10 серп. 2021 р.

Латинська мова? Чому не есперанто?


Латинська мова чи есперанто

Нещодавно натрапив у новинах на повідомлення про те, що середніх школах Англії хочуть відновити вивчення латинської мови. Аргументують це тим, що знання латини: 1) є ознакою елітарності; 2) допоможе у вивченні інших іноземних мов.

З першою причиною ніби все зрозуміло: здатність процитувати в оригіналі Сенеку чи Тацита справді може підвищити статус людини серед його оточення. Але чи потрібно для цього вивчати досить важку в опануванні мову? Можливо, легше завчити декілька крилатих латинських висловів і періодично розширювати свій багаж знань (до речі, цей сайт і розпочинався з ідеєю щотижневого вивчення одного латинського крилатого виразу — тож ви можете знайти їх досить для себе через пошук або зазирнувши в старіші публікації). Чи багато з тих, хто вивчить у школі латину, стане у вільний час перечитувати письменників і науковців, твори яких віддалені від сьогодення на декілька сотень (а то й тисяч) років? А тим паче, чи стануть вони нею писати (а знання мови передбачає опанування і цієї навички)? Певен, що ні. Не думаю, що латина зможе повторити долю івриту, знову оживши і ставши сучасною мовою для спілкування, науки і мистецтва (щоправда, автори згаданої ідеї і на проголошують такої мети).

Стосовно допомоги у вивченні інших іноземних мов — тут латина, що поділилася своїми “коренями” з більшістю європейських мов, справді може стати у пригоді. Але лише для європейських. Залишивши “за бортом” значну кількість мов слов'янських та азійських і африканських.

Як проміжний підсумок: латинська мова — не найкращий варіант для вирішення тих завдань, які поставили розробники програми з її вивчення у школах.

Розумію, що поки весь свій вчить англійську — англійці почуваються трохи обділеними щодо вивчення іноземних мов :-). Але ж існує значно кращий і легший варіант, який можна було б запропонувати учням англійських шкіл. Так, мова про есперанто.

Кожен, хто захоче, знайде вдосталь додаткової інформації, я ж зупинюся лише на тих перевагах, що стосуються теми нашої статті:
  • легкість вивчення. Оскільки мова чітко структурована, а в основі її лежить значна кількість латинських коренів — для європейців вона є однією з найлегших до вивчення.
  • допомога в опануванні інших європейських мов. Існує значний масив наукових досліджень, які підтверджують, що знання есперанто справді прискорює цей процес у декілька разів.
  • наявність сучасної термінологічної бази в різних науках і можливість її творення у майбутньому.
  • існування значного масиву наукової та художньої літератури.
  • це жива мова, поширена у всьому світі. Хоча за кількістю мовців (візьмемо середню цифру в 500 тис.) есперанто поступається більшості світових мов, але її активні користувачі не зосереджені на якійсь певній території, а зустрічаються в різних країнах. Тож натрапити на людину, яка в слов'янських країнах, Африці чи Азії знає есперанто, значно вирогідніше, ніж на того, хто на такому ж рівні знає латинську мову.
Якщо зважено поміркувати над усіма цими перевагами, закономірно виникає запитання, винесене у заголовок сьогоднішньої статті.

Знаю, що існує конспірологічна теорія, ніби англомовна спільнота спеціально обмежує і принижує значення есперанто, аби не втратити своїх переваг у сфері науки й культури. Не хочу лити воду на їхній млин — але вивчення мертвої латинської мови (на що виділять чотири мільйони фунтів стерлінгів) в цю схему вкладається досить легко. Що скажете?

6 серп. 2021 р.

Юним — юних.

Після 7-денного карантину нарешті розпакував посилку з видавництва “Веселка”. Як пам'ятаєте з минулої публікації, серед замовлених книжок було й тритомне видання щоденників Олеся Гончара. Щойно взяв їх у руки — відразу впала у вічі фотографія молодого Гончара на обладинці першого тому. Зазвичай у підручниках і хрестоматіях ми бачимо значно старші фото (наприклад, як на обладинці третього тому). Для чого? Щоб продемонструвати життєву мудрість письменники, підкреслити його солідність? Але ж вік людини вже давно перестав бути ознакою авторитету для молоді (особливо підлітково-протестної).

Чому б для тих письменників, де це можливо, не супроводжувати їхні біографії фотографіями більш юного віку? Нехай учні й студенти бачать, що це була така ж молодь, що мала, напевне, схожі проблеми й переживання. Схожі запитання до життя і свій літературний шлях пошуку відповідей.

І це стосується не лише письменників. Фізики, хіміки, математики… Так, вони досягли вершин у своїх галузях, вже будучи лисуватими/бородатими. Але ж і вони колись були юними. Коли лише робили вибір, чому присвятити свої молодечі сили й натхнення. Якщо у шкільних підручниках будуть їх юнацькі фото — чи не надихне це когось із школярів відмовитися від розрекламованих професій програміст/економіст і зайнятися тим, що його насправді цікавить?

На початку статті зробив вам невелику фото-загадку — чи впізнаєте у цих юнаках майбутніх корифеїв нашої літератури?..

А там, дивись, і нова мода почне формуватися: на випускних будемо бачити зачіски не “під Джоні Депа”, а “як у Гончара” чи “ніби в Стуса”.

Це ж (і навіть більшою мірою) стосується й письменниць/науковиць. Спробуйте самі пошукати їх юнацькі фото — будете приємно вражені.