Послання до римлян святого апостола Павла (гл. 4-6)

1-3

4-6

7-9

10-12

13-16

4 Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, здобув через плоть? 2 Якщо Авраам виправдався дiла­ми, вiн має похвалу, але не у Бога. 3 Бо що говорить Писання? Повi­рив Авраам Боговi‚ i це зарахова­но йому в праведнiсть. 4 Hагорода тому, хто робить, дається не з лас­ки, а за обов’язком. 5 А тому, хто не робить, але вiрує в Того, Хто виправдовує нечестивого, вiра його зараховується в праведнiсть. 6 Так само i Давид називає блаженним чоловiка, якому Бог зараховує праведнiсть незалежно вiд дiл: 7 “Блаженнi тi, чиї беззаконня прощенi i чиї грiхи вiдпу­щенi. 8 Блаженна людина, якій Господь не зарахує грiха”. 9 Бла­женство це належить до обрiзан­ня чи до необрiзання? Ми говоримо, що Авраамовi вiра зарахована в праведнiсть. 10 Коли зарахована? Пiсля обрiзання чи до обрiзання? Hе пiсля обрiзання, а до обрiзання. 11 I знак обрiзання вiн одержав як печать праведнос­ти через вiру, яку мав пiд час не­обрiзання, щоб стати отцем усiх вiруючих у необрiзанні, щоб i їм бу­ла зарахована праведнiсть‚ 12 i отцем обрiзаних, що не тільки прийняли обрiзання‚ але і ходять по слiдах вiри отця нашого Авраама, яку вiн мав ще в необрi­зання. 13 Бо не законом була даро­вана Авраамовi‚ чи нащадкам його‚ обiтниця – бути спадкоємцем свiту, але праведнiстю вiри. 14 Коли спадкоємцями є тi, що стверджуються законом, то дарем­на вiра, обiтниця недiюча; 15 бо закон викликає гнiв, тому що, де нема закону, нема i злочину. 16 От­же, по вiрi, щоб було з ласки, щоб обiтниця була непорушна для всiх, не тiльки за законом, а й за вiрою нащадкiв Авраама, який є отцем усiм нам, 17 як написано: “Я настановив тебе отцем багатьох народiв”– перед Богом, Якому вiн повiрив, Який оживляє мертвих i називає неiснуюче як iснуюче. 18 Вiн, всупереч надiї, увiрував‚ що стане отцем багатьох народiв, за сказаним: “Таке численне буде с`iм’я твоє”. 19 I не знемiг у вiрі, і не вважав свого тiла, майже сто­рiчного, за вже змертвiле, i утроби Сариної за омертвiлу; 20 не засумнівався в обiтницi Божiй невi­рою, але зміцнився у вiрi, вiддав­ши славу Боговi‚ 21 i був цiлком упевнений, що Вiн має силу i виконати обiцяне. 22 Тому i зараховано йому у праведнiсть. 23 Та не про нього одного написано, що зараховано йому, 24 але й стосовно нас; буде зараховано i нам, вiруючим у Того, Хто воскресив iз мертвих Iсуса Христа, Господа нашого, 25 Який був виданий за грiхи нашi i воскрес для виправдання нашого.

5 Отже, виправдавшись вiрою, ми маємо мир з Богом через Гос­пода нашого Iсуса Христа, 2 через Якого вiрою i одержали дос­туп до тiєї благодатi, в якiй стоїмо i хвалимось надiєю слави Божої. 3 I не цим тiльки, але хвалимось i скорботами, знаючи, що вiд скорботи походить терпiння, 4 вiд тер­пiння – досвiдченiсть, вiд досвiдче­ности – надiя, 5 а надiя не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця нашi Духом Святим, даним нам. 6 Бо Христос, коли ми ще були немiчнi, в призначений час помер за нечестивих. 7 Бо нав­ряд чи хто помре за праведника; хiба що за добродiйника, можливо, хтось i зважиться померти. 8 Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грiшниками. 9 Тож, тим бiльше нинi, будучи виправданi Його Кров’ю, спасемося Hим вiд гнiву. 10 Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим бiльше, примирившись, спасемося життям Його. 11 I не тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Iсуса Христа, через Якого ми одержали нинi примирення.

12 Тому, як через одного чоло­вiка грiх увiйшов у свiт, i з грiхом – смерть, так i смерть перейшла на всiх людей, бо в ньому всi згрiшили. 13 Бо i до закону грiх був у свiтi: але грiх не зараховується, коли нема закону. 14 Однак смерть панувала вiд Адама до Мойсея i над тими, що не згрiшили‚ подiбно до злочину Адама, який є образ майбутнього. 15 Та не так iз злочином‚ як з даром благодатi. Бо коли через злочин одного багато зазнали смерти, то тим бiльше благодать Божа i дар через благодать одного Чоловiка, Iсуса Христа, щедро вилились на багатьох. 16 I дар не такий‚ як суд за одного, що згрiшив; бо суд за один злочин – на осуд, а дар благодатi – на виправдання вiд багатьох злочинiв. 17 Бо коли злочином одного смерть панувала через одного, то тим бiльше тi, що приймають безмiрну благодать i дар праведности, пануватимуть в життi через єдиного Iсуса Христа. 18 То­му як через злочин одного – всiм людям осудження, так виправданням одного – всiм людям виправ­дання життя. 19 Бо як через непо­слух одного чоловiка багато людей стали грiшними, так i послухом одного багато стануть праведними. 20 Закон же прийшов‚ щоб збi­ль­шилось злочинiв. А коли примножився грiх, стало бiльше благодатi, 21 щоб, як грiх панував до смерти, так i благодать запанувала через праведнiсть до життя вiчного Iсусом Христом, Господом нашим.

6 Що ж скажемо? Чи залиша­тися нам у грiху, щоб примножилася благодать? Зовсiм нi. 2 Ми померли для грiха: як же нам жи­ти в ньому? 3 Hевже не знаєте, що всi ми, що хрестилися в Христа Iсуса, у смерть Його хрестилися? 4 Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес iз мертвих славою От­ця, так i ми в оновленому життi ходити почали. 5 Бо якщо ми з’єднанi з Hим подобою смерти Його, то повиннi бути з’єднанi i подобою воскресіння, 6 знаючи те, що давнiй наш чоловiк був розп’ятий з Hим, щоб знищене було тiло грi­ховне, щоб нам не бути вже рабами грiха; 7 бо померлий звiльнив­ся вiд грiха. 8 Коли ж ми померли з Христом, то вiруємо, що й житимемо з Hим, 9 знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть уже Hим не володіє. 10 Бо що Вiн помер, то помер один раз для грiха, а що живе, то живе для Бога. 11 Так i ви вважайте себе мертвими для грi­ха, живими ж для Бога у Хрис­тi Iсусi, Господi нашому.

1-3 4-6 7-9 10-12 13-16