранню, жестам і позам священика.
• Коли людина надана сама собі, їй легко зісковзнути з «віри одного разу переданої» [Юд. 1: 3] до химери під назвою «моя релігія».
• Кризи як телеграфні стовпи: чим ближче стовп, тим більшим він здається.
• Суперечки зазвичай нас розділяють, справи часом з'єднують.
• Жодна нормальна людина, у якої є можливість планувати день, не відкладе основні молитви до тієї години, коли час лягати, години явно гіршої для всього, що вимагає зосередженості.
• У молитві повинні брати участь як душа, так і, слава йому, тіло.
• Моє тіло не раз мене ставило в скрутне становище, але сам я ставив його в таке становище ще частіше.

Клайв С. Льюїс. Бог під судом та інші есе.

(за книжкою: Просто христианство. Бог под судом. - М.: Гендальф, 1994. - 272 с.)

Бог під судом

• "Якщо Царства Небесного немає в тобі – неважливо, що ти вибрав замість нього і чому ти це вибрав". Вільям Лоу.
• Ми особливо горді, коли втішаємося смиренням.
• Життя обділене, убоге на мирську думку, ніяк не перешкоджає порятунку, ба більше – веде до нього.
• Потреба в грошах – найпростіше, хоча і не дуже гідне виправдання для багатьох видів діяльності.

Адізес І. К. Нові міркування... (завершення)

(за книжкою: Ицхак Калдерон Адизес. Новые размышления о личном развитии. Здоровье. Совесть. Любовь. – М.: Издательство «Манн, Иванов и Фербер», 2015 – 240 с.)

Сьогодні продовжуємо розпочате минулого разу знайомство з роздумами відомого бізнес-адміністратора Іцхака Адізеса на теми особистісного розвитку. Більшість своїх вражень від книжки описав у минулій публікації, тож тут лише наведу перелік тем (що відповідають назвам розділів), яких торкається у своїй книжці автор: здоровий спосіб життя, стосунки у сім’ї та з іншими людьми, самопізнання, духовність (автору доводилося виступати перед людьми різних віросповідань), порадник життя (у цей розділ зібрано міркування щодо різних сфер життя, у тому числі – й грошей). І ще про одне спостереження: відчувається, що автор пише не для того аби сподобатися читачеві (і таким чином підзаробити), а справді ділиться своїми враженнями і роздумами. Таке в книжках ціную особливо, тож певен, що придбаю цю книжку якщо не для власного вжитку, то на гарний подарунок. Але про це – в кінці публікації, зараз час для виписок:

Джеймс Клавелл. Сьогун (завершення)

Сьогодні завершуємо (див. частина 1, частина 2) знайомство з першою книжкою азійського циклу Джеймса Клавелла (Сегун / пер. с англ. Н. Ф. Еремин. – Санкт-Петербург : Амфора, 2007. – 1205 с.). Зізнаюся чесно – роблячи виписки, весь час ловив себе на тому, що не можу відірватися і починаю читати далі. Книжка справді захоплює, і певен, що якби зараз її добре розрекламувати та повторно показати серіал, знятий на її основі (а ще краще – зняти повноцінний фільм у кількох частинах), то замість толкієністів на вулицях ви все частіше бачили б японістів-клавеллістів. Щоправда, вже кілька разів я зустрічав молодиків із зачісками типу самурайських, але певен – це лише данина моді і прочитанням хоча б «Хагакуре» вони собі життя не ускладнюють. А у японців є чому повчитися, і так було ще до появи високих технологій. Сподіваюся, мої виписки допоможуть вам трохи краще зрозуміти їх спосіб життя і мислення:

• Обов’язок чоловіка – приносити задоволення жінці, так само як її обов'язок – доставляти задоволення чоловікові (у книжці, як і у житті східних народів загалом, значна увага приділяється міжстатевим взаєминам – прим. моя).
• Розкладайте все по місцях і поступіться «ва», гармонії життя.
• Будьте в гармонії з силами, які не залежать від вас (у одній чудовій молитві є прохання «Господи, дай мені сили прийняти те, що я змінити не в силах» - прим. моя).

Релігійна всеїдність

Свято-Покровська церква у Нових Петрівцях.
Автор фотографії: Олекса-Київ

Сьогодні у православних знову свято (а кажуть, що ми відкидаємо усі радощі життя і ледь не всіх прагнемо запроторити у монастир на хліб і воду) - Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Згідно нашої маленької традиції, пропоную вам чергову статтю на церковно-православну тему. Ще у далекому 2011 році в одній з газет натрапив на статтю про село Нові Петрівці Київської області. У цьому селі діють дві Покровських церкви – Київського та Московського патріархатів, що викликає закономірну плутанину серед жителів села. Але не це привернуло увагу до статті й проблеми, якій вона присвячена. Поштовхом до написання цієї публікації стало наведене наприкінці газетної статті опитування щодо релігійних уподобань жителів села.

Чергова порція виписок з "Голосу Православ’я"

Давненько (а точніше – з лютого) я не тішив вас виписками з православної періодики (зокрема – газети «Голос Православ’я»), а сьогодні маємо для цього гарну нагоду – свято Різдва Богородиці. Слід зазначити, що подібне свято не дуже характерне для православ’я, оскільки для більшості святих ми відзначаємо не день народження, а день упокоєння (тобто смерті). І лише для безпосередніх учасників новозавітних подій робиться подібний виняток. Це і не дивно – без їх народження була б неможливою вся подальша євангельська історія, що в підсумку «радість звістила всій вселенній» (як співаємо у тропарі на сьогоднішнє свято). Тож радіймо, величаємо Пресвяту Діву і читаємо зроблені мною виписки:

Березень 2015 р.

• «Перемагай у собі похіть, улюблений, доки вона тебе не перемогла» (Єфрем Сирін).
• Усе те, що людина не змогла з Божою допомогою в собі приборкати за життя, палахкотітиме в ній за межею життя болісним полум’ям.
• Розбещеність моралі збільшує число самогубств.
• Є головна вада, від якої потерпають усі охочі створити сім’ю, малу Церкву – це самолюбство, егоїзм або гординя.
• Гріх – це моральна і духовна отрута, яка діє в душі, а потім і в тілі, так само, як діє звичайна отрута в тілі (тож і не дивно, що боротьба з гріхом буває досить болісною. Але і щоб видавити тілесну отруту, рану іноді мусять розрізати – прим. моя)

Про ловців благодаті

Доки я готую чергову порцію виписок з «Тускуланських бесід» Ціцерона (знаю, що трохи затягнув з їх публікацією, але на те маю досить поважні причини), пропоную згадати ще одну нашу традицію: на великі православні свята говорити про різні аспекти православного життя у сучасному світі. Сьогоднішня тема «ловців благодаті» невипадкова, адже тривають спасівські свята, коли в церквах людно, як на Великдень. На жаль, як і на Великдень, значна частина їх приходить не до Бога, а «покропити/посвятити». Про таке споживацьке ставлення до Божих дарів і поговоримо сьогодні.

Дослідники стверджують, що на планеті немає жодного народу без релігії. І, напевне, кожен віруючий сподівається (хоч і глибоко в душі) отримати від Бога (чи богів) певний дар. Зміст його різниться залежно від світогляду та рівня розвитку того чи іншого суспільства: від вдалого полювання чи перемоги у битві до вічного життя чи навпаки – звільнення від безупинної життєвої круговерті. Спільним для всіх цих вірувань, починаючи від язичництва, є привнесений з людських стосунків ключовий принцип: щоб щось отримати, необхідно щось віддати.

Про троїчність Бога

Робота над запланованим перенесенням «Українського поетичного патріотично-виховного календаря» на цей блог трохи затягнулася (кінець року на роботі, городні клопоти тощо), однак оминути увагою сьогоднішнє свято не міг. У минулорічній публікації до цього свята, як ви пам’ятаєте, ми досить докладно розглянути згадки про Пресвяту Трійцю в Старому та Новому Завітах, сьогодні ж коли усі православні вшановують Пресвяту Трійцю, хотілося б поговорити про те, як пояснити таїну троїчності Божества невіруючим людям. Отож, ви хочете пояснити непояснюване – як це так: Бог один, але в трьох особах. Не три Бога, а один Бог, але має три окремих іпостасі (як це називають у церковних колах).

Відразу зазначу, що проблемою зрозумілого пояснення цього переймалися ще древні, яким треба було нести світло Христової істини у язичницькі народи. З того часу найпоширенішим є такі аналогії:

1. Сонце (як об’єкт) – світло (яке від сонця виходить) – тепло (теж виходить від сонця і супроводжує світло). Ми розрізняємо ці три об’єкти, вони сприймаються різними органами чуття, однак вони (з певним допущенням) є єдиними: якби не було Сонця – не було б і сонячного світла та тепла. І відчувати сонячне тепло, заперечуючи існування Сонця – теж безглуздо. Ця аналогія була найзручнішою для язичницьких народів, більшість з яких уже сприймали Сонце як божество.
2. Свічка (як об’єкт) – світло – тепло. Аналогія подібна до попередньо, однак уявити і «відчути» її набагато легше: більшість народів користувалися свічками з побутовою чи обрядовою метою.

Про обороноздатність душі

Ще раз вітаю вас з учорашнім святом Благовіщення. Сподіваюся, кожен з вас минулого дня отримав гарну звістку. Навіть не «сподіваюся», а впевнений. Проаналізуйте учорашній день – і ви обов’язково знайдете у ньому якусь гарну новину чи подію (не шукайте лише глобальних подій, що мали б кардинально змінити усе ваше життя, пригляньтеся до невеличких, але важливих для вас звісток). У мене ж для вас звістка не дуже втішна. З досвіду минулих років знаю (а нещодавно ще й у газеті вичитав), що у ці, останні перед Великоднем, дні лукавий особливо намагається занапастити людину. Аби таким чином ніби ще раз підкреслити, що Христова жертва була марною і ми (тобто люди) цього ніскільки не варті. Тож не варто розслаблюватися в очікуванні близького Свята. Навпаки, потрібна особлива уважність і самоконтроль. У цьому, звичайно ж, допоможуть піст (побожні люди намагаються сьогодні та у п’ятницю взагалі не вживати їжі) та молитви. Сьогодні хочу поділитися з вами двома молитвами, які вже не раз допомагали мені налаштовуватися на відповідний лад і зберігати християнську свідомість у щоденній круговерті. Одна з них – відома молитва Єфрема Сиріна, яка щоденно читається у дні Великого посту. Я трохи удосконалив її переклад, аби надати певної ритмічності, зручної для запам’ятовування. З цією ж метою розіб’ю її на окремі рядки:

«Господь і Владико життя мого,
Духа ліні і зневіри,
Владолюбства і пустомовства –
Не дай мені.
Духа ж доброчесності, смирення,
Терпіння й любові –
Даруй мені, рабу Твоєму.
Так, Царю Боже,
Даруй мені бачити провини мої,
І не осуджувати брата мого,
Бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь.»

Про Великий піст і "Голос Православ’я"

Піст як спосіб економити

Отримав черговий (лютневий) випуск «Голосу Православ’я», більшість матеріалів якого, зрозуміло ж, пов’язана з початком Великого посту. У Святительській проповіді натрапив на думку, яку виношую вже досить давно (і яка, не дивуйтеся, напряму пов’язана зі зростанням цін). А саме – про піст у християнському суспільстві, у православній країні.
Вже не раз спостерігав, що під час посту (хотілося б вірити, що випадково) найгучніші концерти припадають якраз на найскорботніші дні. У Страсний тиждень не виняток прем’єри бойовиків чи екшенів, у Страсну п’ятницю святково вбраний люд прямує до театрів на чергову розвагу. Уявімо хоч на мить, що Україні – й справді православна країна (як це може здатися, коли прийдеш до церкви на Великдень).
Це не пусте фантазування – так уже було в давні часи: почався піст – і зменшується кількість розважальних заходів, закриваються театри і кінотеатри, цирки і ресторани, атракціони і парки розваг. З полиць магазинів зникає алкоголь і цигарки, з екранів телевізорів – оголена натура і кримінальний жаргон. Піст стає загальнодержавним – і самою своєю атмосферою спонукає кожну людину до замислення над своїми учинками і словами, над своїм життям. У людини менше спокус і, відповідно, менше можливостей до гріха.
Ви почнете захищати права людей інших віросповідань (хоча, насправді, захищатимете насамперед себе – точніше, своє тіло), говоритимете про необхідність приймати до уваги їх потреби й уподобання. Усе правильно. Але, повірте, жодна по-справжньому віруюча людина (до якої б віри вона не належала), не буде заперечувати проти такого «періоду тиші» - ми ж уже навіть себе не чуємо (не кажучи про Божий голос), ми живемо телевізійними шаблонами і говоримо газетними штампами.