Максим Рильський

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Максим Тадейович Рильський,
що народився дев'ятнадцятого березня 1895-го року, писав:

Мова Треба доглядати наш сад Вольтер ***** Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно в ненастанно Полiть бур'ян. Чистiша вiд сльози Вона хай буде. Вiрно i слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч i живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан спiває - Народ говорить. I любов, i гнiв У тому гомонi морськiм. Немає Мудрiших, нiж народ, учителiв; У нього кожне слово - це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Не бiйтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садiвник, Достиглий овоч у Грiнченка й Даля, Не майте гнiву до моїх порад I не лiнуйтесь доглядать свiй сад

Синові ***** Ти був iще малий котигорошок, Така собi одна iз людських мошок, Що виповзли на сонце, бо весна Тепло лила iз келиха без дна, I щось собi блаженно лепетали,- I от тебе розумники спитали (Можливо, й сам слова сказав я тi): Чим хочеш бути, хлопчику, в життi? Серйозний, як усi котигорошки, Ти на питання це подумав трошки I вiдповiв: людиною. Дитя! Благословляючи твоє життя, У трудну виряджаючи дорогу, Яку пораду чи пересторогу Я кращу дам, нiж дав собi ти сам? Будь вiрним слову, що усiм словам Iз ним одним нiколи не зрiвняться! Хай веселять тебе любов i праця, Хай дружби непогасної крило Гiрке вiд тебе вiдганяв зло, I хай у час останнiй свiй про сина Спокiйно я подумаю: людина!

Поема-видiння (уривки) ***** Тебе - вiд нiжного свiтанку Аж по останнi смертнi днi - Не як дитя, не як коханку I навiть не як матiр - нi! Тебе, як вiтер у неволi, Тебе, як сонце у гробу, Як власнi радощi i болi, Як власну юнiсть i журбу, Як стиски серця в час прощання, Як втому наболiлих нiг, Що пiсля довгого вигнання На отчий клоняться порiг, Як слово хорого дитяти, Як просинь дальньої мети, Як тiнь, котрої не впiймати I вiд котрої не втекти, Як огник в непрогляднiй ночi, Як трепет щастя навеснi, Як сльози радiснi жiночi У благовiснiй тишинi, - Тебе ношу я в грудях темних I в невсипущому мозку, Мою найкращу з дум наземних, Жагу й любов мою палку! Ласкаве небо, грiм залiзний, Була ти, будеш i єси! Тобi, тобi, моя Вiтчизно, У серцi дзвонять голоси. *** - Не кидайсь хлiбом, вiн святий! - В суворостi ласкавiй, Бувало, каже дiд старий Малечi кучерявiй. - Не грайся хлiбом, то ж бо грiх! - Iще до немовляти, Щасливий стримуючи смiх, Бувало, каже мати. Росли малята, з немовлят Робилися дорослi, I чуте десять лiт назад Забувано навпослi, I до архiву слово "грiх" Здали не пiд пiдстави Ми всi, навчавши слiв нових Дитинство кучеряве. Проте лишилася у нас, I зовсiм це не хиба, Глибока шана повсякчас - Так! - до святого хлiба! Бо красен труд, хоч рясен пiт, Бо жита дух медовий Життя несе у людський свiт I людськi родить мови. Хто зерно сiє золоте В землi палку невтому, Той сам пшеницею зросте На полi вселюдському.

Пісні ***** Коли пiснi мойого краю Пливуть у рiдних голосах, Менi здається, що збираю Цiлющi трави я в лугах. В пiснях i труд, i даль походу, I жаль, i усмiх, i любов, I гнiв великого народу; I за народ пролита кров. В пiснях дiвоча свiтла туга I вiльний помах косаря, В них юнiсть виникає друга, Висока свiтиться зоря. Люблю пiснi мойого краю, Та не спинюсь на тiм лишень: З любов'ю вухо привертаю Де братнiх на землi пiсень. Немає людностi такої, Громади жодної нема, Яка б iз давнини глухої Iшла по всесвiту нiма. Багато голосiв на свiтi, Як барв на поверхнi земнiй, Та всi вони в єдине злитi У мрiї людства вiковiй. Це - рук стискання працьовите, Це - серць братання у бою... Жагу пiсень, в трудi омитих, Люби, як брат сестру свою. У кожнiй мовi, в кожнiм словi Краси майбутнього шукай, Де в неохмаренiй любовi Розквiтне свiту небокрай.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень