Дiяння святих апостолiв (гл. 23-24)

1-2

3-4

5-6

7-8

9-10

11-12

13-14

15-16

17-18

19-20

21-22

23-24

25-26

27-28

23 Павло, звівши погляд на синедрiон, сказав: “Мужi-брат­тя! Я всiєю доброю совiстю жив перед Богом до цього дня”. 2 Пер­восвященик же Ананiя зве­лiв тим, що стояли перед ним, би­ти його по устах. 3 Тодi Павло сказав йому: “Бог буде бити тебе, стi­но поваплена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, i, супроти закону, велиш бити мене”. 4 А тi, що стояли перед ним, сказали: “Первосвященика Божого ганьбиш?” 5 Павло сказав: “Я не знав, браття, що вiн первосвященик; бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов”. 6 Павло, зрозумiвши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виго­лосив у синедрiонi: “Мужi-браття! Я фарисей, син фарисея; за надiю на воскресіння мертвих мене судять”. 7 Коли вiн це сказав, стався розбрат мiж фарисеями i саддукеями, i збори роздiлилися. 8 Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, нi ангела, нi духа, а фарисеї визнають i те, й інше. 9 Зчинив­ся великий галас, i книжники фарисейської частини, пiднявшись, сперечалися мiж собою, кажучи: “Hiчого лихого не знаходимо ми в цьому чоловiковi. Якщо дух чи ангел говорив йому, не противмося Боговi”. 10 Та як розлад збiль­шився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелiв воїнам зiйти, взяти його з-поміж них i вiдвести у фортецю.

11 Hаступної ночi Господь, з’я­вившись йому, сказав: “Дерзай, Павле; бо як ти свiдчив про Мене в Єрусалимi, так належить тобi свiдчити і в Римi”. 12 Коли настав день, деякi юдеї, порадившись, поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють Павла. 13 Було їх понад сорок, що поклялися. 14 Вони, прийшовши до первосвященикiв i старiйшин, сказали: “Ми клятвою заприсяглися нiчого не їсти, поки не уб’ємо Павла. 15 Отже, нинi ви з синедрiоном скажiть тисяцькому, щоб завтра вивiв його до нас, нiби ви хочете точнiше розглянути справу про нього; а ми, перш нiж вiн наблизиться, готовi вбити його”. 16 Почувши про цей замiр, син Павлової сестри прийшов i, увiйшовши у фортецю, повiдомив Павла. 17 Павло ж покликав одного з сотникiв i сказав: “Вiдведи цього юнака до тисяцького, бо вiн має дещо сказати йому”. 18 Той, взявши його, привiв до тисяцького i сказав: “В’язень Павло покликав мене i просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобi”. 19 Тисяцький, взявши його за руку i вiдiйшовши з ним, спитав на самотi: “Що таке маєш звiстити менi?” 20 Вiн вiдповiв, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранцi вивiв Павла до них у синедрiон, так нiби вони хочуть точнiше дослiдити справу про нього. 21 Але ти не слухай їх, бо його пiдстерiгають понад сорок чоловiк з них, якi поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють його; i тепер вони готовi, чекаючи твого розпорядження. 22 Тодi тисяцький вiд­пустив юнака, сказавши: “Hi­кому не кажи, що ти повiдомив про це мене”.

23 I, покликавши двох сотникiв, сказав: “Приготуйте менi двiстi озброєних воїнiв, i сiмдесят кiн­них, i стрiльцiв двiстi, щоб iз третьої години ночi iшли до Кесарiї. 24 Приготуйте також ослiв, щоб, посадовивши Павла, перепровадити його до правителя Фелiкса”. 25 Hаписав i листа такого змiсту: 26 “Клавдiй Лiсiй високоповажному правителю Фелiксу – вітання. 27 Цього мужа юдеї схопили i готовi були вбити; я, прийшовши з воїнами, вiдняв його, дiзнавшись, що вiн римський громадянин. 28 Потiм, бажаючи з’ясувати, в чо­му його звинувачують, привiв його в їхнiй синедрiон 29 i зна­йшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому нiякої немає провини, вартої смерти чи кайданiв. 30 А по­чувши, що юдеї замислили зло на цього чоловiка, я негайно надi­слав його до тебе, наказавши i обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь”.

31 Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночi до Антипатриди. 32 А друго­го дня, залишивши кiнних iти з ним, повернулися до фортецi. 33 А тi, прийшовши до Кесарiї i вiддавши листа правителевi, поставили перед ним i Павла. 34 Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої вiн областi, i, до­вiдав­шись, що iз Киликiї, сказав: 35 “Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачi”. I звелiв йому бути пiд вартою в Iродовiй преторiї.

24 Через п’ять днiв прийшли первосвященик Ананiя зi старiйшинами i з якимсь ритором Тертуллом, якi скаржилися правителевi на Павла. 2 Коли ж його покликали, то Тертулл почав його звинувачувати, кажучи: 3 “Завжди i повсюди з усякою вдячнiстю ми визнаємо, що тобi, високоповажний Фелiксе, ми зобов’язанi стiй­ким миром i твоєму пiклуванню про благоустрiй цього народу. 4 Та щоб багато не турбувати тебе, про­шу тебе вислухати нас коротко з властивою тобi лагiднiстю. 5 Зна­йшовши цього чоловiка губителем суспiльства, пiдбурювачем заколоту мiж юдеями, що живуть по всьому свiтi, i представником Назо­рейської єресi, 6 який наважився навiть осквернити храм, ми взяли його i хотiли судити його за нашим законом. 7 Але тисяцький Лiсiй, прийшовши з великою силою, взяв його з рук наших i послав до тебе, 8 звелiвши i нам, його обвинувачам, iти до тебе. Ти можеш сам, розiбравшись, дiзна­тись вiд нього про все те, в чому ми звинувачуємо його”. 9 I юдеї пiдтвердили, сказавши, що це так.

10 Павло ж, коли правитель дав йому знак говорити, вiдповiв: “Зна­ючи, що ти багато рокiв справедливо судиш народ цей, я тим вiль­нiше буду захищати мою справу. 11 Ти можеш довiдатися, що не бiль­ше дванадцяти днiв минуло, як я прийшов до Єрусалима на поклонiння. 12 Hi в святилищi, нi в синагогах, нi в мiстi вони не зна­ходили мене як такого, що з ким-небудь сперечається або викликає розбрат у народi, 13 i не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене. 14 Але признаюся тобi в тому, що, згiдно вченню, яке вони називають єрессю, я дiйсно служу Боговi отцiв моїх i вiрую всьому, що написано в Законi i Пророках, 15 маючи надiю на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведників i грiшників, чого i самi вони сподiваються. 16 Тому i сам дбаю я завжди мати непорочну совiсть перед Богом i людьми. 17 По багатьох роках я прийшов, шоб доставити моєму народовi милостиню i приношення. 18 При тому знайшли мене очищеним у храмi, не з народом i не з галасом. 19 Це були деякi асiйськi юдеї, котрим належало б стати перед тобою i звинувачувати мене, коли щось мають проти мене. 20 Або са­мi тi нехай скажуть, яку знайшли вони в менi неправду, коли я стояв перед синедрiоном, 21 хiба тiльки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи помiж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нинi приймаю суд вiд вас”.

22 Вислухавши це, Фелiкс вiд­клав їхню справу i сказав: “Роз­гляну вашу справу, коли прийде тисяцький Лiсiй i я докладнiше довiдаюсь про це вчення”. 23 А Пав­ла наказав сотниковi стерегти, але не утискувати його i не забороняти нiкому з його близьких служити йому або приходити до нього.

24 Через кiлька днiв Фелiкс, при­йшовши з Друзiллою, дружиною своєю, юдеянкою, покликав Павла i слухав його про вiру в Христа Iсуса. 25 I коли вiн говорив про правду, про стриманiсть i про майбутнiй суд, то Фелiкс про­йнявся страхом i вiдповiв: “Тепер iди, а коли знайду час, по­кличу тебе”. 26 До того ж вiн спо­дiвався, що Павло дасть йому грошей, щоб вiдпустити його: тому часто кликав його i розмовляв з ним. 27 Коли минуло два роки, мiс­це Фелiкса посiв Порцiй Фест. Бажаючи догодити юдеям, Фелiкс залишив Павла в кайданах.

1-2 3-4 5-6 7-8 9-10 11-12 13-14 15-16 17-18 19-20 21-22 23-24 25-26 27-28