Дiяння святих апостолiв (гл. 7-8)

1-2

3-4

5-6

7-8

9-10

11-12

13-14

15-16

17-18

19-20

21-22

23-24

25-26

27-28

7 Тодi запитав первосвященик: “Чи справдi воно так?” 2 Вiн же промовив: “Мужi-браття i отцi! Послухайте. Бог слави з’я­вився отцю нашому Авраамовi у Месопотамiї, до переселення його у Харран, 3 i сказав йому: “Вийди з землi твоєї, i з роду твого, i з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобi”. 4 Тодi вiн вийшов iз землi Халдейської та оселився в Харранi; а звiдтiля, пiсля смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якiй ви нинi живете. 5 I не дав йому на нiй спадщини анi на стопу ноги, а обiцяв дати її у володiння йому i пiсля нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дiтей. 6 I сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужiй землi i будуть поневоленi i пригнобленi рокiв чотириста. 7 “Але Я, – сказав Бог, – судитиму народ, який поневолить їх; i пiсля того вони вийдуть i служитимуть Менi на цьому мiсцi”. 8 I дав йому завiт обрiзання. I коли він породив Iсаака, то обрiзав його восьмого дня; а Iсаак породив Якова, Якiв же – дванадцять патрiархiв. 9 Патрiархи, iз заздрости, продали Йосифа в Єгипет; 10 але Бог був iз ним, i визволив його вiд усiх скорбот, i дав йому мудрiсть та благоволiння царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усiм домом своїм. 11 I прийшов голод на всю землю Єгипетську i Ханаанську, i велика скорбота‚ i отцi нашi не знаходили їжi. 12 Почув Якiв, що є хлiб у Єгиптi, i послав туди отцiв наших у перший раз. 13 А коли вони прийшли вдруге, Йосиф вiдкрився братам своїм, i став вiдомим фараоновi рiд Йосифiв. 14 I, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова i всю родину свою, душ сiмдесят п’ять. 15 Якiв прибув до Єгипту, i помер сам‚ i отцi нашi; 16 i перенесенi були у Сихем, i покладенi у гробi, який купив Авраам за цiну срiбла у синiв Еммора Сихемового. 17 А коли наближався час здiйснення обiтницi, про яку кляв­ся Бог Авраамовi, народу бiль­шало i множилося в Єгиптi, 18 до того часу, як став iнший цар, який не знав Йосифа. 19 Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отцiв наших, приневолюючи їх кидати дiтей своїх, щоб не лишалися живими. 20 У цей час народився Мойсей i був угодний Бого­вi. Три мiсяцi годувався вiн у домi батька свого. 21 А коли вiн був по­кинутий, взяла його фараонова дочка i виховала його у себе як сина. 22 I навчений був Мойсей усiєї єгипетської мудрости, i був сильний у словах та дiлах. 23 Коли ж виповнилось йому сорок рокiв, спало йому на серце вiдвiдати своїх братiв, синiв Ізраїлевих. 24 I, побачивши одного з них скривдженого, заступився i помстився за ображеного, вбивши єгиптянина. 25 Вiн думав, що зрозумiють брати його, що Бог рукою його дає їм спасiння; але вони не зрозумi­ли. 26 Hаступного дня, коли дехто з них бився, вiн з’явився i схиляв їх до миру, кажучи: “Мужi, ви – брати; навiщо кривдите один одного?” 27 А той, хто кривдив ближнього, вiдштовхнув його, кажучи: “Хто тебе настановив начальником i суддею над нами? 28 Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?” 29 I втiк Мойсей вiд цих слiв i став пришельцем у землi Мадiамськiй, де народилося вiд нього двоє синiв. 30 А як минуло сорок рокiв, з’явив­ся йому в пустелi гори Синай ангел Господнiй у полум’ї вогню тернового куща. 31 Мойсей, побачивши, дивувався видiнню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господнiй: 32 “Я Бог отцiв твоїх, Бог Авраама, i Бог Iсаака, i Бог Якова”. Мойсей, затремтiвши, не смiв дивитись. 33 I сказав йому Господь: “Скинь взуття з нiг твоїх, бо мiсце, на яко­му ти стоїш, є земля свята. 34 Я бачу пригноблення народу Мого в Єгиптi, i чую стогiн його, i зiйшов звiльнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет”. 35 Цього Мойсея, якого вони вiдцуралися, сказавши: “Хто тебе настановив начальником i суддею?” – цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущi, послав начальником i визволителем. 36 Цей вивiв їх, створивши чудеса i знамення в землi Єгипетськiй, i на Червоному морi, i в пустелi протягом сорока рокiв. 37 Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: “Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братiв ваших; як мене, Його слухайте”. 38 Це той, що був у пус­телi в єднаннi з ангелом, який про­мовляв до нього на горi Синай, та з отцями нашими i який прийняв живi слова, щоб передати нам, 39 якому отцi нашi не хо­тiли коритися, а вiдмовилися вiд нього i обернулися серцем своїм до Єгипту, 40 сказавши Аароновi: “Зроби нам богiв, якi б iшли перед нами; бо ми не знаємо, що ста­лося з Мойсеєм, який вивiв нас iз землi Єгипетської”. 41 I в тi днi зро­били тельця i принесли жертву iдоловi, i веселилися перед витво­рами рук своїх. 42 Бог вiдвернувся i попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзi пророкiв: “Доме Iзраїлiв, хiба ви Менi приносили заколене та жер­тви протягом сорока рокiв у пустелi? 43 Ви прийняли скинiю Молохову i зiрку бога вашого Ремфана, зображення, зробленi вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон”. 44 У отцiв на­ших була в пустелi скинiя свiдчен­ня, як повелiв Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним. 45 Отцi нашi з Iсусом, узявши її, внесли у володiння народiв, яких Бог вигнав вiд лиця отцiв наших. Так було до днiв Да­вида, 46 який знайшов ласку перед Богом i благав знайти оселю для Бога Якова. 47 Соломон же збу­дував Йому храм. 48 Але Всевиш­нiй живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк: 49 “Hебо – престіл Мiй, i земля – пiднiжжя нiг Моїх. Який храм збудуєте Менi, – говорить Господь, – або яке мiсце для спокою Мого? 50 Чи не Моя рука створила все це?” 51 Жорстокосерднi! Люди з необ­рiзаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духовi Святому, як отцi вашi, так i ви. 52 Кого ж з пророкiв не гнали отцi вашi? Вони повбивали провiсникiв пришестя Праведника, зрадниками та вбив­цями Якого нинi стали ви, – 53 ви, якi прийняли закон при служiннi ангелiв i не зберегли”.

54 Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх i скреготали на нього зубами. 55 А Стефан, спов­нений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Iсуса, Який стояв праворуч Бога, 56 i сказав: “Ось, я бачу небеса, що розкрились, i Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога”. 57 Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої i одностайно кинулися на нього, 58 i, вивiвши за мiсто, стали побивати його ка­мiнням. Свiдки ж поклали свої одежi бiля нiг юнака на iм’я Савл. 59 І побили камiнням Стефана, який молився i говорив: “Господи Iсусе, прийми дух мiй”. 60 I, ставши на колiна, викликнув гучним голосом: “Господи, не вважай їм це за грiх!” I, сказавши це, упокоївся.

8 Савл же схвалював убивство його. Того дня сталося велике гонiння на церкву в Єрусалимi; i всi, крiм апостолiв, розсiялися по рiзних мiсцях Юдеї та Самарiї. 2 Стефана ж поховали люди побожнi i вчинили великий плач по ньому. 3 А Савл нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловiкiв та жiнок i вiддавав їх до в’язницi.

4 Тi ж, що розсiялися, ходили i благовiстили слово. 5 Так, Филип прийшов у самарiйське мiсто i про­повiдував їм Христа. 6 Hарод однодушно слухав те, що говорив Филип; чув i бачив чудеса, якi вiн творив. 7 Бо нечистi духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаб­лених i кривих зцiлялося. 8 I була велика радiсть у тому мiстi.

9 Перебував же в мiстi один чо­ловiк на iм’я Симон, який ранiш волхвував i дивував самарiйський народ, видаючи себе за якогось великого. 10 Його слухали всi, вiд малого до великого, кажучи: “Цей є велика сила Божа”. 11 А слухали його тому, що вiн довгий час дивував їх волхвуванням. 12 Коли ж повiрили Филиповi, який благовiстив про Царство Боже та про ім’я Iсуса Христа, то хрестились i чоловiки i жiнки. 13 Увiрував i сам Симон i, охрестившись, не вiд­ходив вiд Филипа; i, побачивши великi чудеса й знамення, що творилися, дивувався.

14 Коли почули апостоли, якi були в Єрусалимi, що Самарiя при­йняла слово Боже, послали до них Петра та Iоана, 15 котрi, прийшовши, помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого. 16 Бо Вiн не сходив ще на жодного з них, а тiльки були вони охрещенi в iм’я Господа Iсуса. 17 Тодi поклали руки на них, i вони прийняли Духа Святого. 18 Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, принiс їм грошi, 19 кажучи: “Дайте й менi таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одер­жував Духа Святого”. 20 Але Петро сказав йому: “Hехай срiбло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дiстати дар Божий за грошi. 21 Hема для тебе в цьому нi частки, нi уділу; бо серце твоє не­правдиве перед Богом. 22 Отже, по­кайся у цьому грiху твоєму i благай Бога, щоб вiдпустив тобi поми­сел серця твого; 23 бо бачу тебе повного жовчi гiркої i в путах неправди”. 24 Симон же сказав у вiдповiдь: “Помолiться за мене до Господа, щоб мене нiщо не спiтка­ло iз сказаного вами”. 25 Вони ж, за­свiдчивши та проповiдавши сло­во Господнє, поверталися до Єру­салима i в багатьох самарiйсь­ких селах проповiдува­ли Євангелiє.

26 А Филиповi ангел Господнiй сказав: “Устань та йди на пiвдень, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу; вона безладна”. 27 Вiн устав i пiшов. I ось чоловiк ефiопський, євнух, вельможа Кандакiї, царицi ефiопської, хранитель усiх її скар­бiв, який приїжджав до Єрусалима на поклонiння, 28 повертався i, сидячи на своїй колiсницi, читав пророка Iсаю. 29 Дух сказав Филиповi: “Пiдiйди i пристань до цiєї колiсницi”. 30 Филип пiдiйшов i, по­чувши, що вiн читає пророка Iсаю, сказав: “Чи розумiєш, що читаєш?” 31 Вiн сказав: “Як можу розумiти, коли ніхто не настановить мене?” I попросив Филипа пiднятися i сiсти з ним. 32 А мiсце з Писання, яке вiн читав, було таке: “Як вівцю на заклання, ведено Його, i, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так i Вiн не вiдкриває уст Своїх. 33 У при­­­ниженнi Його суд Його вiдбув­ся. Але про рiд Його хто розпо­вiсть? Бо береться iз землi життя Його”. 34 I казав євнух Филиповi: “Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це? Про себе чи про когось iншого?” 35 Филип вiд­крив уста свої i, почавши з цього Писання, благовiстив йому про Iсуса. 36 Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, i єв­нух сказав: “Ось вода. Що пере­ш­коджає менi хреститись?” 37 Филип же сказав йому: “Якщо вiру­єш вiд усього серця, то можна”. Вiн сказав у вiдповiдь: “Вiрую, що Iсус Христос є Син Божий”. 38 I на­казав зупинити колiсницю; i ввi­­­йшли обидва у воду, Филип i євнух; i охрестив [він] його. 39 Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зiйшов на євнуха, а Филипа вознiс ангел Господнiй, i євнух уже не бачив його, i поїхав дорогою своєю, радiючи. 40 Филип же опинився в Азотi i, проходячи, благовiстив усiм мiстам, аж поки прийшов до Кесарiї.

1-2 3-4 5-6 7-8 9-10 11-12 13-14 15-16 17-18 19-20 21-22 23-24 25-26 27-28