Дiяння святих апостолiв (гл. 27-28)

1-2

3-4

5-6

7-8

9-10

11-12

13-14

15-16

17-18

19-20

21-22

23-24

25-26

27-28

27 Коли вирiшено було відпливти нам до Iталiї, то вiд­дали Павла i деяких iнших в’яз­нiв сотниковi Августового полку на iм’я Юлiй. 2 Ми пiднялися на адрамiтський корабель‚ що мав пливти поблизу асiйських місць‚ вирушили. З нами перебував Арис­тарх, македонянин iз Фессало­нiки. 3 Другого дня пристали до Сидона. Юлiй поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому вiдвiдати друзiв i скористатися їхньою допомогою. 4 Вирушивши звiдти, ми припливли до Кiпру, бо був супротивний вiтер, 5 i, перепливши море проти Киликiї та Пам­фiлiї, прибули до Мир Лiкiй­ських. 6 Там сотник знайшов олек­сандрiйський корабель, що плив до Iталiї, i посадив нас на нього. 7 Повiльно плаваючи багато днiв i ледве порiвнявшись з Кнiдом, через несприятливий нам вiтер, ми пiдпливли до Криту при Салмонi. 8 Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного мiсця, що зветься Добрi Пристанi, поблизу мiста Ласея. 9 А як минуло багато часу, i плавання було вже небезпечне, тому що i пiст уже минув, то Павло радив, 10 кажучи їм: “Мужi! Я бачу, що плавання буде з труднощами i з великою шкодою не тiльки для вантажу i корабля, але й для нашого життя”. 11 Однак сотник бiльше довiряв керманичевi i начальниковi кораб­ля, нiж словам Павла. 12 А що пристань була непридатна до зи­мiвлi, то чимало людей радили податися звiдти, щоб, якщо можливо, дiйти до Фiнiка, пристанi крит­ської, що лежить проти пiв­денно-захiдного i пiвнiчно-за­хiд­ного вiтру, i там перезимувати. 13 Подув пiвденний вiтер, і вони, думаючи, що вже дiстали бажане, вирушили i попливли поблизу Криту. 14 Але невдовзi знявся супротивний йому бурхливий вiтер, що зветься “евроклiдон”. 15 Корабель схопило так, що вiн не мiг чинити опiр вiтровi, i ми носилися, вiддавшись хвилям. 16 I, наскочивши на якийсь острiвець, що зветься Клавдiй, ми ледве могли втримати човен. 17 Піднявши його, почали всiма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сiсти на мiлину, спустили вiтрило i таким чином носилися. 18 Ранком другого дня, коли розпочався буревiй, почали викидати вантаж, 19 а на третiй день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя. 20 Та оскiльки багато днiв не було видно нi сонця, нi зiрок, i тривала велика бу­ря, то, зрештою, зникала будь-яка надiя на наше врятування. 21 Що довго не їли, то Павло, ставши по­серед них, сказав: “О мужi! Треба було послухати мене i не вiд­ходити вiд Криту, i тим самим уникнули б цих труднощiв i шкоди. 22 Тепер же благаю вас‚ пiдба­дьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тiльки корабель. 23 Бо ан­гел Бога, Якому я належу i Якому служу, з’явився менi цiєї ночi 24 i сказав: “Hе бiйся, Павле. Тобi належить стати перед кесарем, i ось Бог дарував тобi всiх, що пливуть з тобою”. 25 Тому пiдбадьорте­ся, мужi, бо я вiрю Боговi, що буде так, як менi сказано. 26 Hам належить бути викинутими на який-небудь острiв”.

27 Чотирнадцятої ночi, коли ми носилися в Адрiатичному морi, близько опiвночi корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землi, 28 i, вимi­рявши глибину, знайшли двадцять сажнiв; потiм на невеликiй вiд­станi, знову вимiрявши, знайшли п’ятнадцять сажнiв. 29 Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янистi мiсця, кинули з корми чотири якорі i чекали дня. 30 Коли корабельники хотiли втекти з корабля i спускали на море човен, роблячи вигляд, нiби хочуть кину­ти якiр з носа, 31 Павло сказав сот­никовi i воїнам: “Якщо вони не залишаться на кораблi, то ви не зможете врятуватися”. 32 Тодi вої­ни вiдтяли вiрьовки у човна, i вiн упав. 33 Коли почало свiтати, Пав­ло умовляв усiх приймати їжу, ка­жучи: “Сьогоднi чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжi, нiчого не споживаючи. 34 Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо нi в кого з вас не впаде й волосина з голови”. 35 Промовив­ши це i взявши хлiб, вiн подякував Боговi перед усiма i, розламавши, почав їсти. 36 Тодi всi пiд­бадьорилися i також прийняли їжу. 37 Було ж усiх нас на кораблi двiстi сiмдесят шiсть душ. 38 Hаси­тившись їжею, почали полегшува­ти корабель, викидаючи пшеницю в море. 39 Коли ж настав день, землi не розпiзна­вали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирiшили, якщо можна, пристати кораблем. 40 I, пiд­нявши якорi, попливли по морю i, розв’язавши стерно та пiднявши мале вiтрило за вiтром, тримали до берега. 41 Hаскочили на косу‚ i корабель сiв на мiлину. Hiс загруз i став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. 42 Воїни було погодилися умертвити в’язнiв, щоб хто-небудь, випливши, не втiк. 43 Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх вiд цього намiру i звелiв тим, що вмiли пла­вати, першими кинутися i вийти на землю, 44 iншим же – кому на дошках, а кому на будь-чому вiд корабля; i таким чином усi врятувалися на землю.

28 Урятувавшись, тi, що були з Павлом, дiзналися, що острiв зветься Мелiт. 2 Iноплемiн­ники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище i прийняли всiх нас‚ бо йшов дощ і було зимно. 3 Коли ж Павло набрав багато хмизу i поклав на во­гонь, [тодi] єхидна, вилiзши з жа­ру, повисла у нього на руцi. 4 Iно­пле­мiнники, побачивши змiю, звис­лу в нього на руцi, говорили один од­ному: “Певне, цей чоловiк – убив­­ця, коли його, врятованого вiд мо­ря, суд Божий не залишає жити”. 5 Але вiн, струсивши змiю у вогонь, не зазнав нiякої шкоди. 6 Вони ж чекали, що в нього буде запалення або вiн раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи i побачивши, що з ним нiякої бiди не сталося, змiни­ли думку i говорили, що вiн Бог.

7 Бiля того мiсця були маєтки начальника острова на iм’я Поп­лiй; вiн прийняв нас i три днi лю­б’язно пригощав. 8 Батько Поплiя лежав одержимий гарячкою i болем у животi. Павло увiйшов до нього, помолився i, поклавши на нього свої руки, зцiлив його. 9 Пiс­ля цiєї подiї iншi на островi, що мали недуги, приходили i зцiля­лися, 10 i вiддавали нам велику шану, а при вiд’їздi надiлили нас усiм потрiбним.

11 Через три мiсяцi ми вiдплив­ли на олександрiйському кораблi, який називався “Дiоскури” i зиму­вав на цьому островi; 12 і, приплив­ши до Сиракуз, пробули там три днi. 13 Звiдти вiдпливши, прибули в Ригiю; а коли через день повiяв пiвденний вiтер, прибули на другий день у Путеоли, 14 де знайшли братiв i були запрошенi пробути в них днiв сiм, а потiм пiшли у Рим. 15 Тамтешнi браття, почувши про нас, вийшли нам назустрiч до Аппiєвої площi i Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Боговi i пожвавiшав. 16 Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнiв воєначальниковi, а Павловi повелів жити окремо – з воїном, що стерiг його.

17 Через три днi Павло скликав найзнатнiших з юдеїв i, коли вони зiйшлися, говорив до них: “Мужi-браття! Hе зробивши нiчого проти народу або батькiвських звичаїв, я в кайданах iз Єрусалима переданий до рук римлян. 18 Вони, судивши мене, хотiли звiльнити, тому що немає на менi нiякої провини, вартої смерти; 19 але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мiй народ. 20 З цiєї причини я i покликав вас, щоб по­бачитись i поговорити з вами, бо за надiю Ізраїлеву обкутий я цими кайданами”. 21 Вони ж сказали йому: “Ми анi листiв не одержували про тебе з Юдеї, анi з братiв, що приходили, нiхто не сповiстив про тебе i не сказав чогось лихого. 22 А втiм, хотiли б ми почути вiд тебе, як ти мiркуєш; бо нам вiдомо, що про це вчення скрiзь сперечаються”. 23 I, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; i вiн з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свiд­чення i переконуючи їх про Iсуса iз Закону Мойсеєвого i Пророкiв. 24 Однi з них вiрили його словам, а iншi не вiрили. 25 Тi, що були не­згiднi мiж собою, виходили, ко­ли Павло сказав такi слова: “Доб­ре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Iсаю: 26 “Пiди до цього народу i скажи: “Слухом почуєте i не зрозумiєте, i очима ди­витися будете i не побачите”. 27 Бо згрубiло серце людей цих, i вухами ледве чують, i очi свої заплющили, щоб не бачити очима, i не чути вухами, i не зрозумiти серцем, i не навернутися, щоб Я зцiлив їх”. 28 Отже, нехай буде вам вiдомо, що спасiння Боже послане язичникам: вони i почують”. 29 Коли вiн сказав це, юдеї пiшли, довго сперечаючись мiж собою.

30 І жив Павло цiлих два роки на своєму утриманнi i приймав усiх, хто приходив до нього, 31 проповiдуючи Царство Боже i навчаючи про Господа Iсуса Христа з усякою вiдвагою безборонно.

1-2 3-4 5-6 7-8 9-10 11-12 13-14 15-16 17-18 19-20 21-22 23-24 25-26 27-28