Від Луки Святе Євангеліє (гл. 23-24)

1-2

3-4

5-6

7-8

9-10

11-12

13-14

15-16

17-18

19-20

21-22

23-24

23 І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пила­та. 2 І почали звинувачувати Його, кажучи: ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві, нази­ваючи Себе Христом Царем. 3 Пилат запитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти кажеш. 4 Пилат сказав первосвященикам і народові: ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому. 5 Але вони наполягали, кажучи, що Він розбещує народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи від Галилеї і аж до цього місця. 6 Пилат, почувши про Галилею, запитав: хіба Він галилеянин? 7 І, довідавшись, що Він з области Іродової, послав Його до Ірода, який у ці дні теж був у Єрусалимі. 8 Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно вже хотів Його бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення. 9 І ставив Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому. 10 Первосвященики ж і книжники стояли і наполегливо звинувачували Його. 11 Але Ірод зі своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата. 12 І стали від того дня Ірод і Пилат друзями, бо раніше мали ворожнечу між собою. 13 Пилат же, скликавши первосвящеників і начальників та народ, 14 сказав їм: ви привели до мене Чоловіка Цього, який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його. 15 Й Ірод теж, бо я послав Його до нього, і нічого, вар­того смерти, Він не вчинив. 16 Отже, покаравши Його, відпущу. 17 А йому і треба було заради свята відпустити їм одного в’язня. 18 Але весь народ почав кричати: візьми Цього, відпусти ж нам Варавву! 19 А той за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство був посаджений до в’язниці. 20 Пилат знову підвищив голос, бажаючи відпустити Ісуса. 21 Але вони кричали: розіпни, розіпни Його! 22 Він утретє сказав їм: яке ж зло Він учинив? Я нічого, вартого смерти, не знайшов у Ньому; отже, покаравши Його, відпущу. 23 Але вони продовжували з великим криком вимагати, щоб Він був розп’ятий; і перемогли крики їхні і первосвящеників. 24 І Пилат присудив, щоб було за проханням їхнім. 25 І відпустив їм ув’язненого за бунт і вбивство, якого вони просили; Ісуса ж віддав на їхню волю.

26 І коли повели Його, то, затримавши якогось Симона киринеянина, що йшов з поля, поклали на нього хрест, щоб ніс за Ісусом. 27 І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним. 28 Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. 29 Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! 30 Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! 31 Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?

32 Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити. 33 І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку. 34 Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб. 35 І стояли люди і дивилися. Насміхалися ж разом з ними і начальники, кажучи: інших спасав; нехай спасе Себе, як­що Він Христос, Божий обранець. 36 Глузували з Нього і воїни, підходячи та підносячи Йому оцет, 37 і казали: якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам. 38 І був над Ним напис, написаний письмом грецьким, римським і єврейським: “Цей є Цар Юдейський”. 39 Один з розіп’ятих злочинців хулив Його, говорячи: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас. 40 Озвався і другий, і до­коряв тому, і казав: чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? 41 І ми засуджені спра­ведливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив. 42 І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! 43 І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю.

44 Було ж близько шостої години, і настала темрява по всій зем­лі аж до години дев’ятої. 45 І сон­­це за­тьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині. 46 Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух. 47 Сотник же, побачивши, що сталося, прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був правед­ний. 48 І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи се­бе в груди. 49 Всі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним з Галилеї, стояли віддалік і дивилися на це.

50 І ось один чоловік на ім’я Йосиф, що був рад­ником, чоловік благий і праведний, 51 який не брав участи у раді і справі їхній, з Аримафеї, міста юдей­ського, який і сам сподівався Царства Бо­жого, 52 прийшов до Пилата і просив тіло Ісусове. 53 І, знявши Його, обгорнув плащаницею і поклав Його у гробі, висіченому в скелі, де ще ніхто ніколи не був покладений. 54 День той був п’ятниця, і надходила субота. 55 Слідом же йшли жінки, які прийшли з Ісусом з Галилеї, і бачили гріб, і як покладено було тіло Його. 56 Повернувшися, вони наготували пахощі та миро і в суботу нічого не робили, за заповіддю.

24 Першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу, і разом з ними деякі інші. 2 Знайшли ж, що камінь був відвалений від гробу. 3 І, увій­шовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. 4 Коли ж вони не могли зрозуміти цього, ось два мужі стали перед ними в одежах блискучих. 5 Налякалися вони і схилилися обличчям до землі, а ті сказали їм: чого шукаєте Живого між мертвими? 6 Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї, 7 кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути. 8 І згадали слова Його. 9 І, повер­нувшись від гробу, сповістили про все те одинадцятьох і всіх інших. 10 То були Магдалина Марія, й Іоанна, і Марія Яковова, та інші з ними, які сказали про це апостолам. 11 І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм. 12 Петро ж, уставши, побіг до гробу і, нахилившись, побачив самі тільки ризи, що лежали, і пішов назад, дивуючися з того, що сталося.

13 Того ж дня двоє з них йшли в село, що було стадій за шістдесят від Єрусалима і звалося Еммаус. 14 І розмовляли між собою про всі ці події. 15 І коли вони розмовляли і міркували між собою, Сам Ісус, наблизившись, пішов з ними. 16 Але очі їхні були стримані, так що вони не впізнали Його. 17 Він же сказав до них: про що ви сперечаєтесь між собою, ідучи, і чим ви засмучені? 18 Один з них, на ім’я Клеопа, сказав Йому у відповідь: невже Ти, один з тих, що прийшли до Єрусалима, не знаєш, що сталося в ньому цими днями? 19 І сказав їм: що саме? Вони відповіли Йому: про Ісуса Назарянина, Який був мужем-пророком, сильним ділом і словом перед Богом і всіма людьми. 20 Як видали Його первосвященики і начальники наші для за­судження на смерть і розіп’яли Його. 21 Ми ж споді­валися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль, до того ж сьогодні вже третій день, як усе це сталося. 22 Та ще й налякали нас деякі жінки з наших, які вран­ці були біля гробу, 23 і не знайш­ли тіла Його, і, прийшовши, розповідали, що вони бачили і явлення ангелів, які говорять, що Він живий. 24 І пішли деякі з наших до гробу, і знайшли так, як жінки говорили, а Самого ж не бачили. 25 Тоді Він сказав їм: о нерозумні і мляві серцем, щоб вірувати в усе, про що говорили пророки! 26 Чи не так же належало постраждати Христу й увійти в славу Свою? 27 І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні. 28 І наблизились вони до того села, куди йшли; і Він робив вигляд, що хоче йти далі. 29 А вони затримували Його, кажучи: залишся з нами, бо вже вечоріє, і день закінчується. І Він увійшов і залишився з ними. 30 І коли Він возлежав з ними, то взяв хліб, благословив, переломив і подав їм. 31 У них же відкрилися очі, і вони впізнали Його. Але Він став невидимим для них. 32 І вони казали один одному: чи ж не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам у дорозі і коли пояснював нам Писання? 33 І, вставши тієї ж години, повернулися до Єрусалима і знайшли разом одинадцятьох і тих, що були з ними, 34 які говорили, що Господь воістину воскрес і явився Симонові. 35 І вони розповіли, що було в дорозі, і як вони Його впізнали у переломленні хліба.

36 Коли вони про це говорили, Сам Ісус став по­серед них і сказав їм: мир вам. 37 Вони схви­лю­вались і злякалися, гадаючи, що бачать духа. 38 Але Він сказав їм: чого хвилюєтесь, чому такі думки входять до сердець ваших? 39 Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене. 40 І, ска­завши це, показав їм руки і ноги. 41 Коли ж вони від радости ще не вірили і дивувалися, Він сказав їм: чи маєте тут якусь їжу? 42 Вони подали Йому частину печеної ри­би і стільниковий мед. 43 І, взяв­ши, їв перед ними. 44 І ска­зав їм: ось ті слова, що Я говорив вам, коли ще був з вами, як належить справ­дитися всьому, написаному про Мене в законі Мойсеєвому і у пророків та в псалмах. 45 Тоді розкрив їм розум до розуміння Писання. 46 І сказав їм: так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день, 47 і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима. 48 Ви ж є свідками цьо­го. 49 І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба.

50 І вивів їх до Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх. 51 І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо. 52 Вони, поклонившись Йому, повернулися до Єрусалима з великою радістю. 53 І перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога. Амінь.

1-2 3-4 5-6 7-8 9-10 11-12 13-14 15-16 17-18 19-20 21-22 23-24