Про троїчність Бога

Робота над запланованим перенесенням «Українського поетичного патріотично-виховного календаря» на цей блог трохи затягнулася (кінець року на роботі, городні клопоти тощо), однак оминути увагою сьогоднішнє свято не міг. У минулорічній публікації до цього свята, як ви пам’ятаєте, ми досить докладно розглянути згадки про Пресвяту Трійцю в Старому та Новому Завітах, сьогодні ж коли усі православні вшановують Пресвяту Трійцю, хотілося б поговорити про те, як пояснити таїну троїчності Божества невіруючим людям. Отож, ви хочете пояснити непояснюване – як це так: Бог один, але в трьох особах. Не три Бога, а один Бог, але має три окремих іпостасі (як це називають у церковних колах).

Відразу зазначу, що проблемою зрозумілого пояснення цього переймалися ще древні, яким треба було нести світло Христової істини у язичницькі народи. З того часу найпоширенішим є такі аналогії:

1. Сонце (як об’єкт) – світло (яке від сонця виходить) – тепло (теж виходить від сонця і супроводжує світло). Ми розрізняємо ці три об’єкти, вони сприймаються різними органами чуття, однак вони (з певним допущенням) є єдиними: якби не було Сонця – не було б і сонячного світла та тепла. І відчувати сонячне тепло, заперечуючи існування Сонця – теж безглуздо. Ця аналогія була найзручнішою для язичницьких народів, більшість з яких уже сприймали Сонце як божество.
2. Свічка (як об’єкт) – світло – тепло. Аналогія подібна до попередньо, однак уявити і «відчути» її набагато легше: більшість народів користувалися свічками з побутовою чи обрядовою метою.
3. Та мені найбільше подобається третя аналогія, яку християнські апологети використовували для просвіти східних народів, які були сильними у математиці (згадаймо, звідки пішла алгебра, геометрія тощо). Вони казали: дивіться, беремо одиницю, множимо її тричі саму на себе, і що отримуємо? Ту ж одиницю. От вам і все пояснення. Як на мене, чітко і зрозуміло.

Слід зазначити, що існують й інші, менш вдалі, як на мій погляд, та менш зрозумілі для народів з невисоким рівнем освіти аналогії. Наприклад, Василій Великий вказував на веселку: ніби єдиний об’єкт, але складається з різних кольорів, хоча всі вони утворюються від розкладання єдиного білого кольору. Також Святі Отці використовували аналогії з будови людини: наприклад, розум-тіло-душа чи тіло-душа-дух. Однак усі вони застерігали, що це дуже приблизне уявлення, аби лише вказати на можливість такого явища. Насправді, до кінця зрозуміти це не вдасться жодній людині (недаремно ж о. Павел Флоренський називав догмат про Пресвяту Трійцю «хрестом для людської думки»). Знаковою в цьому сенсі є історія з блаженним Августином. Коли він, стомившись від напружених роздумів над цією таїною, вирішив прогулятися узбережжям моря, то помітив юнака, що викопав на березі невеличку ямку й срібною ложечкою переносив туди воду з моря. Августин здивувався і запитав, що той робить. Юнак відповів: хочу перенести море в ямку. Августин вигукнув: але ж це неможливо, на що юнак спокійно відповів: як неможливо й те, що ти хочеш зробити. Після цих слів юнак зник, і Августин зрозумів, що то був ангел від Бога, аби пояснити йому недоступність для людського розуму таїни троїчності Божества.

PS. Якщо маєте інші аналогії (можливо, з сучасних галузей знань) – буду вдячний, якщо відпишетеся у коментарях. А я тим часом наважуся взятися за Ціцерона.