| 1-4 | 5-7 | 8-10 | 11-13 |
1 Бог, Який багаторазово й рiзноманiтно говорив здавна отцям через пророкiв, 2 в останнi ці днi говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, що Ним i вiки створив. 3 Цей, будучи сяєвом слави i образом iпостасi Його i тримаючи все словом сили Своєї, здiйснивши Собою очищення грiхiв наших, сiв праворуч престолу величi на висотi‚ 4 ставши настiльки кращим від ангелiв, наскiльки славнiше вiд них успадкував iм’я. 5 Бо кому коли з ангелiв сказав Бог: “Ти – Син Мiй, Я нинi породив Тебе?” I ще: “Я буду Йому Отцем, i Вiн буде Менi Сином”? 6 Також, коли вводить Первородного у всесвiт, промовляє: “I нехай поклоняться Йому всi Ангели Божi”. 7 Про Ангелiв сказано: “Ти твориш духiв ангелами Своїми i слугами Своїми вогненне полум’я”. 8 А про Сина: “Престіл Твiй, Боже, повiк вiку: жезл царства Твого – жезл правоти. 9 Ти полюбив правду i зненавидiв беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твiй єлеєм радости бiльше, нiж спiльникiв Твоїх”. 10 Та: “Hа початку Ти, Господи, заснував землю, i небеса – дiло рук Твоїх; 11 вони загинуть, а Ти перебуваєш, i всi постарiють, як риза, 12 i як одяг згорнеш їх, i змiняться; але Ти Той самий, i лiта Твої не скiнчаться”. 13 Кому коли з ангелiв сказав Бог: “Сиди праворуч Мене, доки не покладу ворогiв Твоїх до пiднiжжя нiг Твоїх”? 14 Чи не всi вони духи служіння, що їх посилають служити тим, якi мають успадкувати спасiння?
2 Тому ми повинні бути особливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти. 2 Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було тверде і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару, 3 то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочатку проповідане Господом, ствердилось у нас тими, хто чув від Нього, 4 при засвідченні Богом знаменнями і чудесами, та різними силами і даруванням Духа Святого з Його волі?
5 Бо не ангелам Бог підкорив майбутнiй всесвiт, про який говоримо; 6 навпаки, хтось десь засвiдчив, кажучи: “Що є чоловiк, що Ти пам’ятаєш про нього? Або син людський, що Ти вiдвiдуєш його? 7 Hебагато Ти принизив його перед ангелами; славою i честю вiнчав його i поставив його над дiлами рук Твоїх, 8 усе підкорив пiд ноги його”. Коли ж пiдкорив йому все, то не лишив нiчого непiдкореним йому. Hинi ж ще не бачимо, щоб усе було йому пiдкорене; 9 але бачимо, що за перетерплення смерти увiнчаний славою i честю Iсус, Який небагато був принижений перед ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерти за всiх. 10 Бо належало, щоб Той, для Якого все i вiд Якого все, Той, Хто приводить багатьох синiв у славу, вождя спасiння їх зробив довершеним через страждання. 11 Адже Хто освячує i хто освячується, всi – вiд Єдиного; тому Вiн не соромиться називати їх браттями, кажучи: 12 “Оповiщу iм’я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспiваю Тебе”. 13 I ще: “Я буду надiятися на Hього”. I ще: “Ось Я i дiти, яких дав Менi Бог”. 14 А оскільки дiти причетнi плотi i крови, то i Вiн також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерти, тобто диявола, 15 i визволити тих, що страхом смерти все життя трималися в рабствi. 16 Бо не ангелiв приймає Вiн, але приймає с`iм’я Авраамове. 17 Тому Вiн повинен був у всьому уподiбнитися браттям, щоб бути милостивим i вiрним первосвящеником перед Богом, для умилостивлення за грiхи народу. 18 Бо оскільки Сам Вiн перетерпiв, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти.
3 Отже, браття святi, учасники в небесному покликаннi, зрозумiйте Посланця i Первосвященика сповiдання нашого, Iсуса Христа, 2 вiрного Тому, Хто поставив Його, як i Мойсей, у всьому домi Його. 3 Бо Вiн достойний тим бiльшої слави перед Мойсеєм, чим бiльшу честь має в порiвняннi з домом той, хто збудував його, 4 бо всякий дiм будується ким-небудь; а Той, Хто збудував усе, є Бог. 5 I Мойсей вiрний у всьому домi Його, як слуга, для засвiдчення того, що належало сповiстити; 6 а Христос, – як Син у домi Його; а дiм Його – ми, якщо тiльки смiливiсть i надiю, якою хвалимося, твердо збережемо до кiнця. 7 Тому, як говорить Дух Святий: “Нинi, коли почуєте голос Його, 8 не зробiть жорстокими сердець ваших, як пiд час нарiкань, у день спокуси в пустелi, 9 де спокушали Мене батьки вашi, випробовували Мене i бачили дiла Мої сорок рокiв. 10 Тому Я розгнiвався на той рiд i сказав: “Постiйно вони блудять серцем, не пiзнали вони шляхiв Моїх; 11 тому Я поклявся в гнiвi Моїм, що вони не ввiйдуть до спокою Мого”.
12 Глядiть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого i невiрного, аби вам не вiдступити вiд Бога Живого. 13 Але наставляйте один одного щодня, доки можна говорити “нинi”, щоб хто з вас не розлютився, звабившись грiхом. 14 Бо ми зробилися причасниками Христа, якщо тiльки розпочате життя твердо збережемо до кiнця, 15 доки говориться: “Нинi, коли почуєте голос Його, не зробiть жорстокими сердець ваших, як пiд час нарiкань!” 16 Бо деякi з тих, якi чули, почали нарiкати, але не всi, що вийшли з Єгипту з Мойсеєм. 17 Hа кого ж гнівався Вiн сорок рокiв? Чи не на тих, якi згрiшили, чиї кістки лягли в пустелi? 18 Кому ж клявся, що не ввiйдуть до спокою Його, як не тим‚ що спротивлялися? 19 Отже, бачимо, що вони не могли ввiйти через невiру.
4 Тому біймося, щоб, коли ще лишається обiтниця увiйти до спокою Його, хтось iз вас не запiзнився. 2 Бо i нам воно сповiщено, як i тим; але не принесло їм користи почуте слово, не з’єднане з вiрою тих, що слухали. 3 А входимо до спокою ми, що увiрували, бо Вiн сказав: “Я поклявся в гнiвi Моїм, що вони не ввiйдуть до спокою Мого”, хоч дiла Його були завершенi ще на початку свiту. 4 Бо десь сказано про сьомий день так: “I спочив Бог у день сьомий вiд усiх дiл Своїх”. 5 I ще тут: “Hе ввiйдуть до спокою Мого”. 6 Отже, як деяким залишається ввiйти до нього, а тi, яким ранiше благозвiщено, не ввiйшли до нього за непокiрнiсть, 7 то Вiн призначає ще якийсь день‚ “нинi”, кажучи через Давида, що пiсля такого довгого часу, як раніше сказано: “Нинi, коли почуєте голос Його, не зробiть жорстокими сердець ваших”. 8 Бо коли б Iсус Hавин дав їм спочинок, то не було б сказано пiсля того про iнший день. 9 Тому для народу Божого залишена ще субота. 10 Бо, хто ввiйшов до спокою Його, той i сам заспокоївся вiд дiл своїх, як i Бог вiд Своїх.
11 Отже, постараймось увiйти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокiрнiсть. 12 Бо слово Боже живе i дiйове, та гострiше вiд усякого меча двосiчного: воно проникає до роздiлення душi й духу, суглобiв i мізкiв, i судить помисли й намiри сердечнi. 13 I немає створiння, схованого вiд Hього, але все оголене i вiдкрите перед очима Його: Йому дамо звiт.
14 Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Iсуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповiдання нашого. 15 Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подiбно до нас, зазнав спокуси в усьому, крiм грiха. 16 Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодатi, щоб одержати милiсть i знайти благодать для своєчасної допомоги.
| 1-4 | 5-7 | 8-10 | 11-13 |
Немає коментарів:
Дописати коментар