Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори

(за книгою: Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.)

Нарешті завершив перенесення мого «Українського поетичного патріотично-виховного календаря» на цей сайт. Робота хоч трохи й затяглася, однак того варта – що не кажіть, а 164 додаткових публікацій (до речі, погляньте, хто з поетів народився в один день з вами – впевнений, більшість буде здивована). Та час виконувати й інші обіцянки – зокрема, познайомити вас з виписками, навизбируваними ще в період Великого посту. Як ви здогадалися з назви публікації – маю на увазі цитати з Ціцерона. Хоча у назві видавництва й зазначено «Художня література», насправді він не написав жодного художнього (у сучасному розумінні) твору. Його літературний здобуток – промови, листи та філософські твори (зокрема, «Тускуланські бесіди», що їх згадує Сенека у своїх «Моральних листах…»), однак їхня художня вартість наскільки висока, що Ціцерона за його впливом на літературу свого народу порівнюють з Пушкіним, Гете чи Данте.

На жаль, Ціцерон народився запізно для свого часу. Він марив патріархальною Римською республікою, а вона вже була велетенською імперією, що поступово гинула, розбещена надприбутками від завойовницьких війн. Ціцерон намагався бути «як усі», однак переступити через власні переконання не зміг. Тому, як і більшість до нього і після нього, знайшов втіху та розраду у філософії – зокрема, намагаючись максимально доступно перекласти латиною (й адаптувати до умов його часу) найкращі філософські твори грецьких авторів. На жаль, вислів «якщо ви не займаєтеся політикою – це ще не значить, що політика не займеться вами» був дієвим і на той час: до нього, вже літнього віком і усамітненого, приходили радитися найвідоміші політики того часу, однак завершилося все трагічно: внесений у проскрипції, він був страчений, а його голову (як у свій час голову Іоана Хрестителя) віддали на глум дружині його політичного опонента.

Та не будемо про сумне (хоча від цього воно, на жаль, нікуди не зникне) – почитаймо виписки. Перший десяток узято з передмови, інші – власне Ціцеронові:

• Гроші, що не занурюються в глибини суспільного організму, розвивають не виробництво, а споживання.
• Війни збагачують аристократію, але розбещують селянство.
• Головний принцип правильного суспільного ладу – рівновага між людиною (її енергією, бажаннями та свободою) і державою (з її традиціями, законами та суспільною необхідністю). Якщо перемагає перше – це анархія, якщо друге – диктатура.
• Приналежність до того чи іншого політичного угрупування не передбачала більше певного типу переконань (як це схоже з сучасною політичною ситуацією – прим. моя).
• Істина не може бути монополізовано жодною філософською системою, і завжди перевіряється намірами, характером і результатами діяльності людей, які цю істину захищають.
• Творчість Ціцерона сприймається не як сукупність сторінок, а як поліфонія голосів.
• Шляхом до істини й основою її існування є діалог.
• Істина постає із зіткнення та взаємодії думок.

***

• Вони присутні, згідно обов’язку, але мовчать, уникаючи небезпеки.
• Слухайте мову мою і уважно, і без недоброї прискіпливості.
• Краще знемогти під тягарем боргу, ніж те, що було мені довірено, зрадницьки кинути або легкодухо скласти.
• Хто свого не мав — у чужому хижак.
• Немає такої речі, щоб змогла змусити мене коритися страху швидше, ніж обов’язку.
• Пристрасті — звідки їм бути у того, хто безвиїзно жив у селі, тільки і робив, що обробляв землю? Таке життя щонайдалі від пристрастей і нерозлучне з усвідомленням обов’язку.
• Не в докір кажу — для науки.
• Користуватися іменами знайомих людей негарно, адже ми не знаємо, хочуть вони того чи ні.
• Наші предки ... залишили нам державу з найменшої та найбіднішої найбільшою й процвітаючою, — тому що вони старанно обробляли власні поля, а не жадібно тяглися до чужих.
• Обвинувачів багато потрібно в державі, щоб тримати у страху нахабство.

Кілька цитат сторонніх авторів, наведених у передмові:

• «Немає теорії, секти чи людини, яким би я був відданий наскільки, аби не відмовитися від них, якщо б я віднайшов істину» (Франческо Петрарка).


• «Хто не думає про красу промови – спотворює її суть» (Меланхтон).

PS. Продовження читайте у суботу.