Послання до римлян святого апостола Павла (гл. 10-12)

1-3

4-6

7-9

10-12

13-16

10 Браття‚ бажання мого серця i молитва до Бога за Iз­раїль на спасiння. 2 Бо свiдчу їм, що мають ревнiсть Божу, та не за розумом. 3 Бо, не розумiючи праведности Божої i намагаючись поставити власну праведнiсть, вони не скорилися праведностi Божiй, 4 бо кiнець закону – Христос, на праведність кожного‚ хто вiрує. 5 Мойсей пише про праведнiсть вiд закону: “Людина, виконавши його, буде жити ним”. 6 А правед­нiсть вiд вiри так говорить: “Hе кажи в серцi твоєму: хто зiйде на небо?” Тобто Христа звести. 7 Або: “Хто зiйде в безодню?” Тобто Христа з мертвих пiдняти. 8 Але що говорить Писання? “Близько до тебе слово, в устах твоїх i в серцi твоїм”, тобто слово вiри, яке проповiдуємо. 9 Бо якщо вустами твоїми будеш сповiдувати Iсуса Господом i серцем твоїм вiрувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, 10 бо серцем вiрують для праведности, а устами сповi­дують для спасiння. 11 Бо Писання говорить: “Усякий, хто вiрує в Hього, не осоромиться”. 12 Тут не­ма рiзницi мiж юдеєм та еллiном, бо один Господь у всiх, багатий для всiх, хто прикликає Його. 13 Бо “всякий, хто покличе iм’я Господ­нє, спасеться”.

14 Але як покликати Того, в Кого не увiрували? Як вiрувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповiдника? 15 I як проповi­дувати, коли не будуть посланi? Бо написано: “Якi прекраснi ноги тих, хто благовiстить мир, хто благовiстить добро!” 16 Але не всi послухались благовiстування. Бо Iсая говорить: “Господи, хто по­вiрив тому, що почув вiд нас?” 17 От­же, вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого. 18 Але пи­таю: “Хiба вони не чули?” Hавпа­ки, “по всiй землi пройшов голос їхнiй, i до краю всесвiту їхнi слова”. 19 Ще питаю: “Хiба Iзраїль не знав?” Але перший Мойсей го­ворить: “Я викличу у вас ревнощі не народом, розгнiваю вас народом нерозумним”. 20 А Iсая смiливо каже: “Мене знайшли тi, якi не шукали Мене; Я вiдкрився тим, якi не питали про Мене”. 21 Про Iзраїля ж каже: “Цiлий день Я простягав Мої руки до народу непокiрливого i впертого”.

11 Отже, питаю: “Hевже Бог вiдкинув народ Свiй?” Зов­сiм нi. Бо i я iзраїльтянин iз потомства Авраамового, з колiна Венiамінового. 2 Hе вiдкинув Бог народу Свого, який Вiн наперед знав. Хiба не знаєте, що говорить Писання про Iллю? Як вiн скаржиться Боговi на Iзраїля, кажучи: 3 “Господи! Пророкiв Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, i душi моєї шукають”. 4 Що ж говорить йому Божа вiдповiдь? “Я залишив Собi сiм тисяч чоловiк, якi не схилили колiна перед Ваалом”. 5 Так i тепер, після обрання благодатi, зберiгся останок. 6 Але якщо за благодаттю, то не за дiла; iнакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за дiла, то це вже не благодать; iнакше дiло вже не є дiло. 7 Що ж? Iзраїль, чого шукав, того не одержав; обранi ж одержали, а iншi озлобилися, 8 як написано: “Бог дав їм духа нечутливости, очi, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня”. 9 I  Давид говорить: “Хай буде трапеза їхньою сiттю, i тенетами, i петлею на вiдплату їм; 0 нехай потьмаряться очi їхнi, щоб не бачили; i хребет їхнiй нехай назавжди зiгнеться”.

11 Отже, питаю: “Hевже вони спiткнулися, щоб зовсiм упасти?” Зовсiм нi. Але вiд їхнього падiння спасiння язичникам, щоб викликати в них ревнощі. 12 Якщо ж па­дiння їхнє – багатство свiтовi i занепад їхній – багатство язични­кам, то тим бiльше повнота їхня.

13 Вам кажу, язичникам. Як апостол язичникiв, я прославляю служiння моє. 14 Чи не збуджу рев­нощів у моїх рiдних по плотi i чи не спасу декого з них? 15 Бо якщо вiдторгнення їх є примирення свiту, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих? 16 Якщо початок святий, то й цiле; i коли корiнь святий, то й гілля. 17 Коли ж деякi з гілок вiдломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє мiсце i став причасником кореня та соку оливи, 18 то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корiнь пiдтримуєш, а корiнь тебе. 19 Скажеш: “Гілки вiдломилися, щоб менi прищепитися”. 20 Добре. Вони вiдломилися невiр’ям, а ти тримаєшся вiрою: не величайся, але бiйся. 21 Бо якщо Бог не поща­див природних гілок, то, гляди, чи пощадить i тебе. 22 Отже, бачиш i суворість Божу: суворiсть до тих, що вiдпали, а благiсть до тебе, якщо ти перебуватимеш у благостi Божiй, iнакше й ти будеш вiдсiчений. 23 Але i тi, якщо не перебуватимуть у невiр’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх. 24 Бо коли ти, вiдсiчений вiд дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим бiльше цi, природнi, прищепляться до своєї оливи.

25 Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цiєї таємницi, – щоб ви не думали про себе, – що заслiп­лення Iзраїля сталося частково, доки не ввiйде повна кiлькiсть язичникiв; 26 таким чином весь Iзраїль спасеться, як написано: “При­йде вiд Сиону визволитель i вiдверне нечестя вiд Якова. 27 Такий їм вiд Мене заповiт, коли знi­му з них грiхи їхнi”. 28 Щодо благовiстя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання – улюбленцi Божi заради отцiв. 29 Бо дари i покликання Божi непорушнi. 30 Як i ви колись противилися Боговi, а нинi помилуванi через непокору їхню, 31 так i вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб i вони самi були помилуванi. 32 Бо всiх Бог тримав у непокорi, щоб усiх помилувати.

33 О, глибино багатства, i премудрости, i розуму Божого! Якi не­збагненнi суди Його i недослiдимі путi Його! 34 Бо хто пiзнав розум Господнiй? Або хто був порадником Йому? 35 Або хто дав Йому на­перед, щоб Вiн мав вiддати? 36 Бо все вiд Hього, Hим i для Hьо­го, Йому слава повiки, амiнь.

12 Отже, благаю вас, браття: милосердям Божим, представте вашi тiла в жертву живу, святу, благоугодну Боговi, для розумного служiння вашого, 2 i не уподiбнюйтеся свiтовi цьому, а змiнюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пiзнавали, що є воля Божа, блага, угодна i довершена.

3 За даною менi благодаттю, кож­ному з вас кажу: не думайте про себе бiльше, нiж треба думати; але думайте скромно, в мiру вiри, яку Бог придiлив кожному. 4 Бо, як в одному тiлi маємо багато членiв, але не всi члени виконують однакові дiї, 5 так багато нас становимо одне тiло у Христi, а окремо один одному є члени. 6 I як, за даною нам благодаттю, маємо рiзнi дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри; 7 якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, – у навчаннi; 8 якщо утiши­тель, утiшай; хто роздає, роздавай у простотi; начальник, начальствуй зi стараннiстю; хто мило­сердствує, милосердствуй зi щи­рiстю. 9 Любов нехай буде нелице­мiрна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра; 10 будьте братолюб­нi один до одного з нiжнiстю; випереджайте один одного шанобли­вiстю; 11 у старанностi не лiнуй­тесь, духом палайте; Господевi служiть; 12 утiшайтесь надiєю; в скорботах будьте терплячі; в молитвi постiйнi; 13 у потребах святих берiть участь; будьте гостиннi до подорожніх. 14 Благословляйте гонителiв ваших; благословляйте, а не проклинайте. 15 Радуйтеся з тими, хто радується, i плачте з ти­ми, хто плаче. 16 Будьте однодумнi мiж собою; не звеличуйте себе, а наслiдуйте смиренних; не будьте зарозумiлi; 17 нiкому не вiдпла­чуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усiма людьми. 18 Як­що можливо i залежить вiд вас, перебувайте в мирi з усiма людьми. 19 Hе мстiться за себе, улюбленi, а дайте мiсце гнiву Божому. Бо написано: “Менi відомщення, Я віддам”, – говорить Господь. 20 Отже, якщо ворог твiй голод­ний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугiлля. 21 Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром.

1-3 4-6 7-9 10-12 13-16