Юним — юних.

Після 7-денного карантину нарешті розпакував посилку з видавництва “Веселка”. Як пам'ятаєте з минулої публікації, серед замовлених книжок було й тритомне видання щоденників Олеся Гончара. Щойно взяв їх у руки — відразу впала у вічі фотографія молодого Гончара на обладинці першого тому. Зазвичай у підручниках і хрестоматіях ми бачимо значно старші фото (наприклад, як на обладинці третього тому). Для чого? Щоб продемонструвати життєву мудрість письменники, підкреслити його солідність? Але ж вік людини вже давно перестав бути ознакою авторитету для молоді (особливо підлітково-протестної).

Чому б для тих письменників, де це можливо, не супроводжувати їхні біографії фотографіями більш юного віку? Нехай учні й студенти бачать, що це була така ж молодь, що мала, напевне, схожі проблеми й переживання. Схожі запитання до життя і свій літературний шлях пошуку відповідей.

І це стосується не лише письменників. Фізики, хіміки, математики… Так, вони досягли вершин у своїх галузях, вже будучи лисуватими/бородатими. Але ж і вони колись були юними. Коли лише робили вибір, чому присвятити свої молодечі сили й натхнення. Якщо у шкільних підручниках будуть їх юнацькі фото — чи не надихне це когось із школярів відмовитися від розрекламованих професій програміст/економіст і зайнятися тим, що його насправді цікавить?

На початку статті зробив вам невелику фото-загадку — чи впізнаєте у цих юнаках майбутніх корифеїв нашої літератури?..

А там, дивись, і нова мода почне формуватися: на випускних будемо бачити зачіски не “під Джоні Депа”, а “як у Гончара” чи “ніби в Стуса”.

Це ж (і навіть більшою мірою) стосується й письменниць/науковиць. Спробуйте самі пошукати їх юнацькі фото — будете приємно вражені.

Такімото Т. Ласкаво просимо до N.H.K.!

(за книжкою: Такимото Тацухико. Добро пожаловать в N.H.K.! – TokyoPop, 2007. – 248 с.)

Цитати:

• Всі ми ні до чого. Просто з якоїсь причини все стає гірше і гірше.
• У цьому незрозумілому світі ми хочемо, щоб нами керував ще хтось.
• Чим жорсткіше я поводився зі своїм тілом, тим світлішою й світлішою ставала моя голова.

Враження: напевне, я вже застарий для подібних книжок (еротичні комп'ютерні ігри, лолікон, суїцид). Водночас, іноді й у мене буває бажання втекти від усього світу й забарикадуватися у квартирі. Тож певен, що книжка знайде свого читача (хоч я її точно перечитувати не буду, на відміну від попередньої "Рік у пошуках Ва"). Примітно, що це вже не перша книжка, де головний герой віддає себе у підпорядкування іншій особі, аби та за нього вирішила його проблеми. Трохи втомившись від японських реалій, взявся за «Бог завжди подорожує інкогніто» Лорана Ґунеля - а суть там практично та сама: доведений до відчаю молодик і таємничий рятувальник, що вимагає безумовного виконання усіх завдань. Але про це – вже наступного разу.

РS.

У книжці згадується твір Ґордера Юстейна «Світ Софії. Роман про історію філософії». Вже кілька разів натрапляв на згадки про цю книжку, до того ж вона вже є в українському перекладі Наталі Іваничук (Львів: Літопис, 2007. – 548 с.), тому відкладаю на поличку для наступного прочитання.

Діккенс Чарлз. Великі сподівання

(за книжкою: Чарлз Діккенс. Великі сподівання / Пер. з англ. Р. І. Доценка. – К.: Веселка, 1986. – 477 с.)

Хоча «Матильда» Роальда Дала, про яку я писав минулого разу, і принесла більше розчарувань, ніж задоволення, але ж, як казав Пліній Старший «Nullus est liber tam malus, ut non aliqua partie prosit». І найперша «Матильдина» користь – нагадала мені про давнє бажання почитати Діккенса. Його «Великі сподівання» були ще в батьковій книжковій колекції, та все якось не було нагоди. А після нагадування – вирішив прочитати. І не жалкую. І розумію людей, які з ночі приходили до поштового відділення в очікуванні чергової частини цього роману (як сучасники – за «Гаррі Поттером» чи новим iPhon’ом). Справді великий роман (і я маю на увазі не обсяг): тут і цікава життєва історія, і детективний сюжет, і перше юнацьке кохання. Все це написано легко і так само легко читається. Для прикладу кілька традиційних цитат: