Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 3)

Трохи з запізненням, однак пропоную продовжити (див. частина 1, частина 2) читати вибрані твори з літературної спадщини Ціцерона (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). Минулого разу, як ви пам’ятаєте, ми закінчили перемогою 27-річного Ціцерона у справі Росція Амерійця. Однак ця перемога, що зачіпала інтереси тогочасної владної верхівки, не минулася Ціцеронові даремно – задля власної безпеки він мусив на два роки виїхати у Грецію (але не без користі, адже там він мав нагоду слухати відомого грецького філософа Посідонія). Після повернення він продовжує свою боротьбу за справедливість, чим здобуває повагу у своїх колах і прихильність простих людей. Через вісім років він стає сенатором і береться за справу, яка закріпить за ним славу найвеличнішого оратора свого часу – справу обвинувачення Верреса, претора і намісника Сицилії.

Цікаво, що слухання мало проходити у два етапи, однак доказів, які навів Ціцерон вже на першому слуханні, з лишком вистачило для винесення обвинувачувального присуду. Якби їх було недостатньо – Ціцерон був готовий до другого слухання, підготувавши промову, яка у письмовому вигляді займала 5 книг. Сьогодні пропоную виписки з п’ятої книги, що стосувалася зловживань Верреса як воєначальника. А «наробив» він достатньо.

Як вам такий спосіб заробітку: Веррес обвинувачує рабів певного господаря у порушенні правил (зокрема, володінні зброєю, що тоді їм заборонялося, чи підбурюванні до заколоту), а потім пропонує господарю викупити винуватців. Іноді – навіть після проголошення обвинувачувального вироку. Якщо ж ви починаєте опиратися цій брехні - до в'язниці запроторюють вас самих, і вже рідні збирають кошти для вашого звільнення.
Або таке джерело неправедних прибутків: кожна провінція мала надавати наміснику човни, продовольче і фінансове забезпечення та солдат і моряків для військової служби. Так от, за невелику плату (зрозуміло ж, Верронові) деякі з цих провінцій звільнялися від такого обов’язку. А одна з провінцій відкупилася тим, що власним коштом побудувала торговельний корабель для пана намісника, аби він, по закінченні строку служби, міг перевести до Риму всі награбовані багатства.

Веррес вигадав спосіб заробляти й у інший спосіб – перенаправив через себе військове фінансування, за яке до нього відповідали представники окремі провінції. Це давало можливість до значних і надприбуткових зловживань. Зокрема, він відпускав раніше строку призваних на службу матросів і солдатів (зрозуміло, що теж не безкоштовно), а їх зарплатню до кінця терміну служби забирав собі.

Трапилася і така історія: було захоплено піратський корабель. Однак ватажок і пірати змогли відкупитися. Але ж народ бажав публічного покарання злочинців. Що, як ви думаєте, вчинив Веррес? Він почав публічно карати під видом піратів ув’язнених римлян (попередньо надівши їм на голову полотняні торби, аби їх не пізнали родичі).

Багато ще й іншого натворив Веррес - чого лише варта загибель усього сицилійського флоту, на човнах якого практично не залишилося моряків, а ті, що залишилися, мусили харчуватися пальмовим корінням, аби не померти з голоду. Але про що ви, якщо захочете, прочитаєте самостійно, я ж, аби не виходити за прийнятні межі публікації,  завершую традиційними виписками:

• Він множив усі види крадіжок і розбою, не лякаючись богів (Веррес наприкінці своєї кар’єри надумав перевезти з сицилійських храмів найкращі статуї богів собі чи своїм родичам додому – прим. моя) і не криючись перед людьми.
• Доміцій волів прославитися жорстоким у покаранні, ніж потураючим безкарності.
• Божевілля штовхало тебе у прірву, коли ти сподівався сліди твоєї жадібності залікувати ліками жорстокостей.
• Скільки років ми терпимо і мовчимо, бачачи, як багатства цілих народів переходять до кількох людей (згадаймо початкове «правило Парето»: 20 % людей володіють 80 % усіх статків у країні – прим. моя).
• Чути докори за невдачі, послані долею, зазвичай не люблять саме ті, хто занадто їй довірився.
• Для військової служби потрібен страх, для влади — суворість, для злочину — кара.
• Наживатися на похоронах і похованні — це безбожна нечестивість (Веррес отримував свою частку прибутків навіть за можливість родичів побачитися з ув’язненими, за швидку смерть останніх і за право рідних забрати тіло для поховання – прим. моя).
• Чим більше ти з кимось товаришував, тим соромніше тобі перед ним.
• Лють — супутник злочинного шаленства.
• Благання «Я римський громадянин» не раз рятувало римлян в чужих землях, серед варварів (згадаймо, що саме цим твердженням не раз буквально рятував себе і апостол Павло, наприклад, Діяння 16:37 чи 22:25 – прим. моя).
• В усіх справах, а тим паче державних, дуже важливо розуміти, куди спрямовуються події.
• Безмірна ненависть і заздрість багатьох знатних до доблесті й завзяття нових людей.
• Мовчазна і прихована ворожнеча страшніша явної та відкритої.
• Я б краще волів захищати гідних, а не змушений звинувачувати негідників (на жаль, Ціцеронові в подальшому буде все менше нагод втілювати це своє бажання у життя, але про це читайте уже в наступних публікаціях - прим. моя).