| 1-3 | 4-10 | 8-10 | 11-13 |
4 Тому, маючи з милости Божої таке служiння, ми не сумуємо, 2 але, вiдкинувши прихованi ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а вiдкриваючи iстину, доручаємо себе совiстi кожної людини перед Богом. 3 Якщо ж i закрите благовiстування наше, то закрите для тих, що гинуть. 4 Для невiруючих, у яких бог вiку цього заслiпив розум, щоб для них не засяяло свiтло благовiстя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого. 5 Бо ми не себе проповiдуємо, але Христа Iсуса, Господа, а ми – раби вашi заради Iсуса, 6 тому що Бог, Який звелiв, щоб iз темряви засяяло свiтло, осяяв нашi серця, щоб просвiтити нас пiзнанням слави Божої в особi Iсуса Христа.
7 Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою. 8 Hас звiдусiль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихiдних обставинах, але не втрачаємо надiї; 9 нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені. 10 Завжди мертвiсть Господа Iсуса носимо в тiлi, щоб i життя Iсусове вiдкрилося в тiлi нашому. 11 Бо ми живi безперестанно вiддаємося на смерть заради Iсуса, щоб i життя Iсусове вiдкрилося у смертнiй плотi нашiй, 12 тому-то смерть дiє в нас, а життя у вас. 13 Але, маючи той же дух вiри, як написано: “Я вiрував i тому говорив”, – i ми вiруємо, тому й говоримо, 14 знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Iсуса, воскресить через Iсуса i нас i поставить перед Собою з вами. 15 Бо все для вас, щоб благодать‚ примножившись‚ тим бiльшу викликала в багатьох вдячнiсть на славу Божу. 16 Тому ми не сумуємо; але якщо зовнiшнiй наш чоловiк i тлiє, то внутрiшнiй день у день оновлюється. 17 Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмiрну вiчну славу, 18 коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме – дочасне, а невидиме – вiчне.
5 Бо знаємо, що‚ коли земний наш дiм, ця хатина, розвалиться, ми маємо вiд Бога житло на небесах, дiм нерукотворний, вiчний. 2 Вiд того ми i зiтхаємо, бажаючи облачитися в небесне наше житло; 3 тiльки б нам i вдягненим не виявитися нагими. 4 Бо ми, знаходячись у цiй хатинi, зiтхаємо пiд тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям. 5 Hа це саме i створив нас Бог i дав нам запоруку Духа. 6 Отже, ми завжди маємо сміливість: i, як знаємо, що, поки живемо в тiлi, ми вiдстороненi вiд Господа, – 7 бо ми ходимо вiрою, а не видiнням, – 8 сміливість же маємо i бажаємо краще вийти з тiла i оселитися в Господа. 9 I тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними; 10 бо всiм нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе.
11 Отже, знаючи страх Господнiй, ми наставляємо людей, Боговi ж ми вiдкритi; маю надiю, що вiдкритi i вашiй совiстi. 12 Hе знову представляємо себе вам, але даємо вам привiд хвалитись нами, щоб ви мали що сказати тим, котрi хваляться обличчям, а не серцем. 13 Якщо ми втрачаємо самовладання, то для Бога; коли ж скромнi, то для вас. 14 Бо любов Христова обiймає нас, що мiркуємо так: якщо один помер за всiх, то всi померли. 15 А Христос помер за всiх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них i воскреслого. 16 Тому ми вiднинi нiкого не знаємо за плоттю; а коли й знали Христа за плоттю, то тепер уже не знаємо. 17 Отже, хто в Христi, той нове створiння; давнє минуло, тепер усе нове. 18 Усе ж вiд Бога, Який Iсусом Христом примирив нас iз Собою i дав нам служiння примирення, 19 бо в Христi Iсусi Бог примирив iз Собою свiт, не ставлячи в провину людям злочинiв їхнiх, i дав нам слово примирення. 20 Отже, ми – посланцi вiд iменi Христового i мовби сам Бог умовляє через нас; вiд iменi Христового просимо: примирiться з Богом. 21 Бо Того, Хто не знав грiха, Вiн зробив жертвою за грiх, щоб ми в Hьому стали праведними перед Богом.
6 Ми ж, як спiвпрацівники, благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно. 2 Бо сказано: “У сприятливий час Я почув тебе i в день спасiння допомiг тобi”. Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасiння. 3 Ми нiкому нi в чому не чинимо перешкоди, щоб служіння було бездоганним, 4 але в усьому показуємо себе як служителi Божi, у великому терпiннi, в бiдах i нестатках, у тiснотах, 5 у ранах, у в’язницях, у вигнаннях, у трудах, у неспаннi, в постах, 6 у очищеннi, у розумі, у довготерпіннi, в добротi, в Дусi Святому, в нелицемiрнiй любовi, 7 у словi iстини, у силi Божiй зi зброєю правди в правiй i в лiвiй руцi, 8 у славi i безчестi, у ганьбі i похвалах: як обманщики, але ми правдивi; 9 як незнані, але пiзнані; як ті‚ що помирають, але ось ми живi; як карані, та не вбиті; 10 як сумні, але завжди радiємо; як бiднi, але багатьох збагачуємо; як ті‚ що нiчого не мають, але всiм володiємо.
11 Уста нашi вiдкрилися до вас, коринф’яни, серце наше розширене. 12 Вам не тiсно в нас, але в серцях ваших тiсно. 13 Такою ж вiдплатою‚ – кажу як дiтям, – будьте розширенi i ви.
14 Hе схиляйтеся пiд чуже ярмо з невiрними, бо яке спiлкування праведности з беззаконням? Що спiльного у свiтла з темрявою? 15 Яка згода мiж Христом i Велiаром? Або яка спiвучасть вiрного з невiрним? 16 Яка сумiснiсть храму Божого з iдолами? Бо ви – храм Бога Живого, як сказав Бог: “Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ i буду їхнiм Богом, i вони будуть Моїм народом. 17 I тому вийдiть iз середовища їхнього i вiдлучіться, – говорить Господь, – i не доторкайтесь до нечистого, i Я прийму вас. 18 I буду вам Отцем, i ви будете Моїми синами i дочками,” – говорить Господь Вседержитель.
7 Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страхові Божому.
2 Дайте нам місце. Ми нiкого не скривдили, нiкому не зашкодили, нi вiд кого не шукали користи. 3 Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом i вмерти, i жити. 4 Я дуже надiюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утiхи, маю радiсть велику, при всiй скорботi нашiй. 5 Бо, коли прийшли ми до Македонiї, тiло наше не мало нiякого спокою, але ми пригнiченi були звiдусiль: назовнi – боротьба, всерединi – страхи. 6 Але Бог, Який утiшає смиренних, утiшив нас прибуттям Тита, 7 i не тiльки прибуттям його, але й утiхою, якою вiн утiшався за вас, розповiдаючи нам про вашу стараннiсть, про ваш плач, про вашу прихильність до мене, так що я зрадiв ще бiльше. 8 Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч i каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час. 9 Тепер я радiю не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що нiскiльки не зазнали вiд нас шкоди. 10 Бо печаль заради Бога породжує незмiнне покаяння на спасiння, а печаль мирська викликає смерть. 11 Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядiть, яку спричинило у вас стараннiсть, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревнiсть, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цiй справi. 12 Отже, якщо я писав до вас, то не заради того‚ хто образив‚ i не заради ображеного, але щоб вам вiдкрилося пiклування наше про вас перед Богом. 13 Тому ми втiшились утiхою вашою, i ще бiльше зрадiли радiстю Тита, що ви всi заспокоїли дух його. 14 Отже, я не осоромився, коли чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю iстину, так i перед Титом похвала наша виявилася правдивою. 15 I серце його дуже прихильне до вас, при споминi про послух усiх вас, як ви прийняли його зi страхом i трепетом. 16 Отже, радiю, що в усьому можу покластися на вас.
| 1-3 | 4-10 | 8-10 | 11-13 |
Немає коментарів:
Дописати коментар