| 1-3 | 4-10 | 8-10 | 11-13 |
1 Павло, з волi Божої апостол Iсуса Христа, i Тимофiй брат, церквi Божiй, що в Коринфi, з усiма святими по всiй Ахайї: 2 благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.
3 Благословен Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, Отець ми-лосердя i Бог усякої втiхи, 4 Який втiшає у всякiй скорботi нашiй, щоб i ми могли втiшати тих‚ хто перебуває у всякiй скорботi‚ тiєю втiхою, якою Бог утiшає нас самих. 5 Бо в мiру, як примножуються в нас страждання Христовi, примножує Христос i втiху нашу. 6 Чи терпимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втiхи i спасiння, що здiйснюється перенесенням тих самих страждань, якi й ми терпимо. 7 I надiя наша на вас тверда. Чи втiшаємося ми, втiшаємося для вашої втiхи й спасiння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так i в утiшеннi.
8 Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невiдомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асiї, де було нам тяжко надмiру i над силу, так що не сподівалися залишитися живими, 9 але самi в собi мали вирок до смерти для того, щоб надiятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих, 10 Який i врятував нас вiд такої близької смерти‚ i визволяє, i на Якого надiємось, що i ще визволить, 11 при сприяннi й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.
12 Бо похвала ця наша – є свiдченням совiсти нашої, що ми в простотi i боговгоднiй щиростi, не за тiлесною мудрiстю, але за благодаттю Божою, жили на свiтi, особливо ж у вас. 13 I ми пишемо вам не iнше, як те, що ви читаєте або розумiєте i що, сподіваюсь, до кiнця зрозумiєте. 14 Бо ви частково i зрозумiли вже, що ми будемо вашою похвалою, а рiвно й ви нашою, в день Господа нашого Iсуса Христа. 15 I з цiєю певнiстю я мав намiр прийти до вас ранiше, щоб ви вдруге одержали благодать, 16 i через вас пройти до Македонiї, з Македонiї знову прийти до вас, а ви провели б мене до Юдеї. 17 Маючи такий намiр, хiба легковажно я вчинив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене і “так, так”, і “нi, нi”? 18 Вiрний Бог, що наше слово до вас не було і “так”, і “нi”. 19 Бо Син Божий, Iсус Христос, проповiданий у вас нами, мною та Силуаном i Тимофiєм, не був “так” i “нi”; але в Hьому Самому було “так”, – 20 бо всi обiтницi в Hьому “так”‚ i в Hьому “амiнь” – Богові на славу, через нас. 21 А Той‚ Хто утверджує нас iз вами у Христi i Який помазав нас‚ є Бог, 22 Вiн i поклав печать на нас‚ i дав запоруку Духа в серця нашi.
23 Бога кличу в свiдки на душу мою, що, жаліючи вас, я досi не приходив до Коринфа, 24 не тому, нiби ми беремо владу над вiрою вашою; але ми сприяємо радостi вашiй: бо вiрою ви твердi.
2 Отже, я вирiшив сам у собi не приходити до вас знову у смутку. 2 Бо коли я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною? 3 Те саме я i писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку вiд тих, за яких менi належало радiти, бо за всiх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас. 4 Вiд великої скорботи i туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пiзнали мою надмірну любов до вас. 5 Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а почасти, – щоб не сказати багато, – i всiх вас. 6 Для такого досить цього покарання вiд багатьох, 7 тож вам краще вже простити його i втiшити, щоб його не поглинула надмiрна печаль. 8 I тому прошу вас: виявiть до нього любов. 9 Бо я для того i писав, щоб дiзнатися на досвiдi, чи в усьому ви слухнянi. 10 А кого ви в чому прощаєте, того i я; бо i я, коли простив кого в чому, простив для вас вiд лиця Христового, 11 щоб не заподiяв шкоди нам сатана, бо нам вiдомi його намiри.
12 Прийшовши до Троади благовiстити про Христа, хоч Господь i вiдчинив менi дверi, 13 я не мав спокою духові моєму, бо не знайшов там брата мого Тита; але‚ попрощавшись iз ними, я пiшов до Македонiї. 14 Але дяка Боговi, Який завжди дає нам торжествувати у Христi i пахощi пiзнання про Себе розповсюджує через нас у всякому мiсцi. 15 Бо ми Христовi пахощi Боговi в тих, що спасаються‚ i в тих‚ що гинуть. 16 Для одних запах смертоносний на смерть, а для iнших запах животворчий на життя. I хто здатний до цього? 17 Бо ми не спотворюємо слова Божого, як багато хто, але проповiдуємо щиро, як вiд Бога, перед Богом, у Христi.
3 Hевже нам знову знайомитися з вами! Hевже потрiбнi для нас, як для деяких, схвальнi послання до вас або вiд вас? 2 Ви – наше послання, написане у серцях наших, яке пiзнають i читають усi люди; 3 ви показуєте собою, що ви – послання Христове, через служiння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця. 4 Таку впевненiсть ми маємо в Бозi через Христа. 5 Hе тому, що ми самi здатнi були помислити щось вiд себе, нiби вiд себе, але здiбнiсть наша вiд Бога. 6 Вiн дав нам здiбнiсть бути служителями Hового Завiту, не букви, але духу, тому що буква вбиває, а дух животворить. 7 Якщо ж служiння смерти‚ накреслене буквами на каменях, було таке славне, що сини Ізраїлевi не могли дивитися на обличчя Мойсеєве внаслiдок минущої слави обличчя його, – 8 то чи не значно славнiшим має бути служiння духа? 9 Бо коли служiння осуду – славне, то тим бiльше ряснiє славою служiння виправдання. 10 Та прославлене навiть не є славним iз цього боку, з причини слави наступного‚ яка переважає. 11 Бо, якщо славне те‚ що минає, тим славнiше те‚ що триває. 12 Маючи таку надiю, ми дiємо з великим дерзновенням, 13 а не так, як Мойсей, який клав покривало на обличчя своє, щоб сини Ізраїлевi не дивилися на кiнець того‚ що минає. 14 Та їхнiй розум заслiпився: бо те ж саме покривало донинi лишається незнятим при читаннi Старого Заповiту, бо воно знiмається Христом. 15 Донинi, коли вони читають Мойсея, покривало лежить на серцi їхньому, 16 але коли навертаються до Господа, тодi це покривало знiмається. 17 Господь є Дух; а де Дух Господнiй, там свобода. 18 А ми всi‚ вiдкритим обличчям, як у дзеркалi, дивлячись на славу Господню, перетворюємося на той же образ вiд слави у славу, як вiд Господнього Духа.
| 1-3 | 4-10 | 8-10 | 11-13 |
Немає коментарів:
Дописати коментар