Дiяння святих апостолiв (гл. 15-16)

1-2

3-4

5-6

7-8

9-10

11-12

13-14

15-16

17-18

19-20

21-22

23-24

25-26

27-28

15 Деякi, прийшовши з Юдеї, учили братiв: “Якщо не об­рiжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися”. 2 Коли ж ви­никла незгода i чимале змагання Павла та Варнави з ними, то пос­тановили, щоб Павло i Варнава i дехто iнший з них пiшли в цiй спра­вi до апостолiв i пресвiтерiв у Єрусалим. 3 Отже, посланi церквою, вони проходили через Фiнi­кiю та Самарiю, розповiдаючи про навернення язичникiв, i творили велику радiсть усiм браттям. 4 При­йшовши до Єрусалима, вони були прийнятi церквою, апостолами i пресвiтерами i сповiстили про все, що Бог учинив з ними i як вiдкрив дверi віри язичникам. 5 Тодi встали деякi з фарисейської єресi, якi увiрували, i говорили, що треба обрiзувати язичникiв та заповiсти їм додержувати закон Мойсеїв.

6 Апостоли й пресвiтери зiбра­лися для розгляду цiєї справи. 7 Пiсля тривалого обговорення Пет­ро встав i сказав їм: “Мужi-браття! Ви знаєте, що Бог iз перших днiв обрав з-помiж нас мене, щоб iз моїх уст язичники почули слово Євангелiя i увiрували; 8 i Сер­цезнавець Бог засвiдчив їм, давши їм Духа Святого, як i нам; 9 i не поклав нiякої рiзницi мiж нами i ними, вiрою очистивши сер­ця їхнi. 10 Що ж ви нинi спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию ученикiв ярмо, яке нi батьки нашi, нi ми не могли понести? 11 Але ми вiруємо, що благодаттю Господа Iсуса Христа спасемось, як i вони”. 12 Тодi замовкли всi, що зiбралися, i слухали Варнаву i Павла, якi розповiдали про знамення й чудеса, створенi Богом через них серед язичникiв. 13 Коли ж вони замовкли, почав говорити Якiв i сказав: “Мужi-браття! Послухайте мене. 14 Симон розпо­вiв, як Бог спершу зглянувся на язичникiв, щоб зiбрати з них народ в iм’я Своє. 15 I з цим згiднi сло­ва пророкiв, як написано: 16 “По­тім повернуся i відбудую скинiю Давидову, що впала, i те, що в нiй зруйноване, вiдновлю i виправлю її, 17 щоб шукали Госпо­да iншi люди i всi народи, серед яких звiститься iм’я Моє”, – гово­рить Господь, Який творить усе це. 18 Вiдомi Боговi споконвiку всi дiла його. 19 Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, якi навертаються до Бога, 20 а написати їм, щоб вони утримувалися вiд оскверненого iдолами, вiд блуду, задушенини i крови i щоб не робили iншим того, чого не бажають собi. 21 Бо закон Мойсеїв з дав­нiх родiв має по всiх мiстах тих, якi проповiдують його‚ і читається в синагогах кожної суботи”.

22 Тодi апостоли i пресвiтери з усiєю церквою розсудили, обравши з свого середовища мужiв, по­слати їх до Антиохiї з Павлом i Варнавою, а саме: Іуду, прозвано­го Варсавою, та Силу, мужiв, якi начальствували мiж браттями, 23 написавши i вручивши їм таке: “Апостоли, i пресвiтери i браття – браттям з язичникiв, якi знахо­дяться в Антиохiї, Сирiї та Киликiї: радійте. 24 Оскiльки ми почули, що деякi, що вийшли вiд нас, стурбували вас своїми словами i похитнули вашi душi, кажучи, що треба обрiзуватися i дотримувати за­кон, чого ми їм не доручали, 25 то ми, зiбравшись, однодушно розсудили: обрати мужiв i послати їх до вас з улюбленими нашими Вар­навою i Павлом, 26 чоловiками, якi вiддали душi свої за Ім’я Господа нашого Iсуса Христа. 27 От­же, ми послали Юду та Силу, кот­рi пояснять вам те саме i словами. 28 Бо вгодно Святому Духовi i нам не покладати на вас бiльше нiякого тягаря, крiм цього не­обхiдного: 29 утримуватися вiд iдо­ложертовного, i крови, i задушенини, i блуду i не робити iншим того, чого собi не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите. Будьте здоровi!”

30 Отже, посланцi прийшли до Антиохiї i, зiбравши людей, вручили послання. 31 Вони ж, прочитавши, зрадiли цьому повчанню. 32 Іуда i Сила, будучи самi пророками, щедрими словами наставляли братiю i утвердили її. 33 Пробувши там якийсь час, вони з ми­ром були вiдпущенi браттями до апостолiв. 34 Але Силi захотiлося зостатися там (а Іуда повернувся до Єрусалима). 35 Павло ж i Варнава жили в Антиохiї, навчаючи i благовiстячи разом з багатьма iн­шими слово Господнє.

36 Через деякий час Павло сказав Варнавi: “Ходiмо знов i вiдвi­даємо братiв наших по всiх мiс­тах, де ми проповiдували слово Господнє, як вони живуть”. 37 Вар­нава ж захотiв узяти з собою Iоана, званого Марком, 38 але Пав­ло вважав, що не слiд брати з
со­бою того, хто вiдстав вiд них у Памфилiї i не пiшов з ними на дiло, на яке вони були послані. 39 Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; i Варнава, взявши Марка, вiдплив до Кiпру; 40 а Павло, обравши собi Силу, пiшов, ввiрений братiєю благодатi Божiй, 41 i проходив через Сирiю i Киликiю, утверджуючи церкви.

16 Дiйшов вiн до Дервiї i Лiстри. I ось був там один ученик на iм’я Тимофiй, у якого мати була юдеянка, що увiрувала, а батько – еллiн, 2 i про якого свiд­чили браття, що перебували в Лiстрi та Iконiї. 3 Павло захотiв узяти його з собою; i взявши, обрi­зав його заради юдеїв, що були в тих мiсцях; бо всi знали про бать­ка його, що вiн був еллiн. 4 Про­ходячи ж по мiстах, вони передавали вiрним дотримуватися постанов, схвалених апостолами i пресвiтерами в Єрусалимi. 5 I церк­ви утверджувалися вiрою i повсякденно зростали кiлькiсно.

6 Коли ж вони пройшли Фригiю та Галатiйську країну, заборонив їм Святий Дух проповiдувати слово в Асiї. 7 Дiйшовши до Мiсiї, вони поривалися йти у Вифинiю; але Дух не допустив їх. 8 Перейшов­ши ж Мiсiю, вони зiйшли в Троаду. 9 I було Павловi вночi видiн­ня: один муж, македонянин, стояв i благав його, кажучи: “Прийди до Македонiї i допоможи нам”. 10 Пiсля цього видiння зараз же ми вирiшили йти до Маке­донiї, зрозумiвши, що нас покликав Господь благовiстити там.

11 Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракiї, а другого дня до Hеаполя, 12 звiдти ж у Филипи; це перше мiсто в тiй час­тинi Македонiї, колонiя. У тому мiстi ми пробули кiлька днiв. 13 А суботнього дня ми вийшли за мiсто до рiчки, де, за звичаєм, бу­ло мiсце молитви, i, сiвши, розмовляли з жiнками, якi посходились. 14 I слухала одна жiнка на ймення Лiдiя, з мiста Фiатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; i Господь вiдкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло. 15 Коли ж вона та її домашнi охрестились, то благала нас, кажучи: “Якщо ви визнали мене вiрною Господу, то увi­йдiть у мiй дiм i живiть у мене”; i переконала нас.

16 Сталося ж, як iшли ми на молитву, зустрiла нас одна служниця, яка мала духа вiщування i яка вiщуванням давала великий прибуток своїм господарям. 17 Йду­чи за Павлом i за нами, вона кричала, кажучи: “Цi чоловiки – ра­би Бога Всевишнього, якi звiща­ють нам путь спасiння”. 18 Це вона робила багато днiв. Павло, розгнiвавшись, обернувся i сказав ду­ховi: “Повелiваю тобi iм’ям Iсу­са Христа вийти з неї”. I дух вийшов вiдразу. 19 Господарi ж її, побачив­ши, що втратили надiю на їхнiй прибуток, схопили Павла й Силу i потягли на площу до начальни­кiв. 20 I, привiвши їх до воєвод, ска­зали: “Цi люди, будучи юдеями, збурюють наше мiсто 21 i про­повi­дують звичаї, яких нам, римлянам, не личить нi приймати, нi ви­конувати”. 22 Hарод також піднявся на них, а воєводи, зiрвавши з них одяг, звелiли бити їх палицями 23 i, нанiсши їм багато уда­рiв, вкинули у в’язницю, наказав­ши в’язничному сторожевi пильно стерегти їх. 24 Одержавши такий наказ, вiн вкинув їх у внут­рiшню в’язницю i ноги їхнi забив у колоду.

25 Близько опiвночi Павло i Сила, молячись, прославляли Бога; в’яз­нi ж слухали їх. 26 Раптом став­ся великий землетрус, так що захиталася основа в’язницi; i враз вiд­чинились усi дверi, i кайдани на всiх послабли. 27 В’язничний сторож, прокинувшись i побачивши, що дверi в’язницi вiдчиненi, вихопив меч i хотiв накласти на себе руки, думаючи, що в’язнi втекли. 28 Але Павло вигукнув голосно: “Hе роби собi нiякого зла, бо всi ми тут”. 29 Вiн же, зажадавши свiтла, вбiг до в’язницi; i припав у трем­тiннi до Павла i Сили, 30 i, вивiвши їх геть, сказав: “Господарi мої, що менi робити, щоб спастися?” 31 Во­ни ж сказали: “Вiруй у Господа Iсуса Христа i спасешся ти i весь дiм твiй”. 32 I проповiдали слово Господнє йому i всiм, хто був у домi його. 33 I, взявши їх тiєї ж години ночi, вiн обмив їхнi рани i негайно охрестився сам i всi домашнi його. 34 I, привiвши їх у свiй дiм, запропонував трапезу i радiв з усiм домом своїм, що увiрував у Бога.

35 Коли ж настав день, воєводи послали міських служителiв сказати: “Вiдпусти людей тих”. 36 В’яз­ничний сторож сказав про це Павловi: “Воєводи прислали, щоб вiдпустити вас; отже, вийдiть тепер i йдiть з миром”. 37 Але Павло відказав їм: “Hас, римських гро­мадян, без суду прилюдно би­ли, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Hi, нехай прийдуть i самi виведуть нас”. 38 Мiськi служителi сказали цi слова воєводам, i тi злякались, почув­ши, що це римськi громадяни. 39 I, прийшовши, вибачились перед ними, i, вивiвши, просили йти собi з мiста. 40 Вони ж, вийшовши з в’язницi, прийшли до Лiдiї i, побачивши братiв, повчали їх, i пiшли.

1-2 3-4 5-6 7-8 9-10 11-12 13-14 15-16 17-18 19-20 21-22 23-24 25-26 27-28